29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
.jpg)
Цей день встановлено Указом Президента України у 2019 році, а дата обрана не випадково — саме 29 серпня 2014 року сталися трагічні події під Іловайськом. Російські війська, порушивши обіцянки щодо «зеленого коридору», підступно розстріляли колони українських військових, які виходили з оточення. Тоді загинули 366 воїнів, 429 були поранені, 158 зникли безвісти, 300 потрапили в полон. Іловайськ став не лише символом великої втрати, а й прикладом незламності, мужності та самопожертви наших воїнів. Саме тому символом цього дня обрано сонях — квітку, на полях якої точилися запеклі бої.
Повномасштабна війна Росії проти України розпочалася у 2014 році з окупації Криму та вторгненням на Донбас. Після Революції Гідності, в умовах політичної нестабільності, Російська Федерація вдалася до відкритої агресії, порушуючи міжнародне право. Бої за Іловайськ стали кульмінацією перших місяців війни, коли українські сили звільняли окуповані території Донеччини та Луганщини. Втручання регулярної армії РФ зірвало плани звільнення Донбасу й змусило Україну погодитися на Мінські домовленості.
Сьогодні ми згадуємо всіх, хто загинув не лише в Іловайську, а й у всій російсько-українській війні з 2014 року, і вшановуємо жінок, які стали її невід’ємною частиною. Українки воювали на фронті, рятували поранених, забезпечували тил, допомагали як волонтерки та захищали свої громади. З початку війни понад 70 тисяч жінок служать у Збройних силах України — це один із найвищих показників у світі. 257 жінок нагороджені державними відзнаками за участь в АТО/ООС, 9 з них — посмертно. Їхній героїзм та внесок у боротьбу з ворогом — неоціненні.
У 2025 році, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів, в освітніх закладах рекомендується присвятити перший урок пам’яті захисників України, із залученням ветеранів та використанням тематичних матеріалів, зокрема про роль жінок у цій війні.
У День пам’яті ми не збираємося на масові мітинги, але можемо прийти до місць поховань, запалити свічку, підтримати родини загиблих. Пам’ять про Героїв не повинна залишитися лише датою в календарі. Ми вже називаємо на їхню честь вулиці, створюємо меморіали, проводимо культурні та спортивні заходи, готуємо відкриття Національного військового меморіального кладовища.
Наш обов’язок — пам’ятати. І робити цю пам’ять живою, світлою, дієвою.
Слава Україні. Героям Слава.