Конституційна ніч: Іван Заєць пригадав подробиці

28 червня – 23-й день народження Конституції. Серед 315 парламентарів, які віддали свої голоси «за», був і народний депутат Іван Заєць.

Та історична ніч у 1996 році на все життя врізалась у пам’ять Івана Олександровича. Він тоді знаходився у парламентській залі. Не покидав свого робочого місця до самого ранку.

Коли почало світати, через яскраві люстри у залі стало біло-біло…

Під загрозою розпуску

– Чому так поспішали з прийняттям Конституції?

– Усім було зрозуміло: якщо Верховна Рада не ухвалить нову Конституцію, то Президент Кучма винесе це питання на всеукраїнський референдум. І тоді довелося б робити парламентські перевибори.

– І тому народні депутати «перелопатили» більше півтори сотні статей протягом ночі?

– Насправді для ухвалення Конституції довелося пройти дуже довгий шлях. У 1990 році ухвалили Декларацію про державний суверенітет України. На той час було створено відповідну комісію з метою опрацювання проекту нового Основного Закону. А влітку 1991-го розпочався конституційний процес. Проте потім він загальмувався через спори між різними гілками влади. У 1994-му ми пережили дострокові парламентські та президентські вибори. Наступного року Президент Леонід Кучма і голова Верховної Ради Олександр Мороз підписали Конституційний договір: вони запровадили певну систему державного управління на принципах розподілу влади. У 1996-му, нарешті, наблизилися до заповітної мети. До цього процесу залучили кращих правників, у тому числі й народних депутатів.

– Тобто конституційна ніч – лише завершення довгого і складного процесу…

– Процесу, який, на жаль, дуже затягнувся. У парламентській залі відбувалися доволі жорсткі протистояння між національно-демократичним табором і прихильниками Компартії. Вони хотіли бачити українську державу на зразок радянської: вся влада – радам, збереження старої системи із «серпочками і молоточками». Водночас депутатська група, ядром якої був Народний Рух, виступала за побудову європейської правової держави. Між обома сторонами точилася запекла боротьба з багатьох позицій, починаючи від символіки і завершуючи формою державного правління. Ліві сили підтримували ідею парламентаризму у вигляді радянської системи народовладдя. А ми – президентську республіку, за якої влада несе персональну відповідальність. Також тривали дискусії щодо повноважень Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, судової гілки, Генеральної прокуратури…

– Вам не вистачало підтримки у залі?

– Ще на зорі незалежності проти нас діяла так звана «група 239» – комуністична більшість у Верховній Раді. Вона суттєво затримувала конституційний процес, чіпляючись за радянський режим. Паралельно відбувався процес модернізації Конституції УРСР, ухваленої ще в 1978 році. З неї викидалися цілі розділи, що вже не відповідали реаліям сьогодення. Усе це відбувалося на фоні боротьби за повноваження між різними гілками влади. Ось у таких умовах і створювали новий «паспорт держави».

«Політична еліта виявилася не готовою»

– Чи можна сьогодні говорити про захист конституційних прав громадян, якщо вони постійно порушуються?

– Конституція сама по собі не змінює життя. Вона лише закладає правові фундаменти для благополуччя людей. А все інше залежить від нашого суспільства і влади. Коли читаєш Основний Закон, то вбачаєш у ньому сучасні європейські засади. На жаль, політична еліта виявилася не готовою до того, щоб повноцінно використати Основний Закон для блага людей. Багато конституційних положень так і не запрацювало. Причина – у відсутності подальших правових механізмів. Адже в багатьох положеннях Основного Закону є посилання на відповідні законодавчі акти, які треба було ухвалити.

– Скільки ж цих законів ще має бути?

– Близько сотні. Завдяки цьому вдалося б розкрити весь потенціал Основного Закону. Проте з такої кількості змогли ухвалити не більше 15.

– Це свідчить про слабку якість Конституції?

– Проблема не в якості Конституції, а в її застосуванні. Що з нею творили? Згадайте, хоча б про перехід із президентсько-парламентської форми на парламентсько-президентську. Це сталося після «помаранчевої революції». Ющенко тоді отримав такі повноваження, які були у Кучми. А вже наступного року Віктор Андрійович їх втратив через нову політреформу. Після приходу Януковича відбувся зворотний процес: через Конституційний суд зробив «повернення» від парламентсько-президентської до президентсько-парламентської форми. Тобто під час правління двох Вікторів Основний Закон пережив два «землетруси». А вся Україна опинилася в зоні політичної і правової нестабільності.

– Якою ви бачите подальшу долю Основного Закону?

– Треба ухвалити ті закони, на які вона посилається. Тобто внести «точкові» зміни, щоб Основний Закон повноцінно працював. Конституція ще не вичерпала свого потенціалу.

Використання матеріалів сайту лише з активним посиланням на vechirniy.kyiv.ua

За інформацією: http://kreschatic.kiev.ua