Головна  →  Адміністрація  →  Я маю право! Юстиція на кожен день

26.02.2019

Нотаріальне посвідчення копії з документів

 

Законодавство України вимагає надання справжньої документації. Але в ситуаціях, коли такий папір подати не виходить, закон дозволяє передати державному органу завірену копію. Засвідчення копій документів означає встановлення точного відповідності початковим екземплярів.

 

 Засвідчена нотаріусом копія документа усуває можливий сумнів щодо вірності цієї копії. Засвідчення вірності копій документів потребує додержання певних умов, за яких ця нотаріальна дія може бути вчинена, а копія документа матиме юридичну силу.

 

По-перше, документ, з якого засвідчується копія, повинен відповідати вимогам закону, тобто документ не повинен суперечити закону за змістом і за формою.

 

По-друге, документ повинен мати юридичне значення. Документ, з якого свідчиться вірність копії, повинен стосуватися прав і законних інтересів громадян, мати значення для подальшої їх реалізації, створювати певні правові наслідки для громадянина. Якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо юридичного значення документа, він може з'ясувати, з якою метою засвідчується копія. Неправомірною буде відмова нотаріуса засвідчити вірність копії документа, якщо строк його дії закінчився. Незважаючи на закінчення строку дії документ може мати юридичне значення за певних обставин, бо в ньому можуть стверджуватися факти минулого, які на цей момент мають значення для громадянина.

 

По-третє, засвідченням вірності копії документа є перевірка факту, чи може нотаріус з поданого документа засвідчити копію.

 

По-четверте, передбачається, що засвідченню підлягають копії тільки тих документів, що виходять від підприємств, організацій та установ і стосуються особистих прав та законних інтересів громадян. Отже, нотаріуси не мають права засвідчувати вірність копій листів одних підприємств, організацій чи установ, адресованих іншим підприємствам, організаціям чи установам, бо такі документи повинні зберігатись у справах цих підприємств, організацій чи установ. Вилучати й видавати зі справи ці листи забороняється.

 

Засвідчення копії можливе тільки в тому випадку, якщо нотаріус особисто побачив оригінал документу, перевірив його дійсність, правильність оформлення, наявність усіх необхідних реквізитів, порівняв його з копією, або ж самостійно за допомогою відповідної техніки зробив копію. І тільки після цього він може засвідчувати вірність копії з цього документу нотаріально, причому копія робиться подібною до оригіналу, тобто, якщо документ прошитий, то нотаріальна копія теж має бути прошита і скріплена печаткою та підписом нотаріуса.

 

У кінці документу робиться засвідчувальний напис нотаріуса, що підтверджує відповідність копії до оригіналу, і все це закріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

 

При цьому, забороняється засвідчувати вірність копій:

 

- документа, виданого фізичною особою, якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа не засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи;

 

- паспорта, документів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень тощо;

 

- документа, на підставі якого відповідні установи видають оригінал

 

документа (довідки про народження дитини, довідки про смерть);

 

-  додатка до документа без пред'явлення основного документа (витяг із залікової відомості);

 

- копії з копії документа, якщо вірність копії (фотокопії) не засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія (фотокопія) видана не юридичною особою, що видала оригінал документа (в останньому випадку копія документа має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться в справах юридичної особи, яка видала документ);

 

- копії з копії рішення суду (витягу з нього), якщо таке рішення суду не містить відмітки про набрання ним законної сили і що оригінал рішення знаходиться в суді із зазначенням номера справи;

 

- документа, виданого за кордоном органом держави, з якою Україна не уклала договір про правову допомогу, що скасовує вимогу легалізації документів, без такої легалізації.

Завідувач Двадцять першої київської державної

нотаріальної контори  Л.С. Зубченко

 

 

Умови та процедура реєстрації народження дитини

Вважається, щонайважливішим документом, потреба в якому людина відчуває протягом усього життя, є паспорт. Напевно, саме тому його бережуть набагато більше, ніж свідоцтво про народження, хоча і отримують по досягненню повноліття. Але свідоцтво про народження - це єдиний документ із багатьох документів людини, який не лише засвідчує факт реєстрації народження дитини, а й засвідчує родинний зв'язок з батьками.

Свідоцтво про народження видається батькам після процедури реєстрації народження дитини абсолютно безкоштовно.

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєння їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Отримати свідоцтво про народження необхідно протягом місяця після народження дитини. Несвоєчасна без поважних причин реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану є правопорушенням , відповідальність за яке передбачена в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

До свідоцтва про народження вноситься наступна обов'язкова інформація: прізвище, ім'я по батькові дитини; дата народження дитини; місце народження дитини; національність та стать дитини.

До моменту подання заяви до відділення ДРАЦСу батьки дитини вже повинні визначитися з ім'ям та прізвищем дитини. При реєстрації народження дитини може бути присвоєно не більше двох імен.

Що стосується прізвища дитини, то воно може бути як по матері так і по батьку (у разі якщо у батьків різні прізвища). Також, дитині можуть дати подвійне прізвище. У такому разі, в своїй заяві батьки вказують, з якого прізвища воно повинно починатись – батька чи матері. По батькові дитині присвоюється за іменем батька. На прохання батьків по батькові може також утворюватись згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі. Спір між батьками щодо прізвища та імені дитини може вирішуватись через органи опіки та піклування або за рішенням суду.

Свідоцтво містить також відомості про:

-     номер актового запису про народження, дату складання актового запису ;

-     батьків народженого, їх громадянство;

-     місце реєстрації і дату видачі свідоцтва про народження;

-     орган, що видав свідоцтво про народження.

Вносити до свідоцтва про народження записи, не передбачені Законом України заборонено. Достовірність інформації внесеної до свідоцтва про народження, скріплюється підписом відповідальної посадової особи та гербовою мастиковою печаткою органу, що видав свідоцтво.

Свідоцтво про народження дитини отримують її батьки. Якщо батьки перебувають у зареєстрованому шлюбі і мають однакові прізвища, для реєстрації достатньо присутності одного з батьків. Якщо у батьків різні прізвища, необхідна присутність обох. Якщо мати не перебуває у шлюбі, але бажає вказати відомості про батька дитини присутність обох батьків при подачі заяви, так і при отриманні свідоцтва про народження є обов'язковою, так як це передбачено законодавством України, а саме ст. 133 Сімейного кодексу України

У разі будь-яких причин, якщо батьки самі не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилась дитина чи в якому вона перебуває.

Документи для реєстрації:

-     письмова (або усна) заява родича / уповноваженого представника;
-     паспорт або інші документи, що засвідчують особу заявника;

-     свідоцтво про шлюб;

-     медичне свідоцтво про народження дитини.

Якщо батьки перебувають у шлюбі, зареєструвати дитину можна за місцем проживання батьків або за місцем його  народженням. Місце проживання батьків визначається за штампом реєстрації у паспорті, а місце народження дитини – довідкою з медичної установи.

У такому разі батьки повинні надати наступні документи:

-     письмова заява батьків;

-     паспорти або інші документи, що засвідчують особу батьків;

-     свідоцтво про шлюб;

-     медичне свідоцтво про народження дитини.

Відповідно до ст. 126 Сімейного кодексу України, батьки які не перебувають у шлюбі, зареєструвати дитину можуть за місцем проживанням одного з батьків або за місцем народження дитини. Щоб зареєструвати дитину за місцем проживання батька, з заявою про реєстрацію одночасно подається спільна заява матері та батька про визнання батьківства. Таку заяву можна подати і до народження дитини, приклавши до неї з медичного закладу про довідку про  вагітність. У разі, коли  мати дитини не перебуває у шлюбі і не має спільної заяви батьків та рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері, а ім'я, по батькові     за      бажанням  матері.

Необхідні документи для реєстрації:

-     паспорта або інші документи, що засвідчують особу матері;

-     заява матері; 

-     медичне свідоцтво про народження дитини.

У виняткових випадках, при народженні дитини поза медичним закладом, потрібні додатково наступні документи: довідки лікаря, який подав допомогу при пологах. У разі народження дитини вдома без медичної допомоги факт і час народження повинні бути підтверджені підписом двох свідків, присутніх при пологах, із зазначенням їхніх прізвищ, імен та по батькові, місця проживання і документів, що посвідчують їх особи, у «графі» документи, що підтверджують факт народження дитини, а також медичним документом про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (приватного лікаря).

Свідоцтво про народження знадобиться в момент вступу до освітньої установи, укладення різноманітних юридичних угод, оформлення закордонного паспорта, пенсії та інше.

Начальник Голосіївського районного
у м. Києві відділу державної реєстрації
актів цивільного стану Головного
територіального управляння
юстиції у м. Києві

В.М. Жданович

 

Консультація Міністра юстиції України: як укласти шлюбний договір

 

Доброго вечора! Ми з нареченою плануємо одружитись навесні. Щоб не опинитися серед сімейних пар, які сваряться через кожну копійку, хочемо укласти шлюбний договір. Знаю, що така практика для України є новою, тому розкажіть, будь ласка, про неї більш детально?

Артем Миколайчук

На диво багато українців не знають, що у 1992 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України», де вперше було зафіксовано таке поняття, як шлюбний договір. Однак цей вид договорів поки що не набув достатньої популярності серед українських родин. Минулого року такий договір підписали всього 2 544 подружжя, а це трохи більше 1% від кількості укладених у 2018 році шлюбів.

Як укладати шлюбний договір?

Шлюбний договір укладається у письмовій формі в 3 примірниках і нотаріально посвідчується державним або приватним нотаріусом. Хочу зауважити, що перед оформленням документів нотаріус повинен роз’яснити сторонам їхні права і обов’язки.

При цьому, договір може бути укладено як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, і тоді він вступає в силу в день реєстрації шлюбу, так і вже одруженою парою. У такому випадку документ почне діяти з моменту нотаріального посвідчення.

Що може бути внесено у договір?

Загалом шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям та визначаються їхні майнові права й обов'язки. Дружина та чоловік мають право внести в договір будь-які умови, які не суперечать чинному законодавству, наприклад:

визначення майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі;

визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї та встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;

встановлення порядку поділу майна у разі розірвання шлюбу;

встановлення порядку користування майном та житлом;

право на утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;

інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

У договорі, як правило, не прописуються конкретні суми, а все обчислюється в процентному співвідношенні. Водночас, українським законодавством заборонено регулювання шлюбною угодою особистих відносин між подружжям, а також особистих відносин між батьками і дітьми.

Скільки діє шлюбний договір?

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії та за бажанням сторін, можуть передбачатися строки тривалості окремих прав та обов'язків. Крім того, сторони можуть зазначити чинність окремих умов договору навіть після припинення шлюбу.

Чи можна змінити умови договору?

Звісно можна, але хочу попередити, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Внести зміни до шлюбного договору можна двома шляхами:

якщо обидва з подружжя бажають змінити умови шлюбного договору, вони звертаються до нотаріуса із відповідною заявою

на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

За яких умов шлюбний договір може бути розірваний або визнаний недійсним?

Процедура така сама, як і для внесення змін до договору, тобто припинення дії шлюбного договору відбувається за таких підстав:

відмова подружжя від договору шляхом подання заяви до нотаріуса;

розірвання шлюбного договору на вимого одного з подружжя за рішенням суду.

Одностороння відмова від шлюбного договору також не допускається.

Той з подружжя, хто подав позов про розірвання шлюбного договору повинен довести суду обставини, які спонукали до прийняття такого рішення . Крім того, шлюбний договір може бути визнаним повністю або частково недійсним. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Зі свого боку додам: особисто я радив би подружнім парам і тим, хто лише планує одружитися, не нехтувати таким інструментом, як шлюбний договір. Адже яким би не було сильним кохання в день весілля, ніхто не застрахований від життєвих змін. Підписання контракту дає чітке розуміння, з чим залишиться кожен з членів подружжя після розлучення. А у багатьох випадках саме договір стає реальним механізмом зберегти власність у разі виникнення претензій, котрі стосуються боргів одного з подружжя.

Так само на випадок розлучення договір може містити умови утримання дітей, терміни і розмір виплат. А аліменти в такому випадку стягуватимуться на підставі виконавчого напису нотаріуса без необхідності довгої судової тяганини.

Мін’юст зробив усе можливе, щоб зробити одруження простим і комфортним. Однак слід пам’ятати, що шлюб - це не забавки, а серйозний крок, тож ставитися до нього треба відповідально.

 

 

13.02.2019

Інформація про харчові продукти стала доступнішою

Часто про те, що до складу харчових продуктів входять численні Е-шки та ГМО, дізнаємось тільки тоді, коли вдома під лупою уважно розглядаємо склад виробу. Гірше, якщо багато інгредієнтів навіть не зазначені на упаковці. Так було з Наталею, котра у супермаркеті купила масло, але через дрібний шрифт та погане освітлення у приміщенні не побачила, що у складі є рослинні жири.
Відтак, щоб забезпечити права споживачів і максимально зблизити українське та європейське законодавство у контексті надання споживачам інформації про продукти, у грудні 2018 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів». 4 лютого Закон підписав Президент, а вже влітку 2019 року новації набудуть чинності.
Цей Закон передбачає такі новації:
- збільшення штрафу за ненадання обов’язкової інформації про продукт;
- детальне інформування про інгредієнти та алергени;
- інформування споживачів про наявність домішок та ароматизаторів;
- зазначення на упаковці інформації про термічну обробку;
- зазначення обов’язкової інформації про використання рафінованої олії або жирів рослинного походження, зокрема,пальмової олії та ін.
Новації також забороняють використання у маркуванні інформації про продукцію, яка може ввести споживача в оману і приписує харчовим продуктам лікувальні властивості. Це стосується не тільки надписів на упаковці, але й рекламних роликів і стендів. Адже більшість громадян дізнаються про продукти саме з реклами і вірять «на слово» гарно сформульованим рекламним лозунгам.
Ухвалений Закон стосується будь-якої інформації про харчовий продукт, яка надається через інтернет або просто повідомляється споживачеві під час продажу, у тому числі в місцях громадського харчування. У разі дистанційної реалізації інформація має бути доступною до моменту придбання продукту.
Також передбачається обов'язкове зазначення інформації про наявність у харчовому продукті генетично модифікованих організмів, якщо частка ГМО в продукті перевищує 0,9% у кожному інгредієнті.
Які санкції для порушників?
Таким чином, Закон має змусити виробників вказувати вичерпний та чесний склад харчових продуктів. Для порушників передбачена адміністративна відповідальність: для юросіб – штраф у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (62 595 грн), для фізичних осіб-підприємців – у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (41 730 грн). Якщо порушення не становить загрози для життя та здоров’я громадян, штраф становитиме 3 мінімальних заробітних плати (12 519 грн).
Ненадання інформації споживачеві та введення в оману щодо речовин і харчових продуктів, які викликають алергічні реакції або непереносимість, передбачає накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб-підприємців – у розмірі 20 мінімальних заробітних плат.
Права, що гарантовані кожному споживачеві
Кожен споживач має знати, що згідно зі ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», купуючи, замовляючи або використовуючи продукцію, яку реалізують на території України, він має право на:
- захист своїх прав державою (здійснюють управління захисту прав споживачів органи Держспоживстандарту, судові органи);
- належну якість продукції та обслуговування;
- безпеку продукції;
- необхідну, доступну, достовірну та вчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
- відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої через недоліки продукції (дефект), відповідно до Закону;
- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
- об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103 та захищайте свої права разом із Мін’юстом!

 

Консультація Міністра юстиції: Як стягнути аліменти на користь дитини?

Павле Дмитровичу, роз’ясніть, будь ласка, як стягнути аліменти з колишнього чоловіка? Ми не проживаємо разом більше ріку, батько дитину майже не бачить та матеріально не підтримує. Дякую за відповідь.
Світлана Корнєєва
Що треба зробити для виплати аліментів?
Є два способи: мирним шляхом та в примусовому порядку.
Так, сторони між собою домовляються щодо розміру та періодичності сплати аліментів на дитину в добровільному порядку. Дана домовленість може бути лише усною, але для додаткових гарантій виконання домовленостей батьки дитини можуть укласти між собою нотаріально посвідчений договір про утримання дитини.
Також один із батьків може подати за місцем своєї роботи заяву про відрахування аліментів на дитину у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.
У разі відсутності домовленостей один із батьків може звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів.
В подальшому стягувач аліментів може самостійно подати заяву з виконавчим листом про відрахування аліментів за місцем виплати платникові аліментів заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу.
Чи потрібно підписувати якісь папери?
Обов’язку підписання таких паперів немає. Однак батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Як стягнути аліменти у судовому порядку?
Той з батьків, з ким мешкає дитина, має право звернутися до суду з відповідним позовом. У такому випадку аліменти на дитину присуджуються або як частка від заробітку, або у вигляді конкретно визначеної суми.
Справи розглядаються місцевими судами за місцем проживання чи реєстрації відповідача.
Також позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
У разі видачі судом виконавчого документу, стягувач може самостійно надіслати виконавчий документ за місцем роботи боржника або отримання ним інших доходів із заявою про здійснення відрахування аліментів, або направити/подати заяву разом із оригіналом виконавчого документу для примусового виконання до органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця.
Яким може бути розмір аліментів?
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.
У 2019 році прожитковий мінімум на дітей становить:
віком до 6 років:
з 1 січня– 1626 грн;
з 1 липня – 1699 грн;
з 1 грудня – 1779 грн
віком від 6 до 18 років:
з 1 січня – 2027 грн;
з 1 липня – 2118 грн;
з 1 грудня – 2218 грн
Однак є виключення. Якщо платник аліментів має нерегулярний дохід, суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, яка підлягає щорічній індексації.
Той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Коли призначається державна допомога?
Тимчасова допомога призначається у разі, якщо:
рішення суду про стягнення аліментів не виконується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення;
стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває у місцях позбавлення волі, якого визнано недієздатним, або він перебуває на строковій військовій службі;
місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.
Для призначення тимчасової допомоги одержувач подає органу соцзахисту населення за місцем проживання (перебування):
заяву;
копію свідоцтва про народження дитини;
інші документи.
Розмір тимчасової допомоги розраховується як різниця між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців.
Чи можливо стягнути аліменти за минулий час?
Так, законодавством передбачені випадки, коли аліменти можна стягнути за минулий час, але не більше ніж як за 10 років та окремі підстави, коли аліменти стягуються за весь час.
Як виконується рішення суду?
Після набрання рішення суду законної сили, стягувач подає до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю заяву та виконавчий лист. На підставі цих документів виконавець відкриває виконавче провадження.
До пред’явлення на примусове виконання виконавчий документ про стягнення аліментів може бути самостійно надісланий стягувачем за місцем роботи боржника.
Під час виконання у примусовому порядку виконавець вживає заходи примусового виконання. Якщо боржник працює або отримує пенсію державний виконавець виносить постанову, яку направляє за місцем роботи боржника або за місцем отримання пенсії для утримання аліментів.
Якщо є заборгованість виконавець робить відповідний розрахунок та зобов’язаний повідомити про нього стягувача і боржника. У разі якщо розмір заборгованості зі сплати аліментів перевищує 3 місяці:
відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників;
майно боржника арештовується виконавцем, вилучається та реалізується.
Якщо боржник ухиляється від виконання рішення та має заборгованість, виконавець застосовує до нього санкції та обмеження встановлені законом. У разі відсутності відомостей про місце перебування боржника, за поданням виконавця судом виноситься ухвала про розшук боржника.
Яка відповідальність боржника за несплату аліментів?
Завдяки дії розроблених Мін’юстом законів #ЧужихДітейНеБуває, до неплатників аліментів застосовуються ряд обмежувальних заходів.
Якщо розмір заборгованості по сплаті аліментів перевищує 4 місяці (та 3 місяці для батьків важкохворої дитини) встановлена можливість накладення обмежень на неплатників аліментів щодо:
• виїзду за межі України;
• керування транспортними засобами;
• користування зброєю;
• полювання.
Крім того, передбачені обмеження щодо перебування на державній службі. Також боржник з аліментів не може впливати на рішення про тимчасовий виїзд дитини за межі України.
Не менш дієвим є запровадження фінансових санкцій, передбачено штраф за несплату аліментів залежно від суми заборгованості:
• понад 1 рік – 20%;
• понад 2 роки – 30%;
• понад 3 роки – 50%
Також, в законах ми передбачили відповідальність для неплатників аліментів у вигляді суспільно корисних робіт, адміністративного арешту та позбавлення волі.
Від себе можу додати: пакет законів #ЧужихДітейНеБуває дійсно працює, про що свідчать результати за 2018 рік, коли боржники сплатили 4,6 млрд грн аліментів на користь 555 тис дітей та майже 50 тис документів було відкликано через відсутність претензій до боржника.
Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Футбол і Закон 

Головне територіальне управління юстиції в місті Києві та Фан-клуб «Динамо» продовжують серію правових консультацій «Футбол і закон» для футбольних уболівальників, які вирушають за кордон за футбольною командою «Динамо».

14 лютого «Динамо» зіграє матч із «Олімпіакосом» у 1/16 Ліги Європи УЄФА у м. Пірей (Греція).

Футбольний клуб

Динамо

Олімпіакос

 

Заснування

 

1927

 

1925

 

Досягнення

Найбільш титулований клуб України (15-разовий абсолютний чемпіон України),

 дворазовий чемпіон Кубку володарів  кубків УЄФА,

півфіналісти Ліги Європи УЄФА

Багатократний чемпіон Греції,

Володар Кубка Греції та 4-кратний чемпіон Суперкубку Греції

 Очільник столичної юстиції Станіслав Куценко розповів, як захистити свої права за кордоном під час подорожі до Греції.

Греція – одна з країн-членів Європейського союзу.

Столицею Греції є Афіни. Греція знаходиться в одному з Україною часовому поясі, тому вам не доведеться змінювати час.

Офіційна валюта у Греції – євро.

З 01 січня 2018 року в країні введений туристичний податок.

Ставки туристичного податку в Греції:

-  Готель 5 зірок – 4 євро/ніч.

-  Готель 4 зірки – 3 євро/ніч.

-  Готель 3 зірки – 1,5 євро/ніч.

- Готель 1 і 2 зірки – 0,5 євро/ніч.

-  4-кімнатні квартири/апартаменти – 1 євро/ніч.

-  3-кімнатні квартири/апартаменти – 0,5 євро/ніч.

-  1- і 2-кімнатні квартири/апартаменти – 0,25 євро/ніч.

Між Грецією та Україною (як із іншими країнами ЄС) для власників біометричних паспортів діє безвізовий режим (перебування на території ЄС до 90 днів протягом кожних 180 днів).

Митні правила

Без декларування дозволяється ввезення/вивезення суми до 10 тисяч євро (обов’язковому декларуванню підлягає сума від 10 тисяч євро). Норми дозволених для ввезення/вивезення алкогольних та тютюнових виробів стандартні для усіх країн Європейського союзу (200 сигарет або 50 сигар чи 250 грамів тютюну, або ці вироби в наборі загальною вагою, що не перевищує 250 грамів; 5 літрів пива, 2 літри вина, 1 літр міцних (із вмістом спирту більш як 22%) алкогольних напоїв.

На території Греції дозволяється використання посвідчення водія громадянина України міжнародного зразка. Автомобілі з українською реєстрацією можуть перебувати на території Греції до 3 місяців.

Перед виїздом обов’язково придбайте медичну страховку на період перебування за кордоном.

 Будьте уважні

Наплив нелегальних мігрантів із мусульманських та африканських країн, гостра соціально-економічна криза – основні фактори, що вплинули на різке погіршення криміногенної обстановки у великих міських центрах. Проте елементарні правила безпеки допоможуть вберегтись від курйозів: 

- зробіть ксерокопії всіх важливих документів, один екземпляр заберіть із собою, другий залиште в номері; 

- Ви повинні мати точну адресу вашого місця перебування чи помешкання. Залиште їх вашим близьким;

- Ваш паспорт повинен бути завжди з вами, ніхто не має права залишати його в себе;

- окремо збережіть контакти на екстрений випадок. 

 Корисні телефони

100 – поліція

171 – туристична поліція

166 – швидка допомога

112 – загальний номер служби екстреної допомоги в країнах ЄС.

Посольство України в Грецькій Республіці
Адреса       
вул. Стефану Дельта, 2, м. Афіни, р-н Філотеї, 152 37, Греція
Номер телефону
(+30210) 68 00 230
Номер гарячої лінії
+30 69 327 656 06
Електронна адреса
emb_gr@mfa.gov.ua
Посилання на сайт ЗДУ
http://greece.mfa.gov.ua

 

Права, про які потрібно знати кожному пенсіонерові

Права, про які потрібно знати кожному пенсіонерові

Мабуть, у молодості мало хто задумується над тим, якою буде пенсія та на які пільги можна претендувати. Проте чимало українських пенсіонерів через зубожіння чи інші фактори не можуть розраховувати на підтримку дітей та онуків і змушені жити тільки на пенсійні виплати. У такому випадку пільги стають просто рятівним кругом для виживання.

Пані Ользі 68 років. Молоді роки жінка пропрацювала в колгоспі, а 23 роки до пенсії трудилася в одному зі столичних універсамів. Загалом в неї більше 40 років трудового стажу. Зараз жінка тільки взимку повертається до столиці, а навесні, влітку та восени проводить час на дачній ділянці в Черкаській області, щоб запастися продуктами. Повертаючись до Києва, вона користується пільгами для проїзду в транспорті.

Пенсія призначається як для чоловіків, так і для жінок після досягнення 60 років (Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Зауважте, пенсію нараховують не тільки за віком.

- Пенсія у зв’язку з втратою годувальника

Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на повному його утриманні та одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

- Пенсія по інвалідності (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою; інвалідності з дитинства).

Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:

особи з інвалідністю I групи – 100 відсотків пенсії за віком;

особи з інвалідністю II групи – 90 відсотків пенсії за віком;

особи з інвалідністю III групи – 50 відсотків пенсії за віком.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (станом на 1 січня 2019 року = 1497 грн). Проте мало пенсіонерів дійсно знають усі свої права, законні пільги та преференції, тому я підібрав найбільш актуальні з них.

1. Право на субсидію

Субсидія – це адресна безготівкова допомога сім’ї, яка надається на погашення витрат з оплати житлово-комунальних послуг.

Для призначення житлової субсидії необхідно звернутися до структурних підрозділів соціального захисту населення та надіслати/подати такі документи:

- заява;

- декларація про доходи.

Також наявна функція подання документів у режимі онлайн на сайті https://subsidii.mlsp.gov.ua/.

Рішення про призначення (непризначення) субсидії приймається протягом 10 днів після подання заяви та отримання усіх необхідних відомостей на запит від інших організацій, органів влади та суб’єктів господарювання.

 2. Право на безоплатну правову допомогу

Безоплатна правова допомога – це правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

Безоплатна вторинна правова допомога – вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, і включає в себе такі види правових послуг, як захист, здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на таку допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру.

Для забезпечення оперативного реагування на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні. Також отримати правову допомогу можна, особисто звернувшись до найближчого центру з надання безоплатної правової допомоги.

3. Право безоплатного проїзду у громадському наземному транспорті

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 «Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» передбачено, що право на безоплатний проїзд для пенсіонерів за віком надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки.

Безоплатний проїзд застосовується на міський пасажирський транспорт загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.

Також розглянемо такий вид соціального статусу, як «Ветеран праці».

Згідно з Законом України «Про основи соціальної захищеності ветеранів праці та інших громадян похилого віку» (далі – Закон) ветеранами праці є:

- усі громадяни зі стажем роботи 40 років – для чоловіків і 35 років – для жінок, які вийшли на пенсію;

- громадяни, яким призначено пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок – 25 років, у чоловіків – 30 років;

- за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників із шкідливими та важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок – 30 років, у чоловіків – 35 років та інший перелік осіб, передбачений Законом.

Права та пільги ветеранам праці:

- першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з коштовного каміння);

- переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування;

- щорічне медичне обстеження і диспансеризація з залученням необхідних фахівців;

- першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

- переважне право на забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт житлових будинків і квартир, забезпечення їх паливом.

Документом, що підтверджує статус ветерана праці, є посвідчення ветерана праці. Посвідчення і нагрудний знак ветерана праці видають за місцем проживання ветерана органи праці та соціального захисту населення, а ветеранам-військовослужбовцям – органи, які здійснюють їхнє пенсійне забезпечення. У посвідченні обов'язково повинні бути особистий підпис ветерана праці, його фотографія та печатка органу, який видав посвідчення. Видають посвідчення і нагрудний знак безкоштовно.

Якщо є додаткові правові питання, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» за номером 0800 213 103 цілодобово.

    Станіслав Куценко                                                                                            Станіслав Куценко

  

 

31.01.2019

Пакет Закону “Чужих дітей не буває”

Другий пакет Законів #ЧужихДітейНеБуває набрав чинності 28.08.2018.
Його норми – низка ініціатив заради щасливого дитинства маленьких українців та розбудови інституту відповідального батьківства.
Зокрема, серед нововведень цього пакету законів:
• збільшення мінімального розміру аліментів,
• накладення додаткових штрафів на суму боргу по аліментах,
• спрощення процедури виїзду за кордон з тим із батьків, з ким проживає дитина,вдосконалення порядку побачень з дитиною того з батьків, хто з нею не проживає,
• обмеження щодо перебування боржників на державній службі,
• кримінальна відповідальність за ухилення від суспільно корисних робіт у вигляді позбавлення волі до 2 років,
• податкові пільги для сумлінних батьків, які витрачають додаткові кошти на гуртки, навчання, спортивні секції і духовний розвиток дитини тощо.
ЧужихДітейНеБуває.
Документи передбачають посилення відповідальності неплатників аліментів, збільшення мінімального рівня фінансової підтримки дітей, які проживають в неповних сім’ях, та запровадження пільг і стимулів для батьків, які сумлінно виконують свій обов’язок.
До прийняття другого пакету законів #ЧужихДітейНеБуває мінімальна сума аліментів становила близько 900 гривень. Нікому не треба пояснювати, що за ці гроші навіть прогодувати дитину неможливо, не кажучи про купівлю книжок, іграшок, одягу, оплату розвиваючих курсів чи гуртків.
Також серед новацій:
Система додаткових фінансових санкцій для неплатників у розмірі від 20% до 50% від суми боргу у разі його накопичення більше 1 року.
Система автоматизованого арешту коштів боржників.
Притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від суспільно корисних робіт.
Обов’язок засуджених працювати, щоб забезпечити сплату аліментів.
Українці, які хочуть посісти керівні посади на держслужбі, повинні будуть подати довідку про те, що вони не мають боргів перед дітьми більше 6 місяців.
Звільнення чиновників, які мають заборгованість більше 12 місяців.
Застосування обмежень першого пакету до батьків, які не платять аліменти дітям з інвалідністю або тяжко хворим дітям вже після того, коли борг перевищить суму за 3 місяці.
Правила виїзду дитини віком до 16 років за кордон без згоди другого з батьків з 29 серпня змінились відповідно до ухваленого у липні закону з пакету, розробленого Мін'юстом у межах ініціативи "Чужих дітей не буває".
Згідно з новим законом на термін більше одного місяця можна виїхати за кордон без згоди другого з батьків, якщо останній має заборгованість зі сплати аліментів, розмір якої перевищує у сумі сплати аліментів за 4 місяці та 3 місяці, якщо дитина є тяжкохворою або з інвалідністю (у цьому випадку ще потрібно мати довідку, що підтверджує хворобу чи інвалідність), та необхідно пред'явити довідку, видану органом ДВС чи приватним виконавцем, про наявність заборгованості зі сплати аліментів.
Довідку про заборгованість можна отримати, попередньо звернувшись до державної виконавчої служби Мін'юсту або до приватного виконавця.
До другого пакету законопроектів в рамках ініціативи #ЧужихДітейНеБуває входять: Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту осіб, які доглядають за хворими дітьми» (№ 8294 від 19.04.2018), Закон «Про внесення змін до статей 165 та 166 Податкового кодексу України» (№ 8295 від 19.04.2018) та Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (№ 8296 від 19.04.2018).

Начальник відділу Дніпровський районний відділ
державної виконавчої служби міста Київ
Головного територіального управління юстиції у місті Києві Попович Я.В.

 

Безоплатна правова допомога

Що таке безоплатна правова допомога та як її отримати?
Безоплатна правова допомога – правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.
Закон України «Про безоплатну правову допомогу» визначає порядок надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги.
Система надання безоплатної правової допомоги в Україні – це мережа з 551 точки доступу до правових послуг: 23 регіональних, 96 місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та 432 бюро правової допомоги у всіх регіонах України, а також Координаційний центр з надання правової допомоги.
Безоплатна первинна правова допомога, суб’єктами права на яку є усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, включає такі види правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань; складення заяв, скарг, інших документів правового характеру (крім процесуальних), а також надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Безоплатну первинну правову допомогу надають органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи приватного права, спеціалізовані установи, місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги/бюро правової допомоги усім громадянам України, які перебувають під юрисдикцією України.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб:
1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб;
2) діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту;
2-1) внутрішньо переміщені особи;
2-2) громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб;
3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання;
4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт;
особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими;
особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
7) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі;
8) особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;
9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань;
9-1) особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;
12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України;
13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.
Також право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.


ЯК ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ?
Для забезпечення оперативного реагування на повідомлення про затримання осіб, на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні.
Також отримати правову допомогу можна, особисто звернувшись до найближчого центру з надання безоплатної правової допомоги або бюро правової допомоги.
Для отримання більш вузькоспеціалізованої правової допомоги дзвінки, що надходять за безкоштовним телефонним номером 0-800-213-103 від постраждалих від домашнього насильства, перенаправляються до Третього та Четвертого київських місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. З вересня по грудень минулого року до центрів було переадресовано 147 телефонних дзвінків щодо домашнього насильства.
+380 44 364-23-93 – call-центр (багатоканальний)
пн.-чт. 09:00-18:00, пт. 09:00-16:45
callcentre@minjust.gov.ua; press@minjust.gov.ua
Начальник відділу Дніпровський районний відділ
державної виконавчої служби міста Київ
Головного територіального управління юстиції у місті Києві Попович Я.В.

 

Порядок виїзду з України малолітніх та неповнолітніх дітей. Нотаріальне оформлення заяви від батьків.

Порядок виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку, регулюється Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 25.08.2010 р. за № 724 (надалі Правила). Відповідно до цих Правил виїзд за кордон осіб, що не досягли 16-річного віку здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Для виїзду з України громадян, яким не виповнилось 16-ти років, в супроводі одного з батьків необхідна нотаріально посвідчена згода другого з батьків. Якщо виїзд за межі України буде відбуватися в супроводі сторонніх осіб – необхідна нотаріально посвідчена згода обох батьків.
Для засвідчення нотаріусом справжності підпису громадянина в заяві про згоду на виїзд дитини за межі України, необхідна особиста присутність у нотаріуса того з батьків, чий підпис буде засвідчуватись нотаріально або присутність обох батьків, якщо згоду на виїзд дитини будуть надавати обидва батьки. Кожен з батьків може оформити окрему заяву про виїзд їх дитини за кордон, у разі їх окремого проживання (тимчасового перебування).
Звертатися за засвідченням справжності підпису в заяві про згоду батьків на виїзд дитини за кордон можна до будь-якого нотаріуса, незалежно від місця реєстрації або місця проживання (місця перебування) батьків дитини. У відповідності зі ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники не мають права передавати свої права іншим особам, тобто зробити заяву на виїзд дитини можуть батьки тільки особисто, передати такі повноваження по довіреності не можливо.
Відповідно до Правил у заяві про згоду батьків на виїзд їх дитини за кордон обов’язкового зазначаються держава прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі.
У деяких випадках, чітко встановлених законодавством України, виїзд дітей за кордон може відбуватися без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, а саме:
1) якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;
2) якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон дитина, що не досягла 16-річного віку, або у паспортному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;
3) у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).
Крім того, 07 грудня 2017 року Верховною Радою України внесено зміни до Сімейного кодексу України, які набрали чинності 06 лютого 2018 року, відповідно до яких той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
В нотаріальній практиці зустрічаються випадки, коли в деяких заявах, справжність підпису на яких засвідчена нотаріусами, зазначається про делегування батьками супроводжуючій особі своїх батьківських прав. Відповідно до статей 153, 154 СКУ, статті 242 ЦКУ батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, при цьому представництво батьками малолітніх та неповнолітніх дітей є їхнім обов’язком, а не правом, від якого вони, відповідно, не можуть відмовитись. Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦКУ правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 238 Цивільного кодексу України, представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Таким чином, заява, яка містить можливість делегування прав батьків дитини, грубо порушує чинне законодавство України і засвідчення справжності підпису на такій заяві є неприпустимим. Як показує практика, при засвідченні справжності підписів на таких заявах нотаріусам варто крім прізвища, ім’я та по-батькові супроводжуючих осіб зазначати також їх дату народження для чіткої ідентифікації такої особи.
Також існують випадки, коли у текстах заяв від батьків на виїзд їх малолітніх дітей за кордон нотаріуси помилково зазначають застереження, встановлене ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України». Відповідно до цієї статті, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, – до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
2) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, – до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
3) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення – до відбуття покарання або звільнення від покарання;
4) він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання зобов’язань;
5) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції – до припинення нагляду.
Кримінальним Кодексом України встановлено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років, а за тяжкі – від чотирнадцяти до шістнадцяти років. Отже, жодне вказане у ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” обмеження не може стосуватися малолітньої дитини, тому таке посилання в заяві є помилковим, однак, таке застереження можна зазначати в заяві щодо неповнолітньої дитини.
Також слід мати на увазі, що у зв’язку з набранням чинності Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року та Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (затверджений наказом Антитерористичного центру при СБУ від 12.06.2015 N 415ог (із змінами та доповненнями)) в нотаріальній практиці виникла необхідність засвідчення справжності підписів батьків на заявах про їх згоду на в’їзд на тимчасово окуповану територію – Автономну Республіку Крим та міста Севастополя та на неконтрольовану територію Луганської та Донецької областей та їх виїзд з цих територій. Тому текст заяви повинен містити таке формулювання: «даємо згоду на тимчасовий в’їзд на тимчасово окуповану територію України – Автономну Республіку Крим та міста Севастополя та виїзд з неї».
Щодо згоди батьків на тимчасовий в’їзд їх дітей на неконтрольовану територію (у район проведення Операції об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей). Текст заяви повинен містити таке формулювання: «даємо згоду на тимчасовий в’їзд на неконтрольовану територію (у район проведення Операції об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей) та виїзд з неї».
Слід зазначити, що в Україні основні підходи до реалізації прав дітей на виїзд за межі України протягом останнього часу істотно змінилися. Це пов’язано з посиленням уваги з боку держави до захисту інтересів дітей, удосконаленням механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства та багатьма іншими факторами.


Завідувач Двадцять першої київської
державної нотаріальної контори Л.С. Зубченко
Вик.: Бондарчук А.О.

Накладання заборони відчуження

При посвідченні різноманітних угод щодо відчуження чи застави нерухомого майна, видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя чи оформлення спадкових прав на нерухоме майно однією з основних обставин, яку перевіряє нотаріус та яка суттєво змінює порядок вчинення нотаріальної дії, є наявність чи відсутність заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна.
Із самої назви нотаріальної дії випливає її суть: перешкодити вільному розпорядженню майном. Коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник конкретного об'єкта нерухомого майна не може розпорядитися ним, оскільки не має одного з елементів права власності – розпорядження цим майном, або ж не може розпорядитися ним без дозволу певних осіб, які мають чітко визначені конкретні майнові вимоги, що можуть бути реалізовані.
Стаття 73 Закону України "Про нотаріат" містить перелік випадків, коли державний нотаріус накладає заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна. Так, заборона накладається тоді, коли:
установа банку, підприємство чи організація видає громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку; посвідчується договір довічного утримання;посвідчується договір про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;в усіх інших передбачених законом випадках.
До інших передбачених законом випадків належить накладення арешту на об'єкти нерухомого майна органами дізнання чи слідства або судовими установами у зв'язку зі справами, що знаходяться в їхньому провадженні.
За повідомленням установи банку, підприємства чи організації про видану громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку заборона на відчуження цього об'єкта накладається автоматично.
При посвідченні договору довічного утримання заборона на відчуження нерухомого майна, яке є об'єктом договору, теж накладається обов'язково, оскільки, по-перше, набувач придбаного жилого будинку не має права розпорядитися цим майном до смерті особи, яка є відчужувачем за договором. Його право власності не має однієї складової - права розпорядитися цим майном до смерті відчужувача, а по-друге, накладення заборони на відчуження хоч і є самостійною нотаріальною дією, але вчиняється водночас із посвідченням угоди про довічне утримання і є обов'язковою умовою для посвідчення договору довічного утримання.
Інакше вирішується питання про накладення заборони при посвідченні договору застави. На підставі ст. 184 ЦК УРСР (яка нині втратила силу) заборона на жилий будинок накладалась обов'язково. І зі змісту ст. 73 Закону України "Про нотаріат" теж можна зробити такий висновок. Але з набуттям чинності Законом України "Про заставу" сторони можуть самі на підставі ст. 32 цього Закону вирішувати, накладати чи ні заборону на відчуження цього об'єкта нерухомого майна, про що зазначають у тексті цього ж договору.
Якщо за домовленістю сторін заборона на відчуження майна не накладається і про це записано в тексті договору, нотаріус не накладає заборони на відчуження предмета застави. Якщо ж у тексті договору питання накладення заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна вирішено позитивно або ж про це взагалі нічого не сказано в договорі, то нотаріус має право накласти заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна, яке є предметом застави, керуючись ст. 73 Закону України "Про нотаріат".
Накладення заборони на відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна здійснюється за їхнім місцезнаходженням.
Заборона на відчуження земельної ділянки накладається за місцем її розташування.
Зняття заборони провадиться на підставі повідомлення установи, банку, підприємства чи організації про погашення позички, повідомлення про припинення договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання.
Про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами накладеного ними арешту на нерухоме майно нотаріус робить відповідні записи в реєстрі заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон на відчуження та арешт нерухомого майна. Повідомлення судових або слідчих органів про зняття арешту залишається у справах нотаріуса.
Після того, як буде знятозаборону на відчуження чи арешт, відповідні посадові особи, які зняли відповідні заборони чи арешт, надають ці відомості до Єдиного реєстру. Підставами для внесення відомостей до Єдиного реєстру про зняття заборони на відчуження є повідомлення встановленого зразка, які надсилаються Реєстратору в день зняття заборони або арешту про зняття заборони відчуження або арешту об'єктів нерухомого майна.
Завідувач 10-ї київської
Державної нотаріальної контори
Ткач Т.В.

Незаконні звільнення

 

Незаконні звільнення залишаються, одним з актуальних тем та рішень суду, що підлягають негайному виконання та є обов'язковими. Українське законодавство передбачає широкий спектр дій колишнього працівника чи робітника у разі незаконного звільнення чи не виплати заробітної плати. В юриспруденції існує два шляхи вирішення трудових спорів – це досудове та судове вирішення. Що стосується судового розгляду трудових спорів, то звернутися з позовом про порушення трудових прав може будь-яка особа, яка вважає, що її права порушили.
На практиці трапляється так, що навіть після винесення позитивного рішення про поновлення працівника на роботі роботодавець не завжди хоче виконувати таке рішення і навмисно затримує його виконання.
Тим самим порушуючи законодавство. Адже у разі звільнення працівника без законних підстав він повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. За такої умови відповідне рішення про поновлення підлягає негайному виконанню (стаття 235 Кодексу законів про працю України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно є обов'язковим та підлягає виконанню не з моменту набрання законної сили, а негайно – з часу його оголошення в судовому засіданні та незалежно від того, чи буде оскаржуватись.
Виконання зазначеного рішення відповідно до частини 2 статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» вважатиметься виконаним боржником з дня відповідного наказу або розпорядження про поновлення на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Такий наказ повинен містити два пункти:
1.про скасування наказу про звільнення;
2.про поновлення працівника на роботі.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У випадку не виконання цього обов’язку добровільно, працівник має право звернутися до суду з заявою про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, і в разі задоволення позовних вимог позивача таке рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку, а саме, пред'являється до державної виконавчої служби.
Примусове виконання даної категорії виконавчих документів проводиться невідкладно в порядку визначеному статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Начальник відділу
Голосіївського районного відділу ДВС м. Києва
ГТУЮ у м. Києві
О.Й. Коблош

 

 

30.01.2019

Деталі оформлення шлюбного договору

Часом наречені слова «шлюбний договір» ототожнюють з «недовірою». Поняття шлюбного контракту вперше з’явилось в Україні у 1992 році у зв’язку із прийняттям змін до ще радянського Кодексу про шлюб та сім’ю. Потім вже у вигляді терміну «шлюбний договір» його було закріплено у новому Сімейному кодексі, який набув чинності у 2004 році. Однак, незважаючи на те, що інститут шлюбного договору присутній в українському сімейному законодавстві майже з часів незалежності, на практиці існують багато «підводних каменів» щодо його застосування.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України (далі – Кодекс) передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.
Згідно з частиною третьою статті 93 Кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачити якісь обов’язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми.
Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.
Крім того, частиною п’ятою статті 93 цього Кодексу визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства.
Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю, або може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу. Також можливе передбачення умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.
На практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.
Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.
В той же час відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його дружину права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу, якою визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
А укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.
У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.
Укладення шлюбного договору - не обов’язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім’ї на власний розсуд.
Перед укладанням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулася молода пара, повинен роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов’язки сторін. Статтею 94 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. При цьому посвідчити шлюбний договір може як державний, так і приватний нотаріус.
Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок та чоловіків - у 18 років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом.
У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до частини другої статті 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.

Станіслав Куценко, керівник ГТУЮ у місті Києві

 

У спадок можна отримати не тільки майно, але й борги та інші зобов’язання

         Впродовж життя кожна людина наживає певне майно чи інші цінності, тому треба вчасно подбати про те, щоб воно дісталось у хороші руки. Тут є два варіанти: спадкування за заповітом (коли у нотаріально посвідченому документі чітко прописується воля заповідача), або спадкування за законом (коли майно ділиться між родичами відповідно до ступеня спорідненості). Проте захистити родину від суперечок, а майно від «розпилювання» можна досить просто – склавши за життя заповіт.
      Поняття заповіту визначається статтею 1233 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
         Найпопулярнішою послугою у 2018 році серед нотаріусів столиці було посвідчення заповіту. Відтак, за минулий рік кияни та гості столиці посвідчили майже 14 тисяч заповітів. Державними нотаріусами видано більше 29 тисяч свідоцтв про право на спадщину, приватними – 17 тисяч. Значний обсяг роботи державних нотаріусів приходиться на посвідчення договорів дарування успадкованого майна, договорів довічного утримання, спадкових договорів, заповітів тощо. Таким чином, приватними нотаріусами за цей рік посвідчено 8,5 тисяч заповітів, а в державних нотаріальних конторах – більше 5 тисяч.
         Майте на увазі, що спадкодавець у будь-який час має можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити заповіт чи скасувати взагалі. Спадкоємцю, в свою чергу, надано право прийняти спадщину або відмовитися від неї.
      Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (крім секретного заповіту).
     Також законодавством допускається посвідчення заповіту головним лікарем, його заступником або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я.
        Право спадкування тісно пов’язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності.
        Здебільшого спадщина складається з права власності померлого громадянина на різне майно: житловий будинок, квартиру, предмети домашнього користування, земельну ділянку, транспортні засоби, кошти, цінні папери та інше майно, яким громадянин володів.
        До складу спадщини входять не лише права спадкодавця, але й ціла низка майнових зобов’язань, а саме – борги спадкодавця. До спадкоємця також переходить:
- обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем;
- обов’язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем;
- обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), які були присуджені судом спадкодавцеві за його життя.
         Спадщина складається з сукупності майнових прав та обов’язків померлого громадянина, які, відповідно до чинного законодавства, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи.
         Якщо майно належало кільком особам на праві спільної власності, то після смерті однієї з них спадщина відкривається тільки на належну цій особі частку.
    Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна.
     Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також студентів, які навчалися в навчальних закладах поза місцем постійного проживання, місцем відкриття спадщини визнається місце їхнього постійного проживання до призову на строкову службу або до вступу на навчання до навчального закладу.
      Якщо у спадкоємців відсутні наведені вище документи, то нотаріус вимагає копію рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення юридичного факту – місця відкриття спадщини.
       Якщо у Вас є питання щодо нюансів спадкування, звертайтесь до Управління з питань нотаріату столичної юстиціїhttp://www.justicekyiv.gov.ua/notariat_gtuy.html.
Нотаріат міста Києва працює для Вас!

Як онлайн заборонити реєструвати права на нерухомість?

   Рейдерство - не просто економічний злочин, а злодійство. У мережі – багато порад, як поводитися в разі, якщо Ви стали жертвою рейдерського захоплення. Проте про захист прав потрібно піклуватись ще до злочину. Ми не можемо вмовити й переконати всіх реєстраторів, що потрібно працювати відповідно до закону. Проте можемо зробити так, щоб захистити права власності громадян і представників бізнесу.
   Очільник столичної юстиції Станіслав Куценко детально розповів про те, як убезпечити своє право на нерухомість та контролювати всі дії з майном:
  Відтак, з метою забезпечення захисту речових прав, економічних інтересів громадян та інвесторів і зменшення ризиків незаконного заволодіння нерухомим майном 27 грудня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв ініціативу Міністерства юстиції та виніс розпорядження №1069-р, яке запроваджує реалізацію пілотного проекту у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо інформування про реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та подання відповідно до закону власником об'єкта нерухомого майна заяв про заборону вчинення реєстраційних дій в електронній формі.
   Поняття нерухомого майна розкривається статтею 181 Цивільного кодексу України. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Права на нерухоме майно, які підлягають держреєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Реєстрація прав на нерухоме майно – це не просто формальна вимога, а необхідність.
Які зміни в розпорядженні можна виділити?
   Наявність оплатної сервісної послуги з подання заяви про заборону вчинення реєстраційних дій в онлайн-режимі. Послуга надається виключно за таких умов:
- наявність зареєстрованого права власності на окремий індивідуально визначений об’єкт нерухомого майна з присвоєним такому об’єкту реєстраційним номером;
- використання кваліфікованого електронного підпису, в тому числі з використанням ресурсів комунікаційних мереж мобільного зв’язку (Mobile ID).
   Варто зазначити, що самостійно контролювати реєстраційні дії можна також за допомогою зручного сервісу SMS-маяк, який дає змогу оперативно дізнатися про зміни в реєстрі у зручний спосіб: за SMS, електронною поштою або в особистому кабінеті.
   Процедура проста
Технічний адміністратор Державного реєстру прав забезпечує передачу відповідної заяви, поданої в онлайн-режимі, суб’єктам державної реєстрації прав, що забезпечують зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням нерухомого майна. Уповноважена особа після отримання вищезазначеної заяви накладає заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відповідного нерухомого майна.
Отже, відповідна ініціатива суттєво підвищує шанси на оперативне реагування й ефективний захист ваших порушених прав.
В епоху інтернету спілкування між громадянином і державою стає простішим. Українці бережуть свій час і віддають перевагу юридичним послугам, які можна отримати онлайн.
Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я маю право!» 0800 213 103. Тут Ви можете отримати не тільки правову консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.
Захищайте свої права разом із Мін'юстом!

Як правильно та швидко змінити ім’я в Україні

Мабуть кожен із нас, шановні читачі, хоча б одного разу в житті замислювався  над тим, а чи не змінити мені моє ім’я? А можливо прізвище? Чи по батькові?

Я впевнена, що  багато хто ставив собі таке запитання… А пам’ятаєте іронічний комедійний фільм «За двома зайцями», який  знятий за однойменним незабутнім твором  нашого видатного письменника Михайла Старицького  та його головного  героя  Свирида Петровича Голохвостого?

«Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов, собственной персоной».  Свирид Петрович  завжди  соромився свого прізвища та відрекомендовувався як «Голохвастов», так йому «кортіло» бути великим та  справжнім паном. І не останню роль в цьому він приділяв своєму  прізвищу.

Часто маючи неблагозвучне  чи   важке, як ми вважаємо, у  вимові прізвище або  ім’я  ми задумуємось про можливість змінити його.

Або, можливо Ви  хотіли би змінити національне прізвище та ім’я на українські чи навпаки. Можливо це допоможе Вам відчувати себе  впевненіші в іноземній державі. Так, з практики хочеться зазначити, що найчастіше наші громадяни змінювали прізвища з українських на  на німецькі, італійські, єврейські та англійські.

А що робити тим жінкам, які після розірвання шлюбу вирішили перейти на дошлюбне прізвище? Однозначно вихід є – це зміна імені.

Так що ж  це таке: зміна імені та як її провести в Україні?

Сьогодні ми розглянемо все детально та прискіпливо. Відразу скажу, процедура не складна і не займає багато часу.

 Згідно нашого законодавста ім’я фізичної особи в Україні складається  не тільки із Вашого власного імені, воно включає також Ваше   прізвище та  по батькові.

До 2007 року в Україні можливо було змінити не лише прізвище та власне ім'я, але й по батькові особи. Багато громадян в радянський період змінювали саме по батькові. Пов’язано це було, в основному, з національним корінням. Воно і не дивно, адже отримати освіту чи гідну роботу, маючи певну національність було при радянській владі досить проблематично. Тому не дивно і бажання людей проводити ці зміни. Так, наприклад, змінювали по батькові з «Мошкович» на «Михайлович» чи «Срулівна» на «Іванівна».

Зараз Ви можете змінити по батькові лише у певних випадках, але про це трішки пізніше.

Почнимо з того чи хто має право на зміну імені в Україні?

Отже, зміна імені (прізвища, власного імені та по батькові) в нашій державі проводиться лише виключно щодо громадян України, тобто якщо Ви іноземець здійснити це в Україні Ви не зможете.

З якого ж віку можна провести зміну імені?  Не дивлячись на те, що особа до 18 років, за нормами  Сімейного законодавства в Україні, не є повнолітньою, закон наділяє її певним об’ємом прав.

Так,  правовий статус дитини із чотирнадцяти  років істотно змінюється.  З моменту досягнення цього віку дитина може:

  • звертатись  за захистом своїх прав безпосередньо до суду;
  • звертатись  до суду з позовом про позбавлення батьківських прав;
  • самостійно укладати договори банківського вкладу і рахунку;
  • має право самостійно  обирати  лікаря і  методи лікування відповідно до його рекомендацій;
  • самостійне розпоряджатися  своїми доходами (стипендією, зарплатою та іншими доходами);
  • являтись  членом молодіжних громадських організацій;
  • керувати  велосипедом при пересуванні на дорозі;
  • навчатися  водінню мотоциклом чи мопедом;
  • отримати  інформацію  щодо свого усиновлення;
  • вільно обирати  місця свого проживання;
  • працювати за згодою одного з батьків у вільний від навчання час для виконання легкої роботи;
  • участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

 

З  шістнадцяти років Ви можете:

  • самостійно укладати різноманітні трудові договори;
  • навчатися водінню автотранспортних засобів та отримати права водія;
  • самостійно та вільно виїзджати за межі України;
  • взяти шлюб за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам особи;
  • право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я.

          Отже, саме вік шістнадцяти  років визначено  Цивільним кодексом України як  граничний вік фізичної особи з якого вона має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я. 

   Але, якщо навіть Ви не досягли цього віку, законодавець передбачає Ваше право  змінити своє прізвище та (або) власне ім’я за згодою батьків або одного з них, але лише у певних випадках. А саме:

- якщо другий з батьків помер чи  визнаний безвісно відсутнім, або оголошений померлим;

- якщо  визнаний обмежено дієздатним, недієздатним чи позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини;

- якщо відомості про батька чи матір дитини виключено з актового запису про її народження;

- якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері (матері-одиначки).

Зверніть увагу, що це Ви можете зробити з моменту досягення чотирнадцяти років.

У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Для наших читачів, одразу поясню, що опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування на дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років..

У випадках, якщо Ваш батько змінив своє власне ім’я або, якщо  відомості про нього були виключені з актового запису про народження, а також у разі усиновлення чи визнання усиновлення недійсним або його скасування,  Ви  також  маєте право на зміну по батькові з моменту досягення чотирнадцяти років.

Отже, якщо Вам виповнилось шістнадцять років і  Ви впевнені в своєму бажанні змінити ім’я,  можете сміливо звертатись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем Вашого проживання. Так, саме за місцем Вашого проживання, а не перебування. Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» замість прописки введений режим реєстрації фізичних осіб при зміні місця їх проживання або перебування за їх заявою.

Згідно вищевказаного закону, місце проживання – це адміністративн-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Громадяни України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Вищевказним законом визначено поняття реєстрації – це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Саме для  підтвердження факту  Вашого місця проживання за певною адресою наявність паспорта громадянина України є обов’язковою при звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Працівники відділу державної реєстрації актів цивільного стану нададуть Вам заяву затвердженої форми, яка заповнюється  письмово. До заяви про зміну імені додаються також   свідоцтво про Ваше народження,   свідоцтво про шлюб (у разі, коли Ви перебуваєте у шлюбі) чи   свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано),  свідоцтва про народження дітей  (у  разі,  коли  Ви  маєте малолітніх або неповнолітніх дітей), Ваша фотокартка та квитанція на сплату державного мита.

У випадках, якщо Ви  колись раніше проводили зміну імені до документів також додатково додаєстья свідоцтва про  зміну імені заявника,  батька чи матері.

Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом з відповідною заявою подається свідоцтво про народження, довідка з місця проживання та заява в письмовій формі батьків (одного з батьків - у разі, коли другий помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

 Під час подання заяви про зміну імені працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану звіряє вказані в ній відомості з поданими Вами документами та  попереджає про встановлену законодавством відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей.

На підставі Вашої заяви про зміну імені відділом, до якого Ви звернулись буде сформовано справу. З метою підтвердження поданих Вами документів до справи   будуть долучені витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Після чого відділ   державної  реєстрації  актів  цивільного  стану
надсилає всі матеріали до територіального  органу
Національної  поліції  за  місцем  Вашого проживання для надання
висновку про можливість зміни імені. Ця процедура є обов’язковою і встановлюється з метою перевірки здійснення щодо Вас кримінального провадження або перебування під адміністративним наглядом чи, наприклад, наявності судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку.

Територіальний орган Національної поліції України за результатами відповідної перевірки, яка проводиться безоплатно, у місячний строк готує та надсилає висновок про можливість зміни імені разом з усіма матеріалами до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

І лише після отримання дозволу на зміну імені заявником, відділ державної реєстрації актів цивільного стану до якого Ви звернулись  на підставі документів про зміну імені та висновку територіального органу Національної поліції України про можливість зміни імені буде готує висновок про надання дозволу на зміну імені або про відмову у зміні імені в двох примірниках, один з яких надсилає  Вам для ознайомлення.

Окрім вищевказаних підстав  для відмови у наданні дозволу на зміну імені є також офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника чи подання подання заявником неправдивих відомостей.

Окремо зазначу, що відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути оскаржена в судовому порядку.

Загальний строк розгляду Вашої заяви про зміну імені відділом державної реєстрації актів складає три місяці.

Можливо для деяких це занадто довгий строк і Ви забажаєте скористатися послугами так званих «фірм», які рекламують провести зміну імені та видати Вам свідоцтво про зміну імені за один-два дні, але пам’ятайте про встановлений законодавством строк і скороченню він не підлягає.

І ось, нарешті Ви отримали   надання дозволу на зміну імені. Перше, що Ви повинні зробити  це звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного акту  у тримісячний строк  від дня  надання дозволу для  проведення державної реєстрації  зміни імені.

І пам’ятайте, якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

Після державної реєстрації зміни імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва Вам необхідно буде змінити цілий ряд документів.

Такі документи як атестат та трудова книжка не потрібно змінювати. В трудовій буде зроблено лише виправлення, а при необхідності пред’явлення атестата разом з цим документо Ви пред’являєте свідоцтво про зміну імені.

А от такі документи як паспорт, ідентифікаційни код платинка податків, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а також банковські відомості, різноманітні договори та заповіти, за наявності студентський         квиток обов’язково потрібно отримувати нові.

При отриманні у відділі державної реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про зміну імені  в обов’язковому порядку на першій сторінці Вашого паспорта громадянина України у формі книжечки робиться відмітка про те, що зазначений документ підлягає обміну в місячний строк у зв'язку зі зміною імені.

Окремо хочеться відзначити той момент, що  за чинними  нормами  законодавства  реєстрація зміни імені не тягне за собою внесення змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно особи, яка змінила ім'я, та її малолітніх і неповнолітніх дітей, крім передбачених законом випадків, а також повнолітніх дітей.

На підставі актового запису про зміну імені в актовому записі про народження малолітньої дитини заявника змінюються відомості щодо імені батька та по батькові дитини  лише у разі подання батьками відповідної заяви про зміну по батькові дитини.

Для наших співвітчизників, які постійно проживають за кордоном зміна імені також можлива. Для цього Вам потрібно лише звернутись до  дипломатичного представництва або консульської установа України, де Ви  перебуваєте на постійному консульському обліку з   паспортом  громадянина України для виїзду за кордон.

І на останок хочеться додати, щоб Ваш крок по зміні імені був цілком обдуманим та впевненим. Будьте впевнені в своєму виборі. Не робіть це з образи ч інших мотивів. Адже наше прізвище це наше родинне коріння, а ім’я це подарунок наших батьків, який завжди з нами.

І не прізвище чи ім’я вирішує нашу долю, а лише ми самі кожного дня і кожної миті формуємо крок за кроком своє життя.

І можливо, не таке миловидне, на наш погляд, ім’я нам дісталось, але відношення інших людей до нас це наші  з Вами вчинки. Можна прославити своє прізвище, а можна знеславити його.

Але, якщо ж все таки у Вас виникли обставини, які привели до необхідності змінити ім’я маю надію, що дана інформація стане Вам в нагоді.

Отже, сміливо скажіть собі : «Я МАЮ ПРАВО ЗМІНИТИ ІМ’Я!»

 

Упорядники:

Братішко Б.В.

Арсеєнко О.О.

 

 

23.01.2019

 

Реалізація і захист прав у сфері державної реєстрації актів

цивільного стану, осіб, які проживають

на тимчасово окупованій території або переселилися з неї

 

Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою.

Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням визначеної процедури є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Події, що відбулися в Україні вимагали здійснення нормативного врегулювання питань, що стосуються забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року яким законодавчо закріплено правовий статус тимчасово окупованої території Україн, яка є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Зокрема, визначено тимчасово окупованою територією:

- сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

- внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

- надра під вищезазначеними територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Статтею 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року встановлено, що  тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Статтею 9  Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Встановлення зв’язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Перелік населених пунктів у Донецькій та Луганських областях, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а також перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року за №1085-р (з останніми змінами від 13 червня 2018 року).

Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Законодавчо унормовано спрощений порядок реалізації  прав осіб які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Так, ураховуючи те, що свідоцтво про народження дитини яка народилася або свідоцтво про смерть особи, яка померла на  тимчасово окупованій території України, мають бути отримані лише від легітимних органів влади, законодавством України нормативно оптимізовано процес отримання таких документів, передбачено можливість максимально уникнути незручностей та тривалих процедур, пов’язаних з необхідністю потрапити на підконтрольну територію.

Згідно з вимогами статті 317 Цивільного процесуального кодексу України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

 При цьому, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» заявники звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із тимчасовою окупацією території України.

Статтею 318Цивільного процесуального кодексу України визначено, що  у заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Такою довідкою може бути відмова відділу державної реєстрації актів цивільного стану у проведенні відповідної державної реєстрації.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Копія судового рішення видається учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

Державна реєстрації народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження копії такого рішення або будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в день її пред’явлення заявником.

Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були заявниками при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду за місцем проживання заявника.

У разі направлення судом рішення про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення державна реєстрація смерті проводиться без звернення будь-якої особи.

За заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію актів цивільного стану за всіма видами, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.

 

 

 

 

Начальник Деснянського районного

у місті Києві відділу державної

реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві                                                                    К.А.Мінчук

 

23.01.2019

 

Особливості присвоєння дитині прізвища, імені та по батькові в Україні, та законодавче врегулювання порядку їх зміни

 

Порядок визначення прізвища, власного імені, по батькові дитини та порядок їх зміни врегульовано низкою законодавчих актів, зокрема: Цивільним та Сімейним кодексами України, Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 № 719/4940, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 р. за № 55/18793.

Згідно статті 28 Цивільного кодексу України, фізична особа набуває прав та обов»язків і здійснює їх під своїм ім»ям. Ім»я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Ще задовго до народження дитини перед майбутніми батьками постає питання вибору передусім власного імені.

Законодавчо в Україні не існує обмежень щодо присвоєння дитині імені, при умові наявності згоди обох батьків. Власне ім»я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває в шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір»ю дитини.

Разом з тим, при державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

Щодо питання присвоєння дитини прізвища, то в даному випадку законодавчо визначено вичерпний порядок – якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям.

При різних прізвищах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.

У разі якщо мати чи батько дитини не може особисто з'явитись до органу державної реєстрації актів цивільного стану, то її (його) заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, може бути подана через представника. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.

У заяві про присвоєння дитині подвійного прізвища батьки зазначають, з якого прізвища - батька чи матері - повинно починатися прізвище дитини.

За відсутності згоди щодо присвоєння дитині прізвища чи імені вказане питання може бути вирішено на підставі рішення органу опіки та піклування або суду.

По батькові дитині присвоюється за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне власне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на вибір батьків. На прохання батьків по батькові може також утворюватись згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі.

По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за власним іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Водночас, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання передбачено порядок виправлення (зміни) прізвища або власного імені дитини в актовому записі про її народження у зв'язку з тим, що при державній реєстрації народження дитині присвоєно прізвище або власне ім'я без урахування побажань обох або одного з батьків, у разі подачі батьками заяви не пізніше одного року з дня народження, а заяви про виправлення власного імені дитини у зв'язку з тим, що вона фактично має власне ім'я, відмінне від зазначеного в актовому записі про її народження, і це відповідає інтересам дитини - до досягнення нею 14-річного віку.

На підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану щодо виправлення прізвища, власного імені, по батькові, які були зазначені без урахування національних традицій, уносяться зміни до актового запису про народження та інших актових записів, де вони аналогічно зазначені.

Разом з тим, законодавством передбачено підстави зміни прізвища дитини її батьками, зокрема:

- у разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років;

- у разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою;

- у разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років;

- за заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

 

 Упорядник головний спеціаліст Костюк Світлана Іванівна

 

23.01.2019

 

Порядок виїзду за кордон неповнолітніх дітей

 

Дуже часто під час планування подорожі за кордон із дітьми батьки часто стикаються із досить заплутаним законодавством щодо виїзду неповнолітніх за кордон. Питання виникають стосовно того, чи потрібен дозвіл одного чи двох батьків, як бути, якщо батьки розлучені, яким є термін дії дозволу батьків на виїзд дитини за кордон тощо.

Особливо труднощі виникають у розлучених пар, коли дитина проживає тільки з одним із батьків. В таких ситуаціях іноді отримати дозвіл на виїзд дитини за кордон від другого батька (чи матері) буває складно, а іноді це навіть стає приводом для шантажу. В кінцевому результаті, дитина не може виїхати за кордон, а стосунки між батьками можуть і зовсім зіпсуватися.

Однак, вже відтепер змінилися правила виїзду дітей за кордон. Міністерство юстиції України ввело норму, згідно з якою один із батьків, з яким проживає дитина, має право вивозити її за кордон без дозволу іншого.

Дана стаття присвячена особливостям виїзду неповнолітніх громадян за межі України. В статті розглянуто найбільш актуальні питання і проблеми, що супроводжують вивезення дитини за кордон.

Відповідно, доводимо до відома окремі норми порядку вивезення дітей за межі України.

По-перше, відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» неповнолітні громадяни України виїжджають з України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

По-друге, відповідно до п. 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010р. № 724), виїзд з України громадян,  які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

         1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави спрямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2)  без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:

якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;

якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;

у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

свідоцтва про смерть другого з батьків;

рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;

рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;

рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

довідки про народження дитини, виданої відділом  реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері);

довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України;

3)  без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред'явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб;

4)  без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п'ятою статті 157 Сімейного кодексу України, під час пред'явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав:

довідки, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці);

документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (у разі коли сума заборгованості по аліментах становить понад три місяці, але не більше чотирьох місяців).

 

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою (заявою) обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Для отримання такої заяви, батьки неповнолітньої дитини повинні звернутися до будь-якого нотаріуса свого міста, маючи при собі: оригінали паспортів громадян України, або інших документів, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, реєстраційні номери платника податків та свідоцтво про народження дитини.

 

Виконавець Кеда О.В.

 

23.01.2019

 

ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО АКТОВИХ ЗАПИСІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві  інформує,  відповідно до  ст. 22 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану” та розділу ІІ Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 року № 96/5 (зі змінами), заява про внесення змін  до актового запису цивільного стану за формою, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках передбачених статтею 53 Сімейного кодексу України,  та заяви про визнання батьківства, також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису. Громадяни України, які проживають та тимчасово окупованій території  України, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території на їх вибір.

         Громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.

          Заява повинна бути заповнена розбірливо, у ній мають бути надані вичерпні відповіді на всі запитання. Якщо заявник не володіє державною мовою, заява може бути складена іншою особою в присутності перекладача та підписана заявником, про що на ній робиться відповідний запис.

          Заява про внесення змін до  актового запису цивільного стану подається:

–        особою, щодо якої було складено актовий запис;

–        одного з батьків неповнолітнього ( малолітнього);

–        піклувальником неповнолітнього та опікуном малолітнього;

–        опікуном недієздатної особи;

–        спадкоємцем померлого.

    Разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються:

   -   свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні  відомості або відомості, які підлягають зміні;

  - паспорт, або паспортний документ заявника,    інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

          На підтвердження достовірності представлених заявником документів про державну реєстрацію актів цивільного стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану додаються до матеріалів справи повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копії відповідних актових записів цивільного стану,  на підставі яких вирішується питання щодо необхідності внесення змін або відмови в цьому. На підставі зібраних документів та за наслідками перевірки Відділ  складає обгрунтований висновок про внесення змін до актового запису  цивільного стану або про відмову в цьому за встановленою формою. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказується причина відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

 

 

Начальник відділу                                                               Ю.В.Костюченко

 

23.01.2019

 

Порядок видачі повторно свідоцтв

про державну реєстрацію актів цивільного стану

 

     Згідно статті 6 Закону України «Про  державну  реєстрацію  актів  цивільного стану», однією з функцій органів державної реєстрації актів цивільного стану є видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, в тому числі повторна видача свідоцтв, оригінали яких вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, а також вилучено у зв’язку із внесенням змін до актових записів цивільного стану, їх поновленням та анулюванням.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції та відділами державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Повторна видача свідоцтва здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису цивільного стану, складеного як в електронному вигляді, так і на паперовому носії, незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даним паперового носія актового запису цивільного стану або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану.

Витребування та направлення відповідного підтвердження здійснюються в порядку та строки, встановлені пунктом 3.11 розділу ІІІ Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382.

Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається повторно без підтвердження у разі зберігання актового запису цивільного стану на тимчасово окупованій території України.

У разі внесення змін до актового запису цивільного стану чи його поновлення повторна видача свідоцтва здійснюється на підставі паперового носія актового запису цивільного стану.

 Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану здійснюється за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається представникам зазначених установ за довіреністю установи та при пред'явленні документів, що посвідчують їх особу.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа).

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, у разі документального підтвердження його повноважень.

На свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану, що повторно видаються, робиться відмітка "Повторно".

У паперовому носії актового запису цивільного стану, на підставі якого повторно видано свідоцтво, проставляються серія, номер та дата його видачі.

У заяві щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові та адреса заявника; прізвище, власне ім'я, по батькові особи, щодо якої запитується свідоцтво; яке необхідне свідоцтво; коли і яким органом державної реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис цивільного стану; мета запиту цього свідоцтва та проставляється особистий підпис заявника.

Якщо витребовується свідоцтво про народження, то додатково зазначаються прізвище, власне ім'я, по батькові батьків.

При витребовуванні свідоцтва про шлюб або розірвання шлюбу зазначаються прізвища, власні імена, по батькові обох з подружжя.

На заяві щодо повторної видачі свідоцтва про смерть відділ державної реєстрації актів цивільного стану зазначає дані документів, які підтверджують родинні стосунки заявника з померлим або право на спадкування.

Особам, які звернулися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану особисто, свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану повторно видаються того самого дня при пред'явленні ними паспорта або паспортного документа.

За заявою щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, яка надійшла поштою, свідоцтво надсилається в 15-денний строк до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем проживання заявника, про що доводиться до його відома.

На заяві зазначаються назва відділу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого надіслано свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, дата надіслання, а також номер і серія свідоцтва.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану пересилаються тільки рекомендованими листами.

При повторній видачі свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану на підставі метричних книг дата повинна зазначатися за новим стилем (до числа, указаного в метричній книзі щодо події, яка відбулася у XIX столітті до 1 січня 1901 року, слід додати 12 днів, а до числа, зазначеного в метричній книзі щодо події, яка відбулася після 1 січня 1901 року, - 13 днів).

Назва місцевості в повторно виданих свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану зазначається відповідно до існуючого адміністративно-територіального устрою на день видачі свідоцтва, а у виняткових випадках, якщо це не є можливим, - за старим адміністративно-територіальним устроєм згідно з даними актового запису цивільного стану, на підставі якого видається документ.

Якщо окремі графи в актових записах цивільного стану не заповнені або відсутні, то вони в повторно виданих свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану прокреслюються.

Якщо в актовому записі про народження відсутні графи «По батькові» та «Місце народження», що стосуються даних про дитину, або відсутні відомості у цих графах, то одночасно з повторною видачею свідоцтва про народження відомості щодо по батькові та місця народження дитини доповнюються з дотриманням вимог Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила внесення змін), у разі особистого звернення заявника до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису. Якщо до відділу державної реєстрації актів цивільного стану звернувся представник особи, яка має правові підстави для отримання свідоцтва про народження, відомості доповнюються у разі документального підтвердження його повноважень на вчинення цих дій.

Якщо заява щодо повторної видачі свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану надійшла до відділу державної реєстрації актів цивільного стану поштою, графи свідоцтва про народження «По батькові» та «Місце народження» прокреслюються. У повідомленні про направлення свідоцтва про народження до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника одночасно роз’яснюються причини незаповнення окремих граф свідоцтва про народження та порядок доповнення відсутніх відомостей відповідно до Правил внесення змін.

У тих випадках, коли актовий запис цивільного стану або метричний запис передано на зберігання до відповідного державного архіву області, міст Києва і Севастополя, відділ державної реєстрації актів цивільного стану витребовує з архіву архівну копію цього запису, на підставі якої повторно видає свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану. Запит щодо витребування архівної копії та видача свідоцтва здійснюються не пізніше трьох робочих днів з дня отримання заяви щодо повторної видачі цього документа та відповідно надходження архівної копії.

Особам, щодо яких державна реєстрація актів цивільного стану проводилась у дипломатичних представництвах або консульських установах України, видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції, а також відділами державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, якщо такі записи передано на зберігання відділам державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції у місті Києві та Київській області.

Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, витребовують документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, здійснених компетентними органами іноземної держави, через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи про державну реєстрацію актів цивільного стану іноземців, осіб без громадянства та громадян України, які проживають за кордоном, витребовуються через дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, а також через Міністерство закордонних справ України за заявою або анкетою (установленого зразка), підписаною особою, яка витребовує документи.

Якщо договорами про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, установлений інший порядок витребування цих документів від компетентних органів іноземних держав, то діють правила, передбачені відповідним договором.

 

 

Головний спеціаліст Печерського районного у місті Києві

відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Жук Вікторія Миколаївна

 

 

 

23.01.2019

 

 

Порядок внесення змін до актових записів про смерть.

 

Державна реєстрація смерті проводиться шляхом складання актових записів про смерть. На підставі складеного актового запису у повній відповідності до нього видається свідоцтво про смерть (п.2 ст.9 Закону України “Про Державну реєстрацію актів цивільного стану” від 01.07.2010р. (далі Закон) та п.1  розділу ІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства  юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010р. р. № 3307/5).

При оформленні документів про реєстрацію смерті виникають  випадки  щодо розбіжності або неправильності у написанні прізвища, імені, по батькові  та інших відомостей про померлу особу. 

Внесення змін до актового запису про смерть проводиться відповідно ст. 22 Закону та «Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання» затверджених наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12.01.2011р. (надалі Правила) за заявою спадкоємців померлого.

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника,а у випадках передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану. (ст.22 Закону).

Громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.

Іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, подають заяву про внесення змін  до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання.

Внесення змін до актових записів цивільного стану, їх  поновлення та анулювання щодо померлих проводяться за заявами осіб, які входять до кола спадкоємців за законом або заповітом, згідно з чинним законодавством України.

Заява про внесення змін до актового запису про смерть невпізнаної особи може бути подана також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про смерть.

Підставою для внесення змін у актові записи цивільного стану є висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану (п.2.13. Правил). На підставі зібраних документів та за наслідками перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану складає обгрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису про смерть у висновку мають бути чітко вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому порядку. (п. 2.12 Правил).                   

Висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про внесення змін до актового запису цивільного стану складається у двох примірниках, з яких один разом із зібраними документами надсилається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису цивільного стану, до якого вносяться зміни (п.2.19. Правил).

Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається  або надсилається для вручення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його проживання свідоцтво. На свідоцтві проставляється штамп «Повторно». Свідоцтво про державну реєстрацію, подане заявником для внесення змін, анулюється та знищується у встановленому порядку (п.2.22. Правил).

 

 

Начальник

відділу реєстрації смерті                                                                       Костенко В.В.

 

23.01.2019

 

Заборгованості зі сплати аліментів

06.02.2018 набув чинності Закон щодо посилення відповідальності за несплату аліментів – Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 17.05.2017 за № 2037-VIII, водночас, вносяться суттєві зміни до Закону України «Про виконавче провадження» Сімейного кодексу України щодо порядку стягнення аліментів.

Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання.

Порядок стягнення аліментів на утримання дітей визначено ст. ст. 179-197 Сімейного кодексу України.

За змістом зазначених норм законодавства розмір заборгованості, присуджених як частка від заробітку (доходу), із сплати аліментів визначається державним виконавцем.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою – підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток  (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику.

За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання та сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Отже, державний виконавець для винесення вищевказаних постанова повинен обчислювати заборгованість зі сплати аліментів, з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, а не за весь період несплати.

Відповідно до ст.179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання, на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Головний спеціаліст

Деснянського районного відділу

державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального

управління юстиції у м. Києві

Шило Марія Василівна

 

23.01.2019

 

ЗМІНА ІМЕНІ

Багато хто вважає, що саме від імені залежить доля людини. Часом батьки навіть сваряться при виборі імені для малюка. Та чи знали Ви, що ім'я можна змінювати необмежену кількість разів?
З кожним роком у столиці все частіше вдаються до зміни імені. Тільки за 2018 рік у Києві було зареєстровано 1620 змін імені. Це на сотню більше, ніж у 2017 році та майже на 200 більше, ніж у 2016-му. 
Українці змінюють імена на більш неординарні, або екзотичні на звичні.
Так, Віталій став Сальвадором, Богдан – Богдан-Іден, Магістр – Михайло, Данило – Даніель, Сергій – Хакон-Сігрслі, Максим – Макс, Сергій – Агат, Хосейн – Даніель, Сергій – Діонід, Віктор – Человєк, Тарас – Рагнар;
Оксана стала Онні, Богдана – Джоя, Олена – Ліка, Марина – Марса, Оксана – Сара, Людмила – Міла, Єлизавета – Климентина, , Дженіфер – Євгенія, Наталія – Владислава, Олена – Максимільяна, , Анастасія – Аполінарія, Наталя – Марта, Ася – Шейла.
Державна реєстрація зміни імені провадиться районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання особи.
Однак однієї заяви про зміну імені недостатньо, одночасно до неї додаються наступні документи:
- свідоцтво про народження заявника;
- свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі);
- свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано);
- свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);
- свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно було раніше змінено;
- фотокартка заявника;
- квитанція про сплату державного мита.
Згода батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну імені особи оформлюється також у вигляді заяви та подається ними особисто, а в разі, коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним із батьків, вона, нотаріально засвідчена або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим із батьків.
Заява про зміну імені розглядається протягом місяця, але за поважних причин може бути продовжена на термін не більше трьох місяців. За цей період органи внутрішніх справ здійснюють перевірку, чи не переховується від правосуддя особа, та надають дозвіл на зміну імені.
Очільник столичної юстиції Станіслав Куценко нагадує, що законодавством України не обмежена кількість зміни власного імені громадянином, який досяг 16-річного віку. Право на зміну імені фізичної особи передбачено статтею 295 Цивільного кодексу України. Для цього потрібно звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відділи реєстрації актів цивільного стану все-таки можуть відмовити у таких послугах. Підстав для цього є кілька:
- якщо заявник не є громадянином України;
- якщо не виповнилося 14 років;
- якщо виповнилося 14 років, але не має згоди батьків (до 16 років);
- якщо вирішили змінити саме по батькові.
Якщо у Вас є питання щодо процедури зміни імені, звертайтесь до Відділів державної реєстрації актів цивільного стану столиці 

 

23.01.2019

 

Особливості відповідальності нотаріуса за неналежне виконання функцій державного реєстратора

 

            З аналізу норм статей 6 та 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» встановлено, що державними реєстраторами являються державні службовці, районних державних адміністрацій, посадові особи органів місцевого самоврядування, працівники акредитованих суб’єктів, нотаріуси, приватні та держані виконавці, на яких покладено обов’язок щодо державної реєстрації.

            Варто зазначити, що приватні нотаріуси, приватні виконавці, працівники акредитованих суб’єктів, не являються державними службовцями, однак є носіями владних повноважень та реалізовують функції держави лише в частині державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Таким чином, вони прирівнюються до державних службовців.

            Скарги на рішення про відмову, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав розглядає Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі – Комісія), яка створена при Головному територіальному управлінні юстиції.

            За результатами розгляду скарг у сфері державної реєстрації може постати питання про притягнення державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації до відповідальності.

            Питання відповідальності у сфері державної реєстрації прав та бізнесу регулюється статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статтею 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

            Державні реєстратори, суб’єкти державної реєстрації за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

            Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов’язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

            У статті 166-11 КУпАП визначено підстави притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, а саме:

1) за порушення строків для проведення державної реєстрації юридичної особи, фізичної особи – підприємця або громадського формування;

2) за вимагання не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації;

3) за порушення порядку пересилання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців поштовими відправленнями;

4) за порушення порядку зберігання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

            Комісія складає протокол про адміністративне правопорушення та направляє його до суду. Якщо судом під час розгляду справи встановлено вчинення адміністративного правопорушення, то за результатами розгляду справи виноситься постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

            Що стосується дисциплінарної відповідальності, приватного нотаріуса до неї притягнути неможливо, адже відсутня ознака трудових правовідносин, тож за державну реєстрацію нотаріус не понесе адміністративну відповідальність.

            У разі виявлення порушень, в рамках розгляду скарг у сфері державної реєстрації, вчинених нотаріусом під час проведення державної реєстрації, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України може здійснити подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

            Відповідно до частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Якщо за звичайних державних реєстраторів відшкодування здійснюється державою, то згідно частини 2 статті 28 Закону України «Про нотаріат» держава не несе відповідальності за шкоду, заподіяну неправомірними діями приватного нотаріуса при здійсненні ним нотаріальної діяльності функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно.

            Зміст кримінальних правопорушень державних реєстраторів розкривають статті 358 («Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів»), статті 364 («Зловживання владою або службовим становищем»), статті 365-2 («Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги»), статті 367 («Службова недбалість») Кримінального кодексу України.

            Якщо Комісія під час розгляду скарг вбачає у діях чи бездіяльності державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації ознаки кримінального правопорушення, то у такому разі направляє відповідне подання у правоохоронні органи.

 

ЗАВІДУВАЧ ДРУГОЮ КИЇВСЬКОЮ

ДЕРЖАВНОЮ НОТАРІАЛЬНОЮ КОНТОРОЮ

 ПОГОРІЛА Л.С.

 

23.01.2019

УСИНОВЛЕННЯ ДИТИНИ

 

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснюється на підставі рішення суду.

Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, відповідно до ст. 207 Сімейного кодексу України.

Усиновленою може бути дитина ( правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття ).

У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.
Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорониздоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.
Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж 45 років.Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також (на розсуд суду) особи, які проживають однієї сім’єю. 
Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, законом не обмежується.
Не можуть бути усиновлювачами особи, які обмежені у дієздатності, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені, були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу), страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я України, є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини; були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів; за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду; є особами без громадянства; перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем. Також не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її обох батьків, яка може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Усиновлення неможливе, якщо батьки відмовляються дати згоду на нього. Це пояснюється тим, що вони у першу чергу наділяються правами (обов’язками), пов’язаними з вихованням своїх дітей.

Наділення батьківськими правами інших осіб спричиняє втрату цих прав батьками.
Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення. Якщо дитина проживає у сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, то згода дитини на усиновлення не потрібна.
Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони невідомі, визнані безвісно відсутніми, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється, протягом 2 місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім’ю та запис про них у книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад 6 місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Згідно статті 228 Сімейного кодексу України особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до рішення суду про усиновлення в актовому записі про народження змінюються відомості щодо батьків, дитини, у тому числі дати та місця її народження, дати державної реєстрації народження.

Якщо Вам необхідна правова консультація, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103.

Тут Ви можете отримати не тільки правову консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.

  

Начальник Подільського районного

відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Макаренко Наталія Віталіївна

 

18.01.2019

 

 

Повторна видача документів про державну реєстрацію актів цивільного стану.

В житті кожної людини трапляються неприємні випадки. Наприклад, втрата або пошкодження важливих документів, таких як, свідоцтво про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть, зміну імені.

Це дуже неприємно, але на жаль, ніхто не застрахований від власної необережності. Тому кожен повинен знати, як діяти в такій ситуації і куди потрібно звертатись.

Якщо оригінал свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, повторна видача свідоцтва здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису цивільного стану, складеного як в електронному вигляді, так і на паперовому носії.

Згідно з Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 визначено, що повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції та відділами державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану у такому випадку здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даним паперового носія актового запису цивільного стану або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану.

Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається повторно без підтвердження у разі зберігання актового запису цивільного стану на тимчасово окупованій території України.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану здійснюється за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається представникам зазначених установ за довіреністю установи та при пред'явленні документів, що посвідчують їх особу.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа).

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Особам, які звернулися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану особисто, свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану повторно видаються того самого дня при пред'явленні ними паспорта або паспортного документа.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, у разі документального підтвердження його повноважень.

Для зручності громадян, з 2017 року Міністерством юстиції України запущено проект «Онлайн-будинок юстиції». Це зручний, сучасний електронний сервіс! За допомогою  онлайн-будинку юстиції громадяни можуть:

-                      повторно отримати документи у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;

-                      зареєструвати громадське об’єднання або засіб масової інформації;

-                      отримати дані про електронний цифровий підпис;

-                      отримати інформацію з усіх реєстрів Мін’юсту;

-                      соціальний ліфт;

-                      відслідковувати статус будь-яких об'єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Он-лайн будинок юстиції - це повністю прозора автоматизована система.Це швидко та зручно! Усі послуги можна отримати на сайті https://online.minjust.gov.ua/.

 

 

Погоджую

            Начальник Центрального відділу     

                                                                                     державної реєстрації шлюбів

                                                                                     Головного територіального

                                                                                     управління юстиції у місті Києві

                                                                                     Чеснокова Валентина Валеріївна

 

 

18.01.2019

 

 

 

Порядок проставлення апостиля

Сьогодні найбільш поширеним способом оформлення документів
для їх можливого використання за кордоном є проставлення апостиля,
запровадженого Гаазькою Конвенцією від 1961 року.

Документи, складені за участю органів державної влади та місцевого  самоврядування або такі,  що від них виходять,  можуть бути використані  на   території іншої держави лише  після відповідного їх посвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Згідно з положеннями Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний  в будь-якій іншій державі – учасниці Конвенції.

Апостиль – це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних  документах, що надходять від держав – учасниць Конвенції і який засвідчує справжність підпису особи під документом та автентичність відбитку печатки  або  штампа,  якими  скріплено відповідний документ.

На сьогоднішній день учасниками даної Конвенції є понад 100 держав по всьому світу.

Україна ратифікувала зазначену Конвенцію шляхом прийняття Закону України від 10.01.2002 "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", який набув чинності 22.12.2003. З цього ж моменту положення Конвенції стали поширюватися на всій території України, а документи, складені українськими держустановами і апостильовані відповідно до Конвенції, стали визнаватися легальними на території інших держав.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 18.01.2003  № 61 надано повноваження щодо проставлення апостиля:

Міністерству освіти і науки - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;

До таких документів відносяться: дипломи про освіту, сертифікати про присвоєння вчених звань, атестати, довідки з навчальних закладів, навчальні плани та інші;

Міністерству юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України.

До таких документів відносяться: свідоцтва, видані органами державної реєстрації актів цивільного стану, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, документи, які засвідчені нотаріусами, судові рішення та довідки.

Міністерству закордонних справ України - на всіх інших офіційних документів.

На виконання положень Конвенції спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України та Міністерством юстиції України від 05.12.2003 № 237/803/151/5, були

 встановлені Правила і процедура проставлення печатки апостиля на офіційних документах.

Відповідно до Правил печатка апостиля проставляється:

  • на документах, виданих органами судової влади України;
  • на документах, що видані органами юстиції;
  • на адміністративних документах;
  • на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;
 
  • на освітніх документах і документах про вчені звання;
  • на актах цивільного стану: свідоцтва про шлюб, розлучення, народження і т.д.

Дія Правил не поширюється:

  • на документи, видані дипломатичними установами України закордоном;
  • документи, які прямо відносяться до комерційних операцій

 

Печатка апостиля не ставиться на копіях та оригіналах паспорта, військового квитка, трудової книжки, техпаспортів, посвідчення особи, документах, що мають характер листування.

Також законодавство закріплює положення, що під час посвідчення підпису на заяві у нотаріуса, така заява має бути оформлена на спеціальному бланку. Тому апостиль ставиться спочатку на самій заяві, а потім на переклад, якщо такий є (подвійний апостиль).

Така ж процедура проставлення печатки апостиля на афідевітах, дорученнях, копіях рішень, постанов судів України.

Документи, видані держустановами колишніх республік у складі СРСР (до 1991 року), не можуть бути прийняті для проставлення апостиля. Апостиль в такому випадку можна поставити на копіях цих документів за умови, що вони були засвідчені у встановленому порядку.

Копії документів, що свідчать про реєстрацію актів громадянського стану, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, виданих після 1991 року, можуть бути прийняті для проставлення апостиля тільки якщо вони засвідчені нотаріусом та на оригіналах цих документів попередньо буде проставлений апостиль.

Проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, проводиться за допомогою програмних засобів ведення Електронного реєстру апостилів у такому порядку:

- прийняття документів для проставлення апостиля, формування та реєстрація заяви про проставлення апостиля (територіальні органи Міністерства юстиції України);

- розгляд документів, поданих для проставлення апостиля (Міністерство юстиції України);

- проставлення апостиля, відмова у його проставленні (Міністерство юстиції України);

- видача документів за результатом розгляду заяви про проставлення апостиля (територіальні органи Міністерства юстиції України).

Проставлення апостиля здійснюється за заявою будь-якої особи, яка подає відповідний документ, шляхом її особистого звернення до територіальних органів Міністерства юстиції України, крім випадку проставлення апостиля на виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Виписка з Єдиного державного реєстру для проставлення апостиля передається державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, яким сформовано таку виписку, до територіальних органів Міністерства юстиції України

Поштовим зв’язком може бути надіслана заява про проставлення апостиля виключно з-за кордону та для проставлення апостиля на документах про державну реєстрацію актів цивільного стану.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.12.2003 № 161/5 встановлено плату за надання послуги з проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, для громадян України, іноземців та осіб без громадянства – 3 неоподатковувані мінімуми доходів громадян                  (51 грн.) та для юридичних осіб – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.).

Громадяни, які на даний час проживають за кордоном та мають потребу в проставленні апостиля на документах про державну реєстрацію актів цивільного стану, виданих компетентними відділами державної реєстрації актів цивільного стану України, можуть здійснювати оплату послуг з проставлення апостиля у банках - кореспондентах ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в іноземній валюті на рахунок Державного казначейства, відкритий у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Обов’язковою умовою при цьому є зазначення у заяві на переказ коштів в полі «Призначення платежу» відмітки – «За послуги з проставлення апостиля».

Від сплати за надання послуг з проставлення апостиля звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни, інваліди 1-ї та 2-ї груп, діти-сироти, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, якщо апостиль буде проставлений на документах, що стосуються цих громадян.

Проставлення апостиля, відмова в його проставленні здійснюються у строк  до 2 робочих днів.

У разі необхідності отримання зразка підпису, відбитка печатки та/або штампа, а також здійснення перевірки документів про державну реєстрацію актів цивільного стану у випадках відсутності відомостей про них у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та/або виникнення сумніву щодо їх достовірності строк розгляду документів, поданих для проставлення апостиля, може бути продовжено до 20 робочих днів.

У проставленні апостиля буде відмовлено, у разі якщо документ буде використовуватися в країні, яка не є учасником Конвенції або приєдналася до Конвенції, але висловила заперечення проти приєднання України. У таких випадках використовується консульська легалізація. Також може бути відмовлено, якщо на документі є виправлення, закреслені слова, помилки, якщо компетентному органу не вдалося отримати необхідні зразки підписів, печаток або штампів. Особливо часто це відбувається з рішеннями і постановами суддів, коли не встигають оновитися зразки підписів суддів при їх зміні в судах.

Слід зазначити, що апостиль проставляється тільки компетентним органом тієї держави, де був виданий документ. Тобто, якщо офіційний документ був виданий на території Італії, то і апостиль буде проставлятися органами Італії. Тільки після цього він буде діяти на території інших держав-учасниць Конвенції.

Необхідно також згадати, що стаття 3 Конвенції встановлює правило, згідно з яким проставлення апостиля не може вимагатися, якщо між країнами існують домовленості, що скасовують або спрощують процедуру проставлення апостиля.

Це означає, що в низці країн документи, видані уповноваженим органом, скріплені печаткою або штампом і засвідчені підписом компетентної особи мають силу на території держави, з якою укладено такі домовленості.

Перелік країн-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року (апостиль):

  1. Австралія 
  2. Австрія 
  3. Азербайджан*
  4. Албанія
  5. Андорра
  6. Антигуа та Барбуда
  7. Аргентина
  8. Багами
  9. Барбадос
  10. Бахрейн
  11. Беліз
  12. Бельгія
  13. Білорусь*
  14. Болгарія*
  15. Болівія (з 30.03.2018)
  16. Боснія та Герцеговина
  17. Ботсвана
  18. Бразилія
  19. Бруней
  20. Бурунді
  21. Вануату
  22. Венесуела
  23. Вірменія*
  24. Гватемала (з 18.09.2017)
  25. Гондурас
  26. Гренада
  27. Греція
  28. Грузія* (не поширюється на Автономну Республіку Абхазії та колишню автономну область Південної Осетії)
  29. Данія

     (не поширюється на Гренландію та Фарерські острови)

  1. Домініка
  2. Домініканська Республіка
  3. Еквадор
  4. Ель-Сальвадор
  5. Естонія*
  6. Ізраїль
  7. Індія
  8. Ірландія
  9. Ісландія
  10. Іспанія
  11. Італія
  12. Кабо-Верде
  13. Казахстан *
  14. Киргизька Республіка *
  15. Китайська Народна Республіка

     (поширюється лише на Гонконг і Макао)

  1. Кіпр
  2. Колумбія
  3. Косово **
  4. Коста-Ріка
  5. Латвія*
  6. Лесото
  7. Литва*
  8. Ліберія
  9. Ліхтенштейн
  10. Люксембург
  11. Маврикій
  12. Македонія*
  13. Малаві
  14. Мальта
  15. Марокко
  16. Маршаллові острови
  17. Мексика
  18. Монако
  19. Монголія*
  20. Намібія
  21. Нідерланди
  22. Нікарагуа
  23. Німеччина
  24. Ніуе
  25. Нова Зеландія

     (не поширюється на Токелау)

  1. Норвегія
  2. Оман
  3. Острови Кука
  4. Панама
  5. ПАР (Південно-Африканська Республіка)
  6. Парагвай
  7. Перу
  8. Польща*
  9. Португалія
  10. Республіка Корея
  11. Республіка Молдова*
  12. Росія*
  13. Румунія*
  14. Самоа
  15. Сан-Марино
  16. Сан-Томе і Принсіпі
  17. Свазіленд
  18. Сейшельські острови
  19. Сент-Вінсент і Гренадіни
  20. Сент-Кітс і Невіс
  21. Сент-Люсія
  22. Сербія*
  23. Словаччина
  24. Словенія
  25. Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії

     (не поширюється на країни, які вийшли зі складу Великої Британії та

     не підписали Конвенцію)

  1. Сполучені Штати Америки
  2. Суринам
  3. Таджикистан*
  4. Тонга
  5. Тринідад і Тобаго
  6. Туніс (з 07.05.2018)
  7. Туреччина
  8. Угорщина*
  9. Узбекистан*
  10. Україна

       (не поширюється на АР Крим, а також на окуповані території    

       Донецької і Луганської областей)

  1. Уругвай
  2. Фіджі
  3. Фінляндія
  4. Франція
  5. Хорватія
  6. Чехія*
  7. Чилі
  8. Чорногорія
  9. Швейцарія
  10. Швеція
  11. Японія

 

*Країни, з якими Україна підписала договори про правову допомогу, що скасовують вимогу легалізації офіційних документів.

 

** Україною було висловлено заперечення щодо приєднання Косово до Гаазької Конвенції 1961 року, у зв’язку із чим Конвенція не застосовується у відносинах між Україною та Косово, апостиль на документах для використання на території Косово не проставляється.

 

Упорядник:

Заступник начальника Печерського районного у місті Києві

відділу державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Ромашко Світлана Валеріївна

 

18.01.2019

 

 ЯК НАЗВАТИ ДИТИНУ?

 

Як назвати дитину – це питання хвилює батьків ще до її народження. Вибір батьками імені для малечі - справа дуже відповідальна. На вибір імені дитини впливають  традиції родини,  модні віяння, національні та релігійні погляди та інше.

Протягом 2018 року Солом’янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві  зареєстровано 5690 немовлят, що у порівнянні з 2017 роком, на 208 немовлят більше.

Проведений аналіз імен, які надавались батьками дітей при держаній реєстрації народження у 2018 році, свідчить про те, що не втратили своєї популярності наступні імена:

для дівчаток: Мілана, Поліна, Соломія, Уляна, Варвара,  Софія, Мирослава, Єва, Злата, Олександра, Вероніка, Анна, Поліна, Кіра, Емілія, Єлизавета, Соломія, Мілана, Стефанія, Аліса, Зоряна, Марія, Анастасія, Євангеліна, Евеліна, Варвара, Соломія, Уляна, Марта, Катерина,  Стефанія, Поліна, Христина;

для хлопчиків: Макар, Михайло, Владислав, Даниіл, Назар; Святослав, Максим, Давид, Єгор, Данило, Назар, Михайло, Владислав, Платон, Ярослав, Іван, Гліб, Ян, Лев, Богдан, Микита;

Рідковживані імена:

           для дівчаток: Василина, Лілія, Діана, Богдана, Любава, Віолетта, Руслана, Іларія, Влада, Тамара, Еліна, Людмила, Ніка, Неллі, Ніна, Аделіна, Інна, Олеся, Заріна, Домініка,  Фаіна, Амалія, Віра, Лана, Інна, Роза, Кароліна,  Василина, Лілія, Діана, Богдана, Любава, Сабріна,  Світлана, Ілона, Аделія, Елеонора, Корнелія, Квітослава, Владиміра, Сандра, Лада, Маріанна, Ванесса, Дарина, Моніка, Мар’яна, Власта, Алісія;

для хлопчиків: Ігор, Юрій, Сергій. Марко, Андрій, Іполит, Ігнат, Орест, Денис, Леонардо, Прохор, Максиміліан, Лука, Ігор, Герман, Томас, Сава,  Федір, Теодор, Ростислав,  Андрій, Гектор, Ренат, Костянтин,  Тарас, Сергій, Марко, Тихон, Кузьма, Климентій, Демид, Радомир, Роберт, Дарій, Марат, Всеволод, Родіон, Клим, Наум, Всеволод;

Екзотичні імена:

для дівчаток: Мартіна, Ліялі Марі, Ніно, Альма, Неда, Хімена, Радмила, Марго,  Маріка, Рут, Лютфіє, Мія, Султана, Лючія, Анаіс, Катталін, Кандіс,  Зое, Ная, Кора, Кандіс, Мірра, Владиміра, Шушаніка, Корнелія, Ліберті Джой,  Ілайа, Алана, Мєриьєм, Еді Христина,  Амілія, Аніса, Цейлін, Еліана, Сімона, Люсіль, Теона, Лея, Лукреція, Мадіна,  Фріда, Настасія, Аусіма, Мона;

         для хлопчиків:  Штефан, Аян, Рагад, Хав’єр, Маркос, Джан, Аріан, Даніс, Амід, Феліпе, Самандар, Жоріс, Аметс, Леві, Едгар, Ерік, Річард, Лівай, Сем, Омар, Дамір,  Ноа, Джоеле, Ракель, Ахмад, Зоран.

 

Питання визначенняіменідитини врегульовано статтею 146 Сімейного кодексу України.

Ім'я дитини визначається за згодою батьків.

Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини.

Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

   МАЄШ ПИТАННЯ? Загальнонаціональний право просвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» має на меті навчити громадян користуватись своїми правами та захищати їх у разі порушення!

http://pravo.minjust.gov.ua

 0 800 213103 – Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги цілодобово та безкоштовно у межах України

 Автор: Кудря Наталія Віталіївна – заступник начальника Солом’янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 

 

18.01.2019

Подолання корупції у вищих навчальних закладах

 

На теперішньому етапі розвитку нашої країни корупція є найгострішою соціальною проблемою, адже перешкоджає нам стати на шлях сталого розвитку, є перешкодою на шляху вступу до Європейського Союзу та спричиняє багато інших негативних наслідків. Першоджерело усіх проблем людини, як вважають науковці, криється в її вихованні. Становлення особистості відбувається і в такому середовищі, як вищий навчальний заклад. Однак більшість вишів України є корумпованими, і це підтверджують численні факти. Молодь, яка пройшла крізь корумповану систему освіти, у майбутньому користуватиметься принципами корупції, вважатиме її нормальним засобом вирішення справ і навчатиме цьому своїх дітей, створюючи цим своєрідне замкнене коло у державі.

Досвід багатьох країн світу переконує, що ефективно протистояти корупції неможливо, лише здійснюючи окремі заходи на різних напрямках. Адже занадто пов'язані політичні, економічні, правові, моральні та психологічні проблеми, які стимулюють це явище.

У суспільстві, особливо серед молоді присутній культ влади і грошей, а не розуму і знань. Вища школа не ізольована від суспільства, і переймає собі всі корупційні принципи та моделі. Для розгляду проблеми корупції у вищих навчальних закладах потрібно виділити декілька основних учасників, які є джерелом або чинником даної проблеми. Це керівники освітньої галузі, викладачі, студенти, батьки. Між цими суб'єктами виникають «ненормативні відносини», під якими слід розуміти такі стосунки, які суперечать моральним нормам та вимогам законодавства: хабарництво, побори і подарунки, корисні «знайомства» і, власне, корупційні дії.

Корупція існує на всіх етапах здобуття вищої освіти: під час прийому до вишу, професійної діяльності викладачів, матеріально-технічного забезпечення, під час захисту дисертацій, ліцензування й акредитації.

Ключовими причинами виникнення корупційних процесів у вишах є:

- низький рівень оплати праці при одночасному значному навантаженні, адже недостатні можливості для самореалізації високоосвічених людей спокушають поповнити свій бюджет шляхом академічної корупції;

- частина студентів не хочуть докладати зусиль для набуття знань і шукають шляхи незаконного отримання позитивної оцінки за іспит, курсову роботу, диплом тощо, провокуючи своїми діями викладачів. Якщо є потреба в отриманні такої послуги, то й виникає такий ринок послуг: виготовлення курсових, дипломних, контрольних робіт, і відкрите хабарництво, коли залік чи іспит мають свою вартість.

Більшість студентів мовчки потурають такій ситуації. Ніхто не називає прізвища хабарників відкрито. Інколи у соціальних мережах можна зустріти звинувачення на адресу вишу, мовляв, там беруть хабарі, але офіційних заяв та скарг подається мало, хоч і це не вирішує проблему. Почасти за хабарі притягуються до відповідальності окремі викладачі, але вони носять випадковий характер та не викоріняють корупцію у повній мірі.

Протидія корупції у вищому навчальному закладі, на наш погляд, повинна супроводжуватися діяльністю у двох напрямах: профілактики та безпосереднього виявлення корупційних фактів. При цьому обидва вектори є однаково важливими. Для їх реалізації необхідно активізувати зусилля усіх учасників освітнього процесу. Вважаємо за доцільне втілити такі заходи:

1. З боку адміністрації вишу – визначити конкретну уповноважену особу з питань запобігання і виявлення корупції; розробити чітку програму з планом заходів протидії корупції; організувати навчальні тренінги для викладачів та студентів із вивчення основ законодавства про запобігання корупції; створити канали комунікації, по яких студенти могли б, в тому числі і в анонімному порядку, повідомляти про факти корупції; запровадити дієві механізми контролю за якістю навчання студентів і процесом викладання дисциплін.

2. З боку науково-педагогічних працівників – запровадити форми контролю за рівнем знань студентів, які б виключали людський чинник і суб’єктивізм; розробити і запровадити спецкурс, у рамках якого студенти були б поінформовані про їхні права і обов’язки та засади протидії корупції; ініціювати регулярні зустрічі з ректоратом, на яких обговорювати питання оптимізації навчального процесу та запобігання корупційним ризикам.

3. З боку студентської спільноти – ініціювати регулярні зустрічі з адміністрацією вишу щодо удосконалення навчального процесу; створити орган студентського самоврядування, до компетенції якого входив би моніторинг корупційних ризиків; налагодити співпрацю з громадськими організаціями відповідного спрямування.

Лише комплекс цих та інших заходів дозволить проводити ефективну роботу, спрямовану на подолання корупції у вищих навчальних закладах. Крім цього, вишам слід більш активно співпрацювати з судовими і правоохоронними органами в контексті проведення спільних освітніх та виховних заходів. Як показує практика, інформація, що надається фахівцями, які безпосередньо ведуть боротьбу з корупцією, активніше засвоюється студентами у невимушеній та доступній формі.

 

Начальник відділу інформаційно-аналітичної роботи

Управління персоналу Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

Жукова Наталія Олегівна

 

15.01.2019

  

ПОНЯТТЯ ДОВІРЕНОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ, ПРИПИНЕННЯ І СКАСУВАННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ

 

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується.

У довіреності на укладення договору дарування обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання цієї умови довіреність є нікчемною.   

Відповідно до статті 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.  Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, її нікчемною. Строк довіреності, виданої у порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. 

Відповідно до статті 40 Закону України «Про нотаріат»  до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчинять нотаріальні дії, також довіреності працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин,  з'єднань, установ, військово-навчальних закладів;

3) довіреності осіб, які тримаються в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, посвідчені начальниками таких установ чи слідчих ізоляторів;

4) довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів,  посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами

Відповідно до статті 248 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю припиняється у разі:

Закінчення строку довіреності;

Скасування довіреності особою, яка її видала;

Відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

Припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

Припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

Смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлої, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виконання збитків;

Смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлої, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності      

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

Порядок скасування довіреності

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або довіреність, видану в порядку передоручення.

Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.

Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом згідно з цим Порядком шляхом передавання відповідної заяви.

Посвідчені нотаріусом довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року № 111/5.

 

Державний нотаріус Дванадцятої київської

державної нотаріальної контори                                                             

Мусієнко К.П.

 

 

15.01.2019

  

«Щодо визначення поняття «корупція» в законодавстві України»

 

Правова система України знаходиться в стадії фундаментального реформування системи протидії корупції, що має знизити її рівень до безпечного. Антикорупційне законодавство визначає правові та організаційні засади функціонування системи протидії корупції, окреслює комплекс заходів по боротьбі з корупцією та містить норми відповідальності винних осіб.

Високий рівень терплячості населення, що інколи, складається враження усілякої її підтримки,її стародавні витоки, поширеність та заглиблення в усі сфери життя суспільства, у поєднанніз неймовірноюруйнівною силою, дають можливість, без перебільшень, визнатикорупціюсвоєріднимсоціально-правовим феноменом, що навіть на етапі формулювання визначення даного явища вже виникають певні складнощі.

Корупція, як явище асоціальне та деструктивне цікавить не тільки правову науку, даний феномен також зацікавив представників науки інших галузей людських знань, зокрема філософії, соціології, теорії управління, економіки та інших. В результаті, існує безліч різних визначень корупції, що відрізняються залежно від сфери дослідження та поставлених задач.

Поняття корупції нормативнобуло закріплено в Законі України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995№ 356/95-ВР, що втратив чинність, згідно якого, під корупцією визначалась діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

З того часу дефініція норми значною мірою була переосмислена та допрацьована і знайшла своє закріплення в Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011№ 3206-VI.

Чинний ЗаконУкраїни «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VI, фактично містить дефініцію аналогічну попередньомуЗакону України «Про засади запобігання та протидії корупції» та містить таке визначення:корупція –використання особою, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Маючи доволі потужний вміст, та значно розширивши межі застосування правових норм, даний закон все ж таки залишає поза увагою значний обсяг суспільних відносин та сфер застосування, а термін «корупція» визначено лише для потреб Закону України «Про запобігання корупції». Окремою уваги заслуговує проблематика визначення суб’єктів на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Аналогічний підхід ми також спостерігаємо в інших нормативно-правових актах. Так,КУпАП містить лише перелік складів правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, оминаючи увагою сам термін «корупція» та оперує поняттям «адміністративні правопорушення пов’язані з корупцією». Кримінальний кодекс України також не визначає дане поняття, а ряд суспільно-небезпечних діянь, які мають ознаки корупції, кваліфікуються як такі, за вчинення якихпередбачено кримінальну відповідальність та визначені терміном «корупційний злочин».

Звертаючись до закордонного досвіду з цього питання, ми спостерігаємо аналогічну ситуацію, визначення або відсутнє або значно звужене, виписане саме під конкретну мету та сферу застосування.

Зрозуміло, що така практика не є випадковою і це не наслідок відсутності розуміння питання, адже очевидно, що виробити універсальнийпідхід,щодасть можливість охопити всю багатогранність цього явища навряд здається можливим.

Корупція впливає на безліч соціальних факторів, являє собою протиправну поведінку абсолютно різних за своїм становищем суб’єктів в різних сферах життя суспільства, кваліфікується від злочину до порушення ділових звичаїв, існує як в приватному так і в державному секторі, сприймається як форма соціальних відносин тавикликана причинами як об’єктивного так і суб’єктивного характеру.

Підводячи підсумок, варто вказати, що відсутність визначенняєдиного для всіх сфер суспільного життя не створює системну проблему, втім наповненняіснуючоїдефініціївсіма притаманними їй ознаками, значно розширить межі предмету та дасть можливість зорієнтуватись у сфері застосування нормативно-правових норм.

 

Співробітник Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Лазько О.М.

 

 

15.01.2019

  

Вирішення окремих питань після прийняття Кодексу України з процедур банкрутства.

Цей Кодекс передбачає проведення процедур відновлення платоспроможності та порядок погашення боргів юридичними особами, приватними підприємцями та громадянами України.

Кодекс структурно побудований із чотирьох книг. Перша - регулює загальні положення і терміни, друга - регулює діяльність арбітражних керуючих, третя – регулює питання банкрутства юридичних осіб і четверта – фізичних осіб.

Новиною у цьому Кодексі є можливість оголосити фізичною особою себе банкрутом у судовому порядку, що не було передбачено законодавством України раніше. До суду може звернутися тільки боржник. Інший кредитор не може подавати заяву про визнання фізичної особи банкрутом.

Процедура банкрутства можлива, якщо борг становить понад 30 мінімальних заробітних плат, борг не погашається більше 2-х місяців або погашення становить менше ніж 50% від щомісячних платежів за кредитом, при наявності постанови державного або приватного виконавця про відсутність майна, яке підлягає продажу для погашення боргу.

Господарський суд порушуючи справу про банкрутство може проводити оцінювання майна боржника і встановлювати його наявність, витребувати інформацію про продане майно за останній рік, встановити докази і витрати боржника і членів його сім’ї за останні три роки.

Після відкриття судом справи про банкрутство, припиняється нарахування штрафних санкцій та відсотків за зобов’язаннями  боржника і вводиться мораторій (заборону) на задоволення вимог кредиторів на 120 днів, знімається судом арешт із майна боржника, але ухвалюється рішення про заборону боржнику самостійно продавати майно. Призначення судом арбітражного керуючого продиктовано необхідністю управління майном боржника та налагодження взаємодії з кредиторами.

Відкриття справи про банкрутство унеможливлює примусове стягнення боргів, нарахування штрафів та пені, зупиняється сплата податків та зборів.           

Наступним етапом є спільна розробка плану реструктуризації боргів кредиторами, боржником та арбітражним керуючим.

Якщо план реструктуризації не буде погоджено кредиторами або боржником, суд на підставі згоди кредиторів ухвалює рішення про визначення боржника банкрутом і вводить на 120 днів процедуру погашення боргів. У межах цієї процедури продають майно, що залишалось у боржника. Якщо не вистачить цього майна на погашення всіх боргів, вимоги кредиторів вважатимуть погашеними.

У разі погодження плану кредиторами і боржником, він затверджується судом і після затвердження, боржник повертає  борги згідно з планом. Етап виконання плану не повинен перевищувати п’ять років.

З метою недопущення ухилення від сплати боргів, суди повинні більш детально аналізувати майновий стан банкрута, який вказує на неможливість їх погашення.

Правоохоронним органам також необхідно відслідковувати можливість фіктивного банкрутства за яке у Кримінальному кодексі України передбачено покарання у вигляді штрафу в розмірі 300 мінімальних зарплат або позбавлення волі на строк до двох років. За шахрайство (ст.190 Кримінального Кодексу України) покаранням може стати позбавлення волі до восьми років.

 

Головний спеціаліст відділу з питань банкрутства  ГТУЮ у місті Києві                                  Ковтун Сергій Олександрович

  

15.01.2019


 

«Відкрийте, я з ЖЕКу». Як шахраї наживаються на розсіяності українців

Станіслав Куценко, керівник столичної юстиції

 

Під час новорічних свят аферисти активізуються. Це час, коли пильність українців найбільш вразлива та розсіяна, а увага зосереджена на підборі новорічних подарунків чи виборі місця святкування. Причому з кожним роком шахраї все більш винахідливі – тепер за послуги чи товари вони не завжди беруть передоплату, що зазвичай насторожувало. Вони можуть надурити і без цього.

У новорічній метушні можна орендувати неіснуючий будинок у горах, купити липовий подарунок чи давно зіпсований товар, залишитись без гаманця, фотографуючись із Снігуронькою, «загубити» телефон, впустивши у домівку слюсаря, який безкоштовно перевірить стан сантехніки. Проте найпоширеніший вид шахрайства – афери на ринку праці. Роботодавці-шахраї пропонують одноденну роботу з гідною винагородою. Хто ж не захоче заробити додаткові кошти для новорічних гулянь? Та попрацювавши на совість, можна залишитись без жодної оплати. Або ще бути винним за начебто зіпсований продукт. Схем із обману тимчасових працівників безліч. Наприклад, взяли на роботу на 15 святкових днів офіціанта, але «забули» попередити про тонкощі роботи. І в результаті тимчасовий офіціант замість обіцяних 1500 грн отримує всього 1000 грн. Йому не сказали, що розбитий посуд розкидають на всіх офіціантів. Постійні працівники про це знають, а тимчасових «забули» попередити…

Також перед великими святами українці роблять покупки на чималі суми. На касі, упаковуючи товар, не завжди можна встежити за тим, що пробиває касир. Тому обов'язково перевіряйте список придбаного в чеку – буває, недобросовісні працівники можуть увести в чек товари, котрі Ви й не купували (наприклад, рибу чи ікру для свого новорічного столу).

Шахрайство в інтернеті набуває все більших масштабів, особливо під час новорічної метушні. Злочинці вигадують все нові схеми з викачування грошей з користувачів. Низька ціна товару, значно нижча від конкурентів, необхідна повна або часткова передоплата відразу ж повинна насторожити покупця. Така схема шахрайства є найпоширенішою в інтернеті. Продавець виставляє низьку ціну, але просить обов’язково повну або часткову передоплату, відмовляється від оплати у відділенні служби доставки. В таких випадках покупець, оплативши товар, його частину чи вартість доставки, досить часто залишається з нічим. У соціальних мережах розповсюджений такий вид шахрайства, як «фейкові» розіграші з цінними призами. Вам може прийти повідомлення, що ви стали призером розіграшу, виграшем якого є цінний приз, який ви можете отримати буквально зараз, проте необхідно оплатити невелику суму за доставку, митне оформлення, комісію тощо. Сума оплати зазвичай незначна, значно менша вартості призу, проте, здійснивши передоплату, жодного призу ви не отримаєте.

Ще одна схема шахрайства з телефонними дзвінками. Наприклад, на сайті з продажу новорічних подарунків публікується вигідне оголошення, під ним ‒ контакт. Зателефонувавши за ним, людина виявляє, що з рахунку зняло певну суму. Набагато гірше, коли аферисти грають на довірі: людям дзвонять на мобільний або домашній телефон і кажуть, що їхні близькі потрапили в біду, наприклад, затримані поліцією, і допомогти їм можна, лише заплативши гроші.

Тож, як врятуватись від шахраїв, котрі наживаються на пильності українців у святкові дні?

Згідно зі статтею 190 Кримінального Кодексу України шахрайство – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 850 грн) або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Будьте обачні та при виборі товарів через інтернет у жодному разі не здійснюйте оплату чи передоплату за товар шляхом перерахунку безготівкових коштів, а замовляйте товар із доставкою у відділення кур’єрських служб. І тільки після огляду замовленого Вами товару здійснюйте оплату вартості; купуйте товар із гарантією та на перевірених сайтах, читайте відгуки та коментарі.

Пам’ятайте, що працівники банків не проводять операцій у телефонному режимі, тому в жодному разі не повідомляйте нікому свої персональні дані та реквізити своїх банківських рахунків. Якщо банківський працівник повідомляє про проблему з рахунком, для початку зателефонуйте самостійно до Вашого банку та дізнайтесь про проблему.

У випадку, якщо Ви продаєте товар, краще просіть надіслати кошти готівкою на поштове відділення.

У період новорічної метушні слідкуйте за гаманцем та мобільним телефоном. Проте якщо Ви все-таки помітили втрату мобільного, відразу ж заблокуйте прив’язані до цього номера телефону банківські картки.

Що стосується оренди нерухомості, то довіряти потрібно тільки перевіреним агентствам або великим сайтам зі здачі нерухомості. Відомі міжнародні сайти зі здачі нерухомості перевіряють тих, хто дає їм оголошення. І якщо на них буде скарга, то їх одразу блокують. Це хоча б частково убезпечить від шахраїв.

Також не відчиняйте двері слюсарям чи іншим працівникам, якщо Ви не замовляли їхні послуги. Така благодійність може «вилізти боком». У період новорічних свят існує ще одна шахрайська схема, коли у гості приходить Дід Мороз та Снігуронька. Як не впустити таких чарівних персонажів? Проте, будьте уважні до непроханих гостей, не тримайте цінні речі та гроші на видному місці.

У разі повідомлення про затримання родича поліцією, одразу телефонуйте до родича, аби все з’ясувати. Подібні схеми вдаються тільки тому, що люди часто піддаються паніці.

Найголовніше, роз’яснюйте своїм дітям, що не слід вступати в розмову з незнайомими людьми. Викрасти можуть не тільки річ, а й найдорожче – дітей.

Раджу не замовчувати жоден із випадків. Якщо Ви стали жертвою шахраїв, йдіть у поліцію та пишіть заяву. Часто такі випадки доходять до суду і кривдника вдається покарати.

Заяву потрібно писати на ім’я керівника районного управління національної поліції із зазначенням усіх деталей подій. Обов’язково слід залучити свідків, котрі можуть допомогти розслідувати справу.

Якщо Вам необхідна правова консультація, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103. Тут Ви можете отримати не тільки правову консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.

 

15.01.2019

 

Увага, мобінг: як владнати робочі конфлікти

Станіслав Куценко, керівник столичної юстиції

 

«Не робота, а суцільна каторга!», – так часто описують свою роботу працівники, роботодавці яких просто знущаються над ними. Працювати доводиться практично цілодобово, а умови праці – нестерпні. Особливо це стосується тих, хто працює неофіційно, понаднормово та зі значними фізичними навантаженнями.

Так, у Дарницькому районі столиці на початку грудня сталася трагедія – чоловік викинувся з 14 поверху. Родичі чоловіка розповіли, що через надмірну вимогливість керівника останнім часом він практично не спав та став роздратований. На жаль, історія закінчилась фатально, проте чимало інших випадків самогубства через травлю на роботі можна попередити.

Відповідно до Закону України № 4088 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за сприяння вчиненню самогубства)», з березня 2018 року кримінальна відповідальність передбачена за спонукання до самогубства та інші дії, які сприяють вчиненню суїциду. Такі дії караються обмеженням або позбавленням волі до трьох років.

Знайти управу над безжалісними роботодавцями можливо. Якщо Ви працюєте понаднормово, вихідні востаннє були кілька місяців тому, а про відпустку керівництво взагалі й чути не хоче, звертайтесь до Державної служби з питань праці. Співробітники служби здійснять повну перевірку діяльності роботодавця та відреагують на усі його правопорушення.

Цькування у робочому колективі – явище не нове. Сьогодні воно позначається терміном «мобінг» (від англ. mob – натовп). Так називають форму психологічного тиску на співробітника з боку керівництва компанії або цілого колективу. Мета – не просто принизити жертву, а домогтися її звільнення.

5 кроків у захисті від мобінгу:

1. Поясніть

Поговоріть із опонентом, з'ясуйте, чим Ви йому не догодили, і постарайтеся згладити гострі кути конфлікту.

2. Попросіть захисту

Якщо розмова не допомагає, то проінформуйте вище керівництво або відділ по роботі з персоналом про ситуацію, що склалася. Не зволікайте, не чекайте, що все налагодиться. Краще припинити це на ранніх стадіях. Якщо агресія виходить від начальства, то сміливо звільняйтеся. Гра не варта свічок.

3. Абстрагуйтеся

Це важко, але спробуйте не звертати увагу на нападки кривдника. Будьте спокійні, доброзичливі, пунктуальні, уникайте істерик і відкритих протистоянь. Зосередьтеся на виконанні своїх професійних обов'язків. Не давайте себе ображати, але оцініть, чи вистачить у Вас сил, щоб дати гідну відсіч емоційного терору.

4. Звільняйтеся

Зробіть це, як тільки відчули, що зауваження та знущання на вашу адресу набули сталого характеру. Звільнення – це не втеча, а розумний спосіб зберегти своє здоров'я і нерви в порядку. Будьте розумнішими, поступіться.

5. Телефонуйте 102

Якщо пресинг загрожує вашому здоров'ю або життю і у вас є докази цього, пишіть заяву в поліцію.

Пам’ятайте, неофіційна робота – жодних соціальних гарантій. Маєте розуміти, що робота без трудового договору не забезпечує жодних гарантій у вашій роботі. Тому перш за все вимагайте офіційного працевлаштування.

При офіційному працевлаштуванні працівник реалізує свої здібності шляхом укладання трудового чи колективного договору. Трудовий договір – угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець – виплачувати працівникові зарплату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колдоговором й угодою сторін. Відповідні положення визначені статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ).

Тільки у випадку офіційного працевлаштування можна домогтися захисту своїх прав як працівника. Будь-якої травлі, конфліктів та сутичок можна уникнути.

Стаття 45 Конституції України закріплює положення, згідно з яким кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується, зокрема, шляхом надання оплачуваних щорічних відпусток.

Згідно з частиною п’ятою статті 11 Закону України «Про відпустки» забороняється:

· ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд;

· ненадання їх протягом робочого року особам у віці до 18 років;

· ненадання їх протягом робочого року робітникам, які мають право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими та тяжкими умовами або з особливим характером праці.

Відповідальність:

1.Фінансова (абзац восьмий частини другої статті 265 КЗпПУ) – накладається на роботодавця (підприємство або підприємця) у вигляді штрафу у розмірі однієї мінімальної заробітної плати (станом на 2019 рік – 4173 грн).

2. Адміністративна – накладається на посадових осіб підприємства або на роботодавця-підприємця у вигляді штрафу у розмірі від 30 до 100 НМДГ (від 510 до 1700 грн) (частина перша статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Так, ми можемо цитувати Конституцію України, Кодекс законів про працю України, якими встановлено загальні гарантії, обов'язки працівника та роботодавця. Але безпосередні права та обов'язки, на які погоджується офіційно влаштований працівник, визначено у його посадовій інструкції. Її варто вивчити ще до працевлаштування.

Посадова інструкція – це сформований документ, в якому чітко перелічені вимоги до працівника: знання, завдання, обов'язки, а також визначено перелік його прав та відповідальність. Відповідальність є ключовою складовою посадової інструкції, адже працівник відповідає за належне чи неналежне виконання обов'язків і завдань. Чітке розуміння посадових обов'язків насамперед дає можливість новоприйнятому працівнику швидко влитися в колектив і якісно виконувати поставлені завдання.

Мобінг підступний і небезпечний. По-перше, якщо вас принижують і гноблять, це само по собі неприємно. По-друге, тривала конфліктна обстановка однаково руйнівно діє на жертву, учасників конфлікту і на компанію в цілому.

Погодьтесь, суїцид працівника, який посміхався, ходив радісний та був дружній у колективі, – це дуже рідкісний виняток. Як правило, люди готуються до суїциду, до завершення життя, даючи емоційні та розумові сигнали своїми діями і вчинками.

Суїцид – це найстрашніше, до чого може призвести травля на роботі, але такі симптоми, як погіршення емоційного та фізичного стану, недосипання, нервові зриви, пригнічення, відчуття страху, або, навпаки, неконтрольованого гніву – це серйозні сигнали того, що на роботі не створені комфортні умови для праці людини. Адже найкраще у нас виходить те, що ми можемо робити з задоволенням, робота, на якій можемо проявити свій талант.

Не будьте байдужі до колег, не проходьте повз у скрутну мить. Можливо, саме Ваше добре слово підтримки врятує чиєсь життя!

 

15.01.2019

 

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ В РЕЗУЛЬТАТІ ЙОГО РЕОРГАНІЗАЦІЇ

 

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про громадські об’єднання» припинення діяльності громадського об'єднання здійснюється:

1) за рішенням громадського об'єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об'єднання, у визначеному статутом порядку, шляхом саморозпуску або реорганізації;

2) за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об'єднання.

Частина 1 статті 104 Цивільного кодексу України визначає, що реорганізація юридичної особи є одним з видів припинення юридичної особи, поряд з ліквідацією юридичної особи. Основною відмінністю реорганізації від ліквідації є те, що у процесі реорганізації відбувається припинення юридичної особи із правонаступництвом, тобто з переходом прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої, в той час як ліквідація відбувається без правонаступництва. Реорганізація юридичних осіб буває таких видів: злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Державна реєстрація припинення громадського об’єднання в результаті його реорганізації здійснюється відповідними територіальними органами юстиції за місцезнаходженням громадського об’єднання та згідно частини 2 статті 25 Закону України «Про громадські об’єднання» відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Також при підготовці документів для державної реєстрації припинення громадського об’єднання в результаті його реорганізації слід дотримуватися вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про громадські об’єднання» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Слід зазначити, що відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи подаються такі документи:

1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи про припинення юридичної особи;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи про припинення юридичної особи.

Цивільним кодексом України передбачено терміни для подачі до реєструючого органу документів щодо припинення юридичної особи. Так, в частині 1 статті 105 Цивільного кодексу України зазначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

У відповідності до частини 14 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого балансу - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу;

3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання;

4) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу, злиття або приєднання;

5) документи для державної реєстрації створення юридичної особи, визначені частиною першою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення;

6) документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, визначені частиною четвертою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання.

Так, згідно із частинами 4-7 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

У випадку перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

У разі поділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутворених юридичних осіб та державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу. Поділ вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.

Стосовно процедури приєднання юридичних осіб, державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

При цьому, частина 5 статті 105 Цивільного кодексу України визначає, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Адміністративний збір за державну реєстрацію припинення громадського об’єднання в результаті його реорганізації не сплачується.

 

10.01.2019

 

 

Монетизація субсидій. Процедура отримання субсидій.

 

27 грудня 2018 року під час засідання уряду Кабінет міністрів України ухвалив постанову про монетизацію субсидій (отримання субсидії у грошовій формі). Також там затвердили процедуру отримання субсидії, яка передбачає надсилання SMS-повідомлення, яке міститиме суму комуналки до сплати після нарахування субсидії.

«Вже з 1 січня 2019 року участь у монетизації пільг і субсидій братимуть ті сім’ї, які звернуться за допомогою вперше. Субсидія від держави надходитиме на їх персональний обліковий запис в Ощадбанку. Банк розраховуватиметься за субсидіанта з надавачами комунальних послуг та одразу інформуватиме SMS-повідомленням громадян про те, скільки їм залишилося доплатити за комуналку», — повідомляють в уряді.

Зазначається, що отримувачам субсидії не потрібно буде сплачувати обов’язковий платіж за кожен вид послуги. Його автоматично сплачуватимуть з рахунку у державному Ощадбанку.

«Скажімо, домогосподарству виділена субсидія на газ, воду, електроенергію у загальному розмірі 1 500 гривень. А сума всіх комунальних платежів складає 2 000 гривень. 1 500 субсидійних гривень Ощадбанк перерахує надавачам послуг та поінформує сім’ю субсидіанта про те, що йому залишилося доплатити за комуналку 500 грн», — пояснюють в уряді новий порядок сплати монетизованої субсидії.

Такий порядок отримання субсидії запроваджується з 1 січня 2019 року лише для тих громадян, які звернутися за субсидією вперше.

Повністю всі субсидіанти перейдуть на новий порядок отримання субсидії у жовтні 2019 року.

Раніше в уряді повідомляли, що планують завершити процес монетизації субсидій до жовтня 2019 року.

Зокрема, перехід на монетизацію субсидій відбудеться у 3 етапи.

Першим етапом передбачається, що з 1 січня 2019 року монетизується субсидія для 100-150 тисяч сімей, які звернулись за субсидіями з новим пакетом документів.

Починаючи з травня відбудеться монетизація субсидій для тих домогосподарств, яким призначили субсидію на неопалювальний сезон, а з 1 жовтня відбудеться повний перехід на монетизацію субсидій.

Монетизація субсидій — це перехід до моделі, коли призначені населенню субсидії виплачуються у грошовій формі, а не у вигляді знижки у тарифах.

На засіданні уряду 19 жовтня 2018 року ухвалили рішення про підвищення цін на газ для населення на 23,5%. Відтак, з 1 листопада вартість газу для населення складає 8550 гривень за тисячу кубометрів.

Нагадаємо, 19 жовтня 2018 року Кабінет міністрів України удосконалив порядок нарахування субсидії на сплату житлово-комунальних послуг.

Так, відтепер субсидію будуть отримувати ті, хто має борги по ЄСВ з вини роботодавця.

Крім цього, змінами до Бюджетного кодексу депутати запровадили жорсткіші умови перевірки отримувачів субсидій та соціальної допомоги. Зокрема, Мінфіну дозволили перевіряти майновий стан отримувачів субсидії.

Серед іншого, право на допомогу від Уряду мають ті родини, опалювальна, а не загальна, площа житла яких не перевищує 120 кв. метрів для квартири та 200 кв. метрів для індивідуального будинку.

Крім того, на понаднормову площу, але не більше ніж 30% від норми, мають право громадяни, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника, хто досяг пенсійного віку чи отримує пенсію за вислугою років, а також ті, хто отримує державну соціальну допомогу за інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Зміни також стосуються сплати обов’язкового платежу. Зокрема, з 1 жовтня 2018 року якщо вартість фактично спожитої послуги менша обсягу обов’язкового платежу субсидіант має право сплачувати лише вартість фактично спожитої послуги.

Крім того, без обов’язкової сплати ЄСВ субсидію тепер можуть отримати: безробітні в сільській місцевості, райцентрі, селищах міського типу, безробітні в місті за умови перебування на обліку в центрі зайнятості; громадяни, які працюють за кордоном і сплачують там ЄСВ.

У міністерстві підкреслюють, що якщо субсидію на новий 2018-2019 рік уже призначено, то її розмір на опалювальний сезон управління соціального захисту населення у жовтні розрахує автоматично, без повторного звернення з документами.

 

10.01.2019

 

 

ЯК БОРОТИСЯ З БУЛІНГОМ В УКРАЇНІ?

 

Що таке «булінг»?

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного), агресивної поведінки, одного з членів колективу з боку інших представників колективу, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного (образи, приниження, погрози, ігнорування), економічного тиску (крадіжки, вимагання грошей), фізичних знущань (побиття), кібербулінг (приниження за допомогою інтернету, смартфону чи інших електронних засобів). Нерідко різні види тиску поєднуються.

 

Яка відповідальність за вчинення булінгу у школі?

18 грудня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)".Даний Закон передбачає адміністративну відповідальність за цькування у закладах освіти.

Відтепер вчинення булінгу неповнолітньої чи малолітньої особи буде каратися штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Знущання, вчинені повторно упродовж року після або групою осіб каратимуться штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі цькування неповнолітніми від 14 до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють.

До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу.

Якщо керівник закладу освіти не повідомить поліцію про відомі йому випадки цькування серед учнів, його оштрафують на суму від 850 до 1700 грн або призначать виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

 

Як притягуватимуть до відповідальності?

Після того, як повідомлення про вчинення булінгу надійшло до органів правопорядку, підрозділи поліції у справах неповнолітніх складають протокол про вчинення адміністративного правопорушення.

Після цього справа передається на розгляд до відповідного суду або судді за місцем вчинення правопорушення.

Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення та призначають вид і розмір покарання.

Строк розгляду справи судом – 15 днів з для отримання ним протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи.

Доказами у справах про факти цькування можуть бути:

  • пояснення особи, яку притягують до відповідальності,
  • пояснення потерпілого та свідків,
  • висновок експерта (якщо в результаті вчинення правопорушення була завдана фізична чи психологічна шкода),
  • речові докази у вигляді зіпсованих особистих речей постраждалого,
  • письмові документи,
  • матеріали листування, в тому числі – переписки в соціальних мережах, відео-матеріали, на яких зафіксовано процес цькування.

 

Куди звертатись для вирішення питання зупинення булінгу?

Якщо Ви стали жертвою або свідком булінгу, потрібно звернутись до адміністрації навчального закладу, якщо на рівні школи не вдалось врегулювати проблему, звертайтесь із відповідною заявою до поліції. Поліція зобов’язана відреагувати на протиправні дії відносно Вас.

Пам’ятайте, булінг не можна ігнорувати, а ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

 

10.01.2019

 

ВИДАЧА СВІДОЦТВ ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ ЗА ЗАПОВІТОМ

 

При оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 Цивільного кодексу України.

Якщо заповіт визнаний судом недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 та 231 Цивільного кодексу України.

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Цивільним кодексом України передбачено випадки, коли особа не має права на спадкування або рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом. Позбавлення права на спадкування розповсюджується і на спадкоємців обов’язкової частки у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов’язкової частки.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині. При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов’язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, що підтверджують факт родинних відносин, та за бажанням спадкоємців зазначає про родинні відносини у свідоцтві про право на спадщину за заповітом.

Після видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом поданий спадкоємцями оригінал або дублікат заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту) залишається у спадковій справі.

При оформленні спадщини за секретним заповітом відкриттю спадкової справи передує процедура оголошення секретного заповіту.

Іншим, досить проблемним для нотаріусів, є питання, яким має бути розмір обов’язкової частки і як його правильно визначити?

У ст. 1241 ЦК зазначено, що обов’язкові спадкоємці незалежно від змісту заповіту спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

На перший погляд здається, що все зрозуміло, але як це застосувати на практиці? Це питання досить змістовно висвітлене в п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, де зазначено, що при визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов’язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і не охоплене заповітом. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається виходячи з вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилася поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно з розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає із заповіданої частини спадкового майна.

Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом — свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Не забувайте, що відповідно до вимоги ч. 3 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім’я малолітнього, неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця, нотаріус повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

Досить гарні та змістовні приклади, як правильно визначати розмір обов’язкової частки у спадщині, наведено у розділі 1 частини ІІІ Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009.

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Цивільним кодексом України передбачено випадки, коли особа не має права на спадкування або рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом. Позбавлення права на спадкування розповсюджується і на спадкоємців обов’язкової частки у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов’язкової частки.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.

При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов’язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, що підтверджують факт родинних відносин, та за бажанням спадкоємців зазначає про родинні відносини у свідоцтві про право на спадщину за заповітом.

Після видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом поданий спадкоємцями оригінал або дублікат заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту) залишається у спадковій справі.

При оформленні спадщини за секретним заповітом відкриттю спадкової справи передує процедура оголошення секретного заповіту.

 

10.01.2019

 ЯК ЗАРЕЄСТРУВАТИ ПРАВО ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ?

 

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець (власник земельних ділянок або органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III) зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку у відповідності до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV визначено істотні умови договору оренди земельної ділянки, а саме:

1. інформацію про земельну ділянку, що передається в оренду: кадастровий номер, місце розташування  та розмір земельної ділянки;

2. строк дії договору оренди;

3. орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та  умов  розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Слід пам’ятати, що якщо договір не містить хоча б одну із зазначених істотних умов, він вважається неукладеним.

Слід також розділяти момент укладення договору оренди та момент державної реєстрації права оренди, що за ним виникає, адже орендар має право  користуватися земельною ділянкою виключно після державної реєстрації.

Для державної реєстрації оренди землі, сторони (орендар та/або орендодавець) повинен звернутися до державних реєстраторів, визначених статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, а саме: нотаріус, інші державні реєстратори (виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, районних, районних у містах державних адміністрації).

При цьому, якщо договір оренди нотаріально посвідчувався, здійснити реєстрацію оренди, що виникає в його результаті, вправі лише нотаріус, що здійснював зазначену нотаріальну дію.

Для проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки реєстратору (нотаріусу) подається заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

У разі якщо оригінали документів, необхідні для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства, залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи.

Іншими документами (їх копіями), які подаються із заявою є:

а) документ, що посвідчує особу заявника;

б) довіреність чи інший документ, що посвідчує представницькі повноваження у разі коли особа, яка звертається за державною реєстрацією діє як представник;

в) копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Держаним реєстром фізичних осіб платників податків (крім випадків, коли особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України);

г) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (обов’язкового платежу за проведення державної реєстрації), крім випадків, коли особа звільнена від сплати адміністративного збору;

д) договір оренди земельної ділянки;

е) витяг з ДЗК про земельну ділянку, окрім випадків коли нотаріус, який проводитиме реєстрацію підключений до ДЗК;

Окрім того, якщо при зверненні за державною реєстрацією оренди виявиться, що право власності на земельну ділянку виникло до 1 січня 2013 року, але не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор (нотаріус) здійснює також і його реєстрацію. При цьому, для державної реєстрації звернення власника є необов’язковим, право власності за ним може бути зареєстровано за заявою орендаря. Останній не зобов’язаний подавати документ, на підставі якого виникло право власності (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право на спадщину, державний акт про право власності, тощо), за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

За результатом проведення державної реєстрації права власності та похідного від нього речового права на земельну ділянку державний реєстратор (нотаріус)  формує витяг. Саме витяг і є документом, який підтверджує реєстрацію права оренди.

Також слід зазначити, що у разі припинення договору, в тому числі його розірвання, необхідно звернутися до державного реєстратора для припинення права оренди. Якщо ця дія не буде виконана, в орендаря буде формальна підстава продовжувати користуватися земельною ділянкою, а також до припинення попередньої реєстрації зареєструвати нову оренду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно буде неможливо.

 

 

10.01.2019

 

НОВІ СТАВКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗБОРУ ЗА НАДАННЯ АДМІНПОСЛУГ

 

З 1 січня 2019 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік». Статтею  7 зазначеного закону  встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1921 грн. на місяць.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року  №755-IV (далі – закон про ресторацію бізнесу)та статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»  від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі – Закон про реєстрацію прав), адміністративний збір та плата за надання відомостей справляються у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для проведення реєстраційної дії або запит про надання відомостей з Єдиного державного реєстру, та округлюються до найближчих 10 гривень.

Враховуючи вищевикладене, розміри адміністративного збору за проведення реєстраційних дій та за надання інформації з Державного реєстру прав з 1 січня 2019 року становлять:

     Реєстрація права власності на нерухомість:

-      за 5робочих днів – 0,1 пмдг  – 190 грн;

-      за 2 робочі дні  – 1 пмдг  – 1920 грн;

-      за 1 робочий день – 2 пмдг  – 3840 грн;

-     за 2 години  – 5 пмдг  – 9610 грн.

    Реєстрація іншого речового права, відмінного від права власності (крім іпотеки):

-      за 5робочих днів – 0,05 пмдг – 100 грн;

-      за 2 робочі дні  – 0,5 пмдг – 960 грн;

-      за 1 робочий день – 1 пмдг – 1920 грн;

-      за 2 години  – 2,5 пмдг  – 4800 грн.

    Державна реєстрація обтяжень речових прав:

-      за 2 робочі дні  – 0,05 пмдг – 100 грн.

     Державна реєстрація прав в результаті вчинення нотаріальних дій – 0,1 пмдг – 190 грн.

     Внесення змін до записів Державного реєстру прав (виправлення помилки, допущенної з вини заявника):

-     за 1 робочий день – 0,04 пмдг – 80 грн.

      Отримання інформації, витягу у паперовій формі:

 -  за 1 робочий день – 0,025 пмдг – 50 грн.

    Отримання інформації, витягу в електронній      формі:

-   за 1 робочий день – 0,0125 пмдг - 20 грн.

     Отримання інформації адвокатами та нотаріусами (під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва) шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав):

-    після внесення плати за надання інформації через Інтернет з використанням платіжних систем – 0,04 пмдг – 80 грн.

За державну реєстрацію юридичної особи, фізичної особи – підприємця та громадського формування, а також отримання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань встановлені наступні ставки:

-   за державну реєстрацію політичної партії – 140 пмдг – 268 940 грн;

-   за державну реєстрацію відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації роботодавців – 0,28 пмдг – 540 грн;

-   за  реєстрацію всеукраїнської творчої спілки – 0,14 пмдг – 270 грн;

-  за державну реєстрацію територіального осередку всеукраїнської творчої спілки та регіональної (місцевої) творчої спілки – 0,07 пмдг – 130 грн;

-   реєстрація символіки політичної партії, організації роботодавців та їх об’єднань – 0,06 пмдг – 120 грн;

-  реєстрація зміни до відомостей про юридичну особу  (крім громадських об’єднань  та благодійних організацій), що  містяться в Єдиному державному  реєстрі – 0,3 пмдг – 580 грн;

-   державна реєстрація зміни  до відомостей про громадське об’єднання чи благодійну організацію – 0,1 пмдг – 190 грн;

-  реєстрація змін відомостей про прізвище, ім’я, по батькові або місцезнаходження фізичної особи – підприємця – 0,1пмдг – 190 грн;

-   отримання виписки для поставлення апостилю та витягу в паперовій формі – 0,05 пмдг – 100 грн;

-    отримання документа в паперовій формі, що міститься у паперовій формі – 0,07 пмдг – 130 грн;

-   отримання витягу в електронній формі та документа в електронній формі, що міститься в реєстраційній справі – 75% плати, встановленої за надання відповідного документа в паперовій формі.

Слід зазначити, що законом не встановлено розмір адміністративного збору в таких випадках:

-  за внесення змін до записів Державного реєстру прав, у тому числі виправлення технічної помилки, допущеної не з вини заявника;

-  за внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав;

-  при взятті на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до п.8 статті 34 Закону про реєстрацію прав звільняються від сплати адміністративного збору під час проведення державної реєстрації речових прав:

1) фізичні та юридичні особи - під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені до проведення державної реєстрації прав у порядку, визначеному цим Законом;

2) громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, віднесені до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали в зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

4) громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, особи з числа учасників антитерористичної операції, учасників здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, яким надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни або учасника бойових дій, та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

6) особи з інвалідністю I та II груп;

7) Національний банк України;

8) органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

9) інші особи за рішенням сільської, селищної, міської ради, виконавчий орган якої здійснює функції суб’єкта державної реєстрації прав.

У разі якщо державна реєстрація права власності або інших речових прав, відмінних від права власності, проводиться у строки менші, ніж передбачені статтею 19 цього Закону про реєстрацію прав, особи, визначені пунктами 1-9 цієї частини, не звільняються від сплати адміністративного збору.

Адміністративний збір не справляється за внесення до записів Державного реєстру прав змін, пов’язаних із приведенням у відповідність із законами України у строк, визначений цими законами.

Також слід звернути увагу, що п. 6 ст. 36 Закону про реєстрацію бізнесу закріплено перелік суб’єктів, які звільняються від справляння адміністративного збору за державну реєстрацію та від плати за надання відомостей з Єдиного державного реєстру через портал електронних сервісів.

До таких суб’єктів відносяться: державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи.

 

 

10.01.2019

Хто має право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті?

 

Практично кожного року ціни на проїзд у громадському транспорті збільшуються на гривню, а то й більше. Влітку 2017 року вартість більшості маршрутів громадського транспорту, чи то комунального, чи приватного, піднялась до 8 гривень за поїздку.

Та багато киян і гостей столиці можуть розраховувати на безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Проте буває й таке, що окремі водії змушують платити за проїзд пасажира, який насправді має право на безоплатний проїзд. Тому свої права все ж таки варто знати і відстоювати.

Відтак, право безкоштовного проїзду мають:

- ветерани війни: учасники бойових дій та особи, прирівняні до них (у тому числі АТО); особи з інвалідністю війни та особи, які прирівняні до них; особа, яка супроводжує особу з інвалідністю внаслідок війни I групи.

- громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: громадяни, віднесені до категорії 1; громадяни-учасники, які належать до категорії 2; діти, яким встановлено інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою.

- особи з інвалідністю: особи з інвалідністю I, II, III груп; особи з інвалідністю по зору I-II груп; дитина з інвалідністю; особа, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю;

- пенсіонери за віком;

- військовослужбовці, які стали особами з інвалідністю внаслідок бойових дій, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, батьки військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти під час проходження військової служби;

- ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ, ветерани податкової міліції, ветерани державної пожежної охорони, ветерани Державної кримінально-виконавчої служби України, ветерани служби цивільного захисту, ветерани Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

- діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах;

- діти до 6 років (без зайняття окремого місця для сидіння);

- діти з багатодітних сімей;

- постраждалі учасники Революції Гідності.

Також безкоштовно пересуватись у наземному транспорті мають право громадяни України, зареєстровані у місті Києві, та особи, взяті у місті Києві на облік, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, які не мають права на безоплатний проїзд у наземному пасажирському транспорті загального користування, що працює у звичайному режимі руху. Відповідне рішення було прийнято Київською міською радою від 03.03.2016 № 116/116 «Про затвердження міської цільової програми «Турбота. Назустріч киянам».

Відтак, з 1 січня 2019 року наступним категоріям громадян достатньо пред’явити «картку киянина», а школярам «учнівський квиток» для безкоштовного проїзду:

- особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, які не є пенсіонерами за віком;

- непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особами з інвалідністю І групи, дитиною-інвалідом або за престарілим, який досяг 80-річного віку;

- учасники війни, які не є пенсіонерами за віком;

- члени сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, які не є пенсіонерами за віком;

- батьки багатодітної сім'ї;

- учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів денної форми навчання.

 

Гроші на руки

Кабінет Міністрів України дав старт монетизації пільг на проїзд у всіх видах громадського транспорту. Проте дана ініціатива ще на стадії реалізації.

Що це дасть українцям? Замість права на безкоштовний проїзд людина отримуватиме щомісяця грошовий еквівалент – 30 поїздок за середньою вартістю проїзду в міському комунальному транспорті. Для осіб, які мають право на пільги з оплати проїзду на міжміських маршрутах, розмір виплат збільшується на 20%. Для осіб з інвалідністю I та II груп, а також дітей з інвалідністю, які навчаються у вищих навчальних закладах, установах загальної середньої та професійної освіти, розмір виплати подвоюється.

 

Що робити, якщо безкоштовний проїзд для пільговиків не надається?

Ситуація з водіями-хамами не нова, щодня все більше фактів про неприйнятне поводження з пасажирами. Для прикладу: пасажири часто нарікають на те, що водії змушують оплатити проїзд без здачі або силою виганяють з автобуса пенсіонерів. Та річ не тільки в порушених правах чи ображених почуттях пасажирів, сварка відволікає водія від дороги і створює небезпеку.

Є визначений перелік пільгових категорій, котрі мають право на безкоштовний проїзд. Кошти для перевізників компенсуються з міського бюджету шляхом дотацій (різновиду субсидії).

Якщо водій чи власник автобуса посилається на те, що йому держава нічого не сплачує, то необхідно їм процитувати статтю 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», де вказано:

«Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно з законом».

А саме відповідно до статті 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян – суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 136 гривень.

У разі порушення фіксуйте відмову на відео, попросіть контакти свідків. Зібрані дані допоможуть подати заяву або скаргу до працівників поліції чи до Державної служби України з безпеки на транспорті.

Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103. Тут Ви зможете отримати не тільки фахову юридичну консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави.

Захищайте свої права з Мін’юстом!

 

 

Зарплата в конвертах. Хто більше втрачає – держава чи громадянин?

 

Буває, що під час працевлаштування недобросовісні роботодавці пропонують офіційну мінімальну зарплату, а надбавки та премії у конверті. «Ну і що?», – можете сказати Ви. Здавалося б, кошти все-таки доходять до працівника. Не робіть поспішних висновків! У такому випадку розмір «сірої» заробітної плати буде більшим, ніж сума податкових відрахувань та соціальних внесків, які мали б виплачуватися з «білої» зарплати. Роботодавець, виступаючи в ролі податкового агента працівника, утримує та перераховує до відповідних фондів із заробітної плати такі податки: єдиний соціальний внесок (далі – ЄСВ), податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Окремо варто зупинитися на сплаті роботодавцем ЄСВ, що включає в себе відрахування до всіх «соціальних фондів» та є передумовою для отримання виплати застрахованим особам матеріального забезпечення у разі настання відповідних випадків, який надалі розподіляється у встановлених пропорціях між наступними фондами:

- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

- Пенсійний фонд.

Кожен хоча б один раз у житті потрапляв у ситуацію, коли через хворобу не мав можливості працювати протягом певного періоду часу. У випадку неофіційного працевлаштування роботодавець взагалі може не здійснювати жодних виплат, мотивуючи це тим, що робота не виконувалася, тому немає за що платити. При офіційному працевлаштуванні така особа має право на отримання допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка визначається у відсотках до середньої заробітної плати. Окрім того, це стосується допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, а також виплат по безробіттю, які забезпечуються службою зайнятості та напряму залежать від розміру доходу, який раніше мала така особа. Не варто забувати про пенсію, розмір якої значною мірою залежатиме від розміру заробітної плати.

Хто може перевірити роботодавця і застосувати до нього санкції?

Провести перевірку щодо дотримання норм трудового законодавства, а також застосувати фінансові (штрафні) санкції до роботодавців зможуть:

- Державна служба з питань праці;

- органи місцевого самоврядування;

- Державна фіскальна служба (у частині сплати податків).

І також сам працівник, який насамперед має бути зацікавлений в офіційній оплаті праці.

 

Санкції, які можуть бути застосовані до роботодавця

Роботодавцям, які виплачують заробітну плату в конвертах та неофіційно працевлаштовують робітника, загрожують величезні штрафи, оскільки це є порушенням трудового та податкового законодавства. Наприклад, престижному автосалону в Івано-Франківську нарахували 0,5 мільйона гривень штрафу, а швейній фабриці з Хмельницької області 111 690 гривень за кожного непрацевлаштованого працівника.

Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, згідно зі статтею 265 Кодексу законів про працю (КЗпП) несуть фінансову відповідальність у таких розмірах. Для розрахунку суми штрафу у гривнях беремо мінімальну зарплату, яка встановлена на 1 січня 2019 року, а саме 4173 гривні:

30 мінімальних зарплат (125 190 грн) – за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків;

10 мінімальних зарплат (41 730 грн) – за кожного працівника при недотриманні мінімальних державних гарантій в оплаті праці (наприклад, якщо не сплатите роботи у нічний час, роботу у вихідний або святковий день, понаднормову роботу тощо);

3 мінімальні зарплати (12 519 грн) – за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі;

3 мінімальні зарплати (12 519 грн) – за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні;

1 мінімальна зарплата (4 173 грн) – за порушення інших вимог трудового законодавства, крім зазначених вище. До цього виду штрафу відноситься і штраф за неподання або несвоєчасне подання повідомлення про прийняття працівника на роботу.

Проте за одне і те саме порушення трудового законодавства роботодавець може нести як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.

Зауважу, що до кримінальної відповідальності роботодавець може бути притягнутий тільки за рішенням суду, а відкрити кримінальну справу можуть правоохоронні органи після звернення громадян, чиї права порушені, або контролюючих органів, які виявили факт порушення.

 

Куди звертатись у разі порушення?

Поскаржитись на порушення трудових прав можна до Державної служби України з питань праці або до її територіальних управлінь, які є у кожній області.

Також необхідно звертатись до органів Національної поліції з заявою щодо порушення Ваших трудових прав.

Якщо Ваші трудові права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103. Тут Ви зможете отримати не тільки фахову юридичну консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави для захисту прав у суді.

Захищайте свої права з Мін’юстом!

Столична юстиція нагадує про збільшення мінімального розміру аліментів 

  Аліменти, які  отримує дитина від одного з батьків, не можуть бути меншими, а ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку.

 Відтак, з 1 січня 2019 року збільшився розмір аліментів відповідно до проджиткового мінімуму на дитину збільшився до 1626 гривень (дитина до 6 років), до 2027 гривень (6-18 років).

 Прожитковий мінімум для дитини віком дo 6 років:

 з 01 січня 2019 пo 30 червня - 1626 грн.,

  з 01 липня пo 30 листопада 1699 грн.,

  з 01 грудня - 1779 грн.

 для дітей вікoм вiд 6 дo 18 рокiв:

  з 01 січня 2019 пo 30 липня - 2027 грн.,

 з 01 липня пo 30 листопада - 2118 грн.,

  з 01 грудня - 2218 грн.

 Нагадаємо, що у минулому році було посилено відповідальність за перешкоди в спілкуванні з дитиною; також була запроваджена необхідність подавати довідку про відсутність заборгованості понад 6 місяців для претендентів на держпосади – скорочено термін, після якого запроваджуються обмеження для боржників.

 Також набув чинності другий пакет новацій, яким запроваджено преференції для батьків. Законодавчо зрівнялися в правах з виховання і можливості виїзду за кордон з дитиною обох батьків, які сумлінно виконують свої обов'язки.

  

Допомога батькам важкохворих дітей без інвалідності

 1 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту осіб, які доглядають за хворими дітьми».

 Батькам дітей, яким не встановлено інвалідність, буде нараховуватись державна допомога. До цього переліку належать діти, хворі на важке перинатальне ураження нервової системи, важку вроджену ваду розвитку, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, важкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок, або діти, які отримали важку травму, потребують трансплантації органів чи паліативної допомоги.

 Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога надається щомісячно в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

 Для довідки, прожитковий мінімум у 2019 році для осіб, які втратили працездатність:

 з 01 січня пo 30 червня – 1497 грн;

 з 01 липня пo 30 листопада – 1564 грн;

 з 01 грудня – 1638 грн.

 Окрім того, внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

 Зміни гарантують сплату єдиного соціального внеску за одного з працездатних батьків такої дитини. Також батьки хворих дітей підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Зазначений період догляду зараховуватиметься до страхового стажу, що дає право на пенсійне забезпечення, і до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку.

 Перелік документів для призначення допомоги:

 - заява про призначення допомоги за відповідною формою;

 - паспорт або інший документ, що посвідчує особу;

 - документ, що підтверджує повноваження опікуна, піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів;

 - свідоцтво про народження дитини;

 - довідка про захворювання дитини.

 Куди звертатись?

 Для оформлення відповідної допомоги потрібно звернутися до органу соціального захисту населення.

 Призначені виплати припиняються у разі:

 - тимчасового влаштування хворої дитини на повне державне утримання за заявою отримувача такої допомоги;

 - влаштування дитини на повне державне утримання у разі відібрання хворої дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав.

 Державна допомога – це додаткові кошти для догляду за дитиною. Зауважте, що дані виплати не залежать від одержання інших державних допомог.

 Також батьки можуть розраховувати на інші виплати від держави:

 - тимчасову допомогу для дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів;

 - державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;

 - державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державну соціальну допомогу на догляд;

 - допомогу на дітей одиноким матерям;

 - державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

 - державну одноразову допомогу «пакунок малюка».

  Станіслав Куценко, 

 начальник ГТУЮ у місті Києві

 

 Робота понаднормово: які права мають українці?

 Конституція України гарантує кожному право на працю. Українці мають можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирають або на яку вільно погоджуються.

 Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечене наданням днів щотижневого відпочинку, а також встановленням норм тривалості робочого часу, скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час...

 Проте, мабуть, кожен стикався з ситуаціями, коли роботу доводиться закінчувати поза встановлений робочий час.

 Тож питання тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу регулюються Кодексом законів про працю України.

 Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов’язки.

 Зауважте, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

 Відповідно до статті 62 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) надурочні роботи (роботи понад встановлену тривалість робочого дня), як правило, не допускаються.

 Статтею 63 КЗпП визначено заборону щодо залучення до надурочних робіт:

 - вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 3-річного віку;

 - осіб, молодших 18 років;

 - працівників, що навчаються в загальноосвітніх школах та ПТУ без відриву від виробництва, в дні занять.

 Тільки за згодою можуть залучатися:

 - жінки, які мають дітей від 3 до 14 років або дитину з інвалідністю;

 - особи з інвалідністю (за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям).

 Проте, отримавши погодження від профспілкової організації, додаткові години в позаробочий час все-таки можливі. Законодавством встановлені граничні норми застосування надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП). При цьому власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

 Відтак, робота у святковий і неробочий день відповідно до статті 107 КЗпП України оплачується у подвійному розмірі. Наприклад, середня заробітна плата у столиці становить 11 тис. грн у місяць, щогодини – 62,5 грн. Тож, якщо Ви перепрацювали щодня по годині протягом двох тижнів (загалом 10 годин), маєте право на 1250 грн надбавки.

 Проте це не стосується тих, хто працює за ненормованим робочим графіком, укладає трудовий договір, згідно з яким міра праці оцінюється, наприклад, обсягом виконаної роботи. Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

 Якщо Ваші трудові права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0 800 213 103. Тут Ви можете отримати фахову правову консультацію та у разі необхідності безкоштовні послуги адвоката від держави.

 Захищайте свої права з Мін’юстом!

 Станіслав Куценко, 

 начальник ГТУЮ у місті Києві

  

Юстиція на кожен день: 2018 рік минув під знаком захисту прав

Із чим у більшості громадян асоціюється слово «юстиція»?

Зазвичай вважають, що в юстиції працюють адвокати, судді та юристи, які займаються якимись документами. Проте це не зовсім так. Здавалося б, непомітна робота органів юстиції забезпечує функціонування всього правового простору України.

Фахівці юстиції разом із вами у найприємніші моменти життя реєструють шлюб та народження малюків. Також супроводжують вас у важкі часи, коли реєструють розлучення чи видають свідоцтва про смерть близьких.

Ділимось приємними цифрами від відділів державної реєстрації актів цивільного стану столиці, за кожним із яких стоять життєві історії, безліч усмішок та щастя. За останній рік у столиці одружилось близько 25 тисяч пар, у тому числі за допомогою проекту «Шлюб за добу» подружжям стали майже 5 тисяч пар. Свої перші документи – свідоцтва про народження отримали майже 35 тисяч малюків, а просто у пологовому будинку в перші дні життя малюка видано більше 15 тисяч свідоцтв.

Чи не найбільша кількість міфів та стереотипів пов’язані саме з РАЦСами. Проте ми поступово їх розвінчуємо. У листопаді 2017 року на лівому березі столиці у Дарницькому ДРАЦСі відкрили новий центр із надання послуг із реєстрації актів цивільного стану Open Space. З моменту запровадження ним скористались майже 27 тисяч осіб. Протягом 2018 року такі центри, де обслуговують громадян без черг та за принципом «відкритого вікна», запрацювали і на правому березі Києва у Голосіївському ДРАЦСі та по всій Україні. Наразі їх 26.

Також спеціалісти юстиції займаються виконанням рішень суду, реєстрацією громадських об’єднань, засобів масової інформації, посвідченням угод, представленням держави у судах, перевіркою всіх нормативно-правових актів на відповідність закону, видачею повторних документів, легалізацією документів. Тобто всім спектром завдань, щоб життя кожного українця стало простішим та зручнішим.

Для кращої комунікації та оперативного реагування у кожній області та у столиці знаходяться територіальні управління Міністерства юстиції України, які в свою чергу також розгалужені на структурні підрозділи.

Попри щоденні обов’язки, захист прав громадян – це основне завдання юстиції. Проте у цьому році поставили амбітну ціль не тільки гарантувати права українців, але й навчити кожного вміло їх захищати щодня: вдома, на вулиці, у школі чи на роботі.

Правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» у 2018 році реалізується на національному рівні. За цей рік столична юстиції провела майже 800 заходів для правової освіти громадян. Сотні тисяч українців не просто ознайомились зі своїми правами, а й дізнались дієві механізми для їх захисту.

І для цього ми не сидимо у закритих кабінетах, а відкриті та розповідаємо про права у найзручніших для людей місцях: на станціях метро, на вулицях та площах, у державних установах, бібліотеках, університетах та школах.

У цьому році важливу роль у захисті прав дітей відіграли державні виконавці. Адже з прийняттям законів, ініційованих Міністром юстиції України Павлом Петренком, під назвою «Чужих дітей не буває» мільйони батьків, котрі роками не піклувалися про своїх дітей, пригадали про сплату аліментів. А все завдяки дієвим методам впливу: заборона на керування транспортним засобом, на виїзд за кордон, полювання тощо. Для безробітних запроваджено суспільно-корисні роботи. Зароблені кошти перераховуються безпосередньо дитині. Для тих, хто ухиляється від таких робіт, передбачена навіть кримінальна відповідальність. Рекордна сума, що була стягнута державними виконавцями в рамках одного виконавчого провадження, – 800 тисяч гривень. Батько роками не сплачував кошти для власного сина, але коли поїздка на відпочинок із новою родиною була на грані зриву через заборону виїзду за кордон, він одним платежем заплатив заборговану суму.

Відтак, за останній рік більше 27 тисяч дітей отримали 241 мільйон гривень аліментів. У порівнянні з попереднім роком це втричі більше.

Знаковим у захисті прав людини стало не тільки стягнення аліментів, але й заборгованої заробітної плати, котру не сплачували трудовим колективам. За цей рік із недобросовісних роботодавців було стягнуто понад 26 мільйонів гривень заборгованої зарплати. Чесно зароблені кошти отримали більше тисячі трудових колективів.

Погодьтеся, протягом життя людина укладає чимало угод. А для їх посвідчення та реєстрації обов’язково потрібний нотаріус.

До державних нотаріальних контор звертаються різноманітні верстви населення, в тому числі малозабезпечені. Метою звернення здебільшого є надання роз’яснень з питань реалізації спадкових прав спадкоємців. Звичайно, що найбільший відсоток нотаріальних дій, які вчиняються в державних нотаріальних конторах, є видача свідоцтв про право на спадщину. Додам, що з 2009 року на приватних нотаріусів законодавством також покладені повноваження щодо оформлення спадкових прав.

Так, протягом 2018 року в державних нотаріальних конторах заведено більше 13,5 тисяч спадкових справ, в той час як приватними нотаріусами – понад 8 тисяч. Державними нотаріусами видано більше 29 тисяч свідоцтв про право на спадщину, приватними – 17 тисяч.

Значний обсяг роботи державних нотаріусів приходиться на посвідчення договорів дарування успадкованого майна, договорів довічного утримання, спадкових договорів, заповітів тощо.

Відтак, приватними нотаріусами за цей рік посвідчено 8,5 тисяч заповітів, а в державних нотаріальних конторах – більше 5 тисяч.

Серед ключових ініціатив на цей рік – якісна еволюція системи виконання судових рішень, подальший розвиток онлайн-сервісів та масштабна реалізація правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!».

Проте всі реформи – це не лише робота 2018 року, але й напрацювання останніх 4-х років у захисті прав українців. Насолоджуйтесь життям, одружуйтесь та народжуйте дітей, а про документи та захист ваших прав подбає Мін’юст!

Станіслав Куценко

 

 

 

 

Практика чи стажування?

 

Що таке успішна кар’єра? На чому вона будується? Це, передусім, наполеглива праця, гострий розум, настирність та везіння, куди ж без нього. Саме ці складники допомогли колишньому студенту, а зараз успішному спеціалісту Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі – ГТУЮ) Артуру Кулику побудувати успішну кар’єру. Ще будучи студентом одного з вузів столиці Артур, узяв участь у Правому турнірі на Кубок ГТУЮ, за результатами якого став переможцем. Згодом, пройшовши конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців – став успішним спеціалістом Управління судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ. 

 

Бути державним службовцем – неабияка відповідальність. Державна служба точно підійде людям, небайдужим до проблем сучасного суспільства, тим, хто прагне змінити світ на краще, ініціативним, творчим. Багатьох вабить престиж цієї роботи та шляхетність обраної справи. Найпершим кроком для зайняття посади на державній службі може стати успішне проходження практики чи стажування. 

 

Практика студентів вищих начальних закладів проводиться відповідно до Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 08.04.1993    № 93.

 

Насамперед, що потрібно зробити для документального оформлення практики – це укласти договір. Договори про проходження практики укладаються між ГТУЮ і навчальним закладом заздалегідь. Тривалість дії договору погоджується сторонами та може встановлюватися на період конкретного виду практики або на строк до п’яти років. Потім необхідно отримати направлення на практику. Навчальний заклад оформляє направлення на практику, яке видається студентам для пред’явлення за місцем проходження практики. Направлення є підставою для зарахування студентів на практику і зберігається в ГТУЮ. Управління, в свою чергу, видає внутрішній наказ про направлення студентів для проходження практики, яким визначається керівник практики та строки її проходження.

 

Для організації стажування в ГТУЮ було розроблено Порядок стажування громадян з числа молоді у структурних підрозділах Головного територіального управління юстиції у місті Києві та підпорядкованих органах, затверджений наказом ГТУЮ від 23.05.2017 № 346/6, яким визначено принцип проходження стажування, осіб, відповідальних за його проведення, обов’язки керівника стажування і самого стажиста та інші важливі моменти. 

 

Молодь у даному контексті – це громадяни України віком до 25 років, які є студентами третього і вище курсів вищих навчальних закладів за спеціальностями галузі знань «Право» або отримали вищу освіту у галузі знань «Право» та не перебувають на посадах державної служби.

 

Стажування громадян з числа молоді здійснюється з метою ознайомлення з функціонуванням державної служби строком до 6 місяців (стаття 48 Закону України «Про державну службу»). Бажаючі пройти стажування мають можливість скористатися електронним сервісом «Он-лайн будинок юстиції». Для цього потрібно зайти на сайт ГТУЮ (http://www.justicekyiv.gov.ua), обрати банер «Он-лайн будинок юстиції», далі вибрати рубрику «Соціальний ліфт» та вкладку «Стажування». Після заповнення анкета автоматично потрапляє до ГТУЮ і Вас запросять на особисту консультацію, де можна буде обрати бажаний структурний підрозділ для стажування, визначити його термін тощо.

 

Практика і стажування проводяться на безоплатній основі.

 

Головна відмінність стажування від практики полягає в тому, що практика студентів навчальних закладів – це складова частина навчального процесу, який організовується і проводиться під керівництвом навчального закладу. Стажування ж не є частиною навчального процесу студента, і відбувається у вільний від навчання час. Навчальні заклади до організації стажування не долучаються. 

 

ГТУЮ радо зустріне усіх бажаючих пройти практику або стажування. Скористайтеся своїм правом для отримання нових знань та умінь для подальшої реалізації своєї професії – юрист. 

 

Наша адреса: провулок Музейний, 2-Д, м. Київ, 01001, контактні телефони: 279-80-40, 279-82-55, 279-83-65.

 

 

 

Управління персоналу 

 

Головного територіального 

 

управління юстиції у місті Києві
 

 

 

 

 

Реалізація права на захист в судовому порядку

«Я МАЮ ПРАВО…» - закарбувалося у свідомості кожного з нас.

«Наші права обов’язково будуть захищені та поновлені у разі їх порушення» - переконані ми.

«Я відстою свої права та законні інтереси» - думає пересічний громадянин.

Однак, куди бігти, до кого звертатися і з чого починати? Чудово, якщо ми можемо захистити свої права та інтереси в позасудовому порядку, скориставшись своїми «ораторськими» здібностями та мінімальним рівнем знань законодавства. Однак, інколи такий варіант дій не дає бажаного результату або взагалі є неможливий. Тому пропонуємо невеличку інструкцію із захисту прав в судовому порядку.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Тобто, суд не може відмовити у правосудді, кщо громадянин України, іноземець чи особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або  порушуються,  створено  або  створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до вимог законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», система судоустрою України складається з місцевих судів, апеляційних судів та Верховного Суду.

Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Якщо особа пройшла всі судові інстанції в Україні, однак вважає (і для цього є законні підстави), що її права все ж залишилися належним чином незахищені чи порушені, особа може звернутися до Європейського суду з прав людини.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ. Наприклад, якщо спір виник із цивільних або ж з житловихземельнихсімейнихтрудових відносин - то слід звертатися до місцевого суду.

До адміністративного суду має право  звернутися кожна особа, якщо вважає,  що рішенням,  дією  чи  бездіяльністю  суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Тобто, адміністративний спір – це публічно-правовий спір,  у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої владиорган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Якщо ж в процесі здійснення особою господарської діяльності, при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, чи з інших підстав виник господарський спір – слід звертатися до господарського суду.

Якщо ж особа вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні у справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України, вона може звернутися з відповідною конституційною скаргою до Конституційного Суду України.

Порядок звернення до судових органів визначається: Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про Конституційний Суд України». 

Прикро, що в Україні значна кількість порушених прав так і не відновлюються через елементарну необізнаність громадян з тим, що для цього потрібно робити. А насправді все не так складно як здається. Потрібно лише дізнатись про те, до якого суду треба звертатись і подати до нього позовну заяву. Далі йде стадія судового розгляду справи, яка й буде вирішувати суть суперечки. Результат розгляду справи багато в чому залежить від правильності складення позовної заяви і доказів, які надані для її підтвердження. Тому, саме на написання позовної заяви слід звертати особливу увагу при зверненні до суду. 

Варто зайвий раз привернути увагу на той факт, що з 30.06.2016 року набрали чинності зміни до Конституції України. Основним завданням цих змін є вдосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом. Дані зміни особливо вплинули на інститут представництва особи та органів державної влади. Відповідно до п. 11 ч. 16-1 Перехідних положень Конституції України, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)": представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Аналогічні зміни були внесені і в процесуальне законодавство України.

Отже, в більшості випадків для здійснення представництва інтересів в судах України з 1 січня 2019 року слід скористатися послугами адвоката. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Отже, для складання позовної заяви, участі в судовому процесі слід скористатися послугами системи безпоплатної правової допомоги або послугами приватного адвоката. Право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Відповідно до ст. 7 цього Закону безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг як надання правової інформації, надання консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру, надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації).

У свою чергу, безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Вона включає такі види правових послуг як захист, здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру.

Насамкінець, варто наголосити, що ефективна організація діяльності судової влади є не лише необхідною умовою існування демократичної правової держави, а й запорукою її поступу.

Судовому захисту підлягають всі без винятків права і свободи. Звертатись до суду не так складно і безнадійно, як це іноді здається. І в багатьох випадках це можна зробити власними зусиллями. Та все ж, якщо справа є складною і розібратись в ній до кінця не так просто, слід звернутись за допомогою до юриста. Після консультації особа буде знати напевно чи варто судитися, чи можливо є інші варіанти вирішення проблеми.

 

Статтю підготувала:

головний спеціаліст відділу представництва інтересів держави в судах України Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, к.ю.н.

Кривов’яз О. В.

Юстиція на кожен день: 2018 рік минув під знаком захисту прав

Із чим у більшості громадян асоціюється слово «юстиція»?

Зазвичай вважають, що в юстиції працюють адвокати, судді та юристи, які займаються якимись документами. Проте це не зовсім так. Здавалося б, непомітна робота органів юстиції забезпечує функціонування всього правового простору України.

Фахівці юстиції разом із вами у найприємніші моменти життя реєструють шлюб та народження малюків. Також супроводжують вас у важкі часи, коли реєструють розлучення чи видають свідоцтва про смерть близьких.

Ділимось приємними цифрами від відділів державної реєстрації актів цивільного стану столиці, за кожним із яких стоять життєві історії, безліч усмішок та щастя. За останній рік у столиці одружилось близько 25 тисяч пар, у тому числі за допомогою проекту «Шлюб за добу» подружжям стали майже 5 тисяч пар. Свої перші документи – свідоцтва про народження отримали майже 35 тисяч малюків, а просто у пологовому будинку в перші дні життя малюка видано більше 15 тисяч свідоцтв.

Чи не найбільша кількість міфів та стереотипів пов’язані саме з РАЦСами. Проте ми поступово їх розвінчуємо. У листопаді 2017 року на лівому березі столиці у Дарницькому ДРАЦСі відкрили новий центр із надання послуг із реєстрації актів цивільного стану Open Space. З моменту запровадження ним скористались майже 27 тисяч осіб. Протягом 2018 року такі центри, де обслуговують громадян без черг та за принципом «відкритого вікна», запрацювали і на правому березі Києва у Голосіївському ДРАЦСі та по всій Україні. Наразі їх 26.

Також спеціалісти юстиції займаються виконанням рішень суду, реєстрацією громадських об’єднань, засобів масової інформації, посвідченням угод, представленням держави у судах, перевіркою всіх нормативно-правових актів на відповідність закону, видачею повторних документів, легалізацією документів. Тобто всім спектром завдань, щоб життя кожного українця стало простішим та зручнішим.

Для кращої комунікації та оперативного реагування у кожній області та у столиці знаходяться територіальні управління Міністерства юстиції України, які в свою чергу також розгалужені на структурні підрозділи.

Попри щоденні обов’язки, захист прав громадян – це основне завдання юстиції. Проте у цьому році поставили амбітну ціль не тільки гарантувати права українців, але й навчити кожного вміло їх захищати щодня: вдома, на вулиці, у школі чи на роботі.

Правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» у 2018 році реалізується на національному рівні. За цей рік столична юстиції провела майже 800 заходів для правової освіти громадян. Сотні тисяч українців не просто ознайомились зі своїми правами, а й дізнались дієві механізми для їх захисту.

І для цього ми не сидимо у закритих кабінетах, а відкриті та розповідаємо про права у найзручніших для людей місцях: на станціях метро, на вулицях та площах, у державних установах, бібліотеках, університетах та школах.

У цьому році важливу роль у захисті прав дітей відіграли державні виконавці. Адже з прийняттям законів, ініційованих Міністром юстиції України Павлом Петренком, під назвою «Чужих дітей не буває» мільйони батьків, котрі роками не піклувалися про своїх дітей, пригадали про сплату аліментів. А все завдяки дієвим методам впливу: заборона на керування транспортним засобом, на виїзд за кордон, полювання тощо. Для безробітних запроваджено суспільно-корисні роботи. Зароблені кошти перераховуються безпосередньо дитині. Для тих, хто ухиляється від таких робіт, передбачена навіть кримінальна відповідальність. Рекордна сума, що була стягнута державними виконавцями в рамках одного виконавчого провадження, – 800 тисяч гривень. Батько роками не сплачував кошти для власного сина, але коли поїздка на відпочинок із новою родиною була на грані зриву через заборону виїзду за кордон, він одним платежем заплатив заборговану суму.

Відтак, за останній рік більше 27 тисяч дітей отримали 241 мільйон гривень аліментів. У порівнянні з попереднім роком це втричі більше.

Знаковим у захисті прав людини стало не тільки стягнення аліментів, але й заборгованої заробітної плати, котру не сплачували трудовим колективам. За цей рік із недобросовісних роботодавців було стягнуто понад 26 мільйонів гривень заборгованої зарплати. Чесно зароблені кошти отримали більше тисячі трудових колективів.

Погодьтеся, протягом життя людина укладає чимало угод. А для їх посвідчення та реєстрації обов’язково потрібний нотаріус.

До державних нотаріальних контор звертаються різноманітні верстви населення, в тому числі малозабезпечені. Метою звернення здебільшого є надання роз’яснень з питань реалізації спадкових прав спадкоємців. Звичайно, що найбільший відсоток нотаріальних дій, які вчиняються в державних нотаріальних конторах, є видача свідоцтв про право на спадщину. Додам, що з 2009 року на приватних нотаріусів законодавством також покладені повноваження щодо оформлення спадкових прав.

Так, протягом 2018 року в державних нотаріальних конторах заведено більше 13,5 тисяч спадкових справ, в той час як приватними нотаріусами – понад 8 тисяч. Державними нотаріусами видано більше 29 тисяч свідоцтв про право на спадщину, приватними – 17 тисяч.

Значний обсяг роботи державних нотаріусів приходиться на посвідчення договорів дарування успадкованого майна, договорів довічного утримання, спадкових договорів, заповітів тощо.

Відтак, приватними нотаріусами за цей рік посвідчено 8,5 тисяч заповітів, а в державних нотаріальних конторах – більше 5 тисяч.

Серед ключових ініціатив на цей рік – якісна еволюція системи виконання судових рішень, подальший розвиток онлайн-сервісів та масштабна реалізація правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!».

Проте всі реформи – це не лише робота 2018 року, але й напрацювання останніх 4-х років у захисті прав українців. Насолоджуйтесь життям, одружуйтесь та народжуйте дітей, а про документи та захист ваших прав подбає Мін’юст!

Станіслав Куценко

 

Версiя для друку