62 роки Куренівській трагедії
13 березня 1961 року о 8.30 ранку, коли люди поспішали на роботу, вода з дамби Бабиного Яру, яка почала руйнуватися, затопила проїжджу частину, перекривши рух. Утворився затор, який ставав усе більшим. Міліція намагалася роззосередити транспорт і людей, але ситуація уже виходила з–під контролю.
Подальші події розгорталися за сценарієм фільму–катастрофи. О 9.20 близько 700 тисяч кубометрів рідкої глиняно-водяної маси пробили хлипкі земляні огорожі резервуарів, і 14–метрова стіна рідкої пульпи, змітаючи все на своєму шляху, ринулася по схилу до Куренівки. Потік розділився на дві частини: одна потекла по вулиці Теліги, зупинившись на території трамвайного депо, а інша – з обриву вниз, повз Кирилівський монастир, повністю затопивши стадіон «Спартак» і Кирилівську вулиця (тоді Фрунзе).
Офіційно загиблими внаслідок куренівської трагедії було визнано 145 осіб, хоча за припущеннями київського історика, автора книг «Куренівський апокаліпсис» та «Київський потоп» Олександра Анісімова, число жертв могло бути разів у десять більшим. Стихія знесла 22 приватних будинки, 5 двоповерхових і 12 одноповерхових державних споруд, два гуртожитки. Загальна сума збитків становила понад 3,7 мільйонів радянських карбованців. Родинам, у яких під час трагедії загинули близькі, виплатили по 200 крб.
Нині на місці Куренівської трагедії — на території депо імені Красіна є пам’ятний знак і невеличка капличка. У 2006 році пам’ятний знак встановили і біля самого Бабиного Яру, на вулиці Олени Теліги. Пізніше біля підніжжя Кирилівської церкви громадськістю Києва було встановлено хрест у пам`ять про киян, які загинули у страшній катастрофі.