Свято, зі сльозами на очах
Хоч минуло багато років, та мабуть немає у нашій країні людини, родини якої б не торкнулися події страшної війни проти нацизму. Можна по різному трактувати події тих часів і, безумовно, треба вивчати і переосмислювати багато історичних фактів, та нас усіх об’єднує пам’ять про полеглих та шанування великої Перемоги, яке, за словами відомої пісні, ми зустрічаємо «зі сльозами на очах».
Ще на початку зустрічі у виконанні хлопчика-підлітка Микити Федоренка прозвучав вірш «Расскажи мне душка о войне». Йому, а разом з тим і всім нам, присутнім на заході, відповів і розповів про війну ветеран, генерал та вчений, поет і співак Марат Михайлович Григор’єв. Особливо цікаво було почути від почесного та шанованого гостя вірші, присвячені його бойовим побратимам-євреям, з якими колись він обороняв від фашистської навали Ленінград.
Під звуки реквієму ми встали і схилили голови на честь тих, хто здійснивши подвиг, залишився лежати «в полях за Вислой темной», тих, хто повернувся з війни та мирно спочив у родинному колі, та тих небагатьох, хто досі серед нас…
Для ветерана, для дітей війни, які також були у залі, для усіх гостей заспівали діти-учасники естрадного проекту «Фабрика зірочок»: Настя Товстенко в однострої солдата Червоної армії виконала «Катюшу», а Кироло Свита – незабутніх «Журавлів».
Вже декілька поколінь киян поважають творчість дійсно заслуженого колективу «Либідь». У виконанні солісток цього гурту ми почули ще одне попурі – і знову підспівували не тільки глядачі, а й їх колеги-артисти.
Музичні номери перепліталися з літературною частиною – а це були вірші поетів-фронтовиків Булата Окуджави і Давида Самолова та дітей війни Володимира Висоцького і Юрія Каплана! Звучали ці твори у виконанні директора Київської міської єврейської громади Анатолія Шенгайта, помічника голови Правління Конгресу літераторів України Марата Страковського, актора, відповідального секретаря Київського відділення Національної спілки театральних діячів України Владлена Портнікова та заслуженого діяча мистецтв України Алли Мігай. Останні двоє і вели цей вечір, а Алла Вілоріївна у супроводі піаніста Миколи Дівіна ще й заспівала нам: «Жди меня, и я вернусь…»
І вже наостанок неперевершена Людмила Семененко заспівала: «И значит нам нужна одна победа, одна на всех, мы за ценой не постоим». Одна з пісень великої Перемоги завершувала вечір.
До заходу було підготовлено ще й цікаву виставку – стіни зали прикрасили репродукції фотографій фронтового кореспондента, киянина Яківа Давидзона. Пішовши на фронт з перших днів війни він закінчив її у 1945-му, а з 1942 по 1944 рік вів літопис партизанських загонів України – з’єднань Ковпака, Федорова, Попудренка. Про життя Яківа Борисовича, якого, нажаль, вже немає з нами, та представлену виставку «Шляхами партизанської слави України» розповіла мистецтвознавець Алла Миколаївна Ревенко-Шлаєн.