В рамках тижня місцевої демократії в Україні бібліотека ім. М. Костомарова провела для студентів Центру професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії, дизайну м. Києвалекцію «Магдебурзьке право в Києві». Ведучим став відомий знавець київської старовини Михайло Борисович Кальницький.
Магдебурзьке право вперше у загальних рамках сформувалось у ХІІІ ст. у німецькому місті Магдебурзі. Цей устрій полягав у тому, що місто з усією своєю територією вилучалось з-під адміністраційної влади і одержувало самоврядування з власними урядами та судами.
Метою самоврядування було те, що місто, не зв’язане адміністраційними обмеженнями, могло вільно розвиватись та доходити повного господарського розвитку. Але в Україні тільки більші міста, як Київ, Львів, Луцьк, дістали ширше самоврядування з виборною міською радою і лавничим судом; щодо менших міст та містечок то вони підлягала владі старостів або своїх панів дідичів. Отримавши магдебурзьке право, місто сплачувало в державну казну назначену суму грошей. Частина натуральних повинностей ліквідувалась, встановлювались єдині податки з ремесел та торгівлі. Місто звільнялось від управління і суду королівських чи великокнязівських намісників.
Головна роль в Магдебурському праві належала війту, який був на чолі міської управи. Війта визначав король, або місцеві старости.
Бурмістрів, радців, лавників треба було вибирати з місцевого населення – православних, католиків, або уніатів. Та не лише королі надавали це право, його могли надавати окремі пани, землевласники.
Магдебурзьке право Києва
У 1494 році великий князь Олександер, син Казимира, із метою пожвавлення господарства міста надав Києву Магдебурзьке право. У 1494-1497 рр. був утворений і запрацював київський магістрат.
Для міщан боротьба за надання їм магдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань великих феодалів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків тощо. Для центральної влади, яку уособлювали литовський князь чи польський король, дарування тому чи іншому місту магдебурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.
Щороку в місті проводили два ярмарки (купці з Вірменії, Сирії, Єгипту, Західної Європи, Білорусі й Московщини). Торги проводили тричі на тиждень. Київ став центром міжнародної торгівлі. Також ухвалено «складське право» — іноземні купці частину товарів мали продавати в Києві. Вони зупинялися на Подолі (Гостинний двір). З 1785 магістрат поступово був перетворений на судові установи.
Наприкінці XVIII ст. Катерина II зняла привілеї міста, приєднавши його до Малоросії.
16 лютого 1802 Олександр І відновив Магдебурзьке право — цю подію святкували балами й ілюмінаціями три дні, а пізніше на цю честь зібрали гроші на будівництво каплиці й пам'ятника з фонтаном (Пам'ятник Магдебурзькому праву).
У 1835 році Микола І остаточно скасував Магдебурзьке право.
Отже магдебурзьке право – це один з видів прав вільних міських общин у середньовіччі. За магдебурзького права малі міста отримували самоврядування і судову незалежність, право власності на землю (зазначену у грамоті), пільги ремісникам торговцям, право проводити ярмарки, а також звільнення від феодальних повинностей. Магдебурзьке право відіграло прогресивну роль в економічному розвитку України.
https://biblio-nivki.blogspot.com/2019/10/Magdeburzke-pravo-v-Kyyevi.html