Невідомі сторінки Голокосту

 

Напередодні 76-ї річниці трагедії Бабиного Яру ми згадуємо не тільки жертв Голокосту, і говоримо не тільки про події, що відбулися в Києві у 1941-1942 роках. На теренах України було багато відомих і безіменних ярів, що надали останнє пристанище жертвам нацизму. А ще є здавалось би нереальні історії про те як людям вдавалося вижити. Про одну з таких майже невідомих сторінок йшла мова на заході, що відбувся 28 вересня в бібліотеці імені Ошера Шварцмана.

Гість бібліотеки - колишня співвітчизниця, а нині мешканка США, письменниця, спелеолог Анна Агніч, привезла з собою історію, що справді більше нагадує якийсь пригодницький роман. Ще на початку 1990-х в Україну приїхав спелеолог із США Кріс Ніколе, щоб вивчати унікальні печери Тернопільської і Хмельницької областей. В деяких печерах знаходили свідчення перебування людей, датовані 40-ми роками минулого століття: залишки зброї, посуду, написи – мабуть тут ховались і від німців, і від НКВС воїни УПА… Та коли в одній з печер Кріс натрапив на жіночу туфельку, маленьку, на підборі, щось не склалося, якось цей предмет не дуже відповідав образу учасника визвольної боротьби. Кріс виявився людиною небайдужою та почав свою розвідку. Місцеві мешканці переважно мовчали, не розповідали нічого, і лише через декілька років вдалося розговорити одну людину – він чув, що під час війни там у печері рятувалися від жахів Голокосту декілька єврейських родин, але де вони зараз, чи хтось вижив – невідомо. Коли Інтернет став вже загальнодоступним, пан Ніколе почав розповсюджувати інформацію, просив відгукнутися, якщо хтось про це знає. Одного разу прийшла довгоочікувана відповідь – один з тих, хто вижив, мешкає буквально поруч, в якихось 10 кілометрах від самого Кріса.

З цього почалися цікаві дослідження, в яких майже з самого початку бере участь і Анна Агніч. Виявилось, що спочатку в одній печері, а потім в іншій ховалося близько 50 людей. Їх історією зацікавився навіть «Нешенел Джеографік», хоча спочатку також там не дуже в це вірили – довелося шукати більш надійні свідчення та факти. Дослідження відкривали все більше завісу над цією таємничою історією, знаходилось все більше людей, хто щось чув, чи сам був учасником тих подій. В США був навіть знятий документально-художній фільм по цій історії.

Члени єврейських родин, які ховалися на Тернопільщині після війни емігрували – сьогодні на території Північної та Південної Америк ще мешкають чотирнадцять з них. Хоч були тоді дітьми, але пам’ятають все. Сьогодні вони та їх нащадки – велика родина, що налічує більше 100 осіб. А ось Праведників, українців, поляків, які допомагали цім людям (їжею, одягом, переховували, попереджали…), нажаль, знайти не вдалося. Може колись відшукають хоч нащадків цих достойників.

Ось така цікава історія, яку фактично першими в Україні від початку й до кінця почули гості заходу бібліотеки ім. О. Шварцмана. Попереду ще лекція для студентів Національного університету ім. Тараса Шевченка, попереду й книга, яку напише і обов’язково привезе до Києва Анна Агніч, можливо, вже наступного року. Чекатимемо з нетерпінням.