Головна  →  Адміністрація  →  Я маю право! Юстиція на кожен день

21.05.2019

Захист майнових прав: відповідальність нотаріусів за вчинення реєстраційних дій та встановлення особи, яка звернулась

Столична юстиція у рамках правопросвітницької кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» консультує: вчинення будь-якої нотаріальної дії завжди починається з встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, відповідно, є обов’язковим правилом для кожного нотаріуса. При цьому нотаріус повинен пересвідчитися, що саме відносно цієї особи вчиняється нотаріальна дія. Не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.

Встановлення особи здійснюється за документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до норм чинного законодавства до документів, які встановлюють особу відносять: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідку на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи.

При цьому посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів. Таким чином, вважається, що документи, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, є різними залежно від того, яка саме нотаріальна дія підлягає вчиненню.

Відповідно до частини п’ятої глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України документом, що встановлює особу віком до 14 років, є свідоцтво про народження за умови підтвердження батьками (одним із батьків) того, що ця особа є їхньою дитиною.

З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2018 №1474-VІІІ, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов’язаний отримати паспорт громадянина України, який видається на чотири роки. Отже, при вчиненні нотаріальних дій встановлення особи неповнолітніх громадян України здійснюється на підставі паспорта громадянина України.

Паспорт громадянина України є належно оформленим, якщо він відповідає вимогам постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року
№ 2503-ХП «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина для виїзду за кордон». При перевірці паспорта громадянина України нотаріус повинен звернути увагу на всі реквізити, які передбачені цим законом, оскільки неправильне заповнення паспорта, внесення записів, не передбачених зазначеним Положенням, відсутність печаток, які повинні бути проставлені, та інше є неналежним оформленням документа. Паспорт, у якому відсутні фотокартки при досягненні 25- та 45-річного віку, є недійсним.

Слід також зауважити, що пунктом 18 положення "Про паспорт громадянина України" встановлено, що для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування. Тобто з моменту зміни прізвища або виповнення особі 25 чи 45 років паспорт є дійсним ще протягом одного місяця, а тому нотаріус може приймати такий паспорт у зазначений період для вчинення нотаріальних дій.

Існують випадки, коли до нотаріуса може звернутися іноземний громадянин та/або особа без громадянства. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Згідно з положеннями зазначеного закону особи без громадянства також можуть отримувати посвідки на проживання в Україні, отже, їх особу можна встановлювати за такими посвідками.

Необхідно мати на увазі, що згідно з пунктом З Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов'язані мати паспортний документ, яким є документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною.

Взагалі, перевірка документа, за яким встановлюється особа, це один з найважливіших етапів вчинення нотаріальної дії, а тому дуже важливо уважно дослідити відповідність документа, що посвідчує особу, нормам законодавства. Адже незначна розбіжність може бути не помилкою, допущеною органом, що видав паспорт, а явною ознакою підробленого документа.

 

Державна реєстрація розірвання шлюбу

Якщо все ж таки сталося, що з певних причин Ви вирішили розірвати шлюб, тоді ця інформація буде для Вас корисна.

Якщо від шлюбу у Вас немає неповнолітніх дітей та є спільна згода про розірвання шлюбу Ви можете подати заяву до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання одного із подружжя. Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться органами державної реєстрації актів цивільного стану у встановлених законом випадках.      

Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація розірвання шлюбу може проводитись незалежно від строку, що минув після постановлення судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності.

Розірвання шлюбу, здійснене в порядку, передбаченому статтями 106 і 107 Сімейного кодексу України, повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день державної реєстрації розірвання шлюбу.

Рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", надсилається судом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення .

На прохання заявника для підтвердження наявності відмітки про розірвання шлюбу в актовому записі про шлюб може бути видано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

        

Підставою для державної реєстрації розірвання шлюбу є:

-рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", яке набрало законної сили;

-спільна заява про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей;

-заява про розірвання шлюбу одного з подружжя та рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім, недієздатним.

         Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за місцем проживання подружжя або одного з них.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один із подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами.

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду , яка подається подружжям або одним з них, по пред'явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.

Якщо один із подружжя, що розриває шлюб, звільнений від сплати державного мита, то державна реєстрація розірвання шлюбу і видача йому свідоцтва проводиться незалежно від сплати державного мита другим з подружжя.

Державна реєстрація розірвання шлюбу у випадку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей, після закінчення одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана, у присутності хоча б одного з подружжя

         Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Якщо один із подружжя через поважну причину (у зв'язку з тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості) не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя, про що робиться відмітка в журналі обліку заяв про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та заяв відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України.

При прийнятті заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, особам роз'яснюються порядок і умови державної реєстрації розірвання шлюбу, а також момент його припинення.

Якщо подружжя через поважну причину не може з'явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день.

У цих випадках строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.

Якщо подружжя не з'явилося для проведення державної реєстрації розірвання шлюбу і не повідомило про причину неявки протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність.

Якщо один із подружжя через поважну причину не може з'явитись для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з'явитися, повинен бути нотаріально засвідченим

Той із подружжя, який змінив своє прізвище у зв'язку з державною реєстрацією шлюбу і буде відсутній при державній реєстрації розірвання шлюбу, повинен зазначити в заяві про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, про бажання надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за заявою другого з подружжя про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України .

         Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб. Якщо в подружжя такого свідоцтва немає, а актовий запис про шлюб в органі державної реєстрації актів цивільного стану не зберігся, то за наявності в паспортах або паспортних документах заявника відмітки (штампа) про шлюб вимагати поновлення актового запису не потрібно. Про відсутність свідоцтва робиться відмітка на заяві про розірвання шлюбу. За наявності свідоцтва про шлюб після складання актового запису про розірвання шлюбу воно повертається заявникам з відміткою про державну реєстрацію розірвання шлюбу. Якщо актовий запис про шлюб був складений в органах державної реєстрації актів цивільного стану України, але не зберігся, і в подружжя немає свідоцтва про шлюб, а також відсутні штампи (відмітки) про шлюб у паспортах, паспортних документах, то державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена тільки після поновлення актового запису про шлюб у встановленому законодавством порядку.

До заяви про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України ініціатором розірвання шлюбу, крім того, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним.

Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена відділом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняною до нотаріально засвідченої, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі вироку суду про засудження одного з подружжя до позбавлення волі на строк не менш як три роки до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з'явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Той із подружжя, який бажає відновити своє дошлюбне прізвище, повинен письмово заявити про це у відділі державної реєстрації актів цивільного стану під час державної реєстрації розірвання шлюбу.

Якщо особа під час державної реєстрації розірвання шлюбу змінила прізвище, то на першій сторінці паспорта громадянина України у формі книжечки робиться відмітка про те, що зазначений документ підлягає обміну в місячний строк у зв'язку зі зміною прізвища при державній реєстрації розірвання шлюбу. 

Насильство в сімї. Як запобігти?

Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві з метою  популяризації загальнонаціонального правопросвітницького проекту «Я маю право!» інформує громадян про  їх права, оскільки  основою євроінтеграційних процесів нашої держави є формування стійкого громадянського суспільства з, характерним йому, високим рівнем правосвідомості. В межах проекту сформовано  основні напрями інформування громадян щодо захисту прав:

  • Дітей та жінок;
  • Громадян, які потребують субсидій;
  • Підприємців та аграріїв;
  • Боржників та стягувачів;
  • Студентів;

7 січня  2018 року  набрав чинності  Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» .  Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Домашнє насильство – діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають чи проживали однією сім'єю, але не перебувають чи не перебували у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає або проживала особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство- заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, мордування, залишення в небезпеці, ненадання допомоги, заподіяння смерті.
Сексуальне насильство- будь-які діяння сексуального характеру, вчинені без згоди особи.
Психологічне насильство- словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, що спричиняють невпевненість, нездатність захистити себе, шкоду психічному здоров’ю.
Економічне насильство- умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів чи документів, перешкоджання в отриманні лікування, заборона працювати, примушування до праці, заборона навчатися.

За статистикою, 68% українських жінок в тій чи іншій мірі зазнавали домашнього насилля, і менше 2% з них звертається за допомогою до державних органів влади.

Держава гарантує безоплатну соціальну, медичну, психологічну, правову допомогу та тимчасовий притулок.

Постраждали мають право на конфіденційність, вибір спеціаліста за статтю (за можливості) та відшкодування кривдниками матеріальних збитків і шкоди. 

Звичаї, релігійні переконання, традиції не підставою для звільнення кривдника від відповідальності.

          Спеціальні заходи, які застосовуються до кривдника :

  • Терміновий заборонний припис:
  • Зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
  • Заборону на вхід та перебування у місці проживання (перебування) постраждалої особи;
  • Заборону в будь-який спосіб  контактувати із постраждалою особою 

Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.

Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.

Терміновий заборонний припис вручається кривднику, а його копія - постраждалій особі або її представнику.

Дія термінового заборонного припису припиняється у разі застосування до кривдника судом адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.

  • Обмежувальний припис:
  • Заборона перебувати у місці спільного проживання (перебування);
  • Усунення перешкод у користуванні майном потерпілою особою;
  • Обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
  • Заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць відвідування постраждалої особи;
  • Заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, переслідувати її, спілкуватися з нею;
  • Заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою.

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

¾    постраждала особа або її представник;

¾    у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

¾    у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.    

            Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.

У разі порушення кримінального провадження у зв’язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов’язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

           Сьогодні союзниками у боротьбі за права жінок є: 

✔громадські об’єднання, які займаються захистом прав жінок, боротьбою з гендерною нерівністю. Вони є в кожній області; 

✔сімейні та громадські радники;

✔поліція - законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» поліція отримала ще більше інструментів, щоб ставити кривдників на місце і карати. За домашнє насильство передбачена не тільки адміністративна відповідальність, в разі його систематичності – кримінальна відповідальність;

✔фахівці системи безоплатної правової допомоги - усі потерпілі від домашнього насильства мають право на отримання первинної і вторинної правової допомоги.

 

Домашнє насильство – кримінальний злочин, а не любов

Чи варто вважати побиття або психологічні приниження будь-кого з членів родини «сміттям, яке не варто виносити з дому»? Звісно, ні! Домашнє насильство починається з «незначних дрібниць», а може закінчитись летально. Навіть дитина, яка стала свідком насильства у своїй родині, також визнається його жертвою, і має право на всі відповідні соціальні, медичні, психологічні та правові послуги.

Домашнє насильство – це не тільки фізичне знущання та побиття, але й сексуальне насильство (будь-які діяння сексуального характеру, вчинені без згоди особи); психологічне (словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, що спричиняють невпевненість, нездатність захистити себе, шкоду психічному здоров’ю); економічне (умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів чи документів, перешкоджання в отриманні лікування, заборона працювати, примушування до праці, заборона навчатися).

Від 11 січня 2019 року в Україні набули чинності зміни до Кримінального кодексу, що визнають системне насильство в сім'ї злочином. Хто визнається жертвами, щодо яких можуть чинитись насильницькі дії? Зараз це не лише дружина, дитина, чоловік, але й бабусі, дідусі, колишнє подружжя, люди, які мають спільну дитину чи живуть у громадянському шлюбі, наречені, брати, сестри.

Насамперед ці зміни до Кримінального кодексу мають допомогти українським жінкам. За даними Мінсоцполітики, у 2013-2018 роках 90% тих, хто звертався щодо насильства в сім'ї до державних органів, – це були жінки, 8,5-9% – чоловіки та 1-1,5% – діти. За домашнє насильство як злочин кривдники можуть бути покарані громадськими роботами, арештом на строк до шести місяців, обмеженням волі на строк до п'яти років чи позбавленням волі на строк до двох років.

При цьому те, що такий злочин учиняється щодо одного з подружжя чи будь-якої іншої особи, з якою зловмисник має близькі або сімейні стосунки, є обтяжуючою обставиною.

19 квітня в Україні почав діяти важливий документ – Порядок проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства. Він визначає процедуру проведення оцінки вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи з метою визначення ефективних заходів реагування, спрямованих на припинення такого насильства та попередження його повторного вчинення.

І це ще не все. Якщо суд обмежив доступ кривдника до його жертви, тобто заборонив перебувати з нею в одному приміщенні, наближатися до місця роботи, вести листування, а особа це порушила, то настає відповідальність, передбачена ст. 390-1 Кримінального кодексу України, у вигляді арешту на строк до 6 місяців або обмеженням волі на строк до 2 років.

Тож, що робити, якщо щодо Вас, членів Вашої родини чи просто знайомих чиниться домашнє насильство?

Насамперед одразу викликати поліцію – 102! Звернутися на «гарячу лінію» 116-123 (цілодобово та безкоштовно в межах України).

Якщо Ви стали свідком насильства стосовно дитини, негайно повідомте про це службу у справах дітей! Захистіть дитину від домашнього насильства!

Найнебезпечніший співучасник домашнього насильства – мовчання!

#CтопНасильство Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено нові механізми захисту від домашнього насильства:

Терміновий заборонний припис

Підстава: ініціатива поліції або заява постраждалої особи.

Передбачає для кривдника:

- зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборону на вхід та перебування у місці проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

За невиконання припису – штраф, громадські роботи або адміністративний арешт.

Термін дії припису – до 10 діб.

Обмежувальний припис

Підстава: заява потерпілої особи або її представника, батьків, родичів, органу опіки та піклування.

Рішення про застосування обмежувального припису приймає суд не пізніше 72 годин.

Передбачає для кривдника:

- заборону перебувати у місці спільного проживання (перебування);

- усунення перешкод у користуванні майном потерпілою особою;

- обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

- заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць відвідування постраждалої особи;

- заборону особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, переслідувати її, спілкуватися з нею;

- заборону вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою.

Термін застосування – до 6 місяців.

Не терпіть знущання та не будьте байдужим до страждань інших людей. Бережіть себе та своїх близьких.

Станіслав Куценко –

очільник столичної юстиції

 

Консультація Міністра юстиції України: права переселенців на лікарські послуги

Міністр юстиції України Павло Петренко продовжує відповідати на питання від громадян у щотижневій консультації:


- Доброго дня! Мене звати Ірина, я «вимушена переселенка» з Донецької області. Понад два роки проживаю у місті Хмельницький і за цей час жодного разу не зверталася до лікарів, проте наразі маю таку потребу. Поясніть будь ласка, що мені, як внутрішньо переміщеній особі, необхідно зробити щоб стати на облік у місцевій лікарні. 
Ірина
Завальська

Забезпечення основних життєвих потреб у тому числі медичного обслуговування для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) й досі залишається актуальним для нашої держави.
У Конституції України встановлено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. 
Нагадаю, кожний пацієнт, який досяг 14 років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування, відповідно до його рекомендацій.
Яким чином внутрішньо переміщені особи можуть отримати доступ до безкоштовних медичних послуг?
Фізична особа, що офіційно проживала на території, яка на даний час є непідконтрольною територією Україні, після отримання довідки про взяття на облік ВПО має право отримати необхідну медичну допомогу за новим місцем проживання (у державному або комунальному закладі охорони здоров’я). 
Який порядок надання медичних послуг?
Внутрішньо переміщена особа, яка проживає на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, має право звернутися до закладу охорони здоров'я на власний вибір із заявою з проханням поставити на облік за місцем фактичного проживання. Документом, що засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи, є довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 
Внутрішньо переміщена особа, яка потребує вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги (онкологічної, кардіологічної, терапевтичної, психологічної, педіатричної тощо), повинна звернутися до територіального закладу охорони здоров'я та отримати направлення до закладу охорони здоров’я відповідного профілю.
Як відбувається забезпечення лікарськими засобами? 
Відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах (у разі амбулаторного лікування осіб) провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями закладів охорони здоров’я, за місцем проживання цих осіб.
Однак, звертаю увагу, що безоплатно і на пільгових умовах лікарські засоби відпускаються лише визначеним групам населення та за категоріями захворювань, які передбачені у Постанові КМУ від 17 серпня 1998р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань»: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1303-98-%D0%BF 
Чи несе відповідальність лікар, який відмовився надати медичну допомогу? 
Дії медичного працівника, який зобов’язаний надати медичну допомогу але не надав її підлягають кримінальній відповідальності передбаченою Кримінальним кодексом України, а саме:
Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого

- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн) з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років;
- або громадськими роботами на строк до 200 годин, або виправними роботами на строк до 2-х років.

Якщо ці самі дії призвели до смерті хворого або інших тяжких наслідків
карається обмеженням волі на строк до 4-х років; 
або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого.

Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5-ти років; 
або виправними роботами на строк до 2-х років; 
або обмеженням волі на строк до 2-х років; 
або позбавленням волі на той самий строк.

Якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки для неповнолітнього
карається обмеженням волі на строк до 5-ти років; 
або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

Але варто зазначити, що лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Також, лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Як вирішити майновий спір у разі смерті одного з подружжя?

 

Столична юстиція консультує громадян щодо захисту їхніх прав у різних життєвих ситуаціях. Майнові права – це саме та галузь, де громадяни потребують найбільшого захисту. Зокрема, щодо вирішення майнових спорів у разі смерті одного з подружжя.

Згідно частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя видаються, як правило, на половину спільного майна і мають на меті встановлення обсягу спадщини, яка перейде до спадкоємців одного з подружжя.

Оскільки ця нотаріальна дія тісно пов’язана з відносинами, що виникають з приводу спадкування, логічно, що вона вчиняється за місцем відкриття спадщини.

У зв’язку з тим, що видача свідоцтв на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя є частиною нотаріального процесу з оформлення спадкових прав, нотаріус при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом з’ясовує, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і має право на одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя видаються нотаріусами на підставі письмової заяви другого з подружжя. При цьому нотаріусу необхідно надати документ, який посвідчує шлюбні відносини.

З метою перевірки належності одному з подружжя нерухомого майна, нотаріус витребовує оригінали документів, що посвідчують право власності на майно.

Цілком логічно, що видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя відбувається виключно за умови надання нотаріусу свідоцтва про смерть одного з подружжя.

Строк видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя в законодавстві не визначений, але у зв’язку з тим, що видача свідоцтва фактично є частиною провадження по спадковій справі та впливає на розмір спадкової маси, то і строк для подачі заяви про видачу такого свідоцтва, виходячи з вимог частини першої статті 1270 Кодексу, доцільно встановлювати в шість місяців з моменту відкриття спадщини.

При цьому, жодний нормативний акт не забороняє видачу такого свідоцтва і до спливу цього строку.

 

 

 

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану

Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (надалі - Закон) передбачає проведення державної реєстрації народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені та смерті.

Про факт державної реєстрації акта цивільного стану, відповідно до частини першої статті 18 Закону,  органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, та повторна видача свідоцтва у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами України на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта.

Повторні свідоцтва про народження дітей видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини. У разі, якщо особа позбавлена батьківських прав, повторне свідоцтво про народження дитини не видається.

Повторне свідоцтво про смерть видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Повторні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть видаватись на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

На бланку повторно виданого свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану робиться відмітка "Повторно".

Особам, які звернулися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану особисто, свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану повторно видаються того самого дня при пред’явленні ними паспорта.

Для одержання повторних свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції від 24.12.2010 № 3307/5), зареєстрованих в Міністерстві юстиції 18.10.2000 за № 719/4940, заявником подаються:

заява встановленої форми;

паспорт;

документи, що підтверджують родинні стосунки з особою, відносно якої повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію актів цивільного стану;

документ, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, у разі отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану;

документ, що підтверджує сплату державного мита, або документ, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита.

Особа, яка звернулась до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» сплачує державне мито у розмірі 0,02 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,51 грн.).

Від сплати державного мита згідно з Декретом звільняються такі одержувачі адміністративної послуги:

громадяни, віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

громадяни, віднесені до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;

громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

інваліди I та II групи.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

 

Доступ ромів до індентифікаційних документів та сприяння їх інтеграції в суспільство

 Рада Європи та Європейський Союз приділяють значну увагу питанням захисту прав і свобод національних меншин, зокрема інтеграції в суспільне життя ромської національної меншини.

Відповідно до Конституції України кожен має право на доступ до інформації,  право знати та захищати свої права. Саме на це спрямований підтриманий Кабінетом Міністрів України та Президентом України правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО», адже правова обізнаність громадян є запорукою стабільності та міцності держави, укріплення її правової позиції та наближення до європейських стандартів.  

Міжнародними стандартами у сфері прав людини закріплено можливість мати рівний доступ до ідентифікаційних документів, якими  є, зокрема і документи органів державної реєстрації актів цивільного стану, які дають змогу визнання осіб суб’єктами прав та обов’язків.

Більшість громадян України є обізнаними у своїх правах, чого не можна сказати про деякі національні меншини, які проживають в Україні, зокрема, мова піде про ромів.

Багато представників ромської національності в Україні не мають ідентифікаційних документів і свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а отже позбавлені доступу до базових послуг, які має основна частина населення України, зокрема це стосується  сфери комунального господарства, охорони здоров’я, працевлаштування та освіти, у зв’язку з чим не можуть у повному обсязі реалізовувати інші основні права людини, як-то право участі в суспільному та політичному житті, отримання гуманітарної допомоги тощо.

Найбільш негативно відсутність ідентифікаційних документів впливає на дітей ромської національності, адже позбавляє даних дітей можливості користуватися фундаментальними правами, що мають в порівнянні з ними інші діти.

Така ситуація в країні не дає можливості відслідкувати кількість таких дітей, оскільки згідно закону їх ніби не існує. Тому це закріплює певну нерівність та ставить під загрозу інтеграцію ромської національності в українське суспільство.

Дана категорія населення, є найбільш вразливою через мовні бар’єри, часткову не писемність, недостатню інформованість членів ромських спільнот про важливість володіння ідентифікаційними документами, свідоцтвами про реєстрацію актів цивільного стану, а також про їхні основні права, шляхи їх відстоювання та важливість отримання ними документів для забезпечення рівних прав для кожного в Україні.

Саме для позбавлення проблеми доступу ромів до документів у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року» відділи ДРАЦС міста Києва надавали ромам правові консультації, ознайомлювали з пілотними проектами Міністерства юстиції України, зокрема проектом «Я МАЮ ПРАВО», та реєстрували народження їх дітей.

Одним з найголовніших завдань Стратегії є отримання ромами свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а саме свідоцтв про державну реєстрацію народження дитини.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків (ч.2 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 144 Сімейного кодексу України).

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

  1. паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, в такому разі орган державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб.
  2. паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;
  3. документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері батька дитини).

     За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його державну реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини.

Реєстрація народження є фундаментальним правом і передумовою реалізації багатьох інших прав у контексті захисту, національної ідентичності, доступу до освіти, соціальних послуг, послуг з охорони здоров’я та реалізації політичних прав. Крім того, слід наголосити, що реєстрація народження є ключем для визнання особи з точки зору закону та впливає на реалізацію ромами своїх основних прав в Україні.

Також слід зазначити, що начальник відділу ДРАЦС Рада Дашутіна прийняла участь у засіданні круглого столу, під час якого в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, відбулося обговорення та презентація моніторингового звіту «Забезпечення та дотримання прав ромської національної меншини в Україні», під  час якого були зазначені такі статистичні дані: протягом 2017 року у місті Києві зареєстровано 35 421 народження, та тільки 14 з них народження дітей ромської національності.                        Хоч ця цифра поки незначна, але вже є позитивним аспектом та дозволяє зробити висновки про появу довіри у ромів до органів державної влади України. Крім того, це сприятиме формуванню правової культури та правової свідомості у суспільстві.

«Правороз’яснювальна робота вкрай важлива для представників  ромської спільноти. Наші інформаційні заходи спрямовані на необхідність реєстрації дітей, чиї батьки не мають ідентифікаційних документів,  заохочення своєчасної реєстрації народжень та сприяння інтеграції ромів в українське суспільство, забезпечить реалізацію конституційних прав громадян знати свої права та обов'язки», - зазначила начальник відділу ДРАЦС міста Києва Рада Дашутіна.

Про подальші наші кроки дізнавайтесь на нашому сайті у соціальній мережі Facebook. Будьте обізнаними у своїх правах, а про документи подбає Мін’юст!

 

Шлюб, який визнається недійсним

Hодина є важливим соціальним інститутом, в основу якого покладена система шлюбних, родинних, правових, моральних, психологічних зав’язків між людьми. Розвиток країни залежить від створення здорової сім’ї, тому сімейне законодавство покликане врегулювати сімейні відносини, а також має спрямовувати законодавчі норми на захист прав та інтересів учасників шлюбних відносин під час їх перебування у шлюбі та після його розірвання, запобігати укладенню шлюбів, які в майбутньому можуть бути визнані недійсними.

Недійсність шлюбу є наслідком порушення “законів шлюбу” , тобто тих обов’язкових правил поведінки, дотримання яких є необхідним для забезпечення  дійсності , а саме вимог, щодо досягнення шлюбного віку, добровільності шлюбу, одношлюбності (моногамії), відсутності близького кровного споріднення або споріднення, заснованого на усиновленні, взаємної обізнаності про стан здоров’я.

У статтях 39-41 Сімейного кодексу України закріплена теорія поділу правових актів укладених з порушенням вимог закону, на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані). Відповідно до цієї теорії шлюби, які були укладені всупереч вимогам закону, а також шлюби, щодо яких виникла така підозра, поділені на три категорії, кожній з яких поставлені окремі “правові діагнози”, а саме : “шлюб є недійсним”;  “ шлюб визнається судом недійсним” ;

 “ шлюб може бути визнаний судом недійсним”.

Розглянемо які шлюби є  абсолютно недійсними (нікчемними).

  Згідно ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб , зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Реєстрація шлюбу з особою, яка уже перебуває в шлюбі, є найпоширенішим випадком порушення законів шлюбу.

Також недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою. Але реєстрація шлюбу між родичами прямої лінії споріднення, братом і сестрою практикою не зафіксована.

Недійсним є і шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана судом недієздатною. На практиці такі випадки зустрічаються досить рідко.

Такі шлюби є недійсними від моменту їх реєстрації, без рішення суду, на підставі самого факту документального підтвердження зазначених порушень. Тому, наприклад, якщо виявиться, що спадкодавець перебував одночасно у двох шлюбах, заява про згоду на прийняття спадщини має бути прийнята нотаріусом лише від дружини у першому, дійсному шлюбі. Заява від другої дружини не може бути прийнята, оскільки її шлюб є недійсним і тому не може бути підставою для виникнення у неї права на спадкування за законом.

Для повного завершення абсолютної недійсності шлюбу потрібне анулювання актового запису про нього. Пропонувалося віднести це до компетенції суду, але остаточно було вирішено віднести це до компетенції органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Процесуальною підставою для анулювання актового запису про шлюб буде заява заінтересованої особи: першої дружини, спадкоємців, батьків недієздатного тощо. Документальною підставою для такого анулювання служитиме свідоцтво про шлюб, рішення суду про визнання особи недієздатною, документ, який засвідчує близьке кровне споріднення.

Стаття 39 Сімейного кодексу України також припускає “оздоровлення” шлюбу, зареєстрованого з порушенням принципу одношлюбності. Так, якщо перший шлюб було припинено у зв’язку зі смертю одного з подружжя або у зв’язку з його розірванням, недійсний  шлюб стає юридично дійсним з моменту припинення першого шлюбу.

Відповідно до загально теоретичного положення, будь який акт, вчинений з порушенням вимог закону, є недійсним з моменту його прийняття. У цивільному праві це положення зреалізоване при визначенні моменту недійсності правочину, в сімейному праві- стосовно шлюбу та усиновлення.

Незважаючи на те, коли була спростована правозгідність шлюбу, коли було постановлено рішення суду про визнання шлюбу недійсним, його недійсність пов’язується з моментом державної реєстрації.  Тож згідно ст. 44 Сімейного кодексу України у випадках передбачених ст.ст. 39-41 шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

 Згідно ст. 45 Сімейного кодексу України недійсний шлюб не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

  Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

 Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно , але не більш як за останні 3 роки.

Особа, яка поселилася в житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

Особа, яка у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

Правові наслідки, встановлені ч.2-5 ст.45 СК застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації  шлюбу і приховала їх від другої сторони і від державного органу РАЦС. 

Правові наслідки недійсності шлюбу для добросовісної особи, законом віднесені до спеціальних, на противагу загальним для недобросовісної особи, оскільки презюмується, що особи, які уклали недійний шлюб, діяли винно. У такому разі діє презумпція вини, запозичена із цивільного права. Обоє з подружжя вважатимуться винними, якщо не доведуть, що під час вступу в недійсний шлюб вони не знали і не могли знати про перешкоди для його укладення.

 Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти ; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

 Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.

 

Реалізація прав громадян, які проживають чи переселились

з тимчасово окупованої території України щодо поновлення актових записів цивільного стану

              Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України та статей 2 та 3 Закону України „Про державну реєстрацію актів цивільного стану”, актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути  суб'єктом  цивільних  прав  та обов'язків.

             Відповідно до статті 9 Закону державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою
забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

              Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

              Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

             Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

             Про факт державної реєстрації акту цивільного стану, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану видаються відповідні свідоцтва.

             У випадках, якщо оригінал свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, повторна видача свідоцтва здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актових записів цивільного стану, складених як в електронному вигляді, так і на паперовому носії.

          

             Разом з тим,  у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, існують не поодинокі випадки коли громадяни не мають можливості повторно отримати документи на підтвердження фактів народження особи, реєстрацій шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені та смерті з причини відсутності доступу до паперових носіїв актових записів, які знаходять на тимчасовій території України, та відсутністю відомостей про них у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

             Окрім того, у громадян, по всяк час, виникає потреба у внесені змін до актових записів цивільного стану у зв'язку з усиновленням, скасуванням усиновлення, визнанням усиновлення недійсним, визнанням та встановленням факту батьківства, материнства, а також доповненням і виправленням відомостей.

             В таких випадках законодавством України, зокрема Законом України „Про державну реєстрацію актів цивільного стану” (надалі – Закон), Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 року за № 55/18793 (далі - Правила) передбачено поновлення актових записів цивільного стану.

           Так, пунктами 2.28. 3.13. Правил передбачено, що у разі необхідності внесення змін до актового запису цивільного стану, що зберігається на тимчасово окупованій території України, цей запис попередньо поновлюється у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, до якого подано відповідну заяву громадянами України, що проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання громадянина України, яке знаходиться за межами тимчасово окупованої території України.

    Крім того, у разі якщо неможливо витребувати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану у зв’язку зі зберіганням актових записів цивільного стану на тимчасово окупованій території України, актовий запис цивільного стану поновлюється у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, до якого подано відповідну заяву громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї; у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання громадянина України, яке знаходиться за межами тимчасово окупованої території України.

    Відповідно до пунктів 3.1., 3.2., 3.3. 3.8. Правил заява про поновлення втраченого актового запису цивільного стану (або поновлення у зв’язку з необхідністю внесення змін до нього) за встановленою додатком 11 формою подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника при пред'явленні паспорта або паспортного документа.

Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з тимчасово окупованої території України, подають заяву про поновлення актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території на їх вибір.

Громадяни України, а також іноземці, особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про поновлення втраченого актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.

Іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, подають заяву про поновлення втраченого актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити громадянину в прийнятті та розгляді заяви про поновлення актового запису цивільного стану.

Поновлення актових записів цивільного стану проводиться за заявою:

особи, щодо якої було складено актовий запис;

одного з батьків неповнолітнього (малолітнього);

піклувальника неповнолітнього та опікуна малолітнього;

опікуна недієздатної особи;

спадкоємців померлого;

представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.

Разом із заявою про поновлення втраченого актового запису цивільного стану подаються:

архівна довідка, видана державним архівом в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі, якщо метричні книги або книги державної реєстрації актів цивільного стану передані на зберігання до державного архіву;

документи (виписки з них), які підтверджують дані, необхідні для поновлення актового запису цивільного стану;

свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану (про народження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу тощо);

інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

Пунктом 3.5. Правил визначено, що поновлення втрачених актових записів про шлюб, зміну прізвища, розірвання шлюбу, смерть проводиться тільки за наявності документів, які підтверджують, що відповідний актовий запис був раніше складений в органах державної реєстрації актів цивільного стану України (свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, його копії, засвідченої нотаріально, відмітки (штампа) про державну реєстрацію акту цивільного стану в паспорті або паспортному документі), або на підставі рішення суду.

Про поновлення актового запису цивільного стану, що зберігається на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, відомості якого наявні у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, повідомляються відділи державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації відповідних головних територіальних управлінь юстиції у Донецькій та Луганській областях.

Якщо поновлено актовий запис цивільного стану, що зберігається на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, відомості якого наявні у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, повідомляється відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

У разі отримання повідомлення про поновлення актового запису цивільного стану відділи державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції у Донецькій, Луганській та Херсонській областях вносять відповідну відмітку тільки до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Таким чином, державою захищені права громадян, які постраждали в результаті тимчасової окупації територій України, у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

 

Як захисти свої права? Правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!»

З давніх часів існування людини супроводжувалось наявністю у неї прав та обов’язків. Загальнонаціональний право​просвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО​!» реалізується Міністерством юстиції у співпраці з системою безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції, за підтримки юридичних клінік, міжнародних донорів та партнерів.

Наша мета – підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави.

Права однієї людини зумовлювали настання певних обов’язків у іншої. Усім нам відомо, що державою встановлено перелік прав та обов’язків шляхом їх закріплення в тих чи інших нормативно-правових актах. Проте, не кожен ставив собі питання: чи справді держава встановлює права людини, чи права людини існують без будь-якого їх нормативного закріплення? Відповідь на це питання можемо знайти в концепції природного права, відповідно до якої головним джерелом права є природа, а не воля законодавця, природні права людини належать їй від народження, вони невідчужувані та однакові для усіх. На противагу природно-правового розуміння існує позитивістський тип праворозуміння, за яким права людини визначає держава, яка встановлює рамки шляхом закріплення відповідних прав у нормативно-правових актах.

Концепція природного права стала рушійною силою розвитку багатьох держав, законодавство яких почало базуватись відповідній теорії. Зокрема, теорія природного права стала основою конституцій багатьох демократичних держав світу. Зокрема, стаття 2 Конституції Франції закріплює таке: «Девіз республіки – «Свобода, Рівність, Братерство». Її принцип – правління народу, здійснюване народом для народу» Конституція Франції.

Конституція України також містить норми, які передбачають дотримання прав людини, зокрема, розділ 2 Конституції України закріплює права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Стаття 21 Конституції передбачає таке: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» [Конституція України від 28.06.1996 р]

Проте, закріплення на рівні конституції положення про дотримання прав людини не є гарантією їх дотримання. Для цього потрібен механізм реалізації відповідних норм Конституції або інших законів. Суб’єкти публічної адміністрації, здійснюючи свої повноваження, повинні в основі своєї діяльності дотримуватись прав людини.

Права людини є основою функціонування правової держави, саме тому необхідно знати свої права, відстоювати їх при будь-якому свавільному порушенні. 

 

ЯК ЗАРЕЄСТРУВАТИ ШЛЮБ ІНОЗЕМЦЯМ?

Статтею  26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Для державноїреєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява про державну реєстрацію шлюбу (додаток 8) до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису(ів) на якій засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.  При поданні заяви про державну реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред'являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ. Іноземці для державної реєстрації шлюбу в Україні повинні пред'явити паспортний документ або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника, та посвідку на постійне чи тимчасове проживання або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця на території України. Орган державної реєстрації актів цивільного стану здійснює перевірку законності перебування іноземця на території України шляхом направлення в день подання заяви про державну реєстрацію шлюбу запиту до територіального органу Державної міграційної служби України.

Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб за умови пред'явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним тощо). Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (Глава ІІІ розділ 2 до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000  № 52/5  (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5) Також звертаємо увагу на те, що відповідно до п.6 Глави ІІ Правил, документи, складені іноземною мовою, подаються для державної реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку.

Користуючись Веб-порталом «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану» http://dracs.minjust.gov.ua/ охочі молодята можуть подати заяву про державну реєстрацію шлюбу та мають можливість вибрати, будь який відділ державної реєстрації актів цивільного стану, переглянути зображення залу урочистих подій та забронювати зручний час для проведення державної реєстрації шлюбу.

 

Я МАЮ ПРАВО!

З початку року столична юстиція провела майже тисячу правопросвітницьких заходів щодо сплати аліментів, захисту майна, захисту права на освіту без корупції, протидії булінгу та домашньому насильству, а також по інших інформаційних кампаніях Мін’юсту . Проте, столична юстиція наполягає на важливості навчання  антикорупційному законодавству для суб'єктів декларування. Адже система електронного декларування та запровадження обов’язку повідомляти про суттєві зміни у майновому стані, аналогічно до світової практики, мають стати одним з найбільш ефективних механізмів боротьби з корупцією. Зрозуміло, що для цього ми маємо навчитись використовувати цей інструмент за призначенням.

Одними з основних інструментів запобігання та протидії корупції є заходи фінансового контролю передбачені Законом, а саме:

1) подання декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування;

3)  повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі-банку нерезидента суб’єктом декларування або членом сім’ї суб’єкта декларування.

Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, розпочалось  01 вересня 2016 року, тобто саме з початком роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та є додатковим заходом фінансового контролю, який стосується виключно суб’єкта декларування та не стосується членів його сім’ї, про що інколи не знають та декларують і зміни у майновому стані родини.

Якщо питання подання щорічної декларацій з її тримісячним терміном на подання та широкою інформаційною кампанією у ЗМІ не є проблемним, так само як і декларації перед та після звільнення, що контролюються безпосередньо самими установами в яких працює особа, з питанням щодо повідомлень про суттєві зміни в майновому стані ситуація абсолютно інша, в більшості випадків, особа намагається вирішити питання самостійно, і не завжди результат є вдалим.

Як показує практика, часто порушення законодавства в частині повідомлення про суттєві зміни в майновому стані пов’язані не з бажанням суб’єкта декларування приховати статки, а з недостатньою підготовкою та непоінформованістю щодо порядку такого повідомлення. Окрема слід відзначити і наявні неузгодженості норм права.

Таким чином у поданні повідомлень про суттєві зміни у майновому стані суб'єктів декларування, віднесених до таких нормами Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон), маємо відзначити, що у таких суб’єктів декларування час від часу виникають певні складнощі у визначені законодавчих положень, а отже виникають питання стосовно їх дій в частині декларування змін у майновому стані.

Так, відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів (далі – ПМ), встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство з питань запобігання корупції.

Порядок інформування Національного агентства про суттєві зміни у майновому стані суб'єкта декларування визначений у Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений рішенням Національного агентства N 3 від 10.06.2016 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 за N 959/29089). Також, окремі питання висвітлені в  Роз’ясненнях  щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, що  затвердженні Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 за № 3.

Варто вказати, що дане питання відноситься до проблемних питань фінансового контролю, і як вже було сказано, суб’єкт в повній мірі має орієнтуватися в законодавчих вимогах та відслідковувати актуальні зміни. Все це звісно не є проблемою для осіб, які мають відповідну підготовку або фах, а ще краще якщо особа працює в цьому напрямку, однак, враховуючи широке коло декларантів, що незмінно має тенденцію до ще більшого розширення, варто визнати, що далеко не кожен декларант володіє необхідними знаннями в цій сфері, що в свою чергу створює ряд проблем. Так, сам декларант може потрапити до «списку корупціонерів» за дрібне порушення та через свою необізнаність, що призводить до перевантаження механізму фінансового моніторингу, оскільки доводиться відволікатись на малозначні порушення, що в свою чергу значно знижує ефективність фінансового контролю, як інструменту протидії корупції. В результаті, статистичні дані дуже яскраво демонструють наявний величезний відсоток судових справ з нульовим показником успіху, здебільшого через неякісний матеріал, оскільки під час розгляду і вирішення судом питання про наявність в діях особи складу адміністративного корупційного правопорушення, обов’язково буде  враховуватись суб’єктивна сторона правопорушення, яка, виходячи із визначення поняття корупційного правопорушення, викладеного в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», характеризується виключно умисною формою вини.

Підводячи підсумок, варто визнати, що рівень знань антикорупційного законодавства серед суб’єктів декларування на дуже низькому рівні, що створює системні проблеми та потребує негайного вирішення.

 

13.05.2019

Відповідальність державних реєстраторів у сфері державної реєстрації прав

Статтею 38 Закону України «Про державну реєстрацію  речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV встановлено, що державні реєстратори, суб’єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Дисциплінарна відповідальність державного реєстратора регулюється Законом України «Про державну службу», Кодексом законів про працю України.

У разі, якщо державний реєстратор є державним службовцем і ним не виконуються норми статті 64 Закону України «про державну службу», а саме, за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності, до нього можуть бути застосовані наступні види дисциплінарних стягнень: зауваження, догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з посади державної служби.

Цивільне правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушує норми цивільного законодавства або умови договору. Іншими словами – це невигідні наслідки майнового характеру, які покладені на особу, яка не виконала або неналежно виконала зобов’язання або посягнула на абсолютні майнові чи особисті немайнові права чи блага інших осіб.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Також, частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Адміністративна відповідальність – це вид відповідальності, підставою для якої є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП)

Тому, якщо під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта державної реєстрації, постійно діючими Комісіями з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, які утворені при Міністерстві юстиції України та його територіальних підрозділах було виявлено правопорушення у сфері державної реєстрації прав, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 16623 КУпАП, суб’єкт розгляду скарги складає протокол про адміністративне правопорушення, вимоги якого визначені Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері державної реєстрації.

Відповідно до статті 16623 КУпАП, порушення порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень -

тягне за собою накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 грн. – 6800 грн.).

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу від чотирьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (6800 грн. – 8500грн.).

Кримінальна відповідальність державних реєстраторів передбачена нормами Кримінального кодексу України, а саме,

Статтею 358 передбачена відповідальність за підробку документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів караються штрафом від 850 грн. до 17000 грн. або арештом на строк від 3 до 6 місяців, або обмеженням волі від 2 років до 5 років.

Стаття 3652 встановлено, що у разі зловживання своїми повноваженнями особою, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, приватного виконавця, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), або державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, державним виконавцем, приватним виконавцем з метою отримання неправомірної вигоди, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, - карається обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до десяти років.

Якщо таке діяння вчинене стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, особи похилого віку повторно - карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, а якщо воно спричинило тяжкі наслідки - караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна або без такої.

Також, як зазначалося вище, постійно діючими Комісіями з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, які утворені при Міністерстві юстиції України та його територіальних підрозділах може бути не тільки складено протокол про адміністративні правопорушення, але й направлено відомості, викладених у скарзі, до правоохоронних органів для перевірки (за умови визнання необхідності проведення такої перевірки). Правоохоронні органи, за результатом дослідження інформації можутьвжити в межах їх компетенції відповідних заходів реагування щодо припинення порушення законодавства.

Відділу розгляду

звернень та забезпечення діяльності

комісії з питань розгляду скарг у

сфері державної реєстрації Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

 

 

     Відповідальне батьківство: як виїхати з дитиною за кордон? 

Столична юстиція консультує щодо отримання біометричного закордонного паспорту дитині. Для подорожей за кордон на умовах безвізу дитині потрібен біометричний паспорт.

Практика, коли дитина перетинає кордон за документами батьків, для безвізових подорожей не діє. Оформити дитячий біометричний паспорт для виїзду за кордон не складніше, ніж дорослий, але варто є нюанси.

Якщо дитина до 12 років, то такому документі не буде відбитків дитини. Присутність дитини при оформленні не обов'язково, фото в підрозділ ГМС потрібно принести з собою (в форматі 10х15, матове фото виконане на білому тлі, обличчя дитини займає не менше 80% фотографії). Термін дії такого документа - 4 роки. Але зауважте - дитина повинна бути схожа на себе. Тому, якщо оформляли паспорт дитині у віці декількох місяців, а наступна поїздка буде через два роки - прикордонники цілком можуть не пропустити дитину, адже його зовнішній вигляд змінився. Вихід - заздалегідь переоформити паспорт.

Якщо дитині від  12 до 14 років, то лище відмінність в тому, що тепер дитина здає відбитки. І також обов'язкова присутність юного громадянина при оформленні - фотографувати на паспорт будуть безпосередньо в підрозділі ГМС.
По досягненню дитиною 14 років для оформлення закордонного паспорта обов'язковою умовою є наявність ID-карти. Це документ, який тепер замінює внутрішній паспорт громадянина (нагадаємо, юним громадянам паспорта старого, паперового зразка більше не видають). Оформлення ID-карти займе близько 20 днів, тому якщо її не маєте, не розраховуйте на швидке отримання закордонного.
Ще крім відбитків пальців, дитина з 14 років також здає зразок підпису. Тому варто вдома  потренуватися.

З 16 літнього віку дитина має право оформити закордонний паспорт самостійно, без дозволу або супроводу батьків. Але, батьки можуть піти з ним до органів ГМС. Термін дії такого паспорта, отриманого громадянином у віці 16 років і старше, такий же, як і для "дорослих" паспортів - 10 років. Для подачі документів на отримання закордонного паспорта достатньо присутності одного з батьків.
Для подачі в ГМС необхідні документи:
- свідоцтво про народження дитини (або ID-карта, від 14 років);
- паспорт одного з батьків (внутрішній) і копія цього документа;
- квитанція про сплату за оформлення . Сплачена квитанція повинна бути оформлена на того з батьків, хто подає документи, але в призначенні платежу слід вказати ПІБ дитини, для якого буде оформлятися закордонний паспорт.

Давидова Т.М.

 

Трудові права українців. Відкликання з відпустки

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Зазначене право проголошено в статті 24 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 № 995_015. На національному рівні дане право законодавчо закріплене, зокрема, в Конституції України, Кодексі законів про працю, Законі України «Про відпустки» та в інших нормативно-правових актах.

Враховуючи особливості правового статусу державного службовця, законодавець окремо визначив положення проходження державної служби, порядок надання відпусток, в тому числі положення щодо відкликання державних службовців із щорічних відпусток, які отримали своє законодавче закріплення в Законі України «Про державну службу»   від 10.12.2015 № 889-VIII.

Відкликання державного службовця з відпустки – явище нерідкісне, тому законодавець розробив цілий механізм відкликання з відпустки, який регулюється статтею 60 Закону № 889 та Порядком відкликання державного службовця із щорічної відпустки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016
№ 230.

Згідно п. 2 цього Порядку, до щорічних відпусток, з яких може бути відкликано державного службовця належать: основна оплачувана та додаткова оплачувана відпустки.

Підставою для відкликання державного службовця із щорічної відпустки є необхідність виконання невідкладного завдання, про яке не було й не могло бути відомо під час надання щорічної відпустки, за умови неможливості виконання такого завдання іншою уповноваженою на це особою.

Відкликання державного службовця з відпустки здійснюється за рішенням суб’єкта призначення або керівником державної служби та оформляється шляхом видання відповідного наказу (розпорядження), який готується службою управління персоналом державного органу із обов’язковим зазначенням у ньому невідкладного завдання, яке стало підставою для відкликання державного службовця.

Державний  службовець, який займає посаду категорії «А» може бути відкликаний за наявності:ініціативи суб’єкта призначення та обґрунтованого подання керівника державної служби відповідного державного органу.

Що стосується державних службовців, які займають посаду категорії «Б» чи «В», то вони можуть бути відкликані з відпусток за наявності: ініціативи керівника державної служби органу вищого рівня, який є суб’єктом призначення щодо керівника державного органу або його заступника; ініціативи керівника державної служби щодо керівників самостійних структурних підрозділів та інших державних службовців, які безпосередньо йому підпорядковані та обґрунтованого подання керівника самостійного структурного підрозділу на підставі повідомлення безпосереднього керівника про необхідність відкликання державного службовця, який працює в такому структурному підрозділі.

У разі прийняття рішення про відкликання державного службовця з відпустки, служба управління персоналом державного органу повідомляє про це державного службовця засобами телефонного, електронного чи поштового зв’язку не пізніше ніж за п’ять календарних днів до такого відкликання. Слід звернути увагу, що ч. 2 п. 7 Порядку № 230 вказано, що у разі необхідності виконання особливо важливих завдань для відвернення стихійного лиха, захисту та/або збереження життя і здоров’я громадян, забезпечення захисту та/або відновлення прав чи інтересів людини або громадянина стосовно прийнятого рішення про відкликання служба управління персоналом державного органу повідомляє державному службовцю з використанням засобів телефонного та електронного (за наявності) зв’язку не пізніше ніж за два календарні дні до такого відкликання.

Служба управління персоналом державного органу повинна ознайомити державного службовця  у день його прибуття з наказом (розпорядженням) про відкликання та надати завірену копію такого наказу (розпорядження).

Однак, коли виникають обставини, з причин яких державний службовець не має можливості прибути до роботи, то п. 9 Порядку № 230 передбачено, що в разі неможливості прибути на роботу у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, складною транспортною обстановкою чи за наявності інших обставин, що ускладнюють прибуття на роботу, державний службовець повідомляє про виникнення таких обставин з використанням засобів телефонного або електронного (за наявності) зв’язку особу, яка прийняла рішення про відкликання, або службу управління персоналом державного органу чи безпосереднього керівника.

При цьому, на підтвердження обставин, що ускладнили прибуття на роботу у зв’язку з відкликанням, державний службовець після закінчення відпустки повинен подати до служби управління персоналом відповідну підтверджуючу інформацію, документи.

У зв’язку з відкликанням державного службовця з відпустки, частина невикористаної відпустки за погодженням з керівником державної служби надається державному службовцю в будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році.

Крім того, законодавством передбачено відшкодуванням непередбачуваних витрат державного службовця у зв’язку з його відкликанням з відпустки.

Порядок відшкодування непередбачуваних витрат державних службовців у зв’язку з їх відкликанням із щорічної основної або додаткової відпустки затверджений постановою КМУ від 25 березня 2016 р. № 231, згідно якого відшкодування непередбачуваних витрат здійснюється в разі відкликання державного службовця із щорічної основної або додаткової відпустки під час його перебування в санаторно-курортному закладі, іншому місці відпочинку (лікування) як у межах України, так і за кордоном, у зв’язку з чим державний службовець змушений здійснити непередбачувані витрати, пов’язані з прибуттям на роботу.

Непередбачувані витрати відшкодовуються державному службовцю протягом одного місяцяз дня видання наказу (розпорядження) про відкликання державного службовця із щорічної основної або додаткової відпустки на підставі його письмової заяви за умови наявності документів, що засвідчують обсяг таких витрат, зокрема проїзних документів або транспортних рахунків (багажних квитанцій), цивільно-правових договорів та рахунків (квитанцій), електронних квитків за наявності посадкового талона та документів про сплату рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від осіб, що надають послуги з розміщення та проживання, зокрема за бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Відшкодування непередбачуваних витрат здійснюється в межах видатків, передбачених на утримання відповідної бюджетної установи.

Управління персоналу Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

 

Як захистити своє майно?

Договір дарування земельної ділянки

 

Нотаріат Києва консультує щодо оформлення договору дарування земельної ділянки. Відтак, договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на визначення, зміну або припинення прав і обов'язків між сторонами.

Договір дарування земельної ділянки -це цивільно-правова угода, згідно з якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно земельну ділянку у власність.

Договір дарування земельної ділянки опосередковує безоплатну передачу права власності на земельну ділянку від дарувальника до обдаровуваного, що означає відсутність зустрічного еквіваленту у вигляді майна або грошових коштів. Іншими словами, основна сутність такого договору полягає у його безоплатному характері.

При укладанні договору дарування земельної ділянки може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особиабо утриматися від її вчинення. Це означає, що до обдаровуваного разом з дарунком (земельною ділянкою) можуть перейти певні обов'язки, встановлені договором дарування. Сутність виконання обов'язку обдаровуваного полягає у виникненні, зміні або припиненні відповідних правових наслідків майнового характеру для третьої особи.

Разом з тим, договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Особливий порядок дарування земельної ділянки полягає у тому, що такий правочин обов’язково укладається в письмовій формі і підлягає  нотаріальному посвідченню.

Посвідчуючи договір дарування земельної ділянки, нотаріус одночасно реєструє в Державному реєстрі речових прав перехід права власності на земельну ділянку до набувача. Тобто, обдаровуваний після укладання договору дарування земельної ділянки є повноправним її власником, і немає необхідності додатково реєструвати своє право власності в будь- яких інших органах.

При посвідченні договору дарування земельної ділянки нотаріус ретельно перевіряє усі документи, подані для укладення договору, а також наявність арештів і заборон на відчуження земельної ділянки, що фігурує в договорі, у разі, якщо договір укладається представником нотаріус також перевіряє його повноваження.

Звертаємо Вашу увагу, що для укладання договору дарування земельної ділянки, сторонами в якому виступають члени сім'ї першого ступеня споріднення (до них, згідно із законодавством, відносяться батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені), другого ступеня споріднення (до них згідно із законодавством, відносятьсярідний брат, сестра, баба, дід), а також онуки, то дохід, отриманий як подарунок, підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою. При цьому дані особи при вчиненні нотаріальної дії повинні пред’явити необхідні документи, які підтверджують факт родинних відносин, а саме: свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб/ розірвання шлюбу тощо.

При оформленні договору дарування в інтересах інших осіб розмір податку складе 5 % та 1,5 % військового збору.

При укладанні договору дарування земельної ділянки до нотаріуса звертаються, як Дарувальник, так і Обдаровуваний, їх особиста присутність є обов’язковою умовою для посвідчення договору у нотаріуса.

Для оформлення договору дарування земельної ділянки но харіусу необхідно надати наступні документи:

-         паспорти і облікові картки платників податків сторін правочину, для неповнолітнього - свідоцтво про народження;

-         документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку (державний акт на земельну ділянку, свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину за законом /заповітом; договори купівлі-продажу/дарування/міни, довічного утримання тощо);

-         якщо обдаровуваним є неповнолітня особадля укладення договору необхідний дозвіл органу опіки та піклування, а також згода батьків на підписання ним договору.У разі якщо обдаровуваним є малолітня особа для укладання договору потрібний дозвіл органу опіки та піклування; від імені малолітньої особидіютьїї законні представники (батьки, або у разі відсутності батьків – опікун);

-         звіт про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а у разі виникнення податку експертна оцінка земельної ділянки;

-         витяг з Державного земельного кадастру;

-         якщо нерухоме майно було придбане в шлюбі, необхідна згода другого з подружжя на розпорядження спільним майном,справжність підпису на заяві має бути засвідчено нотаріально;

-         якщо договір укладатиметься представником за довіреністю однієї із сторін, нотаріусу необхідно надати довіреність, паспорт і облікову картку платника податків повіреної особи.

У разі, якщо однією із сторін правочину є юридична особа нотаріус зобов’язаний перевірити її правосуб’єктність в порядку, встановленому законодавством, а також повноваження її представника.

Законодавець у главі 55 Цивільного кодексу України передбачив можливість укладання договору дарування з обов’язком передати дарунок обдаровуваному у майбутньому.

Звертаємо увагу, що в такому випадку обдаровуваний маєте право у будь-який час до прийняття дарунка відмовитися від договору (законодавство не покладає на обдаровуваного обов’язок прийняти дарунок). При цьому причини відмови не мають жодного правового значення.

 

Консультант Дванадцятої київської

державної нотаріальної контори

Семенченко Л.М.

 

Право кожного на інформацію 

Роз'яснення щодо порядку розгляду звернень громадян, а саме: які обставини законодавством віднесено до таких, що потребують додаткового вивчення під час розгляду звернення та  щодо розгляду скарг про порушення законодавства про звернення громадян.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. Однак, законодавством не передбачено перелік обставин, що потребують додаткового вивчення під час розгляду звернення громадянина. 

Працівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якої громадянин звернувся з письмовою заявою, та на якого керівництвом покладено обов'язок по розгляду даної заяви, враховуючи норми законодавства, інструкцію з діловодства за зверненнями громадян, з урахуванням об'єму запитуваної інформації визначає чи потребує дане звернення додаткового вивчення. 

Громадянин, користуючись своїм правом на ознайомлення з матеріалами перевірки провадження за зверненням громадян, може звернутись до органу, установи або організації до якої він подавав свою заяву (скаргу, пропозицію). Більш ефективним інструментом для реалізації даного права може бути запис на особистий прийом до керівника органу, установи або організації, в якому на розгляді перебуває звернення громадянина. 

Відповідно до ст. 22 ЗУ “Про звернення громадян” прийом громадян керівництвом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. 

Також, ст. 5 ЗУ “Про звернення громадян” визначено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Статтею 16 ЗУ “Про звернення громадян” передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. 

Порядок підлеглості визначається відповідно до так званої вертикальної системи підпорядкування органів державно влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та засобів масової інформації. Предметом оскарження можуть бути як колегіальні, так і одноособові рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження.

Відповідно до ст. 24 ЗУ “Про звернення громадян” особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

П. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що відповідальність за діяння, визнані злочинами, адміністративними і дисциплінарними правопорушеннями, встановлюється виключно законами. 

У коментарі до ст. 24 ЗУ “Про звернення громадян” роз'яснено, що до відповідальності може бути притягнутий орган або посадова особа, які приймали рішення щодо звернення громадянина, а також громадянин, який подав звернення. 

Посадові особи за порушення законодавства про звернення громадян можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.  Ця відповідальність полягає у застосуванні до таких осіб дисциплінарних стягнень.

Порядок та умови застосування таких стягнень регулюються главою Х Кодексу  законів про працю.

Особи, що порушили законодавство про звернення громадян, можуть бути притягнуті до цивільної відповідальності судом, в порядку цивільного судочинства.

За порушення законодавства про звернення громадян посадовими особами чи заявником, скоєні під час розгляду звернень або здійснення особистого прийому громадян, визнані законодавством суспільно небезпечними, встановлена кримінальна відповідальність. Досудове слідство проводиться органами та посадовими особами, визначеними у ст.38 Кримінального процесуального кодексу України. Так, ч. 1 цієї статті передбачено, що органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є:

1) слідчі підрозділи:

а) органів Національної поліції;

б) органів безпеки;

в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

г) органів державного бюро розслідувань;

ґ) органів Державної кримінально-виконавчої служби України;

2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України. 

Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян містяться у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП).

 У ст. 254 КУпАП вказано, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації.

Відповідно до ст. 255 КУпАП  протоколи про незаконну відмову у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення ЗУ “Про звернення громадян” можуть скласти уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; у частині, що стосується порушення права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" протокол про адміністративне правопорушення складає голова ради адвокатів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або уповноважений радою член ради адвокатів.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 212-3 КУпАП, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КУпАП).

 

Консультація Міністра юстиції України: як захисти майнові права

Доброго дня! Мій сусід орендує земельну ділянку вже декілька років, але тиждень тому до нього приїхали невідомі люди з документами і заявили що віднині вони є орендарями. Він звернувся до поліції, там зареєстрували заяву і більше нічого. Цього року я теж планував взяти землю в оренду, але тепер побоююсь.

Підкажіть, як бути?
Петро Василишин

Що таке самовільне зайняття земельної ділянки?

Це дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Що таке подвійна державна реєстрація права оренди земельних ділянок ?
Нагадаю, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягають обов’язковій державній реєстрацій.
Подвійна державна реєстрація права оренди земельних ділянок - це наявність двох зареєстрованих прав оренди за різними орендарями.

Як запобігти подвійній реєстрації ?

Перед укладанням договору оренди земельної ділянки та державною реєстрацію цього права рекомендую попередньо отримати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку задля того, щоб володіти повною інформацію.

Як захистити своє право? 
Законодавство передбачає два шляхи захисту - у досудовому та судовому порядку.
Досудовий порядок передбачає звернення до: 
правоохоронних органів;
Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України;
регіональних оперативних штабів, які працюють у режимі оперативного реагування на спроби рейдерських захоплень земель або вирощеного врожаю. Контакти штабів шукайте на сайті Головного територіально управління юстиції у Вашій області;
мобільних точок доступу до системи безоплатної правової допомоги з метою повідомлення про факт рейдерської атаки та консультування щодо подальших дій;
Крім того, реальний власник земельної ділянки може звернутися до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса із заявою про заборону вчинення реєстраційних дій, яка невідкладно реєструється в базі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Які скарги розглядає Комісія?
Мін’юст розглядає скарги: 
на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 
на рішення, дії або бездіяльність Головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України (з питань розгляду скарг, які належать до їх компетенції).
Проте, до компетенції Міністерства юстиції України не відноситься розгляд скарг: 
на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, коли таке право набуто на підставі рішення суду; 
коли наявний судовий спір; 
розгляд скарг на реєстраційні дії, проведені на підставі рішення суду.

Який порядок і форма подачі скарги до Комісії Мін’юсту?
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено. Скарга подається за формою, встановленою законом. Вимоги до оформлення скарги розміщені на сайті Міністерства: https://minjust.gov.ua/m/4626

Звертаю увагу, скарга, подана без урахування зазначених вимог, Комісією по суті не розглядається!

Які строки звернення до Комісії? 
60 календарних днів на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації;
15 календарних днів на рішення дії або бездіяльність територіальних органів Мін’юсту.
Відлік часу починається від дня прийняття рішення або з дня коли особа могла дізнатися про порушення її прав.

Які строки розгляду?
Загальний строк розгляду та вирішення скарги – до 45 календарних днів з моменту надходження скарги. 
Комісія готує висновок протягом 2-3 тижнів, на підставі якого Мін’юст приймає рішення у формі наказу.
Рішення надсилається скаржнику протягом 3-х робочих днів з дня його прийняття. Особа, яка звернулась зі скаргою, не згодна з рішенням Міністерства юстиції України, вона може звернутись до суду.

Коли може бути відмовлено у розгляді скарги? 
Існує низка випадків, коли Мін’юст може відмовити у розгляді скарги, та випадки, коли закон зобов’язує відмовити у задоволенні скарги. Найчастіше підставою є недотримання встановлених законом вимог до оформлення скарги.

Куди можна звернутись за консультацією з питань діяльності Комісії Мін’юсту?
Необхідну інформацію та контакти можна знайти на офіційному веб-сайті Міністерства за посиланням: https://minjust.gov.ua/pages/commission_civil_register.

Як захистити своє право через суд? 
Особа, чиї права порушено, може звернутися до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

До якого суду звертатись? 
До господарського суду, якщо сторонами спору є юридичні особи та\або громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.
До адміністративного суду, якщо оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, компетентних у сфері земельних правовідносин.
всі інші випадки до судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки?
Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від 170 до 850 грн на посадових осіб від 340 до 1700 грн
Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, карається:
штрафом від 3400 до 5100 грн
або арештом на строк до 6 місяців
Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за самовільне зайняття земельної ділянки або самочинне будівництво або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, карається:
обмеженням волі на строк від 2 до 4 років
або позбавленням волі на строк до 2 років
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці,яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику карається:
штрафом від 5100 до 8500 грн 
або арештом на строк до 6 місяців,
або обмеженням волі на строк до 3 років
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці карається:
позбавленням волі на строк від 1 до 3 років

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Окремі питання, що виникають при оформлені спадщини

Питання спадкування є досить складним і містить безліч важливих нюансів. До стресу та проблем пов’язаних з втратою близької людини може додатися додатковий головний боль – ооформлення спадщини.  Всі громадяни України повинні знати, що в нашій державі діє Презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat  — незнання закону не вибачається) — кожен вважається таким, що знає закони, саме тому обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання, саме тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, щоб уникнути ускладнень щодо оформлення спадкових  прав та  зробити цей процес для громадян більш зрозумілим,  рекомендуємо  вчасно, а саме до шести місяців з часу відкриття спадщини, звернутися в будь-яку державну нотаріальну контору або до приватного нотаріуса для отримання консультації з питань спадкування.   Ви отримайте відповіді на найважливіші питання про те, який порядок прийняття спадщини, куди подається заява на прийняття спадщини та в які терміни, як відновити пропущений строк та інше, адже смерть людини є юридичним фактом, що породжує виникнення певних наслідків.

Оформлення спадщини одна з найбільш складних нотаріальних дій. Тут потрібно враховувати  масу нюансів. І, крім чисто юридичних аспектів та стрімко мінливого законодавства, існує ще й психологічна складова – спадщина це горе, іноді  додаються складні сімейні відносини, матеріальні питання.

Отже, для прийняття спадщини чи відмови від прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, автоматично вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом строку він не заявить про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем. Ті ж спадкоємці, які не проживали постійно з спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають особисто подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Зверніть увагу, що подача заяви про прийняття спадщини представником – не допускається. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину. Суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви проприйняття спадщини.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності вищевказаним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:

1. У разі відсутності письмової згоди усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;

2. У разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Суди переважно правильно вирішують питання поважності причин пропуску зазначеного строку та визнають поважними: тривалу хворобу, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо. Подати заяву можна як до державної нотаріальної контори, так і до приватного нотаріуса. Повноваження та процедура абсолютно однакова. Кожен може вибрати того нотаріуса, який йому зручніший.

Інше важливе питання, яке виникає при оформлені спадщини – це смерть одного з подружжя, отже у разі смерті одного з подружжя нотаріус згідно зі статтею 71 Закону України «Про нотаріат» за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Статус подружжя чоловік і жінка набувають з моменту реєстрації шлюбу. Відповідно до статті 27 Сімейного кодексу України (далі – СК України) державна реєстрація шлюбу засвідчується свідоцтвом про шлюб.

При видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя нотаріус вимагає документ, який підтверджує факт реєстрації шлюбу. Крім того, перевірка факту перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі на момент набуття майна у власність може бути проведена нотаріусом за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян шляхом отримання відповідного витягу.

На підставі положень частини 2 статті 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Отже, основною умовою для визначення статусу пережившего подружжя є реєстрація шлюбу за умови, що такий шлюб не припинився шляхом його розірвання на момент смерті одного з подружжя.

Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Режим спільної сумісної власності подружжя означає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

При визначенні розміру частки дружини та чоловіка у спільному майні подружжя вважається, що частки кожного з подружжя є рівними, як це закріплено у нормі статті 70 СК України.

Слід вказати, що подружжя за шлюбним договором може визнати певне майно особистою приватною власністю одного з подружжя (статті 93 та 97 СК України). У такому випадку режим спільної сумісної власності подружжя на таке майно не розповсюджується, а отже свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, в разі смерті одного з них, не видається.

Винятком є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, коли діяв Закон України «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» №1319-IV від 11 січня 2011 року.  При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з’ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. У цьому свідоцтві за наявності згоди другого з подружжя, на підставі заяви спадкоємців може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Можливість визначення частки випливає зі змісту частини другої статті 71 Закону України «Про нотаріат».

Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, у разі смерті одного з подружжя, який не був «титульним» власником.

Тут слід вказати, що Сімейний кодекс України та Цивільний кодекс України дають можливість подружжю зробити 
поділ (виділ) майна, але за їх життя, шляхом укладення відповідних договорів.
Натомість, у разі смерті одного з подружжя, який не є «титульним» власником, застосування поділу (виділу) 
частки шляхом видачі свідоцтва про право власності виключається з огляду на наступне.
По-перше, відсутнє волевиявлення сторін.
По-друге, у зв’язку із смертю фізичної особи припиняється її цивільна правоздатність (ст. 25 ЦК України). 
Ця позиція підтверджується і судовою практикою. У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ
про спадкування»

По-третє, право власності нерозривно пов’язане з особою власника і у разі смерті такої особи, право власності припиняється автоматично (частина одинадцята статті 346 ЦК України).

Слід звернути увагу, що існує таке поняття як спадкування за за правом представлення. Спадкування за правом представлення настає за наявності певних умов, спадкоємці за правом представлення можуть бути закликані до спадкування. По-перше, лише у разі смерті спадкоємця за законом до відкриття спадщини його нащадки закликаються до спадкування. По-друге, цей спадкоємець за свого життя не має бути усунений від права на спадкування в установленому законом порядку. По-третє, має бути відсутній заповіт або визнаний недійсним у судовому порядку.

Отже, відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. А частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування за законом після смерті спадкодавця одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до статті 1261 ЦК України діти спадкодавця у першу чергу мають право на спадкування. Згідно з частиною першою статті 1266 ЦК України ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, спадкують внуки, правнуки спадкодавця.
Спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, який не є окремою підставою або видом спадкування і за яким суб'єктами спадкування стають певні спадкоємці за законом.  До спадкування за правом представлення закликаються лише особи, вказані в ст. 1266 ЦК. За правом представлення можуть спадкувати онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри. Цей перелік осіб є вичерпним та розширенню не підлягає. Немає підстав розширювати цей перелік за рахунок осіб, які в якості двоюрідних племінників, двоюрідних онуків мають право на спадкування як спадкоємці п’ятої черги спадкоємців за законом.

Так само й діти племінниці спадкодавця не можуть спадкувати за правом представлення. У ч. 6 ст. 1266 ЦК зазначається, що при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. По прямій низхідній лінії родинність визначається виключно від пращура до нащадка (прапрадід, прадід, дід, батько, син, онук, правнук, праправнук).

Для спадкування за правом представлення також характерна черговість, як і для спадкування за законом. Спадкоємці за правом представлення спадкують в ту чергу, в яку спадкував би їх померлий родич. За наявності у спадкодавця племінників, які є спадкоємцями другої черги за правом представлення, після померлої матері — рідної сестри спадкодавця, дядько та тітка спадкодавця, які є спадкоємцями третьої черги (ст. 1263 ЦК), до спадкування не закликаються

Так, онуки можуть спадкувати за правом представлення у першу чергу після смерті свого діда, якщо їх батько помер раніше. Вони закликаються разом з іншими спадкоємцями за законом першої черги, проте вони не будуть вважатися спадкоємцями за законом, а тому не можуть користуватися певними правами, які надані спадкоємцям за законом.

Щодо оподаткування спадщини, нульова ставка застосовується до:

– об’єктів спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення (перший ступінь споріднення : батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені; другий ступеня споріднення : рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки) Застосовується до доходів, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року платником податків у вигляді спадщини/дарунка;

– до об’єктів нерухомості; об’єктів рухомого майна, зокрема: предмети антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна,готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість об’єкта нерухомості та об’єкта рухомого майна (предмет антикваріату або витвір мистецтва;природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна) що успадковуються дитиною-інвалідом;

– на грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем.

Не менш важливе питання спадкування – це спадкування, у разі оголошення людини померлою. Оголошення померлою – це коли, наприклад, немає тіла померлого, але є докази, що людина загинула. Тоді необхідно звернутись до суду і отримати рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або про встановлення факту смерті особи в певний час. Після прийняття судом такого рішення необхідно звернутись в орган державної реєстрації актів цивільного стану та отримати свідоцтво про смерть. Отже: факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє по свідоцтву про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.

У разі якщо в свідоцтві про смерть спадкодавця зазначено лише місяць та рік або тільки рік смерті, часом відкриття спадщини слід вважати відповідно останній день зазначеного місяця або 31 грудня поточного року. 

Якщо смерть громадянина була зареєстрована на території іншої держави, наприклад, Німеччини, то нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави. І в цьому випадку необхідна його легалізації, а саме проставити апостиль. Якщо ж свідоцтво про смерть видано, наприклад, в Російській Федерації, то міжнародним договором України передбачено, що такий документ приймається без додаткової процедури легалізації. Описати всі випадки, коли документ потребує легалізації, коли – ні, та і взагалі охопити всі питання та ньюанси неможливо.

Головний висновок, який потрібно зробити – протягом півроку з моменту смерті завітайте до нотаріуса. Для того, щоб смерть рідної людини не додала вам ще й юридичних проблем, закликаємо, невідкладно навідайтесь до найближчого нотаріуса для консультації, розкажіть про свою ситуацію, покажіть документи, які маєте, розкажіть про всіх спадкоємців та порадьтесь. 

Управління з питань нотаріату

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Як вирішити спір? Передача заяви фізичних і юридичних осіб, іншим фізичним і юридичним особам

У статті 34 Закону України «Про нотаріат» наведений перелік нотаріальних дій, що вчиняються нотаріусами, серед яких є така дія, як передача заяви фізичних і юридичних осіб, іншим фізичним і юридичним особам.

Під час вчинення даної нотаріальної дії нотаріус керується загальними правилами вчинення нотаріальних дій,Правилами ведення нотаріального діловодства та спеціальними правилами, які поширюються лише на вчинення даного провадження.

Заявифізичних і юридичних осіб, іншим фізичним і юридичним особам приймаються для передачі громадянам, підприємствам, установам та організаціям за умови, якщо в них не міститься нічого протиправного або аморального, вони не суперечать закону та не містять відомості, що порочать честь і гідність людини.

Заяви можуть містити відомості щодо здійснення права власності на нерухоме майно, повідомлення про розлучення, поділ спільного майна, порушення авторських чи інших прав, пропозиції, попередження тощо.

Найчастіше такі заяви робляться у випадках повідомлення співвласників про майбутній продаж частки спільного майна з метою реалізації переважного права співвласника на купівлю вказаної нерухомості, або направлення вимоги кредиторів про усунення порушень боржниками та намір звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Мають місце також заяви щодо скасування дії довіреностей, повідомлення про розірвання договору оренди, заяви подружжя щодо добровільного розділу майна  тощо.

За передачею заяви можна звернутись до будь-якої нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

Заяви подаються нотаріусу належним чином оформлені і не менше ніж у двох примірниках.

Під вимогою щодо належного оформлення заяв слід розуміти дотримання вимог законодавства до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій (написані ясно, чітко, без підчисток, дописок, закреслень, чи інших незастережених виправлень тощо), а якщо вони викладені на двох і більше окремих аркушах, - скріплені належним чином із зазначенням кількості скріплених аркушів.

Частіш за все передача заяви відбувається шляхом її направлення адресату поштою зі зворотнім повідомленням.

Також мають місце особиста передача заяви нотаріусом адресату або передача заяви з використанням технічних засобів.

За фактом передачі заяви нотаріус видає відповідне свідоцтво, і це свідоцтво стає доказом передачі заяви певного змісту. При цьому особа, якій передано таку заяву, не може посилатися на те, що їй не було відомо про наміри заявника, і оспорювати цей факт в суді. 

 

Завідувач Двадцять першої

київської державної нотаріальної контори

Л.С. Зубченко

 

 

Відповідальне батьківство: працевлаштування для боржників по аліментах

Повідомляємо, що 21 січня 2019 року підписано Меморандуми про співробітництво між Міністерством юстиції України і Державною службою зайнятості та Державною службою України з питань праці.

Повідомляємо про можливість працевлаштування боржників, що мають заборгованість зі сплати аліментів, інші майнові зобов'язання та щодо яких відкрито виконавче провадження в органах державної виконавчої служби.

Дані меморандуми було підписано з метою сприяння зайнятості боржників, зокрема, з виплати аліментів та посилення контролю за офіційним оформленням трудових відносин.

За інформацією, наданою Державною службою зайнятості ринок праці за останній час значно оживився, ще два роки тому служба могла запропонувати тільки 30 тисяч вакансій, проте вже наприкінці 2018 року було 130 тисяч.

Так, після підписання Меморандуму з Держслужбою зайнятості відбувається обмін інформацією про вакантні посади по всій країні, після чого боржникам буде запропоновано добровільно влаштуватися на роботу.

Разом з тим другий документ передбачає надання Міністерством юстиції по всій країні інформації органам Держпраці про скарги, що стосуються порушень підприємствами прав працівників, несвоєчасна виплата заробітної плати, а також стосовно неофіційного працевлаштування боржників, приховування власних доходів, отримання заробітної плати у конвертах тощо.

У таких випадках інспектори Держпраці матимуть можливість проводити перевірки на підприємствах, на які вказують опікуни дитини, стягувачі тощо.

Запрошуємо звертатись до органів державної виконавчої служби стосовно:

відповідних консультацій щодо працевлаштування в рамах співпраці між Міністерством юстиції України і Державною службою зайнятості та Державною службою України з питань праці;

фіксації фактів можливих порушень законодавства про працю з боку роботодавців, що особливо важливо для незахищеного населення.

Наголошуємо про можливість погашення таким чином заборгованості зі сплати аліментів у зв'язку з обміном зі Службою зайнятості інформацією про вакантні позиції по всій країні, де є суттєвий брак робочих кадрів.

Разом з тим нагадуємо про інструментарій органів державної виконавчої служби, у випадку не виплати заборгованості зі сплати аліментів, застосувати суспільно-корисні роботи для відповідних виплат боргів перед власними дітьми.

 

 

Консультація «Я маю право голосу». Про державну реєстрацію припинення структурного утворення політичної партії в результаті його ліквідації

Напередодні парламентських виборів політичні партії активізуються або взагалі припиняють свою діяльність. Столична юстиція консультує, як припинити діяльність політичної партії. Відтак, політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів визначається і гарантується статтею 36 Конституції України.

Порядок створення, діяльності та припинення політичних партій в Україні регулюється Законом України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року N 2365-III (далі – Закон).

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстрованих політичних партій.

Політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах  Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим.

Після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

На сьогодні законом передбачено, що державна реєстрація припинення структурного утворення політичної партії здійснюється за рішенням уповноваженого органу управління, передбаченого статутом політичної партії, про саморозпуск або рішенням відповідного державного органу про припинення структурного утворення політичної партії. Очевидно, що на увазі мається два способи припинення: добровільне (тобто за рішенням уповноважених органів партії) та примусове.

Отже, відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи:

1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Адміністративний збір за державну реєстрацію припинення громадського об’єднання в результаті його реорганізації не сплачується.

 

Головнийспеціаліствідділудержавної

реєстраціїдрукованихзасобівмасової

інформації та громадськихформувань

Управліннядержавноїреєстрації Головного

територіальногоуправлінняюстиції

у містіКиєві – державний реєстратор                                                  Юзькова Юлія Олександрівна

 

Як вирішити спір? Визнання шлюбу недійсним

 

У житті кожного суспільства родина є важливим соціальним інститутом, в основу якого покладена система шлюбних, родинних, правових, моральних, психологічних зав’язків між людьми.

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» розповідає, як владнати сімейні спори.

Розвиток країни залежить від створення здорової сім’ї, тому сімейне законодавство покликане врегулювати сімейні відносини, а також має спрямовувати законодавчі норми на захист прав та інтересів учасників шлюбних відносин під час їх перебування у шлюбі та після його розірвання, запобігати укладенню шлюбів, які в майбутньому можуть бути визнані недійсними.

Недійсність шлюбу є наслідком порушення “законів шлюбу” , тобто тих обов’язкових правил поведінки, дотримання яких є необхідним для забезпечення  дійсності , а саме вимог, щодо досягнення шлюбного віку, добровільності шлюбу, одношлюбності (моногамії), відсутності близького кровного споріднення або споріднення, заснованого на усиновленні, взаємної обізнаності про стан здоров’я.

У статтях 39-41 Сімейного кодексу України закріплена теорія поділу правових актів укладених з порушенням вимог закону, на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані). Відповідно до цієї теорії шлюби, які були укладені всупереч вимогам закону, а також шлюби, щодо яких виникла така підозра, поділені на три категорії, кожній з яких поставлені окремі “правові діагнози”, а саме : “шлюб є недійсним”;  “ шлюб визнається судом недійсним” ;

 “ шлюб може бути визнаний судом недійсним”.

Розглянемо які шлюби є  абсолютно недійсними (нікчемними).

  Згідно ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб , зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Реєстрація шлюбу з особою, яка уже перебуває в шлюбі, є найпоширенішим випадком порушення законів шлюбу.

Також недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою. Але реєстрація шлюбу між родичами прямої лінії споріднення, братом і сестрою практикою не зафіксована.

Недійсним є і шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана судом недієздатною. На практиці такі випадки зустрічаються досить рідко.

Такі шлюби є недійсними від моменту їх реєстрації, без рішення суду, на підставі самого факту документального підтвердження зазначених порушень. Тому, наприклад, якщо виявиться, що спадкодавець перебував одночасно у двох шлюбах, заява про згоду на прийняття спадщини має бути прийнята нотаріусом лише від дружини у першому, дійсному шлюбі. Заява від другої дружини не може бути прийнята, оскільки її шлюб є недійсним і тому не може бути підставою для виникнення у неї права на спадкування за законом.

Для повного завершення абсолютної недійсності шлюбу потрібне анулювання актового запису про нього. Пропонувалося віднести це до компетенції суду, але остаточно було вирішено віднести це до компетенції органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Процесуальною підставою для анулювання актового запису про шлюб буде заява заінтересованої особи: першої дружини, спадкоємців, батьків недієздатного тощо. Документальною підставою для такого анулювання служитиме свідоцтво про шлюб, рішення суду про визнання особи недієздатною, документ, який засвідчує близьке кровне споріднення.

Стаття 39 Сімейного кодексу України також припускає “оздоровлення” шлюбу, зареєстрованого з порушенням принципу одношлюбності. Так, якщо перший шлюб було припинено у зв’язку зі смертю одного з подружжя або у зв’язку з його розірванням, недійсний  шлюб стає юридично дійсним з моменту припинення першого шлюбу.

Відповідно до загально теоретичного положення, будь який акт, вчинений з порушенням вимог закону, є недійсним з моменту його прийняття. У цивільному праві це положення зреалізоване при визначенні моменту недійсності правочину, в сімейному праві- стосовно шлюбу та усиновлення.

Незважаючи на те, коли була спростована правозгідність шлюбу, коли було постановлено рішення суду про визнання шлюбу недійсним, його недійсність пов’язується з моментом державної реєстрації.  Тож згідно ст. 44 Сімейного кодексу України у випадках передбачених ст.ст. 39-41 шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

 Згідно ст. 45 Сімейного кодексу України недійсний шлюб не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

  Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

 Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно , але не більш як за останні 3 роки.

Особа, яка поселилася в житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

Особа, яка у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

Правові наслідки, встановлені ч.2-5 ст.45 СК застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації  шлюбу і приховала їх від другої сторони і від державного органу РАЦС. 

Правові наслідки недійсності шлюбу для добросовісної особи, законом віднесені до спеціальних, на противагу загальним для недобросовісної особи, оскільки презюмується, що особи, які уклали недійний шлюб, діяли винно. У такому разі діє презумпція вини, запозичена із цивільного права. Обоє з подружжя вважатимуться винними, якщо не доведуть, що під час вступу в недійсний шлюб вони не знали і не могли знати про перешкоди для його укладення.

 Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти ; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

 Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.

 

 26.04.2019                                                                                        Войтко І.Є

 

Погоджено

Начальник відділу                                                                         Воротнікова О.О.

 

 

Відповідальне батьківство: обмеження за несплату аліментів

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» пропагує відповідальне батьківстов та нагадує батькам про вчасну сплату аліментів.

В Україні з 6 лютого 2018 року почав діяти Закон України № 2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 7 грудня 2017 року.

Законом передбачено ряд нових заходів примусового стягнення аліментів. Одним із таких заходів є тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Внесені відповідні зміни в Закони «Про дорожній рух», «Про Національну поліцію», відповідно яких забороняється керувати транспортними засобами особам, відносно яких державним виконавцем встановлено тимчасові обмеження у праві керування транспортними засобами, - тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

У разі виникнення такої заборгованості, виконавець виносить вмотивовану постанову і надсилає сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Постанови направляються до виконання відповідними органами, після закінчення строку для оскарження рішення, якщо дії виконавця не були оскаржені. У разі оскарження, постанова, якщо її не скасовано, підлягає виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.

При цьому визначається ряд застережень, коли тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано, зокрема, у разі:

  • якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;
  • використання боржником транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;
  • проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції;
  • розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Отже, законодавець крок за кроком робить більш ефективним законодавство направлено передусім на захист інтересів дітей і осіб, із якими дитина проживає.

 

06.05.2019

Не сплатив аліменти – не сідай за кермо

Столична юстиція консультує щодо обмежень та відповідальності за ухиляння від сплати аліментів.

В Україні з 6 лютого 2018 року почав діяти Закон України № 2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 7 грудня 2017 року.

Законом передбачено ряд нових заходів примусового стягнення аліментів. Одним із таких заходів є тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Внесені відповідні зміни в Закони «Про дорожній рух», «Про Національну поліцію», відповідно яких забороняється керувати транспортними засобами особам, відносно яких державним виконавцем встановлено тимчасові обмеження у праві керування транспортними засобами, - тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

У разі виникнення такої заборгованості, виконавець виносить вмотивовану постанову і надсилає сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Постанови направляються до виконання відповідними органами, після закінчення строку для оскарження рішення, якщо дії виконавця не були оскаржені. У разі оскарження, постанова, якщо її не скасовано, підлягає виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.

При цьому визначається ряд застережень, коли тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано, зокрема, у разі:

  • якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;
  • використання боржником транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;
  • проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції;
  • розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Отже, законодавець крок за кроком робить більш ефективним законодавство направлено передусім на захист інтересів дітей і осіб, із якими дитина проживає.

 

Виконавчий збір

Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту Мін’юсту консультує щодо сплати виконавчого збору та як виконати рішення суду.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.

За виконавчим документом про стягнення аліментів у разі, якщо розмір заборгованості боржника перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, державний виконавець зобов’язаний нарахувати виконавчий збір із суми заборгованості зі сплати аліментів.

Розрахунок нарахування виконавчого збору  обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

Виконавчий збір нараховується із суми заборгованості, визначеної у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Надалі у разі прострочення боржником щомісячного аліментного платежу нарахування виконавчого збору здійснюється державним виконавцем щомісяця.

Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Виконання постанови про стягнення виконавчого збору здійснюється за рахунок стягнутих з боржника коштів за умови відсутності заборгованості зі сплати аліментів.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті  37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.".

У випадку, передбаченому абзацом третім пункту 13 розділу ІХ цієї Інструкції, приватний виконавець не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа виносить постанову про передачу виконавчого документа відповідному органу державної виконавчої служби із врахуванням вимог статті 24 Закону."

 

Добровільний договір у нотаріуса про сплату аліментів

 

Захист прав дитини – одне із основних завдань держави. Не завжди сім’ї можуть зберегти цілісність, проте діти від розлучень страждати не повинні. Законом гарантоване право дітей на розвиток та належний рівень життя, який мають забезпечити батьки. 

Столична юстиція у рамках правопросвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо виплати аліментів на дитину.

Українським законодавством передбачено два способи стягнення аліментів: на підставі угоди про сплату аліментів (договір по утриманню дітей), або на підставі рішення суду.

Батьки дитини мають право укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину, який укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами аліментного договору виступають батьки дитини, причомунезалежновід того, перебувають вони у шлюбіміж собою чині.

Умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати розмір, строки, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

При посвідченні договору про сплату аліментів на дитину нотаріусом роз'яснюється зміст частини другої статті 189 Сімейного кодексу України (далі -СКУ) з одночасним зазначенням про це у тексті договору у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором.

Необхідноюумовоюдоговору є визначеннямісцяпроживаннядитини, яке співпадає з місцемпроживання одного з батьків. Самецей з батьків є аліментоотримувачем та власникомаліментів (частина першастатті 179 СКУ). Такапозиціявідповідаєзагальнійконцепції  СКУ, згідноякоївирішенняусіхістотнихпитань з приводу вихованнядитини (стаття 157 СКУ) та права власностінааліменти (стаття 179 СКУ) залежитьвідспільногоабороздільногопроживання батька та  дитини.

Договором може бути встановлений регламент зустрічей з дитиною тим з батьків, який не проживає постійно разом з дитиною, та інших родичів (дідуся, бабусі, братів, сестер тощо). Важливо максимально чітко зафіксувати в договорі порядок побачень з  дитиною, можливість спільного відпочинку, проведення вихідних та святкових днів, канікул, відвідування інших родичів, а також форми та засоби фіксації порушень цього порядку і можливість застосування санкцій за такі порушення. 

Розміраліментіввизначаєтьсяза згодоюсторін. При встановленнірозміруаліментів на утриманнядитинидіє те самеобмеження, що і стосовно умов їхнадання. Розміраліментівможе бути набагатовищим за той, на якийодержувачаліментівмігбипретендуватизгідноіз законом. Протеможливістьщодоїхзменшенняобмежена, оскількиіснуєправило СКУпро те, щоумови договору не можутьпорушувати права дитини, встановленізаконодавством. Тобто у будь-якомувипадкурозміраліментів за договором повинен відповідативимогамстатті 182 СКУ, відповідно до якоїмінімальнийрозміраліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожитковогомінімуму для дитинивідповідноговіку. При недотриманніцьогообмеження, передбаченогозаконодавством, договір про сплатуаліментівможе бути визнанонедійсним у судовому порядку.

При виплаті аліментів у твердій грошовій сумі в умовах високої інфляції неминуче постає питання про їх індексацію, тому сторони мають передбачити індексацію аліментів. Проте, якщо угода не міститьположень про індексацію, вона маєпроводитися в порядку, встановленомустаттею 184 СКУ, оскільки за умов непроведеннятакоїіндексації права дитини, встановленізаконодавством, будутьпорушені. Дане положеннятакожпідкріплюється пункту16 Постанови ВерховногоСудуУкраїни, де зазначено, щоякщорозміраліментіввизначено у твердійгрошовійсумі, додоговору треба включатиумови про індексацію, як вимагає частина другастатті 184 СКУ України.

Нотаріальна форма договору увипадкуневиконанняоднією з сторіналіментного договору своїхобов'язківнадаєможливістьздійсненняпримусовогостягнення за таким договором без додатковихпроцесуальнихскладнощів. Нотаріальнопосвідченийаліментнийдоговірмає силу виконавчого листа. Цеозначає,щоаліментнийдоговір є підставою для стягненнядержавнимвиконавцемкоштів на утриманнядитини в безспірному порядку.

Однак,навіть за наявності договору про сплатуаліментів батьки будуть все одно зобов’язанібрати участь у додатковихвитратах на дитину.

Розміручасті одного з батьків у додатковихвитратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуваннямобставин, щомаютьістотнезначення. Додатковівитрати на дитинуможутьфінансуватися наперед абопокриватисяпісляїх фактичного понесення разово, періодичноабопостійно.

Зміни та доповнення до аліментного договору вчиняються шляхом укладення договору про зміни, якийтакожпідлягаєнотаріальномупосвідченню (пункт 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчиненнянотаріальнихдійнотаріусамиУкраїни).Стороні, щовимагаєзміниабоприпинення договору про сплатуаліментів, при неотриманнізгодиіншоїсторонинадано право звернутися до суду з позовом про змінуаборозірвання договору.

Крімзміни і розірвання договору за наявностіпередбачених законом обставинможливевизнанняйогонедійсним. Загальнимипідставамивизнаннянедійснималіментного договору служатьпідстави, передбаченіцивільнимзаконодавством для визнаннянедійснимправочину.

Відповідно до статті 192 СКУ України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної

контори Чорногуз О.В.

 

Консультація Міністра юстиції України: переваги офіційного працевлаштування.

Пане Міністре! Я працював столяром на підприємстві майже півроку, отримував “наручно” зарплату, але, як з’ясувалося, офіційно мене ніхто не оформив. Про всі обов’язкові процедури при влаштуванні на роботу я дізнався вже потім, після інциденту. Як мені бути тепер?

В’ячеслав Мурований

Офіційне працевлаштування працівника - гарантоване Конституцією України право на працю, реалізоване шляхом укладання трудового договору.

При укладенні трудового договору існують певні вимоги до його форми: трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема у випадках, коли на цьому наполягає працівник.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Саме дотримання письмової форми трудового договору при працевлаштуванні дає працівнику можливість здійснювати захист своїх трудових прав в разі невиплати або затримки у виплаті заробітної плати, а також інших порушеннях трудового законодавства з боку роботодавця.

Що розуміється під  нелегальним працевлаштуванням?

Нелегальним працевлаштуванням слід вважати наймання працівника на роботу без офіційного працевлаштування, тобто без укладання трудового договору.

Яка наступає відповідальність за використання найманої праці без укладення трудового договору?

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у разі:

  • фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту);
  • оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час;
  • виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.

У такому випадку на роботодавця накладається штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, а це на сьогодні складає 125 190 грн, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Також за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) встановлено адміністративну відповідальність, що тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, за грубе порушення законодавства про працювстановлено також кримінальну відповідальність, зокрема, за:

  • незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою; 
  • інше грубе порушення законодавства про працю.

Такі дії караються:

  • штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 34 тис до 51 тис грн;
  • або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років;
  • або виправними роботами на строк до 2-х років.

Які особливості відповідальності роботодавця відносно окремих категорій найманих працівників?

У випадку, коли роботодавець порушує норми законодавства в частині  працевлаштуваннящодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, карається:

  • штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 51 тис до 85 тис грн);
  • або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5-ти років;
  • або виправними роботами на строк до 2-х  років;
  • або арештом на строк до 6-ти  місяців.

Куди можна звернутись за захистом своїх прав?  

У разі якщо роботодавець використовує найману працю особи, допускає її до робочого місця, однак відмовляється укласти трудовий договір, з цим питанням необхідно звернутись

до:

  • Територіального органу Державної служби України з питань праці
  • Суду

Для встановлення факту трудових відносин в судовому порядку, рекомендовано мати докази, які підтверджують факт того, що працівник дійсно працював на користь роботодавця - це можуть бути будь-які письмові, фото -, відео -, аудіо докази, покази свідків. В разі задоволення позову, роботодавець буде зобов’язаний оформити трудові відносини та зробити записи до трудової книжки.

Хочу застерегти найманих працівників, які свідомо йдуть на роботу без офіційного працевлаштування. Пам’ятайте, неофіційне працевлаштування та отримання заробітної плати у «конверті» позбавляють Вас гарантованого права на захист з боку держави у тому числі, права на отриманняжитловихсубсидій, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, права на пенсійне забезпечення та матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності у разі відсутності страхового стажу.

У свою чергу, Мін’юст долучився до заходів  щодо детінізації ринку праці. Завдяки співпраці  з Державною службою України з питань праці зі свого боку ми посилюємо контроль  за офіційним оформленням трудових відносин, насамперед, особами, які мають майнові зобов’язання за рішенням суду, у тому числі заборгованість зі сплати аліментів.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Роз’яснення щодо поняття виконавчого збору та принципи його стягнення 

Виконавчий збір – це збір, що грошова сума, що стягується з боржника за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Розмір виконавчого збору закріплено в ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», а саме цей розмір становить 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Також є винятки, коли виконавчий збір не стягується. Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

У випадках, коли виконавчий документ пред’явлений декілька раз, виконавчий збір стягується лише в частині, що не була стягнута. При закінченні виконавчого провадження, у зв’язку із скасуванні рішення, виконавчий збір повертається боржнику.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

У разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується, якщо боржник сплатив суму боргу до надходження виконавчого документа на примусове виконання до виконавчої служби.

Новелою 2018 року стало внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору по аліментам. Так згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» частина 4 стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» викладено у такій редакції:

«Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов’язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби».

 

Звернення стягнення на нерухоме іпотечне майно боржника, право на користування яким мають неповнолітні особи, реєстрація проживання яких відбулась після передачі нерухомого майна в іпотеку

Відповідно до п. 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд, за заявою іпотекодержателя, виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Статтею 109 Житлового кодексу УРСР передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства можна дійти висновку, що наявність зареєстрованих неповнолітніх осіб не перешкоджає зверненню стягнення на нерухоме іпотечне майно боржника.

Всупереч вищезазначеним нормам, статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла

Пунктом 28 Розділу VIII Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Керуючись зазначеними нормативними актами державні виконавці не розпочинають примусове звернення стягнення на нерухоме іпотечне майно боржника, право на користування яким мають неповнолітні особи, у разі не надання органами опіки та піклування дозволу на реалізацію.

Статтею 9 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що правочини щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсними.

Реєструючи неповнолітніх осіб, після укладання договору іпотеки, боржники усвідомлюють порушення вимог статтей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» та вчиняють такі дії з метою подальшого уникнення виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Станом на сьогоднішній день питання щодо виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому зареєстровані неповнолітні діти залишається відкритим, у зв’язку з тим, що норми чинного законодавства суперечать одна одній та вимагають законодавчого врегулювання.

 

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення

Порядок виконання рішень немайнового характеру визначений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Стягувач пред’являє до виконання виконавчий документ про виконання рішення немайнового характеру для чого подає заяву про відкриття виконавчого провадження.

До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до  ч. 6 ст. 26  Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відомості про сторін виконавчого провадження вносяться до Автоматизованої системи виконавчих проваджень на підставі даних, зазначених у виконавчому документі.

Постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження за адресами, зазначеними у виконавчому документі.

За рішеннями немайнового характеру боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії у строк встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Згідно положень процесуальних кодексів, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Перевірка належності сторін здійснюється під час судового розгляду.

Посилання боржника на те, що не він уповноважений виконувати рішення, не можуть бути підставою невиконання рішення.

Для унеможливлення оскарження боржником дій державного виконавця строк на добровільне виконання рішення слід обчислювати з моменту вручення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно положень статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Якщо за відстеженням поштового відправлення встановлено, що постанова не вручена через інші причини, то строк на виконання рішення необхідно рахувати з дати відповідного поштового повідомлення.

За рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Якщо перевірити виконання рішення немайнового характеру неможливо без участі сторін виконавчого провадження, то слід керуватись положеннями ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено обов’язок боржника повідомляти про повне чи часткове виконання рішення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

В такому випадку перевірити виконання рішення можливо шляхом перевірки вхідної кореспонденції Відділу.  Факт виконання рішення перевіряється за документами наданими виконавцю.

В інших випадках перевірка виконання рішення здійснюється при виході виконавця за місцем виконання рішення.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення 10-денного строку, визначеного у постанові про накладення штрафу, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Слід зазначити, що примусове виконання рішення немайнового характеру, яке може бути виконано без участі боржника, здійснюється виконавцем з дотриманням процедури, визначеної ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» - після перевірки та повторної перевірки виконання рішення боржником, застосування відповідальності за невиконання рішення у вигляді штрафів та повідомлення правоохоронних органів про вчинення боржником кримінального правопорушення за ознакою ст. 382 Кримінального кодексу України.

 

Як стягнути аліменти відповідно до порядку стягнення аліментів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»

Столична юстиція розповідає, як виконати рішення суду про стягнення аліментів.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

 Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

 Виконавець зобов’язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.

Виконавець зобов’язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:

1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;

2) подання заяви стягувачем або боржником;

3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;

4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

5) закінчення виконавчого провадження.

 У разі виїзду боржника на постійне проживання до держави, з якою Україна не уклала договорів про надання правової допомоги, за рішенням суду до виїзду боржника за кордон стягнення аліментів здійснюється за весь період до досягнення дитиною повноліття.

 У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз’яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, виносяться державним виконавцем за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці.

Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, надсилаються сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного частиною п’ятою статті 74 цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені.

У разі оскарження рішення, дії виконавця, постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, якщо їх не скасовано, підлягають виконанню відповідними органами після розгляду справи відповідним судом.

 Тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі:

1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

2) використання боржником транспортного засобу у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;

3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець роз’яснює стягувачу право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів.

У разі наявності в діях боржника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення та надсилає його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі.

Форма довідки встановлюється Міністерством юстиції України.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

 

Суспільно корисні роботи, за злісну несплату аліментів…

Столична юстиція у рамках реалізації правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо захисту прав дітей та права на належне утримання, аліменти.

Якщо один з батьків ухиляється від сплати аліментів до нього може застосовуватись адміністративне стягнення у вигляді суспільно-корисних робіт.

Суспільно корисні роботи - це  вид адміністративного стягнення, що полягає у виконанні правопорушником оплачуваних робіт. Їх визначає відповідний орган місцевого самоврядування.

У разі несплати аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців із дня подання виконавчого документа. Відповідно до вимог  частини дванадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний скласти протокол про вчинення боржником адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — протокол), та надіслати його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», встановлено єдиний підхід  до складання державними виконавцями протоколів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Найбільші зміни стосувалися ст. 157 Сімейного кодексу України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 31, 183 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Так, статтею 183-1  встановлено адміністративну відповідальність за несплату аліментів, що полягає у несплаті аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім’ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання. За таке порушення передбачено адміністративне стягнення у вигляді суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.

Кодекс України про адміністративні правопорушення  було доповнено новим видом адміністративного стягнення - суспільно корисні роботи (ст. 31-1), які на відміну від громадських робіт є платними та дають змогу боржникові шляхом їх виконання поступово погашати наявну заборгованість.

При цьому варто зауважити, що відповідно до частини четвертої статті  11 Закону України «Про виконавче провадження», строк обчислення зазначеної заборгованості встановлюється з наступного робочого дня після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Якщо боржник ухиляється від виконання суспільно корисних робіт, його можуть арештувати. 

Таким чином Закон про посилення відповідальності за несплату аліментів спрямований на забезпечення належного виконання рішень щодо їх стягнення, що дозволить зменшити заборгованість зі сплати аліментів, а також забезпечить належне утримання осіб, які отримують аліменти.

 

УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ.

 Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, та за рішеннями, прийнятими у кримінальних провадженнях, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

 У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

 Сторони можуть реалізувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов’язаний вчинити певні дії особисто. Діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов’язки, пов’язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників. Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.

 Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.

Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору.

 Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не мають повної цивільної дієздатності; 2) судді, слідчі, прокурори, працівники підрозділів, які провадять оперативно-розшукову діяльність, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання, які діють як учасники цього виконавчого провадження, виконавці та помічники приватних виконавців, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження; 3) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання. Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов’язаний надати письмовий висновок, а суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Експерт або спеціаліст зобов’язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності. Експерт, спеціаліст і суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги.

Винагорода та інші витрати, пов’язані з проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання, належать до витрат виконавчого провадження.

 

УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, та за рішеннями, прийнятими у кримінальних провадженнях, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

 У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

 Сторони можуть реалізувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов’язаний вчинити певні дії особисто. Діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов’язки, пов’язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників. Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.

 Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.

Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору.

 Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не мають повної цивільної дієздатності; 2) судді, слідчі, прокурори, працівники підрозділів, які провадять оперативно-розшукову діяльність, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання, які діють як учасники цього виконавчого провадження, виконавці та помічники приватних виконавців, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження; 3) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання. Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов’язаний надати письмовий висновок, а суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Експерт або спеціаліст зобов’язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності. Експерт, спеціаліст і суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги.

Винагорода та інші витрати, пов’язані з проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання, належать до витрат виконавчого провадження.

 

23.04.2019

Корупційне правопорушення та правопорушення пов’язане з корупцією: в чому різниця?

Столична консультує щодо захисту прав українців у рамках правопросвітницької кампанії «Я МАЮ ПРАВО!».

Болючим для будь-якої державної системи є питання, що стосуються корупції. Корупція впливає на безліч соціальних факторів, являє собою протиправну поведінку абсолютно різних за своїм становищем суб’єктів в різних сферах життя суспільства, кваліфікується від злочину до порушення ділових звичаїв, існує як в приватному так і в державному секторі, сприймається як форма соціальних відносин та викликана причинами як об’єктивного так і суб’єктивного характеру, а тому питання розробки та впровадження новітніх заходів протидії корупції, які дозволять мінімізувати рівень корупції до безпечного, є одним з найважливіших питань сучасності, вирішення якого можливе лише за умови комплексного та системного підходу, що передбачає потужну підготовчу роботу із профілактики, запобігання та боротьби з корупцією.

Незважаючи на певні досягнення у протидії корупції,  на сучасному рівні розвитку українського суспільства, суспільства  в якому панує терплячість до корупції, суспільства в якому звикли протягом поколінь «неформально вирішувати свої проблеми», що це вже стало навіть не звичкою, а нормою поведінки, питання ефективної протидії корупції вбачається саме у площині проблематики  відповідальності за вчинення корупційних дій. Юридична відповідальність, як відомо, відіграє одночасно декілька функцій, зокрема каральну, правопоновлюючу, виховну та регулятивну. Завдяки даному комплексу має досягатися основна мета – суспільний порядок.

Статтею 65 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. Так, вищевказаним законом визначено декілька важливих для протидії корупції термінів, серед яких: «корупційне правопорушення», «правопорушення, пов’язані з корупцією».

Так, частина 1 статті 1 вказаного закону визначає корупційне правопорушення як «діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність». В свою чергу «правопорушення, пов’язане з корупцією» - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, законодавець згрупував весь загал корупційних протиправних дій, тоді як конкретика кваліфікації протиправних дій міститься вже у галузевих нормативно-правових актах. Так, вичерпний перелік корупційних злочинів у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем визначено в Кримінальному кодексі України, а саме статтями: 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем); 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем); 308 (викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем); 312 (викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем); 313 (викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням); 320 (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів); 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження); 410 (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем). Згідно з приміткою до статті 45 Кримінального кодексу України також корупційними злочинами, відповідно до цього Кодексу, вважаються злочини передбачені статтями: 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійсненню видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням); 354 (підкуп працівника підприємства, установи чи організації); 364 (зловживання владою або службовим становищем); 3641 (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми); 3652 (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги);

368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірно вигоди службовою особою); 3683 (підкуп службової особи юридичної особи приватного праві незалежно від організаційно-правової форми);3684 (підкуп особи, яка надає публічні послуги); 369 (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоді службовій особі);

3692 (зловживання впливом).

Частинною 2 статті 65 Закону встановлено, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Відповідно до Цивільного кодексу України, цивільно-правова відповідальність за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень настає у разі, коли вони призвели до негативних цивільно-правових наслідків.

В свою чергу Главою 13-Б КУпАП визначено наступні склади адміністративних порушень, що містяться в статтях: 172-4 (порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності);172-5 (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків);172-7 (порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів); 172-8. (незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових або інших визначених законом повноважень); 172-9. (невжиття заходів щодо протидії корупції); 172-9-1(порушення заборони розміщення ставок на спорт, пов’язаних з маніпулюванням офіційним спортивним змаганням); 172-9-2(порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля).

 

Порядок укладання та посвідчення договорів дарування

нерухомого майна

Досить часто у нотаріальній практиці доводиться посвідчувати договори дарування нерухомого майна. Столична юстиція консультує щодо основних понять та положень щодо цієї процедури, які регулюються главою 55 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Згідно зі статтею 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає другій стороні (обдаровуваному) майно (дарунок) у власність. 

В результаті посвідчення договору дарування припиняється право власності на предмет дарунку у дарувальника і виникає право власності у обдаровуваної особи. При цьому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного будь-яких дій на його користь. У випадку, коли дарувальник в договорі встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на свою користь будь-яку дію майнового або немайнового характеру, така угода не буде договором дарування.

Істотною умовою договору дарування є предмет договору. В більшості випадків предметом договору дарування є нерухоме майно. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В чому ж особливість укладання договорів дарування нерухомого майна?

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, відповідно до статті 182 ЦК України, перехід права власності на нерухоме майно до обдаровуваного підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про нотаріат», договори про відчуження жилого будинку, квартири, дачі,
садового будинку, гаражу, земельної ділянки та іншого нерухомого майна посвідчуються за місцезнаходженням

цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін правочину.

 Як і в разі посвідчення будь-яких угод, оформлюючи договір дарування нерухомого майна нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст угоди справжнім намірам сторін, визначає дієздатність фізичних осіб, а також правоздатність та дієздатність юридичних осіб, які беруть участь у правочині.

Укладання правочинів про перехід права власності на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, відрізняється від інших угод тим, що сторони договору зобов’язані надати нотаріусу документи, які посвідчують право власності на предмет дарунку.

Крім того, нотаріус перед посвідченням правочину має здійснити перевірки за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації прав на це майно в осіб, які його відчужують, щодо відсутності заборони на відчуження цього майна, щодо наявності/відсутності інших речових прав на предмет договору.

При посвідченні договору дарування нерухомого майна дарувальник зобов’язаний письмово повідомити про наявність/відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування цим майном. З метою перевірки відсутності прав таких осіб на користування відчужуваним нерухомим майном, нотаріус має право додатково витребовувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення такого правочину.

З питань сплати податку обдарованою особою слід зазначити, що законом звільняється від обкладання податком на доходи фізичних осіб вартість дарунків, отриманих від дарувальника членами його сім’ї першого та другого ступеня споріднення.

Окремо слід звернути увагу на те, що з моменту переходу права власності на предмет дарунку до обдаровуваного, юридичний зв’язок між сторонами договору припиняється; обов’язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним.

Однак, мають місце випадки, коли одна із сторін виявляє волю щодо розірвання договору дарування.

Договір дарування нерухомих речей може бути розірвано за вимогою дарувальника: якщо обдаровуваний проявив грубу невдячність (умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей). У випадку, коли обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, вимагати розірвання договору мають право його спадкоємці.

Дарувальник також має право розірвати договір, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, який має для дарувальника велику немайнову цінність, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. У випадку розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Це правило встановлено статтею 728 ЦК України. Тобто, при розірванні договору дарування на вимогу дарувальника законодавчо передбачений термін, упродовж якого можна звернутися до суду про захист своїх порушених прав.

Законодавством передбачено, що договір дарування може бути розірваний за наявності згоди двох сторін – шляхом укладення відповідного договору, або у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Часто громадян цікавить питання щодо того, чи може договір дарування бути визнаний недійсним?

Так, законодавством передбачено також визнання договору недійсним. Визнання можливе у разі недодержання в момент укладання договору стороною (або сторонами) таких вимог:

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей.

Крім того, у разі недотримання письмової форми правочину, вчинення під впливом помилки, обману, насильства, під впливом тяжкої обставини, тощо, недійсність такого правочину також встановлюється судом.

Отже, на перший погляд нескладна процедура дарування майна передбачає врахування вищезазначених особливостей і нюансів. Сподіваємося, ця інформація буде корисна, якщо ви вирішили подарувати нерухоме майно.

Водночас, маємо вас застерегти, що законодавство в цій сфері надто мінливе, тому до початку збирання необхідних для дарування документів рекомендуємо попередньо звернутись за консультацією до нотаріуса.

 

Державний нотаріус

Одинадцятої київської державної

нотаріальної контори О.О. Пономаренко

 

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СТВОРЕННЯ ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ

 

Юстиція супроводжує людину протягом всього життя: від отримання свідоцтва про народження до кінця життя. Столична юстиція у рамках реалізації правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» консультує громадян щодо захисту прав у різних життєвих ситуаціях.

Згідно норм чинного законодавства, громадське об’єднання зі статусом юридичної особи у своєму структурному підпорядкуванні може мати відокремлені підрозділи (філії та представництва), що не мають статусу юридичної особи.

Такі утворення реєструються та припиняють свою діяльність згідно зі статутом юридичної особи у порядку, визначеному частинами 17, 19 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», частиною 1 статті 13 Закону України «Про громадські об’єднання» та статтею 95 Цивільного кодексу України.

Навіщо потрібні відповідні утворення ?

Головна мета – поширення ідей та цінностей громадського об’єднання на всю територію України, а також можливість отримання громадським об’єднанням всеукраїнського статусу в подальшому. Тобто, мова йде про утворення відокремлених підрозділів (філій, представництв) у більшості адміністративно-територіальних одиницях України і підтвердження такого статусу у встановленому законом порядку.

Отже, подумавши логічно, для того, щоб підтвердити вище зазначений статус, громадському об’єднанню потрібно зареєструвати не менше, ніж чотирнадцять відокремлених підрозділів (філій, представництв) за відповідним територіальним принципом.

Як бути з процесуальними моментами ?

Для державної реєстрації створення відокремленого підрозділу, до відповідного реєстраційного органу, подаються наступні документи:

-    заява форми № 4, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3268/5 про державну реєстрацію створення відокремленого підрозділу юридичної особи;

- примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу.

Натомість, що стосується державної реєстрації змін до відомостей та припинення діяльності відокремленого підрозділу, подаються лише заяви форми № 5 та № 6, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3268/5, відповідно.

При цьому, адміністративний збір за відповідні послуги не сплачується, а строк розгляду поданого пакету документів з винесенням відповідного рішення повинен складати не більше трьох робочих днів.  

Разом з тим, слід також звернути увагу на те, що найчастішою помилкою, під час реєстрації створення відокремленого підрозділу (філії, представництва), є неправильно викладене найменування.

Тому, згідно абз. 3 частини 3 Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 05 березня 2012 року № 368/5, найменування відокремленого підрозділу має містити слова «відокремлений підрозділ» («філія», «представництво») та вказувати на належність до юридичної особи, яка створила зазначений відокремлений підрозділ.

Отже, зареєструвати відокремлений підрозділ (філію, представництво) – просто, звернувшись до відповідних Головних територіальних управлінь юстиції, за місцезнаходженням громадського об’єднання, Центрів надання адміністративних послуг або до Центрів надання вторинної правової допомоги.

 

Добровільний договір у нотаріуса про сплату аліментів

Захист прав дитини – одне із основних завдань держави. Не завжди сім’ї можуть зберегти цілісність, проте діти від розлучень страждати не повинні. Законом гарантоване право дітей на розвиток та належний рівень життя, який мають забезпечити батьки.

Столична юстиція у рамках правопросвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо виплати аліментів на дитину.

Українським законодавством передбачено два способи стягнення аліментів: на підставі угоди про сплату аліментів (договір по утриманню дітей), або на підставі рішення суду.

Батьки дитини мають право укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину, який укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами аліментного договору виступають батьки дитини, причомунезалежновід того, перебувають вони у шлюбіміж собою чині.

Умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати розмір, строки, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

При посвідченні договору про сплату аліментів на дитину нотаріусом роз'яснюється зміст частини другої статті 189 Сімейного кодексу України (далі -СКУ) з одночасним зазначенням про це у тексті договору у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором.

Необхідноюумовоюдоговору є визначеннямісцяпроживаннядитини, яке співпадає з місцемпроживання одного з батьків. Самецей з батьків є аліментоотримувачем та власникомаліментів (частина першастатті 179 СКУ). Такапозиціявідповідаєзагальнійконцепції  СКУ, згідноякоївирішенняусіхістотнихпитань з приводу вихованнядитини (стаття 157 СКУ) та права власностінааліменти (стаття 179 СКУ) залежитьвідспільногоабороздільногопроживання батька та  дитини.

Договором може бути встановлений регламент зустрічей з дитиною тим з батьків, який не проживає постійно разом з дитиною, та інших родичів (дідуся, бабусі, братів, сестер тощо). Важливо максимально чітко зафіксувати в договорі порядок побачень з  дитиною, можливість спільного відпочинку, проведення вихідних та святкових днів, канікул, відвідування інших родичів, а також форми та засоби фіксації порушень цього порядку і можливість застосування санкцій за такі порушення. 

Розміраліментіввизначаєтьсяза згодоюсторін. При встановленнірозміруаліментів на утриманнядитинидіє те самеобмеження, що і стосовно умов їхнадання. Розміраліментівможе бути набагатовищим за той, на якийодержувачаліментівмігбипретендуватизгідноіз законом. Протеможливістьщодоїхзменшенняобмежена, оскількиіснуєправило СКУпро те, щоумови договору не можутьпорушувати права дитини, встановленізаконодавством. Тобто у будь-якомувипадкурозміраліментів за договором повинен відповідативимогамстатті 182 СКУ, відповідно до якоїмінімальнийрозміраліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожитковогомінімуму для дитинивідповідноговіку. При недотриманніцьогообмеження, передбаченогозаконодавством, договір про сплатуаліментівможе бути визнанонедійсним у судовому порядку.

При виплаті аліментів у твердій грошовій сумі в умовах високої інфляції неминуче постає питання про їх індексацію, тому сторони мають передбачити індексацію аліментів. Проте, якщо угода не міститьположень про індексацію, вона маєпроводитися в порядку, встановленомустаттею 184 СКУ, оскільки за умов непроведеннятакоїіндексації права дитини, встановленізаконодавством, будутьпорушені. Дане положеннятакожпідкріплюється пункту16 Постанови ВерховногоСудуУкраїни, де зазначено, щоякщорозміраліментіввизначено у твердійгрошовійсумі, додоговору треба включатиумови про індексацію, як вимагає частина другастатті 184 СКУ України.

Нотаріальна форма договору увипадкуневиконанняоднією з сторіналіментного договору своїхобов'язківнадаєможливістьздійсненняпримусовогостягнення за таким договором без додатковихпроцесуальнихскладнощів. Нотаріальнопосвідченийаліментнийдоговірмає силу виконавчого листа. Цеозначає,щоаліментнийдоговір є підставою для стягненнядержавнимвиконавцемкоштів на утриманнядитини в безспірному порядку.

Однак,навіть за наявності договору про сплатуаліментів батьки будуть все одно зобов’язанібрати участь у додатковихвитратах на дитину.

Розміручасті одного з батьків у додатковихвитратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуваннямобставин, щомаютьістотнезначення. Додатковівитрати на дитинуможутьфінансуватися наперед абопокриватисяпісляїх фактичного понесення разово, періодичноабопостійно.

Зміни та доповнення до аліментного договору вчиняються шляхом укладення договору про зміни, якийтакожпідлягаєнотаріальномупосвідченню (пункт 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчиненнянотаріальнихдійнотаріусамиУкраїни).Стороні, щовимагаєзміниабоприпинення договору про сплатуаліментів, при неотриманнізгодиіншоїсторонинадано право звернутися до суду з позовом про змінуаборозірвання договору.

Крімзміни і розірвання договору за наявностіпередбачених законом обставинможливевизнанняйогонедійсним. Загальнимипідставамивизнаннянедійснималіментного договору служатьпідстави, передбаченіцивільнимзаконодавством для визнаннянедійснимправочину.

Відповідно до статті 192 СКУ України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

 

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної

контори Чорногуз О.В.

 

Добровільний договір у нотаріуса про сплату аліментів

 

Захист прав дитини – одне із основних завдань держави. Не завжди сім’ї можуть зберегти цілісність, проте діти від розлучень страждати не повинні. Законом гарантоване право дітей на розвиток та належний рівень життя, який мають забезпечити батьки.

Столична юстиція у рамках правопросвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо виплати аліментів на дитину.

Українським законодавством передбачено два способи стягнення аліментів: на підставі угоди про сплату аліментів (договір по утриманню дітей), або на підставі рішення суду.

Батьки дитини мають право укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину, який укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами аліментного договору виступають батьки дитини, причомунезалежновід того, перебувають вони у шлюбіміж собою чині.

Умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати розмір, строки, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

При посвідченні договору про сплату аліментів на дитину нотаріусом роз'яснюється зміст частини другої статті 189 Сімейного кодексу України (далі -СКУ) з одночасним зазначенням про це у тексті договору у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором.

Необхідноюумовоюдоговору є визначеннямісцяпроживаннядитини, яке співпадає з місцемпроживання одного з батьків. Самецей з батьків є аліментоотримувачем та власникомаліментів (частина першастатті 179 СКУ). Такапозиціявідповідаєзагальнійконцепції  СКУ, згідноякоївирішенняусіхістотнихпитань з приводу вихованнядитини (стаття 157 СКУ) та права власностінааліменти (стаття 179 СКУ) залежитьвідспільногоабороздільногопроживання батька та  дитини.

Договором може бути встановлений регламент зустрічей з дитиною тим з батьків, який не проживає постійно разом з дитиною, та інших родичів (дідуся, бабусі, братів, сестер тощо). Важливо максимально чітко зафіксувати в договорі порядок побачень з  дитиною, можливість спільного відпочинку, проведення вихідних та святкових днів, канікул, відвідування інших родичів, а також форми та засоби фіксації порушень цього порядку і можливість застосування санкцій за такі порушення. 

Розміраліментіввизначаєтьсяза згодоюсторін. При встановленнірозміруаліментів на утриманнядитинидіє те самеобмеження, що і стосовно умов їхнадання. Розміраліментівможе бути набагатовищим за той, на якийодержувачаліментівмігбипретендуватизгідноіз законом. Протеможливістьщодоїхзменшенняобмежена, оскількиіснуєправило СКУпро те, щоумови договору не можутьпорушувати права дитини, встановленізаконодавством. Тобто у будь-якомувипадкурозміраліментів за договором повинен відповідативимогамстатті 182 СКУ, відповідно до якоїмінімальнийрозміраліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожитковогомінімуму для дитинивідповідноговіку. При недотриманніцьогообмеження, передбаченогозаконодавством, договір про сплатуаліментівможе бути визнанонедійсним у судовому порядку.

При виплаті аліментів у твердій грошовій сумі в умовах високої інфляції неминуче постає питання про їх індексацію, тому сторони мають передбачити індексацію аліментів. Проте, якщо угода не міститьположень про індексацію, вона маєпроводитися в порядку, встановленомустаттею 184 СКУ, оскільки за умов непроведеннятакоїіндексації права дитини, встановленізаконодавством, будутьпорушені. Дане положеннятакожпідкріплюється пункту16 Постанови ВерховногоСудуУкраїни, де зазначено, щоякщорозміраліментіввизначено у твердійгрошовійсумі, додоговору треба включатиумови про індексацію, як вимагає частина другастатті 184 СКУ України.

Нотаріальна форма договору увипадкуневиконанняоднією з сторіналіментного договору своїхобов'язківнадаєможливістьздійсненняпримусовогостягнення за таким договором без додатковихпроцесуальнихскладнощів. Нотаріальнопосвідченийаліментнийдоговірмає силу виконавчого листа. Цеозначає,щоаліментнийдоговір є підставою для стягненнядержавнимвиконавцемкоштів на утриманнядитини в безспірному порядку.

Однак,навіть за наявності договору про сплатуаліментів батьки будуть все одно зобов’язанібрати участь у додатковихвитратах на дитину.

Розміручасті одного з батьків у додатковихвитратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуваннямобставин, щомаютьістотнезначення. Додатковівитрати на дитинуможутьфінансуватися наперед абопокриватисяпісляїх фактичного понесення разово, періодичноабопостійно.

Зміни та доповнення до аліментного договору вчиняються шляхом укладення договору про зміни, якийтакожпідлягаєнотаріальномупосвідченню (пункт 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчиненнянотаріальнихдійнотаріусамиУкраїни).Стороні, щовимагаєзміниабоприпинення договору про сплатуаліментів, при неотриманнізгодиіншоїсторонинадано право звернутися до суду з позовом про змінуаборозірвання договору.

Крімзміни і розірвання договору за наявностіпередбачених законом обставинможливевизнанняйогонедійсним. Загальнимипідставамивизнаннянедійснималіментного договору служатьпідстави, передбаченіцивільнимзаконодавством для визнаннянедійснимправочину.

Відповідно до статті 192 СКУ України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

  

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної

контори Чорногуз О.В.

 

Порядок отримання дублікату нотаріального документу

Столична юстиція консультує громадян щодо захисту прав у різних життєвих ситуаціях. Зокрема, щодо відновлення втрачених документів. На сьогоднішній день є досить актуальним питання про відновлення втрачених або зіпсованих нотаріальних документів, наприклад, таких як заповіт, договір (дарування, купівлі-продажу, міни тощо), свідоцтво (про право на спадщину, про придбання майна з прилюдних торгів тощо), довіреність…

Відомо, що дублікатомє другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал.

Порядок видачі дублікатів документів, посвідчених або виданих нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування регулюється статтями 8, 34, 53 Закону України «Про нотаріат», розділом І та главою 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Видача дубліката документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом за місцем його зберігання.

Державний нотаріальний архів чи державна нотаріальна контора видають також дублікати заповітів, які надійшли на зберігання від посадових осіб, зазначених у статті 40 Закону України «Про нотаріат».

У разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою:

- осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія,

- спадкоємців осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, виконавців заповіту - на запит нотаріуса, яким заведено спадкову справу.

Після видачі дубліката, оригінал документу втрачає свою юридичну силу.

Під час видачі дубліката документу як і при вчиненні будь-якої іншої нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний встановити особу, що звернулась за його отриманням.

Для отримання дубліката документу фізичній особі необхідно подати нотаріусу наступний перелік документів:

-  паспорт громадянина України, облікову картку фізичної особи – платника податків;

-   представнику особи, для якої вчиняється нотаріальна дія – нотаріально посвідчену довіреність (із зазначенням, що представник має право представляти інтереси особи в органах нотаріату, в тому числі в державному нотаріальному архіві, з правом отримувати дублікати документів);

-  інформаційну довідку з бюро технічної інвентаризації (якщо предметом правочину є нерухоме майно);

-  довідку з Державного земельного кадастру (якщо правочин стосується земельної ділянки);

-  інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна.

Як вже було зазначено вище, спадкоємцям дублікат видається виключно на запит нотаріуса, яким заведена спадкова справа.

До запиту нотаріусобов’язково має долучити належним чином засвідчену ним фотокопію свідоцтва про смерть та документів, які підтверджують родинні відносини спадкодавця зі спадкоємцем.

Для отримання дубліката документу юридичній особі нотаріусу необхідно надати:

-  витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

-  для представника юридичної особи – нотаріально посвідчену довіреність (із зазначенням, що представник має право представляти інтереси особи в органах нотаріату, в тому числі в державному нотаріальному архіві, з правом отримувати дублікати документів) та/або протокол про призначення виконавчого органу (далі – директора);

-  паспорт директора;

-  статут юридичної особи, або його нотаріально засвідчену копію;

-  копію довідки з ЄДРПОУ про присвоєння юридичній особі ідентифікаційного коду;

-  інформаційну довідку з бюро технічної інвентаризації (якщо предметом правочину є нерухоме майно);

- довідку з Державного земельного кадастру (якщо правочин стосується земельної ділянки);

- інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна.

Також повідомляємо про необхідність сплати державного мита, сплати вартості спеціальних бланків нотаріальних документів, які будуть використані при видачі дублікату та сплати квитанції за додаткові послуги правового характеру державної нотаріальної контори/державного нотаріального архіву.

Вартість послуг приватних нотаріусів визначається на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» - за домовленістю між нотаріусом та особою, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

 

Консультація Міністра юстиції України:

аліменти після повноліття

Шановний Павле Дмитровичу! Маю до Вас питання. В мене - донька, якій зовсім скоро виповниться 18 років, вона навчається на першому курсі в університеті. Її батько справно платить аліменти,  але запевняє, що коли їй виповниться 18ть, припинить платити. Чи може донька розраховувати на його підтримку упродовж навчання?

Світлана Шевченко

Хто має право на утримання?

Українським законодавством передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання  (незалежно від форми) і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

 

Яким чином стягуються кошти на утримання?

Аліменти на утримання повнолітніх дочки або сина, які продовжують навчання, можуть виплачуватись у добровільному або судовому порядку.  Існують два способи сплати аліментів у добровільно порядку:

Перший: батьки укладають між собою договірпро сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору необхідно включати умови про індексацію, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. 

Другий: один із батьків  може подати за місцем своєї роботи заяву про відрахування аліментів на дитину у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Однак така заява може бути ним відкликана.

 

Хто може звернутись до суду?

До суду можуть звернутися  той з батьків, з ким проживає дитина,  або безпосередньо дочка або син, які продовжують навчання. Позовна заява про стягнення аліментів подається  до місцевогосуду за зареєстрованим місцем проживанням або перебуванням відповідача чи позивача.


Які документи необхідні?

До суду подається, зокрема:

  • позовна заява;
  • копія паспорта (позивача та дитини);
  • копія свідоцтва або рішення суду про розірвання шлюбу;
  • копія свідоцтва про народження дитини;
  • довідка з навчального закладу про те, що дитина перебуває на навчанні;
  • довідка про заробітну плату одного з батьків, з якого передбачається стягнення аліментів (за наявності)

При звернені до суду із позовом про стягнення аліментів, позивач  звільняється від сплати судового збору.  

 

Яким може бути розмір аліментів?

Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням:

  • стану здоров'я та матеріального становища дитини та платника аліментів;
  • наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
  • інших обставин, що мають істотне значення.

      Водночас суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

 

Чи можна змінити  розмір аліментів?

Так, згодом розмір аліментівможе бути зменшено або збільшено за рішенням суду. Це залежить від зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я позивача або відповідача.

 

Коли припиняється  право на утримання?

Право на утримання повнолітніх дочки, сина припиняється у разі припинення ними навчання. Разом з тим поновлення навчання, за умови недосягнення 23-річного віку,  дозволяє звернутися з новим позовом до суду про стягнення аліментів.

 

Яка відповідальність за прострочення сплати аліментів?

При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості.


Принагідно хочу нагадати, що завдяки ініціативі Міністерства юстиції України було прийнято пакети законів #ЧужихДітейНеБуває, якими передбачено ряд обмежувальних заходів та фінансових санкцій, які застосовуються до «горе» батьків.

 

Згідно з ними, якщо особа заборгувала аліменти дитині понад 4 місяці (понад 3 місяці у разі, якщо дитина є тяжкохворою або дитиною з інвалідністю), державний або приватний виконавець виносить постанову про застосування обмеження до боржника щодо  виїзду за кордон, керування транспортними засобами, користування зброєю та полювання. Разом з цим, особа включається до «ганебного» списку Єдиного реєстру боржників. Далі, якщо заборгованість по сплаті аліментів складає понад 1 рік, боржнику доведеться сплатити штраф у розмірі від 20 до 50 % від суми заборгованості.


Окремо Мін’юст співпрацює з Державною службою з питань праці та Державною службою зайнятості задля влаштування безробітних,стосовно яких відкрите виконавче впровадження по стягненню аліментів.Результат співпраці - майже 500 працевлаштованих боржників. Таким чином, боржникимають можливість добровільно сплачувати кошти на утримання своїх дітей.  


Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Права неповнолітніх у нотаріальному процесі

 

У нотаріальній практиці зустрічаються випадки, коли правочини укладаються за участі малолітніх чи неповнолітніх осіб. Що це може бути? Правочини стосуються прав власності на майно, отримання спадщини та інших питань. Столична юстиція у рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо деяких питань реалізації прав неповнолітніх.

Насамперед, пригадаємо, яка особа вважається малолітньою, а яка неповнолітньою.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, вважається малолітньою особою. Фізична особа віком від 14 до 18 років вважається неповнолітньою.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, прав та інтересів дітей (в тому числі житлових), тому неприпустиме зменшення або обмеження їх прав та інтересів.

Тепер перейдемо безпосереднього до питання посвідчення правочинів за участю дітей.

Право власності на житло, інше майно у дитини може виникнути в результаті приватизації, отримання в спадщину, за договором дарування, чи договором купівлі-продажу (як правило, за кошти батьків, опікунів). Однак ані батьки, ані особи, які їх заміняють, не мають права самостійно вирішувати питання про відчуження житла, іншого нерухомого чи рухомого майна, якщо правочин певним чином стосується інтересів дитини.

Законодавець вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення найбільш значущих для майнового обороту правочинів. Як правило, це стосується більшості правочинів із землею та іншим нерухомим майном.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх та неповнолітніх осіб нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.

Навіть якщо дитина не є власником (співвласником) відчужуваного нерухомого майна, а має тільки право користування ним (тобто зареєстрована у вказаній нерухомості), дозвіл органу опіки та піклування є обов’язковим.

Правочини за малолітніх вчиняють батьки (усиновлювачі).

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути згода другого з батьків, викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Якщо той із батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені у цій частині статті, можуть бути вчиненні без його згоди, але за згодою органів опіки та піклування.

У разі, якщо другий із батьків заперечує проти укладення правочину щодо майна малолітньої дитини, нотаріус відмовляє заінтересованим особам у вчиненні нотаріальної дії і роз’яснює, що зазначений спір може бути вирішений органом опіки та піклування або судом.

Нотаріус не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них.

Неповнолітня особа має ширші права, ніж малолітня, оскільки вона сама вчиняє правочин за згодою батьків (учиновлювачів).

Але, знову ж, для вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації за участю неповнолітнього (буть то відчуження, чи набуття у власність на ім’я дитини), вимагається попередній дозвіл (згода) органів опіки та піклування.

Справжність підпису(ів) батьків (усиновлювачів) або піклувальників на заяві про їх згоду на посвідчення правочинів від імені неповнолітніх осіб повинна бути засвідчена нотаріально.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування (частина третя статті 177 Сімейного кодексу України).

Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна у всіх випадках, які певним чином стосуються інтересів малолітньої чи неповнолітньої дитини: якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування відчужуваним жилим приміщенням, або ж набуває майно у власність.

 

Права неповнолітніх у нотаріальному процесі

У нотаріальній практиці зустрічаються випадки, коли правочини укладаються за участі малолітніх чи неповнолітніх осіб. Що це може бути? Правочини стосуються прав власності на майно, отримання спадщини та інших питань. Столична юстиція у рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо деяких питань реалізації прав неповнолітніх.

Насамперед, пригадаємо, яка особа вважається малолітньою, а яка неповнолітньою.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, вважається малолітньою особою. Фізична особа віком від 14 до 18 років вважається неповнолітньою.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, прав та інтересів дітей (в тому числі житлових), тому неприпустиме зменшення або обмеження їх прав та інтересів.

Тепер перейдемо безпосереднього до питання посвідчення правочинів за участю дітей.

Право власності на житло, інше майно у дитини може виникнути в результаті приватизації, отримання в спадщину, за договором дарування, чи договором купівлі-продажу (як правило, за кошти батьків, опікунів). Однак ані батьки, ані особи, які їх заміняють, не мають права самостійно вирішувати питання про відчуження житла, іншого нерухомого чи рухомого майна, якщо правочин певним чином стосується інтересів дитини.

Законодавець вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення найбільш значущих для майнового обороту правочинів. Як правило, це стосується більшості правочинів із землею та іншим нерухомим майном.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх та неповнолітніх осіб нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.

Навіть якщо дитина не є власником (співвласником) відчужуваного нерухомого майна, а має тільки право користування ним (тобто зареєстрована у вказаній нерухомості), дозвіл органу опіки та піклування є обов’язковим.

Правочини за малолітніх вчиняють батьки (усиновлювачі).

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути згода другого з батьків, викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Якщо той із батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені у цій частині статті, можуть бути вчиненні без його згоди, але за згодою органів опіки та піклування.

У разі, якщо другий із батьків заперечує проти укладення правочину щодо майна малолітньої дитини, нотаріус відмовляє заінтересованим особам у вчиненні нотаріальної дії і роз’яснює, що зазначений спір може бути вирішений органом опіки та піклування або судом.

Нотаріус не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них.

Неповнолітня особа має ширші права, ніж малолітня, оскільки вона сама вчиняє правочин за згодою батьків (учиновлювачів).

Але, знову ж, для вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації за участю неповнолітнього (буть то відчуження, чи набуття у власність на ім’я дитини), вимагається попередній дозвіл (згода) органів опіки та піклування.

Справжність підпису(ів) батьків (усиновлювачів) або піклувальників на заяві про їх згоду на посвідчення правочинів від імені неповнолітніх осіб повинна бути засвідчена нотаріально.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування (частина третя статті 177 Сімейного кодексу України).

Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна у всіх випадках, які певним чином стосуються інтересів малолітньої чи неповнолітньої дитини: якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування відчужуваним жилим приміщенням, або ж набуває майно у власність.

 

Особливості оформлення права на спадщину,

яка відкрилася за кордоном

 

Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у ріжних сферах життя. Правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» покликаний підвищити юридичну грамотність громадян.

Питання, які висвітлюються в цій статті:

  1. Поняття спадкування.
  2. Місце відкриття спадщини.
  3. Особливі випадки відкриття спадщини.
  4. Видача свідоцтв  на спадщину консульськими установами.

В наш час все частіше громадяни стикаються з проблемами оформлення спадщини. Отже для початку розглянемо, що таке спадкування.

1. Спадкуванням є перехід прав  та  обов'язків  (спадщини)  від фізичної   особи,   яка   померла  (спадкодавця),  до  інших  осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК). Спадщина  відкривається   внаслідок   смерті   особи   або оголошення її померлою (стаття 1220 ЦК ).

     Часом відкриття спадщини є день  смерті  особи  або  день,  з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом  однієї  доби  померли  особи,  які   могли   б
спадкувати одна після одної,  спадщина відкривається одночасно і
окремо щодо кожної з них.  Якщо кілька  осіб,  які  могли б спадкувати одна після одної,
померли під час  спільної  для  них  небезпеки  (стихійного  лиха,
аварії,  катастрофи   тощо), припускається, що вони  померли
одночасно. У цьому випадку спадщина  відкривається  одночасно  і
окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємець, який помер хоч  і  через  декілька  годин  після
спадкодавця,  але  на наступну добу,  не вважається померлим з ним
одночасно і у нього виникає право на спадщину. 

Часом відкриття   спадщини   після  смерті  реабілітованих у встановленому  порядку   громадян   є   день   прийняття   рішення
відповідною  Комісією  з питань поновлення прав реабілітованих про
повернення спадкоємцям першої черги майна реабілітованого.

       2. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 1221 Цивільного кодексу України). Лише якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
       3.  В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Законами, якими встановлені винятки з цього правила є Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (із змінами) та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII (із змінами). Дані нормативні акти встановлюють особливий порядок відкриття спадщини, що відкрилася після смерті осіб, які проживали на тимчасово окупованій території, тобто на території Автономної республіки Крим, та осіб, що на час смерті проживали в населених пунктах, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (частина території Донецької та Луганської областей).
        4. Згідно частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII (із змінами) вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України. А згідно статті 38 цього ж закону, на Консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину.
        Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 за              № 1649/10248 затверджене Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України. Пунктом 3.11. вказаного Положення встановлений порядок видачі свідоцтв про право на спадщину. Зокрема пп. 3.11.1. зазначено, що на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, консулом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, установлені статтею 1298 Цивільного кодексу України. Свідоцтва про право на спадщину підлягають обов’язковій реєстрації (через Міністерство закордонних справ України) в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.
        Також пп. 3.11.4. цього ж Положення встановлено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому спадкодавець проживав постійно, переважно або тимчасово.
До того ж, згідно статті 44 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 № 127/94 (із змінами) консул вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України. Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається Законом України «Про нотаріат», цим Статутом, Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій консулом, яке затверджується Міністерством юстиції України і Міністерством закордонних справ України, а також іншими актами законодавства України. Нотаріальні дії вчинюються в приміщенні консульської установи України. В окремих випадках нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеною установою.
Отже, вчинення нотаріальних дій, зокрема видача свідоцтв про право на спадщину, яка відкрилася за кордоном, є обов’язком Консульської установи України у Державі відкриття спадщини.

       Якщо консулові стане відомо про спадщину, яка відкрилася на
користь громадян України, які проживають в Україні, консул негайно
передає у Міністерство закордонних справ України всі відомі йому
дані про таку спадщину і можливих спадкоємців.

         Згідно пп. 1.2. п. 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 № 282/20595 (із змінами) при зверненні спадкоємця у зв’язку з відкриттям спадщини нотаріус з’ясовує серед іншого відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини. А згідно              пп. 2.1. п. 2 глави 10 розділу ІІ цього Порядку спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV (із змінами) встановлено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України. Виходячи із вищенаведеного та згідно вищезазначених норм українського законодавства, право та обов’язок щодо видачі свідоцтв про право на спадщину, яка відкрилася за кордоном, покладено на консульські установи України.

 

Особливості оформлення права на спадщину,

яка відкрилася за кордоном

 

   Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у ріжних сферах життя. Правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» покликаний підвищити юридичну грамотність громадян.

Питання, які висвітлюються в цій статті:

  1. Поняття спадкування.
  2. Місце відкриття спадщини.
  3. Особливі випадки відкриття спадщини.
  4. Видача свідоцтв  на спадщину консульськими установами.

 

       В наш час все частіше громадяни стикаються з проблемами оформлення спадщини. Отже для початку розглянемо, що таке спадкування.

      1. Спадкуванням є перехід прав  та  обов'язків  (спадщини)  від фізичної   особи,   яка   померла  (спадкодавця),  до  інших  осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК). Спадщина  відкривається   внаслідок   смерті   особи   або оголошення її померлою (стаття 1220 ЦК ).

     Часом відкриття спадщини є день  смерті  особи  або  день,  з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом  однієї  доби  померли  особи,  які   могли   б
спадкувати одна після одної,  спадщина відкривається одночасно і
окремо щодо кожної з них.  Якщо кілька  осіб,  які  могли б спадкувати одна після одної,
померли під час  спільної  для  них  небезпеки  (стихійного  лиха,
аварії,  катастрофи   тощо), припускається, що вони  померли
одночасно. У цьому випадку спадщина  відкривається  одночасно  і
окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємець, який помер хоч  і  через  декілька  годин  після
спадкодавця,  але  на наступну добу,  не вважається померлим з ним
одночасно і у нього виникає право на спадщину. 

Часом відкриття   спадщини   після  смерті  реабілітованих у встановленому  порядку   громадян   є   день   прийняття   рішення
відповідною  Комісією  з питань поновлення прав реабілітованих про
повернення спадкоємцям першої черги майна реабілітованого.

 

       2. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 1221 Цивільного кодексу України). Лише якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
       3.  В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Законами, якими встановлені винятки з цього правила є Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014                  № 1207-VII (із змінами) та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII (із змінами). Дані нормативні акти встановлюють особливий порядок відкриття спадщини, що відкрилася після смерті осіб, які проживали на тимчасово окупованій території, тобто на території Автономної республіки Крим, та осіб, що на час смерті проживали в населених пунктах, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (частина території Донецької та Луганської областей).
        4. Згідно частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII (із змінами) вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України. А згідно статті 38 цього ж закону, на Консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину.
        Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 за              № 1649/10248 затверджене Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України. Пунктом 3.11. вказаного Положення встановлений порядок видачі свідоцтв про право на спадщину. Зокрема пп. 3.11.1. зазначено, що на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, консулом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, установлені статтею 1298 Цивільного кодексу України. Свідоцтва про право на спадщину підлягають обов’язковій реєстрації (через Міністерство закордонних справ України) в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.
        Також пп. 3.11.4. цього ж Положення встановлено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому спадкодавець проживав постійно, переважно або тимчасово.
До того ж, згідно статті 44 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 № 127/94 (із змінами) консул вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України. Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається Законом України «Про нотаріат», цим Статутом, Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій консулом, яке затверджується Міністерством юстиції України і Міністерством закордонних справ України, а також іншими актами законодавства України. Нотаріальні дії вчинюються в приміщенні консульської установи України. В окремих випадках нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеною установою.
Отже, вчинення нотаріальних дій, зокрема видача свідоцтв про право на спадщину, яка відкрилася за кордоном, є обов’язком Консульської установи України у Державі відкриття спадщини.

       Якщо консулові стане відомо про спадщину, яка відкрилася на
користь громадян України, які проживають в Україні, консул негайно
передає у Міністерство закордонних справ України всі відомі йому
дані про таку спадщину і можливих спадкоємців.

         Згідно пп. 1.2. п. 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 № 282/20595 (із змінами) при зверненні спадкоємця у зв’язку з відкриттям спадщини нотаріус з’ясовує серед іншого відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини. А згідно              пп. 2.1. п. 2 глави 10 розділу ІІ цього Порядку спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV (із змінами) встановлено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України. Виходячи із вищенаведеного та згідно вищезазначених норм українського законодавства, право та обов’язок щодо видачі свідоцтв про право на спадщину, яка відкрилася за кордоном, покладено на консульські установи України.

 

Я маю право на спадщину: третя та четверта черги спадкування за законом

Не менш актуальним питанням на даний час є питання спадкування іншими (крім першої) чергами спадкування.

Дане питання врегульовано главою 86 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), та можливість черговості спадкування за законом залежить від таких факторів:

1. відсутності спадкоємців попередньої черги,

2. усунення їх від права на спадкування,

3. неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного кодексу України.

Детальніше розглянемо тертю та четверту чергу спадкування.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України), тобто особи, які є братами та сестрами батьків спадкодавця і водночас дітьми баби та діда спадкодавця. В разі їх смерті за правом представлення спадкуватимуть двоюрідні сестри та брати спадкодавця.

Досить часто за оформленням спадщини звертаються особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, що врегульовано статтею 1264 ЦК України.

Поняття "проживали зі спадкодавцем однією сім'єю" може бути розкрите з урахуванням та виходячи з норм Сімейного кодексу України. Так, за статтею 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До спадкоємців четвертої черги належать жінка і чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

У статті 3 Сімейного кодексу України встановлено й винятки із загального правила, зокрема: подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно; дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Однак такі винятки не можуть застосовуватися до жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, оскільки встановлений виняток чітко персоніфіковано. У статті 1264 ЦК України йдеться про проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Тому в разі існування перерви у спільному проживанні, можна говорити про те, що такі особи не проживали 5 років однією сім'єю.

Слід звернути увагу на те, що до числа спадкоємців четвертої черги не належить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

З понять "однією сім'єю" та "особи" можна зробити висновок, що дві та більше осіб можуть одночасно претендувати на спадкування, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Також, до четвертої черги, можна віднести і вітчима, мачуху, пасинка(ів), падчерку(ок), а також інших осіб, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, осіб, які перебували у фактичних шлюбних відносинах із спадкодавцем.

Окрім того, у випадку виникнення питання про право на спадкування,  такий факт може бути встановлений судом.

Загальний строк для прийняття спадщини  встановлюються у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини, а для інших черг обчислюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття, тобто видача спадщини таким спадкоємцям буде здійснюватися після 9 місяців з моменту відкриття спадщини.

 

Державний нотаріус Одинадцятої

київської державної нотаріальної контори

Іванець Олена Олександрівна

 

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

 

           З початку року в столиці зареєстрували більше 5300 шлюбів ,в рамках проекту «Шлюб за добу» - 1235 шлюби.

Столична юстиція консультує щодо оформлення шлюбного договору: шлюбний договір – перша сходинка до вирішення питань життя сім'ї та сучасного рішення можливих майнових проблем подружжя. Так зване «управління сімейними ризиками» у сімейному житті – це збереження стабільного матеріального становища кожного з подружжя.

           Сторонами шлюбного договору можуть бути подружжя або особи, які мають намір зареєструвати шлюб.

На укладення шлюбного договору мають право й неповнолітні особи. Але для цього потрібна нотаріально засвідчена згода їх батьків або піклувальника.

Варто пам’ятати,  що шлюбний договір можуть укладати лише особи, які мають право на шлюб в Україні. Тобто, його не можуть укласти за нашим законодавством подружжя, які перебувають в одностатевому шлюбі, наприклад, зареєстрованому в іншій країні.

           Шлюбний договір укладається з урахуванням статей 57, 60, 65 Сімейного кодексу України (далі – СК України) - у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків. При цьому, варто звернути увагу, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Важливо і те, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також тривалість дії окремих прав та обов’язків. Окрім цього, у шлюбному договорі можна визначити чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Особливістю шлюбного договору є те, що майнові права та обов’язки подружжя можуть визначатися інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. А саме, у шлюбному договорі можна визначити майно, яке дружина або чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони також можуть домовитися про непоширення прав на майно, набуте ними за час шлюбу, згідно положень статті 60 СК України (спільна сумісна власність), і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть визначитися про можливий порядок поділу майна у разі розірвання шлюбу.

 У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом, або одному з них майна для забезпечення потреб їх дітей та інших осіб.

Подружжя може включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Зацікавлені сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя, незалежно від непрацездатності та потреби, у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

 Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя, у зв’язку з одержанням ним майнової чи грошової компенсації.

Крім того, шлюбний договір може захистити матеріальні інтереси при зраді одного з подружжя. У разі подружньої невірності, постраждала сторона може розраховувати на матеріальну компенсацію, яка узгоджується сторонами при укладанні договору.

Важливо, що шлюбний договір може містити інші пункти, що стосуються сімейних обов’язків. Доповнювати та змінювати його можна у будь-який момент, звернувшись при цьому до нотаріуса.

           Стаття 93 СК України забороняє включення до шлюбного договору умов, які ставлять одного з подружжя у «надзвичайно невигідне матеріальне становище». Тому,  якщо договором буде передбачено, що у разі розлучення один із подружжя отримує все спільне майно, а інший – нічого, то в такому разі суд з великою долею ймовірності визнає таке положення або навіть весь шлюбний договір недійсним. Для того, щоб цьому запобігти, необхідно залишити за кожним із подружжя принаймні один об’єкт нерухомості або матеріальну компенсацію для можливості придбання іншого житла.

          Перед підписанням будь-якого договору, в тому числі й шлюбного, важливо розуміти кожне його положення, щоб уникнути потім майбутніх несподіванок. Крім цього, необхідно обов’язково включати до шлюбного договору положення, відповідно до якого часткова недійсність не свідчить про недійсність шлюбного договору в цілому.

         Шлюбний договір можливо розірвати за згодою двох сторін, уклавши відповідний нотаріально посвідчений договір про розірвання шлюбного договору, або визнати шлюбний договір недійсним (виключно в судовому порядку) за заявою одного з подружжя або третьої особи, інтереси якої цей договір порушує.

Одностороння зміна умов шлюбного договору як і одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

Подружжя має право відмовитись від шлюбного договору, в такому випадку за вибором подружжя права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення, або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. 

Законодавство встановлює підстави, з яких договір може бути визнаним недійсним: недотримання встановленої законодавством нотаріальної форми угоди, або наявність положень, що йдуть всупереч законам України та моральним засадам; укладення договору чоловіком та жінкою, які не досягли повноліття та укладають шлюб без погодження їх батьків (піклувальників); угоду укладено між особами, які не мають повного обсягу дієздатності; одна зі сторін, повністю дієздатна, перебувала у стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій; підписання договору без добровільної згоди однієї зі сторін – внаслідок обману, погроз, насильницьких дій, помилки або використання важких обставин життя особи;  включення умов, що зменшують обсяг прав та обмежують інтереси дитини тощо.

За наявності цих підстав або інших, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України щодо недійсності укладених правочинів, договір між подружжям визнається судом недійсним (повністю або частково).

Укладаючи шлюбний договір подружжя має зрозуміти, що такий договір може значно спростити питання морального та майнового характеру, а також заощадити кошти на юридичну допомогу у майбутньому під час поділу спільно нажитого майна.

З огляду на те, що можливості інституту шлюбного договору з часом розширюються, застосування цього договору на практиці неодмінно має стати більш поширеним.

 

Державний нотаріус

Другої київської державної

нотаріальної контори                                            

Кушнір О. Д.

 

16.04.2019

       Як відновити втрачені документи?

До відділу державної реєстрації актів цивільного стану звернулась громадянка Н з приводу отримання повторного свідоцтва про державну реєстрацію  шлюбу, яке вона втратила.   Шлюб було зареєстровано в іншому відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Через пів години  громадянка Н у піднесеному настрої вийшла з відділу маючи на руках цей документ.

Чи можлива така ситуація? Так, цілком.

 Оскільки повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даним паперового носія актового запису цивільного стану або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану. Запит на підтвердження наявності даного актового запису здійснюється засобами телекомунікаційного зв’язку, а простіше - за допомогою електронної пошти. Відповідь приходить швидко, не пізніше одного робочого дня і, таким чином, видача повторного свідоцтва не займає багато часу. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається повторно без підтвердження у разі зберігання актового запису цивільного стану на тимчасово окупованій території України.

Для отримання повторного свідоцтва пред’являється паспорт або паспортний документ, для громадян інших держав - паспорт для виїзду за кордон та його нотаріально завірений переклад,  за наявності - посвідка на проживання. За повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану справляється державне мито в розмірі 0,51 грн., яке необхідно сплатити до подання заяви.

Від сплати державного мита звільняються громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; громадяни, віднесені до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають на території зон відчуження, безумовного і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні безумовного відселення не менше 2 років, а у зоні гарантованого добровільного відселення- не менше 3 років; громадяни, віднесені до  4 категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 01.01.1993 вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше 4 років; Інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди І і ІІ груп.

         Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану здійснюється за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається представникам зазначених установ за довіреністю установи та при пред'явленні документів, що посвідчують їх особу.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа).

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, у разі документального підтвердження його повноважень. Наприклад: довіреність, ордер та свідоцтво про право на  заняття адвокатською діяльністю, договір про надання  правничої допомоги, тощо.

Іноді у громадян постає питання, як отримати повторно свідоцтва, якщо вони видавались на території іншої держави. Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, витребовують документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, здійснених компетентними органами іноземної держави, через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Документи про державну реєстрацію актів цивільного стану іноземців, осіб без громадянства та громадян України, які проживають за кордоном, витребовуються через дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, а також через Міністерство закордонних справ України за заявою або анкетою (установленого зразка), підписаною особою, яка витребовує документи. Для цього громадянину необхідно  звернутись до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану з вищезазначеними документами, сплатити державне мито,  заповнити анкету, залишити адресу та номер телефону для зв’язку. Спеціалісти відділу державної реєстрації актів цивільного стану згідно правових договорів між державами перешлють вашу анкету до компетентних органів, коли до відділу надійде запитуване вами повторне свідоцтво - зателефонують та повідомлять вас письмово. Щоб його отримати  громадянину потрібно буде звернутись з паспортом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Отримати повторне свідоцтво можливо і за письмовою заявою. Якщо заява до відділу надійшла поштою, то свідоцтво буде надіслано  в 15-денний строк до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем проживання заявника, про що доводиться до його відома листом. Для отримання свідоцтва йому необхідно з’явитись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану до якого надіслане свідоцтво та пред’явити документи, які надають право на отримання повторного свідоцтва.

 

Державна реєстрація смерті

Столична юстиція у рамках правопросвітницької кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо захисту прав у різних життєвих ситуаціях.

Питання державної реєстрації смерті регулюється статтею 17 Закону України « Про державну реєстрацію актів цивільного стану», главою 5 розділу ІІІ «Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 N 52/5.

Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров’я чи судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або проголошення її померлою.

 Також, підставами для реєстрації смерті можуть бути:

 - фельдшерська довідка про смерть;

- лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

- повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України, у разі державної реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

- повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятору, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Із заявою про проведення реєстрації смерті можуть звернутись родичі померлого, його сусіди, працівники житлово-експлуатаційних організацій та інші особи, в тому числі з адміністрації лікувального закладу, де сталася смерть. Така особа повинна пред’явити паспорт або паспортний документ, але відсутність зазначених документів не є підставою для відмови в проведенні реєстрації.

Здійснити державну реєстрацію смерті у місті Києві можна у відділі державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві або у районних відділах ДРАЦС.

Одночасно з оформленням свідоцтва про смерть, відділом реєстрації смерті Головного управління юстиції м. Києва чи районним відділом ДРАЦС видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для одержання допомоги на поховання. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі, якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров’я або судово-медичної установи – не пізніше п’яти днів.

Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. У разі надходження заяви після закінчення одного року з дня настання смерті та, якщо факт смерті встановлено у судовому порядку або особо оголошена судом померлою, державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника.

Якщо померлий мав паспорт або паспортний документ, а також військово-облікові та пільгові документи, то орган реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає їх і в цих документах проставляє відмітку про смерть власника. Слід відзначити, що відсутність зазначених документів не перешкоджає реєстрації смерті.

При реєстрації смерті невпізнаних осіб до актового запису про смерть вносяться тільки ті відомості, які містяться у лікарському свідоцтві про смерть. Якщо надалі померлий упізнаний, відомості про нього, яких бракувало, уносяться згідно з вимогами чинного законодавства на підставі висновку відділу реєстрації актів цивільного стану, за наявності протоколу впізнання трупа.

Реєстрація смерті за заявами, які надійшли після закінчення року з дня настання смерті, провадиться після перевірки наявності реєстрації смерті за місцем настання смерті, за місцем останнього проживання заявника, за місцем поховання чи виявлення трупа.

Датою смерті особи, оголошеної судом померлою, вважається день набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не зазначено в рішенні суду. Якщо надалі особа, по відношенню до якої складено актовий запис, з’явиться або буде відоме її місце перебування, то рішення про її смерть скасовується, а запис про смерть анулюється.

Для отримання свідоцтва про смерть, яка сталося на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України (АР Крим, м. Севастополь та окремі райони Луганської та Донецької областей), необхідно:

  • отримати на непідконтрольній Уряду України території документи, що підтверджують факт смерті особи (у тому числі медичні), попри те, що вони не відповідають установленій законодавством України формі та вимогам та не визнаються Україною;
  • звернутися за місцем проживання (перебування) заявника до відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах території, підконтрольній Уряду України та отримати письмову відмову у державній реєстрації смерті особи, яка має бути використана при підготовці заяви до суду про встановлення факту смерті особи;
  • подати до суду за місцем проживання (перебування) заявника на підконтрольній Уряду України території заяву про встановлення факту смерті особи, а разом з нею подати раніше отримані документи (свідоцтво про смерть, яке видане «ДНР» або «ЛНР», медичні документи, відмову у державній реєстрації смерті особи . Заява подається родичами померлого або їхніми представниками і в ній повинно бути зазначено:
  1. який факт заявник просить встановити та з якою метою;
  2. виклад доказів, що підтверджують факт смерті особи, місце і дату смерті (доказами у справі будуть: свідоцтво про смерть, яке видане «ДНР» або «ЛНР», оригінали чи копії медичних документів, пояснення представників, свідчення свідків).

Така справа розглядається судом невідкладно з моменту надходження відповідної заяви. За результатами розгляду заяви суд постановляє рішення про встановлення факту смерті особи з зазначенням відомостей про дату та місце народження, про дату та місце смерті або (у разі неналежної форми заяви або відсутності вказаних у заяві документів) про повернення заяви або (у разі недостатніх доказів) про відмову у задоволені заяви про встановлення факту смерті особи.

Суд зазначає у рішенні про його негайне виконання та невідкладно видає копію рішення заявнику (у разі відсутності заявника під час проголошення рішення копію рішення про встановлення факту смерті суд надсилає до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації смерті). Для отримання свідоцтва про смерть заявник подає до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію рішення суду про встановлення відповідного факту та паспорт громадянина України (бажано подавати до відділу державної реєстрації актів цивільного стану який відмовив у державній реєстрації смерті).

Головний спеціаліст Подільського
районного у місті Києві відділу
державної реєстрації актів цивільного
стану Головного територіального
управління юстиції у місті Києві
Боднарчук Яна Миколаївна

 

Консультація Міністра юстиції України: як реагувати на порушення під час виборів

Доброго дня! Я - житель міста Миколаєва і, як кожен українець, 31 березня обирав президента. Перебуваючи у кабінці для голосування, помітив як поруч зі мною, у сусідній кабінці, спрацьовує фотоспалах. Я знав, що заповнений виборчий бюлетень не можна фотографувати, тому одразу звернувся до спостерігачів та повідомив про цей факт. Розкажіть, будь ласка, які ще є види правопорушень і як правильно реагувати на них свідомим громадянам. Дякую!
Микола Гнатюк

Перш за все, хочу нагадати, що повторне голосування відбудеться 21 квітня. Вважаю, що кожний свідомий громадянин має прийти на виборчу дільницю та зробити свій вільний вибір. 
Для того, щоб не допустити будь-яких незаконних маніпуляцій у день голосування на виборчих дільницях, сьогодні розповім вам про види правопорушень та відповідальність за їх вчинення.
Шановні українці, будьте уважні: якщо ви стали свідком нижчезазначених правопорушень, негайно звертайтеся до голови відповідної виборчої комісії, офіційних спостерігачів та поліції!

Порушення 
Відповідальність (вид покарання)
- видача виборчого бюлетеня для голосування особі без документа, який підтверджує громадянство України;

демонстрація заповненого виборчого бюлетеня стороннім особам;

винесення виборчого бюлетеня за межі виборчої дільниці;

фото-, відео зйомка заповнених виборчих бюлетенів;

голосування більш ніж один раз;

отримання виборчого бюлетеня від іншої особи, крім уповноваженого члена комісії, який видає виборчий бюлетень.

штраф від 1700 до 5100 грн;
виправні роботи строком до 2 років або обмеження волі до 3 років.

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання виборцем коштів, іншого майна, переваг, пільг, нематеріальних активів за вчинення чи невчинення будь-яких дій, пов’язаних з безпосередньою реалізацією свого виборчого права або права голосу;

передача виборчого бюлетеня сторонній особі;

пропозиція,обіцянка, надання виборцю коштів, іншого майна, переваг, пільг, нематеріальних активів за вчинення або невчинення будь-яких дій пов’язаних безпосередньою реалізацією права голосу.

штраф від 1700 до 5100 грн; 
виправні роботи строком до 2 років або обмеження волі до 2 років.

обмеження волі до 3 років або позбавлення волі до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю від 1 до 3 років;

пошкодження виборчих скриньок.

позбавлення волі від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю від 1 до 3 років.

Додаткову корисну інформацію Ви можете знайти за посиланнями:

Інформація про вибори Президента України: www.cvk. gov.ua/vp_2019/
Державний реєстр виборців: www.drv.gov.ua
Веб-сайт проекту Міністерства юстиції «Я МАЮ ПРАВО!»: www.pravo.minjust.gov.ua

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Порядок видачі повторного свідоцтва про смерть набувачу за спадковим договором чи договором довічного утримання

Столична юстиція консультує щодо захисту спадкових прав громадян.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 (далі - Закон) передбачає, що відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону діяльність органів державної реєстрації актів цивільного стану ґрунтується на принципах дотримання законності, захисту прав і законних інтересів громадян і держави, дотримання таємниці державної реєстрації актів цивільного стану, належного документального оформлення проведеної державної реєстрації. Статтею 19 Закону та пунктами 2,7,8 розділу 4 глави 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5, (далі - Правила) визначено,що повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено такого запису. Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану також можуть повторно видаватися представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акта цивільного стану, в разі документального підтвердження його повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону та абз. 4 п. 4 розділу IV Правил свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, в тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, дідові і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування щодо осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.
Згідно частини першої статті 1302 глави 90 Цивільного кодексу України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Частиною першою статті 744 глави 57 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Набувачем у спадковому договорі та договорі довічного утримання може бути фізична або юридична особа, як це передбачено ч. 2 ст. статті 746 глави 57 та ч.2 статті 1303 глави 90 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищенаведене, якщо особа - набувач за спадковим договором чи договором довічного утримання не входить в коло осіб, що мають право на тримання повторного свідоцтва про смерть (діти, (усиновлені), їх законні представники), не є близьким родичем відчужувача (братом, сестрою, онукою, дідом, бабою як з боку батька, так і з боку матері), не входить до жодної з черг спадкування за законом, або не є спадкоємцем за заповітом, видача повторного свідоцтва про смерть такому набувачу не передбачено чинним законодавством України.
Також, відповідно до п.14 Про затвердження порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 № 1064 (далі- Порядок), особа, що згідно із спадковим договором є вигодонабувачем, за умови пред’явлення договору, паспорта або паспортного документа має право на отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.

Договори між подружжям щодо виховання спільних дітей у випадку розлучення

У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція надає правові консультації щодо різних правових питань. Одне з важливих питань -  це договори між подружжям щодо спільних дітей у випадку розлучення.  

 Конвенція про права дитини та Закон України «Про охорону дитинства» передбачає, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визначено, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 109 Сімейного Кодексу України (далі – Сімейний Кодекс) подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із батьків будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, що буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Сімейний кодекс передбачає два види договорів подружжя щодо спільних дітей:

–       договір про виховання дитини (ч. 1 ст. 109 Сімейного Кодексу);

–  договір про розмір аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 Сімейного Кодексу).

Отже, подружжя, яке має дітей, подаючи до суду заяву про розірвання шлюбу, може укласти один із таких договорів. При цьому процедура розірвання шлюбу буде спрощеною, оскільки врегулюється питання щодо виховання, місця проживання, утримання малолітніх, неповнолітніх дітей у нотаріальному порядку шляхом підписання батьками таких договорів. Умови цього правочину не можуть порушувати особисті та майнові права дитини, що встановлені законодавством України та міжнародними нормативно-правовими актами, які ратифіковані Верховною Радою України.

У чинному сімейному законодавстві України закріплений принцип рівності обох батьків у питаннях виховання дітей.

Згідно вимог ст. 141 Сімейного Кодексу мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, адже усунення одного з них від виховання дитини порушує не тільки право цього батька (матері), а й, як правило, права самої дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 157 Сімейного Кодексу батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Тут можуть бути зафіксовані будь-які важливі для сторін умови: місце спілкування, їх періодичність, тривалість, необхідність присутності третіх осіб при спілкуванні тощо.

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Також умови зазначених договорів подружжя можливо об’єднати. Сторони можуть скласти єдиний договір про виховання та утримання дитини після розірвання шлюбу з урахуванням того, що в такому договорі будуть міститися умови щодо сплати аліментів на дитину, умови стосовно участі батьків у вихованні дитини, тобто: яку участь у забезпеченні умов її життя братиме той із батьків, який буде мешкати окремо, умови здійснення їх права на особисте виховання дитини, а також з ким із батьків буде проживати дитина.

Відповідно ст.160 Сімейного Кодексу місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків; яка вже досягла 10 років – за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Договір не повинен суперечити інтересам дитини. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання (ч. 2 ст. 171 Сімейного Кодексу).

Кожен з батьків повинен розуміти, що у вихованні дитини повинні брати участь обоє батьків. Усунення одного з них від виховання дитини не тільки порушує права батьків, але, в першу чергу, порушує право самої дитини на повноцінне виховання та щасливе дитинство.

 

Зміна імені громадянином України

та її особливості

За Цивільним кодексом України ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері. У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження, а також у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

Які необхідні документи?

Про зміну імені подається заява встановленої форми, що формується та реєструється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян за умови пред'явлення паспорта громадянина України.

До заяви про зміну імені додаються:

свідоцтво про народження заявника;

свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі);

свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано);

свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);

свідоцтва про зміну імені заявника, його батька чи матері, якщо воно було раніше змінено;

заява батьків (одного з батьків або опікуна чи піклувальника у випадках, передбачених частиною другою статті 295 Цивільного кодексу України (для осіб віком 14-15 років);

фотокартка заявника;

документ, що підтверджує сплату державного мита за державну реєстрацію зміни імені, або документ, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита.

Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом з відповідною заявою подається заява батьків про надання згоди (одного з батьків - у разі, коли другий помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері). Заява про надання згоди батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну імені зазначеної особи може подаватися ними особисто, а у разі, коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним з батьків, така заява, нотаріально засвідчена або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим з батьків.

Під час подання заяви про зміну імені працівник державного відділу державної реєстрації актів цивільного стану звіряє вказані в ній відомості з поданими документами заявника, попереджає його про встановлену законодавством відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей і про необхідність обміну паспорта громадянина України.

Державна реєстрація зміни імені громадян України провадиться за їх заявою державним відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання.

Особливості  перевірки документів органами державної реєстрації актів цивільного стану

Для підтвердження достовірності поданих заявником документів відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про зміну імені, додає до зазначених документів відповідні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян або копії відповідних актових записів цивільного стану.

Зміна імені проводиться за наявності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану України відповідних актових записів про народження малолітніх дітей заявника, до яких за наслідками державної реєстрації зміни імені у випадках, встановлених законом, вноситимуться зміни, та їх відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

У разі відсутності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану України актових записів про народження малолітніх дітей заявника та відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян державну реєстрацію зміни імені може бути проведено тільки після їх поновлення та внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в установленому порядку.

У разі реєстрації громадянином України актів цивільного стану в компетентних органах іноземних держав, з якими Україна не уклала договорів про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах, державна реєстрація зміни імені проводиться без витребування копій актових записів цивільного стану.

Реєстрація актів цивільного стану компетентними органами іноземних держав підтверджується відповідними легалізованими у встановленому порядку документами про реєстрацію актів цивільного стану.

 Чи може бути відмова у зміні імені?

Державний відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає необхідні матеріали до органу внутрішніх справ за місцем проживання заявника для надання висновку про можливість зміни імені.

 Орган внутрішніх справ за результатами відповідної перевірки, яка проводиться безоплатно, у місячний строк готує та надсилає висновок про можливість зміни імені разом з усіма матеріалами до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є:

перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом;

наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

подання заявником неправдивих відомостей.

У який термін розглядається заява?

Заява про зміну імені розглядається відділом державної реєстрації актів цивільного стану у тримісячний строк з дня її подання. За наявності поважної причини цей строк може бути продовжено, але не більш як на три місяці.

Розгляд заяви про зміну імені може бути зупинено у разі потреби у поновленні актових записів про народження малолітніх дітей заявника та внесенні їх відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Заява про зміну імені дипломатичним представництвом або консульською установою України розглядається у шестимісячний строк з дня її подання.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документів про зміну імені та висновку органу внутрішніх справ про можливість зміни імені готує висновок про надання дозволу на зміну імені або про відмову у зміні імені в двох примірниках, один з яких надсилає заявнику.

У разі надання дозволу на зміну імені заявник у тримісячний строк від дня його надання відділом державної реєстрації актів цивільного стану може звернутися для державної реєстрації зміни імені до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким складається актовий запис про зміну імені. Якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути оскаржена в суді в установленому порядку.

Державна реєстрація зміни імені не тягне за собою внесення змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно особи, яка змінила ім'я, та її малолітніх і неповнолітніх дітей, крім передбачених законом випадків, а також її повнолітніх дітей.

На підставі актового запису про зміну імені відділ державної реєстрації актів цивільного стану змінює прізвище батьків в актовому записі про народження малолітніх дітей заявника у разі зміни прізвища таких дітей з дотриманням вимог Сімейного кодексу України.

На підставі актового запису про зміну імені в актовому записі про народження малолітньої дитини заявника змінюються відомості щодо імені батька та по батькові дитини у разі подання батьками відповідної заяви про зміну по батькові дитини.

Після цього надсилаються відповідні повідомлення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі для внесення аналогічних змін до других примірників актових записів цивільного стану.

Відомості про зміну імені підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Раніше видані свідоцтва про народження малолітніх дітей заявника вилучаються і знищуються в порядку, передбаченому Порядком обліку, звітності та зберігання бланків свідоцтв.

Про державну реєстрацію зміни імені призовника і військовозобов'язаного відділ державної реєстрації актів цивільного стану в семиденний строк надсилає повідомлення районному, районному у місті, міському чи міськрайонному військовому комісаріату, у якому він перебуває на обліку, а також повідомлення до органу внутрішніх справ, територіального підрозділу Державної міграційної служби України, за місцем проживання заявника.

Після державної реєстрації зміни імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану на першій сторінці паспорта заявника робиться відмітка про те, що паспорт у зв'язку із зміною імені підлягає обміну протягом місяця.

Чи є платною ця послуга?

Заявником сплачується державне мито у розмірі 0,3 неоподаткованого мінімуму доходів громадян та 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян  – при повторній зміні імені.

Від сплати державного мита звільняються:

громадяни, віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

громадяни, віднесені до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;

громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

інваліди I та II групи.

Нормативні акти, якими регламентується надання адміністративної послуги

Цивільний кодекс України;

 Сімейний кодекс України;

Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року № 523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 669-р «Про реалізацію пілотного проекту у сфері державної реєстрації актів цивільного стану»

Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 року № 3307/5), зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940

Порядок розгляду відділами державної реєстрації актів цивільного стану – учасниками пілотного проекту заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, поданих через мережу Інтернет, затверджений наказом Міністерства юстиції України 09 липня 2015 року № 1187/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України  09 липня 2015 року за № 813/27258

 

Право дружини та чоловіка на зміну прізвища

Згідно статті 35 Сімейного кодексу України передбачено право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу.  Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.

Столична юстиція в рамках реалізації правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує щодо захисту прав українців.

Наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений.  Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

Право дружини та чоловіка на зміну прізвища закріплено статтею 53  Сімейного кодексу України.

Отже, якщо шлюб був зареєстрований після 01.01.2004 року (дата набрання чинності Сімейного кодексу України), та якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.

 Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану  відповідно до  статті 53 Сімейного кодексу України за формою, наведеною в додатку 4 до Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011  № 96/5 подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника або до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб (крім випадків, коли актовий запис про шлюб складено дипломатичним представництвом або консульською установою України) при пред'явленні паспорта або паспортного документа.

Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території України, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території на їх вибір.

Громадяни України, які переселилися з тимчасово окупованої території України, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану до відділу державної реєстрації актів цивільного стану на їх вибір.

Громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.

 Заява повинна бути заповнена розбірливо, у ній мають бути надані вичерпні відповіді на всі запитання.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України не вправі відмовити громадянину в прийнятті та розгляді заяви про внесення змін.

Якщо заявник не володіє державною мовою, заява може бути складена іншою особою в присутності перекладача та підписана заявником, про що на ній робиться відповідний запис.

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається, особою, щодо якої складено актовий запис.

Разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються свідоцтво або свідоцтва про шлюб ( після 16.12.2016 року у зв’язку із внесеними змінами до Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000  № 52/5 на підставі наказу Міністерства юстиції України 02.12.2016 №3447/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України з питань державної реєстрації актів цивільного стану», на підставі актового запису про шлюб кожному із подружжя видається свідоцтво про шлюб).

У разі відсутності (втрати) актового запису цивільного стану, до якого необхідно внести зміни, розв'язання питання можливе тільки після поновлення втраченого актового запису відповідно до Правил.

Заява дружини або чоловіка, які зберегли дошлюбні прізвища, про обрання прізвища одного з них як спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя згідно із статтею 53 Сімейного кодексу України за встановленою формою, є підставою для внесення змін до актового запису про шлюб.

Зміни вносяться в паперові носії актового запису про шлюб та одночасно до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Після внесення змін до актового запису про шлюб заявнику повторно видається або надсилається для вручення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його проживання свідоцтво про шлюб. На свідоцтві проставляється штамп "Повторно". Свідоцтво або свідоцтва про шлюб, подані заявником для внесення змін, анулюється та знищується у встановленому порядку.

Реалізація кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» у столиці

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психоемоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відносини з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх життя. Тож уроки та неформальне спілкування з дітьми у цьому напрямку дають перші плоди: школярі активно долучаються до ініціатив юстиції, об’єднуються та генерують нові цікаві ідеї.

Якщо маєте цікаві ідеї та хочете реалізувати їх спільно із столичною юстицією, телефонуйте (044) 270-58-40, 279-85-41 або надсилайте на E-mail info@kv.minjust.gov.ua

Загальнонаціональний право​просвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО​!» реалізується Міністерством юстиції у співпраці з системою безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції, за підтримки юридичних клінік, міжнародних донорів та партнерів.

Наша мета – підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави.

Ми не лише інформуємо громадян про їхні права, а й навчаємо їх, як ці права захищати. Ми даємо чіткі й зрозумілі поради, як діяти, коли твої права порушують. Ми доводимо, що держава може бути твоїм партнером, і встановлюємо рівність перед законом для кожного українця.

Одним з ключових елементів, який забезпечує реалізацію проекту «Я МАЮ ПРАВО!», є надання громадянам безоплатної правової допомоги. Це дієвий та ефективний механізм, який дає можливість захистити свої права кожному.

Нагадаємо, що з початку року юстиція Києва провела майже 400 правопросвітницьких заходи для майже 15 тисяч громадян.

З початку квітня співробітники столичної юстиції провели майже 130 правових уроків у протидії булінгу. Вчили як боротись з булінгом та попереджали про відповідальність за цькування більше 5 тисяч школярів у майже 40 закладах освіти столиці та бібліотеках.  Співробітники управління проводять уроки у різноманітних  цікавих формах: переглядають фільми та соціальні ролики, проводять правові театри, організовують квести та моделюють різні ситуації пов’язаних з булінгом та разом зі школярами шукають виходи з них.

Ролики «Я МАЮ ПРАВО!» мають нагоду побачити відвідувачі ДРАЦСів, користувачі столичного Метрополітену (станції Політехнічний Інститут, Театральна, Хрещатик, Льва Толстого та інші) та клієнти «Приват-банку» у більше 2,5 тисячах відділень по всій Україні. Також перед переглядом фільмів з проектом «Я МАЮ ПРАВО!» ознайомлюються відвідувачі муніципальних кінотеатрів «Лейпциг», «Флоренція», «Дніпро», «Кіото», «Київська Русь» та «Супутник». Подорожуючі кияни та гості столиці мали нагоду ознайомитись із проектом «Я МАЮ ПРАВО!» на основному екрані Центрального залізничного вокзалу Києва та Центрального автовокзалу столиці.

Столична юстиція налагодила активну співпрацю у напрямку захисту прав громадян з іншими державними інституціями. Відтак, ролик «Я МАЮ ПРАВО!» транслюється в Державному інституті сімейної та молодіжної політики, у навчальних закладах столиці (зокрема, Київському університеті імені Б. Грінченка, Національній академії державного управління при Президентові України).

Захищайте свої права разом з Мін’юстом!

Розлучення у відділах державної реєстрації актів цивільного стану

У рамках правопросвітницької кампанії Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція консультує щодо деяких питань розірвання шлюбу: як передбачено діючим законодавством України, найбільш швидким і водночас максимально безболісним способом розірвати шлюб - є подача заяви подружжя, яке не має дітей до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

На сам перед це обумовлено тим, що Відділи ДРАЦС, на відміну від судів, не зобов’язані вживати заходів щодо примирення подружжя, а розірвання шлюбу провадиться по закінченню місячного терміну з дня подачі заяви.

Статтею 106 Сімейного кодексу України закріплено норму, згідно якої подружжя, яке дійшло згоди припинити шлюбні відносини, за умови відсутності у них спільних дітей (дитиною вважається особа, яка не досягла 18 років) можуть подати заяву до Відділу ДРАЦС за місцем проживання одного з них.

Здійснюється дана процедура наступним чином:

-   подружжя приходить до Відділу ДРАЦС;

-   безпосередньо звертаються на прийом, або ж через портал Мін’юсту попередньо здійснюють запис на прийом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану;

-   надають працівникам відділу документи для розлучення, а саме, 2 паспорта та свідоцтво про шлюб;

-   працівник  видає подружжю реквізити для проплати держмита на розлучення. (Відповідно до ч. 5 ст. 3 Декрету КМУ № 7-93 від 21.01.1993 року, вартість держмита на розлучення становить 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) ;

-   на підставі поданих документів працівником  вносяться дані подружжя до Державного реєстру актів цивільного стану та назначається дата державної реєстрації розірвання шлюбу.

-   на підставі внесених даних, формується заява встановленого зразка, надається подружжю для читання і підпису.

При прийнятті заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, особам роз'яснюються порядок і умови державної реєстрації розірвання шлюбу, а також момент його припинення.

Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться після закінчення одного місяця від дня подання відповідної заяви, якщо вона не була відкликана.

Якщо у  громадян  є електронний цифровий підпис, то вони можуть  подати заяву про державну реєстрацію шлюбу  до Відділу ДРАЦС  через  Веб портал Міністерства юстиції України «Звернення у сфері державної реєстрації» та по закінченню місячного терміну з дня подачі заяви звертаються до Відділу для проведення державної реєстрації розірвання шлюбу.

Важливо також зазначити, що у зв’язку з прийняттям 14.07.2016 № 1474-VIII Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», що набув чинності з 01.10.2016.

Пунктом 2 розділу І прийнятого Закону України внесено зміни до статей 14 та 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», зокрема, виключено норми щодо проставлення відмітки про шлюб та розірвання шлюбу в паспортах громадян України.

У зв’язку з вищезазначеним, відмітки про розірвання шлюбу в паспортах громадян України не проставляються, а розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Начальник Дарницького районного
у місті Києві відділу державної
реєстрації актів цивільного стану
Головного територіального
управління юстиції у місті Києві                                                                                Ю.В.Костюченко

 

Порядок складання заповіту

Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у різних життєвих ситуаціях.

Життя швидкоплинне, а його закінчення непередбачуване. Тому варто завчасно подумати про своїх родичів та своє майно, долю якого після смерті потрібно буде вирішувати. Захистити своїх родичів від суперечок, а майно від «розпилювання» можна досить просто – склавши за життя зоповіт.

Що це за документ, яка процедура його складення та що саме у ньому можна передбачити?

       Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом  є  особисте  розпорядження  фізичної  особи  на випадок своєї смерті. Право на заповіт має  фізична  особа  з  повною  цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.  Вчинення заповіту через представника не допускається.

        Заповідач може призначити  своїми  спадкоємцями  одну  або кілька  фізичних  осіб,  незалежно  від  наявності  у нього з цими особами сімейних,  родинних  відносин,  а  також  інших  учасників цивільних відносин. Заповідач  може  без  зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

      Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у  спадщині.  Чинність  заповіту щодо  осіб,  які  мають  право  на  обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

       У  разі  смерті  особи,  яка  була  позбавлена  права   на спадкування,   до  смерті  заповідача,  позбавлення  її  права  на спадкування втрачає чинність.  Діти (онуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Заповідач має право охопити заповітом права та  обов'язки, які  йому належать на момент складення заповіту,  а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

       Заповідач має право скласти заповіт  щодо  усієї  спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права,  до спадкоємців,  яких він  призначив,  переходить  та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність  заповіту  щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

      Заповідач може зобов'язати спадкоємця до  вчинення  певних дій  немайнового характеру,  зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до  вчинення  певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.   

   Малолітні,  неповнолітні,  повнолітні  непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують,   незалежно від змісту заповіту,  половину частки,  яка належала   б   кожному   з  них  у  разі  спадкування  за  законом (обов'язкова частка).

       До обов'язкової частки у спадщині  зараховується  вартість речей   звичайної   домашньої   обстановки   та  вжитку,  вартість заповідального відказу,  встановленого на користь особи,  яка  має право  на  обов'язкову  частку,  а  також  вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.      

     Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи,  яка призначена у  заповіті,  наявністю  певної  умови,  як пов'язаної,  так  і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців,  проживання  у  певному  місці,  народження   дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена  у  заповіті,  має існувати на час відкриття спадщини.

        Подружжя  має  право  скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.  У   разі  складення  спільного  заповіту  частка  у  праві спільної  сумісної  власності  після  смерті  одного  з   подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя  дружини  та  чоловіка  кожен  з  них  має  право відмовитися   від   спільного   заповіту.  Така  відмова  підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

 

У столиці триває всеукраїнська правопросвітницька кампанія «Я маю право голосу»

      У рамках проекту «Я маю право!» у столиці триває всеукраїнська правопросвітницька кампанія «Я маю право голосу». Кампанію розпочато на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 638-р Міністерством юстиції України спільно з Центральною виборчою комісією України.
Мета кампанії:

  • інформування виборців щодо виборчих прав та виборчих процедур до, під час та після голосування на виборах;
  • інформування щодо особливостей участі у виборах окремих категорій осіб (виборців, які перебувають не за місцем виборчої адреси, внутрішньо переміщених осіб, осіб не здатних самостійно пересуватися);
  • активізація правосвідомості громадян, у тому числі тих, хто голосує вперше, щодо усвідомленої реалізації виборчого права;
  • мобілізація максимальної кількості українців для участі у виборах.

           Розпочалася кампанія 6 березня, і триватиме до 21 квітня 2019 року.
   Планом реалізації кампанії передбачено проведення правопросвітницьких заходів та розповсюдження інформаційних матеріалів кампанії, для громадян України старше 18-річного віку. До партнерства у реалізації кампанії передбачається залучати окружні та дільничні виборчі комісії, центри з надання безоплатної правової допомоги, заклади вищої та професійної освіти, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадські організації тощо.
Реалізацію правопросвітницької кампанії «Я маю право голосу» у столиці покладено на Головне територіальне управління юстиції у місті Києві.

28.03.2019

Виконання рішень суду

У рамках правопросвітницької кампанії Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!» у напрямку «Як вирішити спір?» та «Не отримуєш аліменти?» столична юстиція консультує щодо виконання рішень суду, як складової вирішення спірних ситуацій.

Передумови для введення інституту медіації під час здійснення виконавчого провадження передбачені як процесуальним законодавством, так і Законом України «Про виконавче провадження», оскільки їх норми передбачають можливість укладення мирової угоди в процесі виконання судового рішення.

Так, статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до приписів статті 434 Цивільного процесуального кодексу України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Про затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення або про задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення судом постановляється ухвала.

Разом з тим, як зазначено у частині третій статті 434 ЦПК, суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 207 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 206 цього Кодексу.

Тобто, суд може постановити ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди в процесі виконання рішення, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Також суд може відмовити у задоволенні заяви стягувача (або його законного представника) про відмову від примусового виконання рішення в разі:

1) якщо така відмова суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; або

2) якщо дії законного представника стягувача суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Аналогічні положення передбачені статтею 330 Господарського процесуального кодексу України.

На відмінну від норм цивільного та господарського процесуального закону, якими передбачено можливість укладення мирової угоди під час виконання судового рішення, статтею 377 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано питання укладення між сторонами виконавчого провадження заяви про примирення. Така заява сторін або ж заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві.

За результатами розгляду вказаних заяв суд може постановити ухвалу про затвердження умов примирення сторін виконавчого провадження або про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження.

При цьому суд не затверджує умови примирення сторін виконавчого провадження або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси, або ж виходить за межі компетенції суб’єкта владних повноважень.

Важливим моментом, на який треба звернути увагу, є те, що згідно з вимогами процесуального закону сторони можуть примиритися на умовах, що виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Отже, за допомогою медіації на стадії виконання судових рішень можна вирішити навіть ті питання між сторонами, які не охоплені судовим рішенням, а також низку проблем, які пов’язані із складністю та неможливістю примусового виконання певних видів рішень. Звернення сторін виконавчого провадження до медіаційної процедури дозволить врахувати інтереси як стягувача, так і боржника та прийняти взаємовигідне рішення, яке може суттєво відрізнятися від рішення суду.

Разом з тим, виходячи з вищенаведених положень процесуального законодавства, слід зазначити, що мирова угода чи заява про примирення набувають юридичної сили лише після їх затвердження судом.

Медіаційна ж угода, як це передбачається в проекті Закону України «Про медіацію» (реєстр. № 3665), не потребує будь-якого затвердження, а домовленості, досягнуті сторонами за результатами проведення медіації, можуть бути викладені письмово в договорі.

Таким чином, у разі проведення медіації на стадії виконавчого провадження медіаційна угода може стати підставою для укладення мирової угоди.

Водночас, при розгляді питання щодо запровадження медіаційних процедур в процесі примусового виконання судових рішень, необхідно не забувати про закріплене статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначення самого виконавчого провадження, яке передбачає певну сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішень.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження гарантує примусове виконання рішень, а якість такого примусового виконання визначає дієвість механізму правового регулювання в країні.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.

У свою чергу відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, з дотриманням основних засад виконавчого провадження, передбачених статтею 2 цього Закону, зокрема, розумності строків виконавчого провадження.

У зв’язку з цим при запровадженні медіації у виконавчому провадженні слід враховувати такий чинник, як можливе зловживання з боку боржників, що може призвести до затягування строків виконавчого провадження та порушення основного визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання рішень.

Як вже було зазначено, на сьогодні в законодавстві передбачено декілька альтернативних умов примирення сторін на стадії примусового виконання рішень: мирова угода, відмова стягувача від примусового виконання судового рішення, примирення сторін, залік однорідних вимог. При цьому наслідком за кожною із таких процедур передбачено закінчення виконавчого провадження та винесення відповідної постанови виконавцем.

Крім того, слід відмітити, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає процедури добровільного виконання рішень боржником (крім рішень про стягнення періодичних платежів).

Оболонський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ                               Ярмоленко Катерина Юріївна    

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві             

 

 

Вирішення спорів за представництвом (довіреність)

Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у напрямку захисту прав «Як вирішити спір?» у рамках кампанії «Я МАЮ ПРАВО!».

Для початку слід зазначити, що відповідно до положень ст. 244 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) довіреністю є письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Дане визначення можна назвати вдалим з точки зору юридичної техніки. У Законі України «Про Нотаріат» та «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» йдеться про те, що до повноважень нотаріусів та інших осіб, які уповноважені на вчинення нотаріальних дій, належить посвідчення довіреностей. Водночас у ст. 58 Закону України «Про нотаріат»

Довіреність сама по собі не є підставою виникнення відносин представництва, а лише дозволяє їх суб'єктам зручніше оформити ці відносини. Центральною функцією довіреності є інформаційна функція щодо третьої особи - учасника правочину, адже сама з її змісту вона переважно дізнається про зміст, обсяг, строк та характер повноважень представника.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком залежать від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень вирізняють такі види довіреностей:

  • разова - нам виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);
  • спеціальна - на виконання будь - яких однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року);
  • генеральна - на загальне управління майном довірителя. Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не будь-якої окремої угоди чи будь-яких категорій, а на укладення будь-яких угод.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому поза письмової формою немає довіреності. Довіреності, які видаються громадянам, повинні бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так, що угод, які вимагають нотаріальної форми, довіреність повинна бути посвідчена державним чи приватним нотаріусом. До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюють (ст. 40 Закону України «Про нотаріат»):

1) довіреності осіб, які перебувають на лікуванні у госпіталях, лікарнях, санаторіях, будинках престарілих, - посвідчені головлікарями, начальниками госпіталів, заступниками з медичної частини, черговими лікарями;

2) довіреність громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України,

- посвідчені капітанами цих суден;

3) довіреності громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та побідних експедиціях, - посвідчені начальниками експедиції;

4) довіреності військовослужбовців - посвідчені командирами частин, з’єднань, установ і закладів;

5) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, - посвідчені начальниками виправно - трудових установ.

Довіреності, які видаються організаціями для укладення будь-яких договорів, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються самою організацією шляхом підпису її керівником та скріплюються печаткою. Довіреності на одержання чи видачу грошей та інших матеріальних цінностей повинні бути також підписані головним бухгалтером.

Поруч з нотаріальною формою законодавець допускає випадки посвідчення довіреності за місцем роботи, навчання. Лікування або місцем проживання довірителя. Це довіреності на : одержання заробітної плати, стипендії. Пенсії. Аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції - поштових переказів, посилок тощо (ст. 245 ЦК України).

Скасовуючи довіреність, довіритель зобов’язаний повідомити про це довірену особу, а також зацікавлених третіх осіб, оскільки права та обов’язки, які випливають з довіреності, зберігають силу для довіреної особи доти, доки вона не дізнається (або повинна бала дізнатися) про припинення дії довіреності. При припиненні довіреності представник чи його правонаступник зобов’язаний негайно повернути довіреність.

Законодавець передбачає випадки, коли довірена особа може передоручити здійснення наданих їй повноважень іншій особі, а саме:

- якщо передоручення передбачене у довіреності;

- якщо передоручення необхідне для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. При цьому довірена особа не має змоги сповістити довірителів й отримати його згоду на передоручення.

Довіреність, видана у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю вимушений робити це для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Передоручення може бути скасоване у будь-який час як довірителем, так і довіреною особою, яка його видала.

 15 КДНК

 

Консультація Міністра юстиції України: як проголосувати вимушеним переселенцям. 

Доброго дня! Я - переселенець з нині окупованої території у Луганській області, хочу взяти участь у виборах Президента України, які відбудуться в неділю. Поясніть будь-ласка, чи маю я право брати участь у голосуванні і що для цього потрібно?
Микола Саєнко

Перш за все, хочу наголосити, що невід'ємним правом громадянина України є право вільно обирати владу. Проголосувати на виборах президента, звичайно, зможуть і внутрішньо переміщені особи.

Далі проінформую вас щодо того, як перевірити себе у списках виборців та порядку голосування.

Як перевірити себе у списках виборців? 
Це можна зробити в особистому кабінеті виборця на веб-сайті Державного реєстру виборців: drv.gov.ua або на виборчійдільниці з 23 березня 2019 року.

Як змінити місце голосування?
Для цього потрібно зробити 2 простих кроки:
1. До 25 березня включно необхідно звернутися до органу ведення Державного реєстру виборців за місцем перебування на день виборів або за місцезнаходженням виборчої дільниці, де буде зручно голосувати, або за місцем реєстрації проживання.
2. Подати заяву про тимчасову зміну місця голосування.

Які документи потрібні для зміни місця голосування?
Паспорт громадянина України (у вигляді книжечки або картки) чи тимчасове посвідчення громадянина України;
посвідчення військовослужбовця/військовий квиток (для військовослужбовців строкової служби);
документи, які підтверджують необхідність тимчасової зміни місця голосування:
- довідка з місця навчання;
- посвідчення про відрядження;
- проїзні документи;
- договір оренди житла тощо.

Наголошую! Виборцям, адреса реєстрації яких знаходиться на території тимчасово окупованих територій ОРДЛО та АР Крим, не потрібно подавати документи, які підтверджують необхідність зміни місця голосування!

Як дізнатись про зміну місця голосування?
Після задоволення заяви про зміну місця голосування виборцю видається відповідне посвідчення. Далі необхідно перевірити себе у списку на виборчій дільниці, яку визначено місцем голосування упосвідченні або в особистому кабінеті виборця на веб-сайті Державного реєстру виборців: drv.gov.ua.

Що потрібно зробити у день виборів?
1. Взяти один із документів: 
- Паспорт громадянина України у вигляді книжечки або картки;
- тимчасове посвідчення громадянина України;
- посвідчення військовослужбовця/військовий квиток (для військовослужбовців строкової служби).
2. Отримати виборчий бюлетень та поставити свій підпис про його отримання: 
- у списку виборців; 
- на визначеному місці на контрольному талоні виборчого бюлетеня.
3. Заповнити виборчий бюлетень особисто в кабіні (кімнаті) для таємного голосування.
4. Опустити виборчий бюлетень у виборчу скриньку у спосіб, який забезпечує таємницю голосування.

Що вважається порушенням під час проведення голосування?
Видача виборчого бюлетеня для голосування особі без документа, який підтверджує громадянство України; 
демонстрація заповненого виборчого бюлетеня стороннім особам;
наявність сторонніх осіб у кабіні для таємного голосування; 
винесення виборчого бюлетеня за межі виборчої дільниці; 
фото -, відео зйомка заповнених виборчих бюлетенів; 
голосування більш ніж один раз;
отримання виборчого бюлетеня від іншої особи, крім уповноваженого члена комісії, який видає виборчий бюлетень.

Яка передбачена відповідальність за порушення на виборах? 
Відповідальність за скоєння злочину проти виборчих прав громадян встановлюється Кримінальним кодексом України. Залежно від ступеня тяжкості злочину передбачається: штраф від 1700 до 5100 грн, виправні роботи строком до 2 років або обмеження волі до 3 років. Пошкодження виборчих скриньок карається позбавленням волі від 5 до 7 років зпозбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю від 1 до 3 років.

Шановні українці, якщо ви стали свідком порушення під час проведення голосування, обов’язково звертайтеся доголови відповідної виборчої комісії, офіційних спостерігачів та поліції!

Додаткову корисну інформацію Ви можете знайти за посиланнями:

Інформація про вибори Президента України: www.cvk. gov.ua/vp_2019/
Державний реєстр виборців: www.drv.gov.ua
Веб-сайт проекту «Я МАЮ ПРАВО!»: pravo.minjust.gov.ua.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Послуги ДРАЦСу у Центрах надання адміністративних послуг: реєстрація шлюбу та народження 

Наказом Міністерства юстиції України від 29.08.2018 № 2825/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів у сфері державної реєстрації актів цивільного стану», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.08.2018 за № 979/32431 (далі – Наказ) спрощено порядок надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації актів цивільного стану .

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 523-р щодо деяких питань надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг, надання послуг здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану та через центри надання адміністративних послуг, утворені згідно із Законом України «Про адміністративні послуги», в адміністративно-територіальних одиницях та за переліком таких послуг, що визначається Міністерством юстиції. Надання таких послуг здійснюється на основі узгоджених рішень між територіальними органами Міністерства юстиції та органами, якими утворено такі центри.

До переліку адміністративних послуг у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, які можуть надаватись через центри надання адміністративних послуг належать:

- державна реєстрація народження;

- державна реєстрація смерті;

- державна реєстрація шлюбу;

- державна реєстрація розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке не має дітей;

- державна реєстрація зміни імені;

- внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

Адміністратор центру надання адміністративних послуг за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян формує та реєструє заяву, на якій заявник за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній, проставляє власний підпис.

Якщо документи, що подаються для державної реєстрації актів цивільного стану, складені іноземною мовою, до заяви обов’язково додаються переклад їх тексту українською мовою, а також копії паспортного документа іноземця, посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, засвідчені в установленому порядку.

У разі подання заяви про державну реєстрацію смерті до неї за наявності додаються паспорт громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства померлого, а також військово-облікові та пільгові документи.

У разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації шлюбу, до центрів надання адміністративних послуг адміністратор такого центру з додержанням вимог, передбачених статтею 32 Сімейного кодексу України, призначає з використанням програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян та з урахуванням побажань наречених день та час державної реєстрації шлюбу.

Центр надання адміністративних послуг забезпечує передачу заяви та документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці на розгляд та зберігання.

Заява про державну реєстрацію народження або смерті та документи, необхідні для такої державної реєстрації, передаються до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в день звернення заявника або не пізніше наступного робочого дня у разі їх отримання поза робочим часом відділу.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану невідкладно в день отримання заяви від центрів надання адміністративних послуг обліковує її у відповідному журналі прийому заяв, де здійснює відмітку про подання такої заяви через центр надання адміністративних послуг.

Перебіг строку у разі подання заяви про державну реєстрацію актів цивільного стану через центр надання адміністративних послуг починається з дня реєстрації такої заяви адміністратором відповідного центру в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Державна реєстрація актів цивільного стану, видача відповідного свідоцтва та у випадках, передбачених цими Правилами, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до законодавства.

У разі подання документів через центри надання адміністративних послуг отримання свідоцтва про народження, смерть, письмової відмови в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану, висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені здійснюється в центрі надання адміністративних послуг, через який подано відповідну заяву.

Центр надання адміністративних послуг забезпечує отримання відповідних документів не пізніше наступного робочого дня з дня державної реєстрації акту цивільного стану чи прийняття відділом державної реєстрації актів цивільного стану рішення про відмову в проведенні такої реєстрації або складання висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, відділ державної реєстрації актів цивільного стану на підставі акта приймання-передавання передає оформлене ним свідоцтво чи письмову відмову в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновок про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені уповноваженій особі центру надання адміністративних послуг для подальшого вручення заявнику. Разом із свідоцтвом про народження, смерть також передається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану у графі «Для відміток» актового запису про народження, смерть проставляє відмітку про проведення такої реєстрації без присутності заявника та отримання свідоцтва, витягу через центр надання адміністративних послуг.

У разі неотримання заявником свідоцтва, витягу чи письмової відмови в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені протягом одного місяця з дня їх надходження до центру надання адміністративних послуг вони повертаються на підставі акта приймання-передавання до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану для зберігання та подальшої видачі заявнику відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Письмову відмову в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновок про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає заявнику не пізніше наступного робочого дня після її (його) повернення центром надання адміністративних послуг.

Разом з тим інформуємо, що Центром надання адміністративних послуг міста Києва та Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві підписано Узгоджене рішення про співробітництво у сфері державної реєстрації народження дитини.

Упорядник: начальник Шевченківського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ворожко Ольга Олегівна.

 

Начальник Шевченківського

районного у місті Києві відділу

державної реєстрації актів цивільного                                                О.О.Ворожко

стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві 

 

 

Захист прав на нерухоме майно: Порядок посвідчення договорів дарування нерухомого майна 

Досить розповсюдженою нотаріальною дією є посвідчення договорів дарування нерухомого майна. Поняття і основні положення, що стосуються укладення таких договорів, регулюються главою 55 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає другій стороні (обдаровуваному) майно (дарунок) у власність. В результаті посвідчення договору дарування припиняється право власності у дарувальника і виникає право власності в обдарованої особи, при цьому дарувальник не має права вимагати від обдарованого будь-яких дій на його користь. Тому, якщо при цьому дарувальник в договорі хоче встановити обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, то така угода не буде договором дарування.

Істотною умовою договору дарування є його річ. Як правило, предметом договору дарування є нерухоме майно. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В чому ж особливість посвідчення договорів дарування нерухомого майна?

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає  нотаріальному посвідченню. Крім того, відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Таким чином, в обдаровуваного право власності на отриману в дарунок нерухомість виникне тільки після держреєстрації цього права (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», договори про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, 
садового будинку, гаражу, земельної ділянки та іншого нерухомого майна посвідчуються за  місцезнаходженням
цього майна або за місцезнаходженням
місцем реєстрації) однієї із сторін правочину
.

Як і в разі посвідчення будь-яких угод, оформлюючи договір дарування нерухомого майна, нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст угоди справжнім намірам сторін, визначає дієздатність та правоздатність сторін, які беруть участь в угоді.

Укладення угод про нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, відрізняється від інших угод тим, що нотаріус при їх посвідченні зобов'язаний витребувати документи, які підтверджують право власності на майно або у передбачених законодавством випадках, перевірити інформацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують і перевірити відсутність заборони на відчуження цього майна.

При посвідченні договору дарування нерухомого майна дарувальник письмово повідомляє про наявність/відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування цим майном. З метою перевірки відсутності прав таких осіб на користування відчужуваним нерухомим майном, нотаріус має право додатково витребовувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення такого правочину.

Стосовно оподаткування слід зазначити, що вартість власності, що отримана в дар  від члена сім’ї першого та другого ступеня споріднення, обкладається за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.

Окремо слід звернути увагу на те, що з моменту передачі права власності на річ обдаровуваному, юридичний зв’язок між сторонами припиняється, тому обов’язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним.

Однак, є випадки, коли  одна із сторін звертається з вимогою щодо розірвання договору дарування. Договір дарування нерухомих речей може бути розірвано за вимогою дарувальника: якщо обдаровуваний проявив грубу невдячність (умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей). У разі, якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, то у даному випадку вимагати розірвання договору мають право його спадкоємці. Також дарувальник має право розірвати договір, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, який має для дарувальника велику немайнову цінність, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. У випадку розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.  Це правило встановлює ст. 728 ЦКУ. Тобто, при розірванні договору дарування на вимогу дарувальника законодавчо передбачений термін, упродовж якого можна звернутися до суду про захист своїх порушених прав.

Законодавством передбачено, що договір дарування може бути розірваний при умові наявності згоди двох сторін – шляхом укладення відповідного договору, або у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Часто громадян цікавить питання щодо того, чи може договір бути визнаний недійсним. Так, законодавством передбачено також визнання договору недійсним. Визнання можливе у разі недодержання в момент укладення договору стороною (або сторонами) таких вимог: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей. Крім того, у разі недотримання письмової форми правочину, вчинення під впливом помилки, обману, насильства, під впливом тяжкої обставини, тощо, недійсність такого правочину також встановлюється судом.

Отже, на перший погляд нескладна процедура дарування майна передбачає врахування вищезазначених особливостей і нюансів. Сподіваємося, ця інформація буде корисна, якщо ви вирішили подарувати нерухоме майно. Водночас, маємо вас застерегти, що законодавство в цій сфері надто мінливе, тому до початку збирання необхідних для дарування документів рекомендуємо попередньо звернутись за консультацією до нотаріуса.

Державний нотаріус

Одинадцятої київської державної

нотаріальної контори                                                                               О.О. Пономаренко

 097-063-28-03

 

Право на заповіт та окремі питання його реалізації 

Столична юстиція в рамках правопросвітницької кампанії Мінюсту «Я МАЮ ПРАВО!» консультує громадян щодо посвідчення заповітів та спадково права. За своєю юридичною природою заповіт відноситься до одностороннього правочину, оскільки в ньому виражена воля однієї особи. Складання заповіту має відповідати нормам глави 85 ЦК України, а також загальним вимогам , що стосуються правочинів у главі 16 ЦК України. Під час здійснення заповіту немає одночасного двостороннього волевиявлення, оскільки, коли він набуває чинності, однієї із сторін уже немає у живих. Також заповідач може безумовно змінити, скасувати заповіт, що підтверджує той факт, що про договірні відносини за заповітом йти мова не може. Хоча при цьому для реалізації спадкових прав необхідна згода спадкоємців на набуття спадщини, але факт прийняття спадщини за заповітом не носить характеру взаємного правочину у відношенні до заповіту. Для реалізації права на укладення заповіту не потрібна попередня згода спадкоємців на прийняття спадщини, достатньо самого волевиявлення заповідача. Волевиявлення заповідача набуває юридичної сили до відкриття спадщини, з моменту складення заповіту, волевиявлення ж спадкоємців набуває юридичної сили вже після відкриття спадщини.

Особистий характер заповіту логічно випливає із суті його визначення й виключає можливість його вчинення від імені двох або більше осіб, або через представника, у тому числі батьками, опікунами (піклувальниками). Винятком є лише заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України), у якому подружжя наділено правом розпоряджатися майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Заповіт є правочином майнового характеру, оскільки заповідач розпоряджається своїм майном на випадок смерті. Але в ньому можуть бути передбачені й деякі розпорядження немайнового характеру, наприклад щодо місця поховання, щодо покладення на спадкоємців певних обов’язків, пов’язаних з отриманням освіти тощо.

Він також є розпорядженням із відкладальною умовою, оскільки набуває чинності лише в разі настання спеціальної умови, а саме смерті заповідача.

Основними принципами здійснення заповіту є свобода та таємниця заповіту. Принцип свободи заповіту проявляється в комплексі таких прав особи: право призначити спадкоємців на свій розсуд (ст. 1235 ЦК України); право визначити обсяг майна, який входитиме до складу спадщини (ст. 1236 ЦК України); право на вибір виду заповіту; право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов’язків (ст. 1240 ЦК України); право здійснити підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України); право позбавити спадкоємців спадщини; право змінити, скасувати, заповіт (ст. 1254 ЦК України); інші права, передбачені законом. Винятком у принципі свободи заповіту є той факт, що заповідач не має права позбавити права на спадкування осіб, що мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Таємниця заповіту – це обов’язок нерозголошення відомостей щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту до відкриття спадщини, покладений на нотаріуса, іншу особу, яка посвідчує заповіт, свідків, а також фізичну особу, яка підписує заповіт замість заповідача. Аналіз ст. 8 Закону України «Про нотаріат» дає можливість розширити перелік осіб, які не мають права розголошувати таємницю заповіту у зв’язку з вчиненням нотаріальної дії: помічник нотаріуса, особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, та інші особи, які знають, що саме становить предмет нотаріальної таємниці.

У ст. 1241 ЦК України визначено особливу категорію осіб, яким закон гарантує незалежно від змісту заповіту отримання певної частки спадкового майна. Така частка має назву обов’язкової, а спадкоємці, які успадковують таку частку, – необхідними.  Відповідно до ч. 1 ст.1241 ЦК України такими спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Отже, до цього переліку входить лише перша черга спадкоємців. Такий перелік є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, перелік яких зазначено у ст. 1241 ЦК України. Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Цивільним кодексом України передбачено випадки, коли особа не має права на спадкування або рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом. Позбавлення права на спадкування розповсюджується і на спадкоємців обов’язкової частки у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову частку має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст ст. 1241 ЦК України йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині. При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що ч.1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, що підтверджує факт родинних відносин, та за бажанням спадкоємців зазначає про родинні відносини у свідоцтві про право на спадщину за заповітом. Після видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом поданий спадкоємцями оригінал або дублікат заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту) залишається у спадковій справі. При оформленні спадщини за секретним заповітом відкриттю спадкової справи передує процедура оголошення секретного заповіту.             

Згідно зі ст. 1243 ЦК України подружжя отримало можливість скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. За життя кожен із подружжя має право відмовитися від складеного ним спільного заповіту. У разі складення спільного заповіту частка в праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У випадку смерті одного з подружжя нотаріус з метою забезпечення волевиявлення померлого з подружжя накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у їхньому заповіті.

Право заповідача на зміну чи скасування заповіту реалізується шляхом складання ним нового заповіту, у зв’язку із чим заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. При цьому кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст. 225 і 231 ЦК України: якщо заповіт дієздатної фізичної особи складений в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати, за позовом цієї особи визнаний судом недійсним, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені, та у випадках, коли за рішенням суду заповіт, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнаний недійсним. Під час одержання заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, нотаріус чи завідувач державного нотаріального архіву роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

З метою захисту прав та інтересів осіб законодавцем встановлена вимога щодо державної реєстрації в Спадковому реєстрі всіх складених, посвідчених, змінених, скасованих заповітів у порядку, встановленому Наказом Міністерства юстиції № 1810/5 від 07.07.2011 р. Усі довідки з вищевказаного реєстру можуть видаватися лише після смерті або оголошення померлим заповідача. До смерті заповідача жодна особа не має права знайомитися зі змістом заповіту. Після смерті заповідача чи оголошення його померлим за зверненням осіб, які отримали інформацію про відкриття спадщини, нотаріус має право призначати оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту нотаріус, як правило, повідомляє листом членів сім’ї померлого та його родичів.     

Завідувач Чотирнадцятої

київської державної 

нотаріальної контори                                                                                      О.І. Пилипчук   

 

 

Державна реєстрація народження в пологовому будинку

Столична юстиція консультує громадян у рамках інформаційної кампанії щодо оформлення свідоцтва про народження малюка безпосередньо у пологовому будинку.

Солом’янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві в рамках реалізації  наказу Міністерства юстиції України від 26.08.2015 № 1593/5 «Деякі питання організації роботи відділів державної реєстрації актів цивільного стану, пов’язаної з державною реєстрацією народження дитини»  надається послуга щодо прийому та видачі документів про народження у закладах охорони здоров’я.  

В пологових будинках ведеться прийом заяв для проведення державної реєстрації народження та видача свідоцтв про народження дитини, який здійснює відповідальний працівник Солом’янського районного у місті Києві відділу державної актів цивільного стану Головного територіального управління у місті Києві за наступним графіком прийому та видачі документів:

  • Ø в Київському міському пологовому будинку №5, м. Київ, пр.. Валерія Лобановського, буд. 2,

вівторок, середа, четвер, п’ятниця з 10-00 до 11-00 год., субота з 9-30 до 10-30 год. та з 15-30 до 16-00 год.

  • Ø в пологовому відділенні  Державного закладу Дорожня клінічна лікарня №2 ст. Київ ДТГО Південно-Західна залізниця, м. Київ,  Повітрофлотський проспект, 9,

вівторок, середа, четвер, п’ятниця з 11-30 до 12-30 год., субота з 9-30 до 10-30 год. та з 14-30 до 15-00 год.

  • Ø ТОВ «ІСІДА-IVF» міста Києва, м. Київ бульварр Вацлава Гавела, 65

вівторок, середа, четвер, п’ятниця з 9-30 до 10-30 год., субота з 11-30 до 12-30 год. та з 15-30 до 16-00 год.

З метою проведення державної реєстрації народження батькам дитини необхідно надати уповноваженому працівнику наступні документи: паспорта батьків, свідоцтво про шлюб, медичне свідоцтво про народження дитини (в разі якщо один з батьків дитини є іноземцем подається оригінал закордонного паспорту з відмітками про перебування громадянина на території України протягом останніх півроку або посвідку на проживання, нотаріально завірений переклад закордонного паспорту на українську мову та свідоцтва про шлюб в разі укладання за межами України, яке повинно бути легалізоване на території держави де було цей шлюб зареєстровано). Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбу або перебувають у шлюбі та мають різні прізвища вони повинні бути присутніми як під час подання документів так і під час отримання свідоцтва про народження дитини.

За бажанням обох батьків працівник відділу приймає заяву про реєстрацію місця проживання дитини у місті Києві для чого заявники подають наступні документи:

- заява про реєстрацію місця проживання, квитанція про сплату адміністративної послуги; копію свідоцтва про народження дитини; ксерокопії паспортів батьків з відомостями про батьків , фотокартками та місце проживання.

В разі подання заяви для реєстрації місця проживання новонародженої дитини уповноваженому представнику довідку про місце проживання можна буде отримати у відділі Солом’янському районному у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві або відповідному органі реєстрації місця проживання центру  надання адміністративних послуг, надіслана поштою.

Перебуваючи в пологовому будинку батьки дитини можуть скористатись онлайн-сервісом і оформити допомогу при народженні дитини. Електронна послуга доступна на порталі Мінсоцполітики e-services.msp.qov.ua 

Начальник Солом’янського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації

актів цивільного стану Головного

територіального управління юстиції у місті Києві                                                           О.О. Бондар  

 

 

Вирішення сімейних спорів - нотаріальне посвідчення заповіту

У рамках інформаційної кампанії Мінюсту «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція консультує: законодавством України передбачено два види спадкування: за заповітом та за законом. Пріоритетне право на спадкування мають спадкоємці за заповітом, і лише у випадках відмови спадкоємців прийняти спадщину за заповітом, визнання його недійсним або неохоплення всієї спадщини спадкоємці за законом мають право на спадкування.

Згідно ст. 1233 Цивільного кодексу України заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином – дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правові наслідки заповіту виникають тільки після смерті особи, яка його склала – заповідача.

Ніхто інший, крім заповідача, не може скласти (скасувати, змінити) заповіт за заповідача. Це правило закріплено ч. 2 ст. 1243 Цивільного кодексу України, згідно якої вчинення заповіту через представника не допускається.

Ч. 1 ст. 1234 ЦКУ закріплено право на заповіт лише особи з повною цивільною дієздатністю. З цього вбачається, що заповіт може бути посвідчений лише особою, яка досягла 18 років. Також законодавством в встановлено, що повна цивільна дієздатність настає у випадках:

- реєстрації особою шлюбу до досягнення повноліття,

- коли особа записана матір’ю або батьком дитини,

- після досягнення шістнадцяти років у випадку, коли особа працює за трудовим договором,

- після досягнення 16 років у випадку, коли особа бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Цивільним кодексом України 2003 року було введений інститут свідків, які у необхідних випадках повинні бути присутніми при складанні, підписанні та посвідченні заповіту. Їх відсутність у визначених законом випадках перетворює заповіт у нікчемний правочин.

Так згідно ст. 1253 Цивільного кодексу України за бажанням заповідача заповіт може бути посвідчений у присутності запрошених ним свідків. У ст. 1248 Цивільного кодексу передбачено, що якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Ч. 4 ст. 1253 Цивільного кодексу України передбачено, перелік осіб, які не можуть бути сволками, а саме:

- нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

- спадкоємці за заповітом;

- члени сім´ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

- особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Водночас згідно Розділу ІІ Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка.Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Обов’язкова присутність свідків обумовлена тим, щоб підтвердити стан, особи яка складала заповіт, на момент його посвідчення. Також свідкам роз’яснюється їх обов’язок щодо дотримання таємниці складання заповіту, а саме, що вони не мають права до відкриття спадщини (моменту смерті особи, що склала заповіт або оголошення її померлою) розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

 

Спадковий договір 

Столична юстиція консультує громадян щодо захисту спадкових прав у рамках кампанії «Я МАЮ ПРАВО!»: Цивільним кодексом України 2003 року (далі – ЦК України) запроваджено новий вид договору, направленого на відчуження майна – Спадковий договір.

У прямому розумінні спадковий договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин і до спадкового права належить лише через те, що настання певних правових наслідків для однієї сторони пов’язані зі смертю іншої.

Відповідно до статті 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

В цілому, спадковий договір має чимало схожого з договором про довічне утримання.

За аналогією з договором довічного утримання, за спадковим договором набувач зобов’язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення відчужувача або інших осіб за вказівкою відчужувача утриманням та доглядом.

Основна відмінність між цими договорами  полягає в часі виникнення у набувача права власності на майно: за договором довічного утримання це право виникає з моменту укладання договору, а за спадковим договором набувач стає власником майна після смерті відчужувача; до настання смерті відчужувача ніяких прав на його майно у набувача немає.

Проте, у виключних випадках, якщо це передбачено договором, набувач може бути наділений правом володіння та користування зазначеним майном ще за життя відчужувача, якщо це викликано необхідністю виконання його розпоряджень.

Особливість спадкового договору також полягає в тому, що зобов’язання, покладене на набувача, може здійснюватись як до, так і після відкриття спадщини.

На виконання умов спадкового договору набувачем відчужувач має право призначити особу, яка здійснюватиме такий контроль після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. Логічно, що це положення поширюється на здійснення визначених договором дій, які мають бути вчиненими після смерті відчужувача.

Сторонами спадкового договору, згідно зі статтею 1303 ЦК України можуть бути:

- на стороні відчужувача – подружжя, один із подружжя, інша особа;

- на стороні набувача – фізична або юридична особи.

Якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності або особистої власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути передбачено, що у разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і тільки після смерті останнього – до набувача за договором.

З огляду на зазначене, майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом спадкування.

Крім того, заповіт щодо майна, вказаного в спадковому договорі, є нікчемним.

Спадковий договір може бути розірваний за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе лише за рішенням суду:

- на вимогу відчужувача – у разі невиконання набувачем його розпоряджень;

- на вимогу набувача – у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Згідно зі статтею 1304 ЦК України, спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

На майно, яке є предметом спадкового договору нотаріусом накладається заборона відчуження у встановленому законом порядку.

У разі смерті відчужувача, на підставі органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження і реєструє за набувачем право власності.

У разі смерті набувача до відкриття спадщини спадковий договір, з огляду на його суворо особистий характер, вважається припиненим і права та обов'язки, що є його змістом, не можуть перейти до спадкоємців набувача. Цей висновок випливає із сутності правовідносин між набувачем і відчужувачем, визначених главою 90 ЦК України.

Наведене положення застосовується незважаючи на те, що якщо виконання спадкового договору відбулося до відкриття спадщини (стаття 1305
ЦК України), а смерть набувача настала раніше смерті відчужувача, це може мати своїм результатом понесення набувачем істотних матеріальних витрат, які тим не менш не відшкодовуються його спадкоємцям.

 Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату                                                                                                Н.В. Гурська

 

 

Як уникнути сімейних спорів. Заповіт, договір дарування чи довічного утримання?

 Столична юстиція у рамках кампанії «Я МАЮ ПРАВО!» консультує українців, як захисти свої права та уникнути спірних ситуації у родині:

Щоденно громадяни звертаються до нотаріальної контори з тим, що не можуть вирішити, що краще зробити: заповіт, дарування чи довічне утримання. І якщо роз'яснити правові наслідки дарування не складає проблеми, то на різниці між заповітом та довічним утриманням доводиться зупинятися більш детально.

Перш за все це стосується документів, які необхідно подати для посвідчення цих правочинів. Якщо для заповіту достатньо надати нотаріусу паспорт та реєстраційну картку платника податків, то для договору довічного утримання перелік необхідних документів в рази більший.

Щодо правових наслідків вчинення цих правочинів, то вони суттєво різняться.

Так, відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Тобто, для особи, яка визначена в заповіті як спадкоємець, правові наслідки наступають після смерті заповідача та після спливу шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини.

Крім того, заповідач має право в будь-який момент змінити або скасувати заповіт, не повідомляючи про це особу, на ім'я якої його складено.

Отже, для заповідача правові наслідки заповіту є досить сприятливими – майно залишається в його власності до самої смерті і право на скасування заповіту також залишається за ним.

Що стосується договору довічного утримання.

Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Отже, при укладенні договору довічного утримання набувач одразу стає власником зазначеного в договорі майна. Але, з метою забезпечення виконання умов договору, нотаріусом накладається заборона на майно, яке є предметом правочину. Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

Законодавець також покладає на набувача обов’язок у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання.

Таким чином, для набувача наслідки договору довічного утримання, є більш сприятливим, оскільки людина стає власником майна відразу після підписання договору.

Що стосується відчужувача, то його право власності після підписання договору припиняється; натомість він набуває усі види догляду, матеріальне забезпечення, право довічного проживання у відчуженій квартирі (будинку), а у випадку невиконання умов договору набувачем, право розірвати такий договір, але лише за рішенням суду.

Отже, обираючи між заповітом та договором довічного утримання ключовим для заповідача/відчужувача має бути момент припинення права власності на належне йому майно.

Державний нотаріус

Дванадцятої київської державної

нотаріальної контори                                                                                            М.П.Мельник

 

 

Стадії нотаріального процесу

Столична юстиція консультує щодо стадій вчинення нотаріального провадження відрізняється від підготовки до його вчинення тим, що на цій стадії нотаріус приймає остаточне рішення про можливість вчинення нотаріальної дії з урахуванням проведених ним підготовчих заходів.

Наприклад, всі необхідні для вчинення нотаріального провадження документи зібрані, встановлені всі заінтересовані особи, перевірені документи, які її підтверджують, перевірена їх право- та дієздатність, належно оформлена їх згода на вчинення нотаріального провадження, дотримані всі процесуальні строки, що передбачені законом, підготовлено проект правочину, який погоджено зі сторонами, сплачено витрати тощо.

Отже, стадія безпосереднього вчинення нотаріального провадження - стадія нотаріального процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій нотаріуса та інших учасників процесу, спрямованих на безпосереднє вчинення правочину та посвідчення законного й обґрунтованого нотаріального документу.

Дана стадія зводиться до вчинення нотаріусом та особами, які беруть участь у вчинюваному нотаріальному провадженні, таких процесуальних дій:

1) перевірка нотаріусом дійсних намірів осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні (сторін договору, заявника) на посвідчення правочину;

2) оформлення нотаріусом правочину на спеціальному бланку нотаріального документа (оригінал);

3) підписання нотаріально посвідченого правочину його учасниками чи їхніми представниками (особами, які беруть участь у нотаріальному провадженні), іншими особами, якщо заявник має фізичні вади (ч. З ст. 45 Закону), чи особисте підтвердження особами своїх підписів на документі, який посвідчується;

4) вчинення нотаріусом посвідчувального напису на документі, який посвідчується, або видача свідоцтва за його підписом з прикладенням печатки;

5) реєстрація нотаріального акта у паперових та електронних реєстрах (у передбачених законом випадках, наприклад реєстрація заповіту в Спадковому реєстрі);

6) видача оригіналів нотаріального акта учасникам правочину.

Таким чином ця стадія складається з кількох частин: підготовча; безпосереднє вчинення посвідчувального напису або видача свідоцтва; реєстрація нотаріальної дії.

Зупинимося на аналізі складових даної стадії нотаріального процесу.

Щодо підготовчої частини, то до неї слід віднести зазначені вище пункти 1-3, тобто перевірку нотаріусом дійсних намірів осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні (сторін договору, заявника) на посвідчення правочину .Така перевірка, згідно ст. 44 Закону, має бути здійснена до вчинення нотаріусом посвідчувального напису на правочині. Встановлення дійсних намірів кожного із учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків. З метою виключення можливості стороннього впливу на волевиявлення однієї із сторін встановлення нотаріусом дійсних намірів сторін правочину може бути здійснено за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки. Текст правочину викладається на спеціальному бланку нотаріального документу і підписується учасниками або їхніми представниками, або підпис підтверджується особисто особою, яка його вчинила (ч. 2 ст. 45 Закону), чи, згідно ч. З ст. 45 Закону, іншими особами, що вчиняли підпис замість особи, яка має фізичні вади (п. 3). Підписи свідчать про те, що особи розуміють сутність, значення, умови та наслідки посвідчуваного правочину.

Щодо другої складової - безпосереднього вчинення нотаріального провадження ,то вона зводиться до вчинення нотаріусом на тексті правочину, який викладений на спеціальному нотаріальному бланку, підписаному його учасниками, посвідчувального напису із зазначенням його підпису та прикладенням печатки (ч. 1 ст. 48 Закону) або видачею свідоцтва, викладеного на спеціальному бланку нотаріального документа за певним змістом та формою, яке також підписується нотаріусом (ч. 2 ст. 48 Закону). Тобто ця складова фактично закінчується посвідченням нотаріального акта.

Третя складова зводиться до реєстрації нотаріальних актів у паперових та електронних реєстрах після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається (ст. 52 Закону). Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером, який зазначається у посвідчувальному написі чи у документі, який видається нотаріусом.

Четверта складова полягає у видачі оригіналу нотаріального акта сторонам правочину за їх бажанням (п. 2 глави 1 розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), про що вони мають вчинити особистий підпис у паперовому реєстрі.

Державний нотаріус

Першої Київської

державної нотаріальної контори                                                                                     Василевська Ольга Петрівна

                                                                 

 

 

 

22.03.2019

Державна реєстрація смерті

Смерть людини – це насамперед тяжка втрата для сім’ї, рідних, друзів. Проте саме в ці скорботні дні у рідних та близьких померлого виникають питання, пов’язані з оформленням відповідних документів про смерть.

Столична юстиція консультує щодо підстав та процедури державної реєстрації факту смерті.

Згідно з Сімейним кодексом України та Законом України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" та іншими нормативно-правовими актами смерть підлягає державній реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті або за місцем поховання.

Підставою для державної реєстрації смерті є:

 а)лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

 б)фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

 в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

 г) рішення суду про оголошення особи померлою;

 ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

 д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

 е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

 Для отримання свідоцтва про смерть особи при собі потрібно мати:

 -паспорт, або паспортний документ особи, яка звертається до Відділу;

 -паспорт або паспортний документ померлої особи (за наявності);

 -документ, який є підставою реєстрації смерті;

 -ідентифікаційний код померлої особи( за наявності).

Після проведення запису орган реєстрації актів цивільного стану видає заявнику свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

 Для отримання свідоцтва про смерть у місті Києві громадяни можуть звернутися до Відділу державної реєстрації  смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

 Графік роботи Відділу:

 Пн: з 9:00 до 18:00

 Вт: з 9:00 до 20:00

 Ср: з 09:00 до 18:00( Прийом громадян з 14:00 до 18:00)

 Чт: з 9:00 до 18:00

 Пт: з 9:00 до 18:00

 Сб: з 9:00 до 18:00

 Нд: з 9:00 до 16:00

 Перерва на відпочинок з 13:00 до 14:00.

 Адреса відділу: місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська 47/14. Тел. 486-16-00.

 

 

 Начальник відділу державної

 реєстрації смерті Головного                                                                                   Костенко В.В.

 територіального управління

 юстиції у місті Києві                   

 

 

 Проблема домашнього насильства над дітьми

 в сучасному суспільстві

Правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» піднімає важливі питання, які стосуються кожного українця. Найбільш гостро наразі постає проблема домашнього насильства. Столична юстиція у ході проекту провела більше 100 правопросвітницьких заходів щодо протидії насильству в різноманітних його проявах. Насильство над дітьми  або  жорстоке поводження з дітьми - це фізичнепсихологічнесексуальне насильство або відсутність виховання та піклування над дітьми батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які займаються доглядом за дітьми. Насильство над дітьми може включати в себе будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання або нездатність, небажання чи невміння виховання і турботи за дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині.

 За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, насильство над дітьми є глобальною проблемою з серйозними довічними наслідками. Понад 1,5 тис. студентів майже з 70-ти коледжів та вишів взяли участь у дослідженні Міністерства охорони здоров'я та ВООЗ щодо травм, яких вони зазнали у дитинстві. Згідно з проведеним у коледжах опитуванням 75% студентів стикалися з насильством у родинах. У кожному третьому випадку вони пережили психологічне насильство, в кожному четвертому – фізичне. Результати дослідження підтвердили, що такі травми призводять до саморуйнації – 23% серед опитаних курять, 14% вживають наркотики.

 Проблема домашнього насильства над дітьми є глобальною і потребує вирішення. Вважаємо, що способами попередження домашнього насильства, а також уникнення настання несприятливих наслідків для дитини, є діяльність шкільних психологів через проведення різного роду консультацій з дітьми, удосконалення механізму реалізації притягнення до відповідальності осіб, які здійснили насильство над дітьми та інші.

Документами, які регулюють питання захисту прав дитини в Україні, є Конвенція про права дитини, ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, Конституція України, Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей», Сімейний кодекс України. Зазначені нормативно-правові акти закріплюють права дитини, серед яких і захист від насильства. Зокрема, стаття 3 Конвенції про права дитини передбачає таке: держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Зазначена норма закріплює обов’язок держави здійснювати захист дитини. Такий захист може здійснюватись через суди, а також через суб’єкти публічної адміністрації, що передбачені національним законодавством.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що розвиток суспільства залежить від кожного з нас, і саме ми відповідальні за фізичне і психічне здоров’я дітей. Саме батьки мають бути якнайбільше зацікавленими у здоровому вихованні дітей, оскільки наше майбутнє в їхніх руках.

 

 

 Начальник Голосіївського районного

 у місті Києві відділу державної

 реєстрації актів цивільного стану                                                                                                     В.М. Жданович

 Головного територіального управління

 юстиції у місті Києві                                                           

 

За межами шлюбного віку

 У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція надає правові консультації щодо різних правових питань. Зокрема, щодо права українців на шлюб.  Відповідно до вимог статті 22 Сімейного кодексу України  шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Згідно статті 23Сімейного кодексу України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Надання права на шлюб особі у віці до 18 років віднесено до компетенції суду. Така позиція відповідає Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, у статті 16 якої говориться, що жінки і чоловіки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати родину.

Далі зупинимося на питаннях, з якими найчастіше звертаються за роз’ясненнями.

1) Хто може звернутись до суду за наданням права на шлюб?

Тільки особа, яка досягла 16 років. Заява про надання права на шлюб не може подаватися представником такої особи (навіть законним представником, тобто батьками чи особами, які їх замінюють). Надання права на шлюб особі у віці до 18 років віднесено до компетенції суду за місцем проживання заявника. Якщо обидві особи, які мають намір укласти шлюб, є неповнолітніми, в такому випадку кожному із них необхідно подати до суду окрему заяву про надання права на шлюб.

Для того, аби довести, що ранній шлюб відповідає інтересам дитини, суд має отримати відповідні докази. Такими доказами можуть стати: фактичне створення сім’ї, народження в такій сім’ї дитини, вагітність неповнолітньої жінки.

2) Які вимоги до заяви про надання права на шлюб?

У заяві про надання права на шлюб зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові заявника, його місце проживання та засоби зв’язку; прохання надати право на шлюб; відомості про особу, з ким планується вступити до шлюбу; посилання на вік осіб, що бажають створити сім’ю, який не дозволяє це зробити за правилами Сімейного кодексу України; докази , що надання права на шлюб відповідає інтересам неповнолітнього заявника чи заявниці. До заяви додаються копії відповідних документів (свідоцтв про народження, медичних довідок про вагітність тощо). При цьому батьки заявника (неповнолітньої особи, яка бажає укласти шлюб), а також особа, з якою планується укладення шлюбу, вказуються у заяві про надання права на шлюб як заінтересовані особи.

3) Чи потрібна згода батьків майбутніх наречених?

Для вирішення питання щодо зниження шлюбного віку не вимагається отримання згоди батьками неповнолітніх. Їх згода або, навпаки, заперечення проти реєстрації шлюбу їх неповнолітнім сином або донькою вирішального значення не має. Проте їх позиція по даному питанню повинна бути з’ясована у судовому процесі. Думка батьків може сприяти встановленню дійсних обставин справи, з’ясуванню відповідності надання цього права інтересам неповнолітнього, оскільки ця відповідність – головний критерій задоволення заяви про надання права на шлюб.

Судом неповнолітній особі надається право на укладення шлюбу з конкретною особою, дані про яку чітко зазначаються в судовому рішенні. Це означає, що одержавши право на шлюб з певною особою, не можна зареєструвати шлюб з іншою

 

Консультація міністра юстиції України: виконання рішень суду

 Вітаю, пане Міністре! Чи не могли б ви мені відповісти на декілька запитань щодо виконання рішення суду? Маю на руках рішення суду і не знаю, що робити з ним далі.

З повагою, Олександр Рева

 Що таке виконавче провадження?

Виконавче провадження – це завершальна стадія судового провадження. В Україні рішення суду може виконуватись як у добровільному, так і  у примусовому порядку.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ.

Який порядок виконання рішення суду у добровільному порядку?

 Боржник, за власним волевиявленням, може виконати рішення суду добровільно. У разі добровільного порядку виконання рішень про стягнення періодичних платежів,  виконавчий документ разом із заявою може бути надісланий стягувачем підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

 Який алгоритм дій у випадку примусового стягнення заборгованості з боржника?

 У разі задоволення судом вимог про сплату заборгованості, якщо боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право пред’явити виконавчий документ для примусового виконання. Для цього потрібно:

  • звернутися до суду, який розглядав справу, із заявою про видачу судового наказу або виконавчого листа;
  • написати заяву до державної виконавчої служби або приватного виконавця із проханням примусового стягнення заборгованості із боржника;
  • сплатити авансовий внесок до органу ДВС, куди буде подано виконавчий лист або до приватного виконавця;
  • подати заяву з копією квитанції про сплату авансового внеску до ДВС або приватного виконавця.

 Які строки пред’явлення виконавчих документів?

 Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання:

  • протягом 3-х років, з наступного дня після набрання рішенням законної сили, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
  • протягом 3-х місяців, якщо мова йде про посвідчення комісій по трудових спорах та виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган.
  • протягом усього періоду, у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, втрати годувальника тощо.

Якщо стягувач пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, він має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу.

 Що потрібно сплатити за примусове виконання рішення?

Боржник: Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби у розмірі 10 % суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

 У разі виконання рішення приватним виконавцем стягується основна винагорода, розмір якої становить 10 % стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Стягувач: Авансовий внесок – це кошти, за рахунок яких фінансуються витрати на організацію та проведення виконавчих дій органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем). Розмір авансового внеску становить:

  • 2 % від  суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати (до 41 730 грн );
  • 1 мінімальний розмір заробітної плати (4 173 грн) за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову з боржника - фізичної особи та 2 мінімальні  розміри заробітної плати (8 346 грн) з боржника - юридичної особи.

 Хто звільняється від сплати авансового внеску?

 Від сплати авансового внеску звільняються у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби:

  • інваліди війни, інваліди I та II груп;
  • законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп;
  • громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, у Законі передбачені рішення суду, за виконання яких авансовий внесок не сплачується, наприклад:

  • стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та інші вимоги, що випливають із трудових правовідносин;
  • обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних та соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
  • відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
  • стягнення аліментів, заборгованості зі сплати аліментів, додаткових витрат на дитину, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суми індексації аліментів, встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
  • відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
  • виконання рішення Європейського суду з прав людини.  

Як отримати присуджені кошти?    

Грошові суми, стягнуті з боржника (у томі числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу ДВС чи рахунок приватного виконавця. За письмовою заявою фізичної особи стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем на зазначений стягувачем рахунок у банку або іншій фінансовій установі чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Окремо хочу зазначити, що Мін’юст запровадив низку суттєвих новацій, серед яких створення Єдиного реєстру боржників, який ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України: https://erb.minjust.gov.ua.

Крім того, у 2018 році в зазначеному реєстрі відкрито публічні реєстри неплатників аліментів та боржників, які перешкоджають побаченням з дитиною, а також боржників, які мають заборгованість по заробітній платі.

Також, щоб забезпечити громадянам зручний сервіс у сфері примусового виконання судових рішень, ми відкрили чотири  «Центри виконання рішень», де громадяни мають можливість подавати документи про примусове виконання рішень та інші документи виконавчого провадження за принципом екстериторіальності в межах відповідної області, отримати відомості з автоматизованої системи виконавчого провадження, перевірити документи на відповідність законодавству, отримати консультацію, швидко та правильно оформити документи, оплатити заборгованість чи авансовий внесок через термінал тощо. Завітати до «Центрів виконання рішень» можна за адресами:

м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 2;

 м. Сєвєродонецьк, вул.Федоренка,10;

 м. Суми, вул. Петропавлівська, 75;

 м. Одеса, вул.Разумовська, 37.

 Куди звертатися, щоб отримати детальну консультацію?

 УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

 ГОЛОВНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

 У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

 Місцезнаходження: бул. Машинобудівників 32, м. Краматорськ, Донецька область, 84313

 Контактний телефон: (06264) 4-23-60,

 Електронна адреса: info@dn.dvs.gov.ua     

 

 Корисна інформація щодо зміни імені

У рамках правовпросвітницького проекту Міністерства юстиції України  «Я МАЮ ПРАВО!» столична юстиція консультуєщодо захисту прав українців та надає дієві механізми для захисту прав. ДРАЦСи зазичай асоціюються із реєстрацією шлюбу, проте це не єдина послуга. Також відділи державної реєстрації актів цивільного стану реєструють зміну імені.

Відтак, кожна фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків (одного з батьків - у разі, коли другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері) або за згодою піклувальника.

Заява про надання згоди батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну прізвища та (або) власного імені зазначеної особи може подаватися ними особисто, а у разі коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним з батьків, така заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим з батьків.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені.

Державна реєстрація зміни імені проводиться за заявою про зміну імені фізичної особи, яка досягла віку, встановленого законом, відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем її проживання.

Заява  про  зміну  імені  подається  в  письмовій  формі  за  умови пред'явлення паспорта громадянина України.

Одночасно   до   заяви   додаються наступні документи: 

- свідоцтво про народження заявника;
- свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі);

- свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано);

- свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);

- свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно було раніше змінено; 

- фотокартка заявника;

-квитанція про сплату державного мита.

Заява про зміну імені розглядається відділом державної реєстрації актів цивільного стану у тримісячний строк з дня її подання. За наявності поважної причини цей строк може бути продовжено, але не більш як на три місяці.

 Розгляд заяви про зміну імені може бути зупинено у разі потреби у поновленні актових записів про народження малолітніх дітей заявника та внесенні їх відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

 Відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає необхідні матеріали до територіального органу Національної поліції України за місцем проживання заявника для надання висновку про можливість зміни імені.

 Територіальний орган Національної поліції України за результатами відповідної перевірки, яка проводиться безоплатно, у місячний строк готує та надсилає висновок про можливість зміни імені разом з усіма матеріалами до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

 Підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є:

-  здійснення стосовно заявника кримінального провадження або його перебування під адміністративним наглядом;

 

- наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

 

-  офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

 

-  подання заявником неправдивих відомостей.

 Відділ державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документів про зміну імені та висновку територіального органу Національної поліції України про можливість зміни імені готує висновок про надання дозволу на зміну імені або про відмову у зміні імені в двох примірниках, один з яких надсилає заявнику.

 У разі надання дозволу на зміну імені заявник у тримісячний строк від дня його надання відділом державної реєстрації актів цивільного стану може звернутися для державної реєстрації зміни імені до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким складається актовий запис про зміну імені. Якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

 Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути оскаржена в суді в установленому порядку.

 Відділи реєстрації актів цивільного стану все-таки можуть відмовити у таких послугах. Підстав для цього є кілька:

- якщо заявник не є громадянином України;

- якщо не виповнилося 14 років;

- якщо виповнилося 14 років, але не має згоди батьків (до 16 років);

-якщо вирішили змінити саме по батькові.

 Таким чином, зміна прізвища чи імені - явище не таке вже й рідкісне.

 Отже, людина все одно продовжує вірити у те, що зі зміною імені почнеться нове життя – повне неочікуваних змін, кольорів та подій…

 

Особливості проведення державної реєстрації та проставлення підпису в актових записах цивільного стану особами, які мають фізичні вади

Столична юстиція у рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» консультує громадян щодо захисту прав у різних сферах життя.

Зокрема, Відділи державної реєстрації актів цивільного стану — органи, яким державою надані повноваження щодо державної реєстрації народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміни імені, смерті.

Акти цивільного стану є правочином — дією особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 208 Цивільного кодексу України встановлює, що правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Проте є громадяни, які внаслідок фізичних вад, травмування чи інших обставин не можуть проставити власний підпис у актах цивільного стану на підтвердження свого волевиявлення. Держава зобов'язана створити умови для реалізації такими громадянами прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити їх соціальний захист.

Статтею 8 Сімейного кодексу України визначено, що у разі, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані Сімейним кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Згідно зі статтею 8 Цивільного Кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Відповідно до пункту 4 статті 207 Цивільного Кодексу України, якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

 Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом, або посадовою особою, яка має право на вчинення такої дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

 В таких випадках за аналогією закону та права також застосовуються норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, який передбачає, що у разі, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Якщо фізична особа має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа.

Якщо глуха, німа або глухоніма фізична особа, яка звернулася за вчиненням правочину, письменна, вона має прочитати документ і підписати його. Якщо така особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати документ, то при вчиненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня особа (сурдоперекладач), яка володіє технікою спілкування з глухою, німою або глухонімою особою і може підтвердити своїм підписом, що зміст правочину, заяви чи іншого документа відповідає волевиявленню та дійсним намірам учасника дії.

 

Заступник начальника Оболонського районного

 у місті Києві відділу державної реєстрації актів                                                                                       Ю.Л.Білоблодська

 цивільного стану Головного територіального

 управління юстиції у місті Києві

 

 

ПРАВО НА ОБОВ’ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ

 Питання, що стосуються спадкування, найбільш актуальні серед відвідувачів державних нотаріальних контор столиці.

 Тож, Управління з питань нотаріату ГТУЮ у місті Києві надає консультацію щодо права на обов’язкову частину у спадщині.

 Розподіляючи за заповітом майно між спадкоємцями за законом, залишаючи майно одному чи кільком із них, позбавляючи права на спадкування одного чи всіх спадкоємців за законом, заповідаючи своє майно будь-яким особам, в тому числі стороннім, заповідач не має права позбавити права на спадкування тих своїх спадкоємців, для яких законом встановлена обов´язкова частка. Такими спадкоємцями є неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Це найближчі до нього особи, котрі незалежно від змісту заповіту, мають право вимагати, щоб їм була залишена зі спадщини половина їх законної частки. Неповнолітніми є особи, що не досягли вісімнадцяти років. Непрацездатними вважаються жінки, що досягли 55 років та чоловіки 60 років; інваліди І,II,III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Спадкоємці інших черг навіть за відсутності спадкоємців першої черги, а також внуки та правнуки спадкодавця право на обов´язкову частку не мають.

 Обов´язкова частка виділяється у тому разі, якщо порушуються права такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов´язкової.

 Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині

 1. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов´язкова частка).

 Розмір обов´язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

 2. До обов´язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов´язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

 3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов´язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов´язкову частку.

 Спадкоємці, які мають право на обов´язкову частку, незалежно від змісту заповіту, отримують половину частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом. При визначенні розміру обов´язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом, які б спадкували, якби такий порядок не був змінений заповітом. При цьому враховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов´язкову частку, а також вартість інших речей та прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

 Якщо спадкоємцю, який має право на обов´язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов´язковій або більша, то правила цієї статті не застосовуються.

 Тоді, коли заповідана частина майна, обов´язкова частка вираховується, виходячи з вартості всього спадкового майна, але виділяється такому спадкоємцеві з тієї частини майна, яке не охоплено заповітом, а залишена частина такого майна розподіляється між рештою спадкоємців за законом. Якщо такого майна недостатньо, тоді суми можуть бути утримані із частини майна, що заповідано.

 Право на отримання обов´язкової частки не може бути поставлене в залежність від згоди інших спадкоємців. Однак якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов´язкову частку, то з відповідним позовом вони мають право звернутися до суду. Встановлений законом розмір обов´язкової частки може бути зменшений тільки в судовому порядку за позовом зацікавленої особи на підставі урахування відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інших обставин, які мають істотне значення, наприклад, врахування в деяких випадках і майнового стану особи, що отримує спадщину тощо.

 Якщо заповідачем для спадкоємця, що має право на обов´язкову частку, в заповіті встановлені обмеження та обтяження, зокрема виплата боргу, то вони є дійсними лише в тій частині, яка перевищує його обов´язкову частку.

 Виходячи зі змісту ст. 202 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) — заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. У наступній ст. 203 ЦК зазначено: правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, непов­нолітніх чи непрацездатних дітей.

 Цивільним законодавством гарантовано власнику на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, але водночас і встановлено певні обмеження щодо права розпоряджатися своєю власністю, тобто визначено обмеження волі заповідача, шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку у спадщині.

 Відповідно до ст. 69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус в обов’язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

 Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характерта не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини.

 1. Але хто ж ці наші «улюблені», забезпечені законом, обов’язкові спадкоємці?

 Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК  малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

 У ст. 6 Сімейного кодексу України (далі — СК) зазначено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти роківНеповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини), вона також зберігає за собою право на обов’язкову частку.

Якщо з малолітніми та неповнолітніми дітьми спадкодавця не виникає жодних зауважень, то на практиці часто у нотаріуса може постати питання, кого ж необхідно віднести до непрацездатних.

 Крапку в цьому питанні остаточно поставило офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині, викладене в рішенні Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014 (справа № 1-1/2014). Зупинимося на цьому рішенні і вибірково його процитуємо:

 «…Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлений Цивільним кодексом України, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім’ї чи найближчих родичів спадкодавця».

 Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непраце­здатні діти», що використовується в абз.1 ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права на обов’язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».

 

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Так, згідно з ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-ХIV, з наступними змінами, до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

 Абзац 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, з наступними змінами, визначає: непраце­здатні громадяни — особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

 «Враховуючи викладене та керуючись …, Конституційний Суд України  вирішив:

 В аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непраце­здатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідностіРішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене».

 Колегам також варто врахувати у своїй роботі, що у разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов’язкову частку у спадщині. У осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов’язкову частку у спадщині не виникає.

 Якщо нотаріус все ж таки визначив коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, йому до спадкової справи необхідно додати документальні докази, які підтверджують вищевказаний факт.

 Відповідно до п. 5 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження, за умови підтвердження батьками (одним із них), що ця особа є їх дитиною. До цієї категорії можна віднести і неповнолітніх осіб.

 Непрацездатність підтверджується: пенсійним посвідченням (у разі коли особа досягла пенсійного віку, встановленого чинним законодавством України) або довідкою МСЕК про надання фізичній особі статусу інваліда будь-якої групи.

 

Державна реєстрація народження в пологовому будинку

Для зручності українців свідоцтво про народження малюка можна отримати просто в пологовому будинку.

В рамках реалізації  наказу Міністерства юстиції України від 26.08.2015 № 1593/5 «Деякі питання організації роботи відділів державної реєстрації актів цивільного стану, пов’язаної з державною реєстрацією народження дитини»  надається послуга щодо прийому та видачі документів про народження у закладах охорони здоров’я.  

В пологових будинках ведеться прийом заяв для проведення державної реєстрації народження та видача свідоцтв про народження дитини, який здійснює відповідальний працівник відділу державної актів цивільного стану Головного територіального управління у місті Києві за наступним графіком прийому та видачі документів:

Населений пункт

Найменування закладу охорони здоров’я

Місцезнаходження закладу охорони здоров’я

Телефон

Графіки прийому відділів державної реєстрації актів цивільного стану

м. Київ

Київський міський пологовий будинках № 1

м. Київ, вул. Арсенальна, 5

(044) 285-05-77

вівторок - п’ятниця

з 09:00 до 11:00

субота з 09:00 до 10:00 та з 14:00 до 15:00

м. Київ

Київський міський пологовий будинках № 2

м. Київ, вул. Мостицька, 11

(044) 4328740
(044) 4325994

Вівторок - п’ятниця

з 10:00 до 12:00,

субота

 з 09:00 до 11:00

м. Київ

Київський міський пологовий будинках № 3

м. Київ, вул. Кучера В., 7

(044) 4054100
(044) 4053124

вівторок - п’ятниця

з 10:00 до 12:00

субота з 09:00 до 10:00 та з 15:00 до 16:00

м. Київ

Київський міський пологовий будинках № 4

м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 16

(044) 4118761

(044) 4118754

вівторок - п’ятниця

з 09:00 до 11:00

субота з 09:00 до 10:00 та з 15:00 до 16:00

м. Київ

Київський міський пологовий будинках № 5

м. Київ, просп. Валерія Лобановського, 2

(044) 2759088

(044) 2758088

вівторок - п’ятниця

з 10:00 до 11:00

субота з 10:00 до 11:00 та з 15:00 до 16:00

м. Київ

Київський міський пологовий будинках № 6

м. Київ, вул. П. Запорожця, 26

(044) 5125033
(044) 5123638

вівторок - п’ятниця

з 09:00 до 11:00

субота з 09:00 до 10:00 та з 15:00 до 16:00

м. Київ

Київський міський пологовий будинках № 7

м. Київ, вул. Предславинська, 9

(044) 5228736
(044) 5228745

вівторок - п’ятниця

з 09:00 до 11:00

субота з 09:00 до 10:00 та з 13:30 до 14:30

м. Київ

Комунальне некомерційне підприємство «Київський медичний центр «Академія здоров’я людини» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

м. Київ, Харьківське шосе, 121

(044) 5642165

вівторок - п’ятниця

з 10:00 до 12:00

субота з 10:00 до 11:00 та з 15:00 до 16:00

м. Київ

Державна установа «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. Академіка О.М. Лук’янової Національної академії медичних наук України»

м. Київ, вул. Платона Майбороди, 8

(044) 4839273
(044) 4836043

вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота з 10:00 до 11:00 та з 14:30 до 15:30

м. Київ

Пологове відділення Державного закладу «Дорожня клінічна лікарня №2 ст.Київ» Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»

м. Київ, просп. Повітрофлотський, 9

(044) 2440266
(044) 2111986

вівторок, середа, четвер,п’ятниця

з 11:00 до 12:30

субота з 11:30 до 12:00 та з 15:00 до 16:00

м. Київ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСІДА-IVF»

м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 65

(044) 4558811

вівторок, середа, четвер,п’ятниця

з 11:30 до 12:30

субота з 11:30 до 12:30 та з 15:30 до 16:00

З метою проведення державної реєстрації народження батькам дитини необхідно надати уповноваженому працівнику наступні документи: паспорта батьків, свідоцтво про шлюб, медичне свідоцтво про народження дитини (в разі якщо один з батьків дитини є іноземцем подається оригінал закордонного паспорту з відмітками про перебування громадянина на території України протягом останніх півроку або посвідку на проживання, нотаріально завірений переклад закордонного паспорту на українську мову та свідоцтва про шлюб в разі укладання за межами України, яке повинно бути легалізоване на території держави де було цей шлюб зареєстровано). Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбу або перебувають у шлюбі та мають різні прізвища вони повинні бути присутніми як під час подання документів так і під час отримання свідоцтва про народження дитини.

За бажанням обох батьків працівник відділу приймає заяву про реєстрацію місця проживання дитини у місті Києві для чого заявники подають наступні документи:

 -  заява про реєстрацію місця проживання, квитанція про сплату адміністративної послуги; копію свідоцтва про народження дитини; ксерокопії паспортів батьків з відомостями про батьків , фотокартками та місце проживання.

 В разі подання заяви для реєстрації місця проживання новонародженої дитини уповноваженому представнику довідку про місце проживання можна буде отримати у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві або відповідному органі реєстрації місця проживання центру  надання адміністративних послуг, надіслана поштою.

Перебуваючи в пологовому будинку батьки дитини можуть скористатись онлайн-сервісом і оформити допомогу при народженні дитини. Електронна послуга доступна на порталі Мінсоцполітики e-services.msp.qov.ua 

 

Трудові права студентів та осіб, які поєднують навчання з роботою

Стаття 43 Конституції України гарантує всім громадянам право на працю, що включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

 У рамках правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» триває інформаційна кампанія щодо права студентів на навчання без хабарів та на якісну освіту. Столична консультує щодо того, як захистити правові права молоді та поєднати навчання і роботу.

 Особи, які навчаються у навчальних закладах різних рівнів, мають право на трудову діяльність у позанавчальний час. Таке право також визначає Закон України «Про вищу освіту». Зокрема, у статті 64 говориться, що держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками закладів вищої освіти права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

 Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Отже, будь-який студент (бюджетник чи ні) може офіційно влаштуватися на роботу. Повна або часткова зайнятість залежить від вільного часу студента. Треба пам'ятати, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних підставах. Крім того, до зарплати, яку отримують студенти-бюджетники одночасно зі стипендією, не застосовується податкова соціальна пільга.

Для працівників, які поєднують роботу з навчанням, законодавством встановлено пільги, які стосуються часу відпочинку, робочого часу, оплати праці та ін. Ці пільги визначені в главі 14 Кодексу законів про працю. Види пільг та їх обсяг залежить від форми навчання, виду навчального закладу та курсу перебування.

Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки у зв’язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством. У залежності від виду занять, а також рівня акредитації вишу встановлюється різна кількість днів відпустки. На час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата. Забороняється залучати таких працівників до роботи у надурочний час.

Трудовим законодавством не передбачено обмежень щодо поєднання студентами вищих навчальних закладів, зокрема, і тими, які навчаються за денною формою навчання, роботи i навчання. Тому установа/організація має право приймати на роботу таких працівників, у тому числi й на умовах повного робочого дня. Проте для студентів, як правило, встановлюють режим неповного робочого часу, аби вони мали змогу відвідувати заняття у навчальному закладі. Заробітна плата в такому разі виплачується відповідно до кількості відпрацьованих годин. Також така робота не є сумісництвом, і тому вона передбачає ведення трудової книжки відповідно до загального порядку та є для таких осіб основним місцем роботи.

Якщо студент працевлаштовується вперше, організація має оформити йому трудову книжку у порядку і в строки, передбачені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 №58. Факт працевлаштування не впливає на право студента на отримання стипендії (у разі наявності такої).

Ще один спосіб працевлаштування студентів – це оформити договір підряду. Договір підряду – цивільно-правова угода, за якою регулюються стосунки замовник-підрядник. Тобто особу наймають для виконання певної роботи, результат якої легко перевірити. Наприклад, побутовий, будівельний підряд (переробка, ремонт, покращення речей тощо). В такому договорі має визначатись ціна, строки виконання роботи та способи її визначення, тобто матеріальної оцінки. Ризик такого договору в тому, що замовник має право розірвати угоду в будь-який час, а от виконавець може відмовитись лише в небагатьох випадках. Наприклад, через несплату або за відсутності матеріалів, які мав надати замовник.

Якихось спеціальних причин для звільнення студента денної форми законодавством не передбачено. Це можливо тільки на загальних підставах.

 

Управління персоналу

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

 

 Державна реєстрація шлюбу

Загальнонаціональний проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» покликаний підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави. Проте, чимало українців ставляться до інституту шлюбу без довіри та ігнорують його. Столична юстиція консультує щодо процедури державної реєстрації шлюбу та роз’яснює правові аспекти.

Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (стаття 24 Сімейного кодексу України).

Присутність нареченого та нареченої в момент державної реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається. (стаття 34 Сімейного кодексу України).

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки та чоловіка встановлюється у вісімнадцять років (стаття 22 Сімейного кодексу України).

За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (стаття 23 Сімейного кодексу України).

Жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають особисто письмову заяву за встановленою формою до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.

Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису (ів) на якій засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватись на нотаріально посвідченій довіреності.

 Також заяву про державну реєстрацію шлюбу можна подати через Інтернет.

 Для зручності громадян та уникнення черг у відділах державної реєстрації актів цивільного стану (далі – ДРАЦС) є можливість громадян подавати заяви через мережу Інтернет, а саме, за допомогою веб-порталу «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану». Увійти на веб-портал можна за наступним посиланням: http://dracs.minjust.gov.ua/

 Для реалізації даних послуг заявник повинен зареєструватися на веб-порталі «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану». Реєстрація користувача здійснюється шляхом заповнення реєстраційної форми, у якій обов’язково вказуються такі дані: прізвище, ім’я, по батькові, логін, адреса електронної пошти.

 Якщо подана заява оформлена належним чином, вона реєструється працівником відділу ДРАЦС.

 За результатами розгляду звернення щодо запису на попередній прийом користувачу надсилається повідомлення, у якому зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, посада та контактний телефон особи, яка буде здійснювати прийом, а також дата і час прийому.

 Подання до відділів ДРАЦС звернень щодо заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану через мережу Інтернет не звільняє від необхідності особистого звернення користувача до відділу та подання ним документів, передбачених законодавством. За достовірність даних відповідає користувач. При цьому прийом відвідувачів, які звертатимуться без попереднього запису, здійснюється у звичайному режимі згідно графіку роботи відділу.

 Вищевказане свідчить про зручність порталу «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану», адже через його використання фізична особа може записатись на прийом до будь-якого відділу ДРАЦС в Україні у зручний для неї час, поставити запитання в он-лайн режимі, подати заяви на реєстрацію актів цивільного стану.

 Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про державну реєстрацію шлюбу.

 За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє державну реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.

 У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви, або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця (стаття 32 Сімейного кодексу України).

 За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 33 Сімейного кодексу України).

 У цих випадках наявність поважної причини повинна бути підтверджена документально.

 При державній реєстрації шлюбу подаються паспорти або паспортні документи наречених.

Особа має право на повторний шлюб після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 116 Сімейного кодексу України).

 Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред’явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (частина друга стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

 Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

 З 29 липня 2016 року Міністерство юстиції Українизапустило новий сервіс «Шлюб за добу».Сервіс покликаний зробити одруження максимально зручним та комфортним.

 Перевагами користування даного сервісу є:

 - реєстрація шлюбу в час та у місці, обраному жінкою та чоловіком,

 - відсутність необхідності звернення в ДРАЦС.

 Всі документи, складені іноземною мовою, подаються для державної реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку.

 

 

20.03.2019

Видача повторно свідоцтв про смерть

Державна реєстрація смерті проводиться шляхом складання актових записів про смерть. На підставі складеного актового запису у повній відповідності до нього видається свідоцтво про смерть (п.2 ст.9 Закону України “Про Державну реєстрацію актів цивільного стану” від 01.07.2010р. (надалі Закон) та п.1  розділу ІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства  юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010р. р. № 3307/5 (далі Правила).

У разі, якщо оригінал свідоцтва про смерть вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, повторна видача свідоцтва здійснюється на підставі актового запису про смерть, складеного як в електронному вигляді, так і на паперовому носії.

Повторна видача свідоцтв про смерть у такому випадку здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі даним паперового носія актового запису або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану.

Згідно з вимогами ч.2 статті 19 Закону та пункту 4 розділу IV Правил свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію смерті здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану при підтвердженні права особи на отримання даних документів.

Зокрема, пункт 9 розділу IV Правил передбачає, що на заяві щодо повторної видачі свідоцтва про смерть відділ державної реєстрації актів цивільного стану зазначає дані документів, які підтверджують родинні стосунки заявника з померлим або право на спадкування.

 

 

інформація для батьків щодо державної реєстрація народження дитини 

Народження дитини – завжди хвилююча подія для кожної родини. Малюк – це нове життя, справжнє щастя. Поява малюка – це найкраще, що може трапитися в житті! Але спершу потрібно зареєструвати та отримати перший документ немовляти у відділі державної реєстрації актів цивільного стану! 

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові.

Підставами для проведення державної реєстрації народження дитини є:

а) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (із змінами), та висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я за формою, встановленою у додатку 3 до Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2013 року № 9.

б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше.

Медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу заповнюється лікарем, під наглядом якого перебуває новонароджений, і засвідчується підписом керівника закладу охорони здоров'я та круглою печаткою закладу.

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження проводиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про перинатальну смерть), у разі мертвонародження.

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них.

Якщо дитина народилась у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини за заявою будь-кого з них.

Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народження дитини може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини, якщо із заявою про державну реєстрацію народження ця особа одночасно подає заяву про визнання батьківства.

Відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис пробатька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по-батькові батька дитини записуються за її вказівкою».

Так, наказом Міністерства юстиції України з метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг щодо державної реєстрації народження дитини запроваджено пілотний проект, на реалізацію якого працівниками відділів ДРАЦС здійснюється прийом необхідних документів та видача свідоцтв про народження дитини безпосередньо у закладах охорони здоров’я, де приймалися пологи.

Перелік документів для реєстрації народження у пологовому будинку не відрізняється від того, що необхідний для реєстрації безпосередньо в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Потрібно надати оригінали таких документів як: медичне свідоцтво про народження, видане закладом охорони здоров’я,  або висновок комісії, яка встановлює факт народження дитини поза закладом охорони здоров’я або відповідне судове рішення,  у випадку якщо вище зазначені документи відсутні. Крім того, батьки зобов’язані  надати  паспорти, свідоцтво про шлюб (за наявності зареєстрованого шлюбу).

Мета проекту – спрощення порядку отримання адміністративних послуг населенням.

Реалізація проекту полягає в забезпеченні можливості отримання батьками дитини свідоцтва про її народження безпосередньо в пологому будинку без переміщення до органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Реалізація ініціативи Міністерства дозволить батькам без зайвого клопоту та втрати дорогоцінного часу отримати перший офіційний документ немовляти.  Народжуйте! А про документи подбає Мін’юст!

 

 

26.02.2019

Нотаріальне посвідчення копії з документів

 

Законодавство України вимагає надання справжньої документації. Але в ситуаціях, коли такий папір подати не виходить, закон дозволяє передати державному органу завірену копію. Засвідчення копій документів означає встановлення точного відповідності початковим екземплярів.

 

 Засвідчена нотаріусом копія документа усуває можливий сумнів щодо вірності цієї копії. Засвідчення вірності копій документів потребує додержання певних умов, за яких ця нотаріальна дія може бути вчинена, а копія документа матиме юридичну силу.

 

По-перше, документ, з якого засвідчується копія, повинен відповідати вимогам закону, тобто документ не повинен суперечити закону за змістом і за формою.

 

По-друге, документ повинен мати юридичне значення. Документ, з якого свідчиться вірність копії, повинен стосуватися прав і законних інтересів громадян, мати значення для подальшої їх реалізації, створювати певні правові наслідки для громадянина. Якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо юридичного значення документа, він може з'ясувати, з якою метою засвідчується копія. Неправомірною буде відмова нотаріуса засвідчити вірність копії документа, якщо строк його дії закінчився. Незважаючи на закінчення строку дії документ може мати юридичне значення за певних обставин, бо в ньому можуть стверджуватися факти минулого, які на цей момент мають значення для громадянина.

 

По-третє, засвідченням вірності копії документа є перевірка факту, чи може нотаріус з поданого документа засвідчити копію.

 

По-четверте, передбачається, що засвідченню підлягають копії тільки тих документів, що виходять від підприємств, організацій та установ і стосуються особистих прав та законних інтересів громадян. Отже, нотаріуси не мають права засвідчувати вірність копій листів одних підприємств, організацій чи установ, адресованих іншим підприємствам, організаціям чи установам, бо такі документи повинні зберігатись у справах цих підприємств, організацій чи установ. Вилучати й видавати зі справи ці листи забороняється.

 

Засвідчення копії можливе тільки в тому випадку, якщо нотаріус особисто побачив оригінал документу, перевірив його дійсність, правильність оформлення, наявність усіх необхідних реквізитів, порівняв його з копією, або ж самостійно за допомогою відповідної техніки зробив копію. І тільки після цього він може засвідчувати вірність копії з цього документу нотаріально, причому копія робиться подібною до оригіналу, тобто, якщо документ прошитий, то нотаріальна копія теж має бути прошита і скріплена печаткою та підписом нотаріуса.

 

У кінці документу робиться засвідчувальний напис нотаріуса, що підтверджує відповідність копії до оригіналу, і все це закріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

 

При цьому, забороняється засвідчувати вірність копій:

 

- документа, виданого фізичною особою, якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа не засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи;

 

- паспорта, документів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень тощо;

 

- документа, на підставі якого відповідні установи видають оригінал

 

документа (довідки про народження дитини, довідки про смерть);

 

-  додатка до документа без пред'явлення основного документа (витяг із залікової відомості);

 

- копії з копії документа, якщо вірність копії (фотокопії) не засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія (фотокопія) видана не юридичною особою, що видала оригінал документа (в останньому випадку копія документа має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться в справах юридичної особи, яка видала документ);

 

- копії з копії рішення суду (витягу з нього), якщо таке рішення суду не містить відмітки про набрання ним законної сили і що оригінал рішення знаходиться в суді із зазначенням номера справи;

 

- документа, виданого за кордоном органом держави, з якою Україна не уклала договір про правову допомогу, що скасовує вимогу легалізації документів, без такої легалізації.

Завідувач Двадцять першої київської державної

нотаріальної контори  Л.С. Зубченко

 

 

Умови та процедура реєстрації народження дитини

Вважається, щонайважливішим документом, потреба в якому людина відчуває протягом усього життя, є паспорт. Напевно, саме тому його бережуть набагато більше, ніж свідоцтво про народження, хоча і отримують по досягненню повноліття. Але свідоцтво про народження - це єдиний документ із багатьох документів людини, який не лише засвідчує факт реєстрації народження дитини, а й засвідчує родинний зв'язок з батьками.

Свідоцтво про народження видається батькам після процедури реєстрації народження дитини абсолютно безкоштовно.

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєння їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Отримати свідоцтво про народження необхідно протягом місяця після народження дитини. Несвоєчасна без поважних причин реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану є правопорушенням , відповідальність за яке передбачена в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

До свідоцтва про народження вноситься наступна обов'язкова інформація: прізвище, ім'я по батькові дитини; дата народження дитини; місце народження дитини; національність та стать дитини.

До моменту подання заяви до відділення ДРАЦСу батьки дитини вже повинні визначитися з ім'ям та прізвищем дитини. При реєстрації народження дитини може бути присвоєно не більше двох імен.

Що стосується прізвища дитини, то воно може бути як по матері так і по батьку (у разі якщо у батьків різні прізвища). Також, дитині можуть дати подвійне прізвище. У такому разі, в своїй заяві батьки вказують, з якого прізвища воно повинно починатись – батька чи матері. По батькові дитині присвоюється за іменем батька. На прохання батьків по батькові може також утворюватись згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі. Спір між батьками щодо прізвища та імені дитини може вирішуватись через органи опіки та піклування або за рішенням суду.

Свідоцтво містить також відомості про:

-     номер актового запису про народження, дату складання актового запису ;

-     батьків народженого, їх громадянство;

-     місце реєстрації і дату видачі свідоцтва про народження;

-     орган, що видав свідоцтво про народження.

Вносити до свідоцтва про народження записи, не передбачені Законом України заборонено. Достовірність інформації внесеної до свідоцтва про народження, скріплюється підписом відповідальної посадової особи та гербовою мастиковою печаткою органу, що видав свідоцтво.

Свідоцтво про народження дитини отримують її батьки. Якщо батьки перебувають у зареєстрованому шлюбі і мають однакові прізвища, для реєстрації достатньо присутності одного з батьків. Якщо у батьків різні прізвища, необхідна присутність обох. Якщо мати не перебуває у шлюбі, але бажає вказати відомості про батька дитини присутність обох батьків при подачі заяви, так і при отриманні свідоцтва про народження є обов'язковою, так як це передбачено законодавством України, а саме ст. 133 Сімейного кодексу України

У разі будь-яких причин, якщо батьки самі не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилась дитина чи в якому вона перебуває.

Документи для реєстрації:

-     письмова (або усна) заява родича / уповноваженого представника;
-     паспорт або інші документи, що засвідчують особу заявника;

-     свідоцтво про шлюб;

-     медичне свідоцтво про народження дитини.

Якщо батьки перебувають у шлюбі, зареєструвати дитину можна за місцем проживання батьків або за місцем його  народженням. Місце проживання батьків визначається за штампом реєстрації у паспорті, а місце народження дитини – довідкою з медичної установи.

У такому разі батьки повинні надати наступні документи:

-     письмова заява батьків;

-     паспорти або інші документи, що засвідчують особу батьків;

-     свідоцтво про шлюб;

-     медичне свідоцтво про народження дитини.

Відповідно до ст. 126 Сімейного кодексу України, батьки які не перебувають у шлюбі, зареєструвати дитину можуть за місцем проживанням одного з батьків або за місцем народження дитини. Щоб зареєструвати дитину за місцем проживання батька, з заявою про реєстрацію одночасно подається спільна заява матері та батька про визнання батьківства. Таку заяву можна подати і до народження дитини, приклавши до неї з медичного закладу про довідку про  вагітність. У разі, коли  мати дитини не перебуває у шлюбі і не має спільної заяви батьків та рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері, а ім'я, по батькові     за      бажанням  матері.

Необхідні документи для реєстрації:

-     паспорта або інші документи, що засвідчують особу матері;

-     заява матері; 

-     медичне свідоцтво про народження дитини.

У виняткових випадках, при народженні дитини поза медичним закладом, потрібні додатково наступні документи: довідки лікаря, який подав допомогу при пологах. У разі народження дитини вдома без медичної допомоги факт і час народження повинні бути підтверджені підписом двох свідків, присутніх при пологах, із зазначенням їхніх прізвищ, імен та по батькові, місця проживання і документів, що посвідчують їх особи, у «графі» документи, що підтверджують факт народження дитини, а також медичним документом про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (приватного лікаря).

Свідоцтво про народження знадобиться в момент вступу до освітньої установи, укладення різноманітних юридичних угод, оформлення закордонного паспорта, пенсії та інше.

Начальник Голосіївського районного
у м. Києві відділу державної реєстрації
актів цивільного стану Головного
територіального управляння
юстиції у м. Києві

В.М. Жданович

 

Консультація Міністра юстиції України: як укласти шлюбний договір

 

Доброго вечора! Ми з нареченою плануємо одружитись навесні. Щоб не опинитися серед сімейних пар, які сваряться через кожну копійку, хочемо укласти шлюбний договір. Знаю, що така практика для України є новою, тому розкажіть, будь ласка, про неї більш детально?

Артем Миколайчук

На диво багато українців не знають, що у 1992 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України», де вперше було зафіксовано таке поняття, як шлюбний договір. Однак цей вид договорів поки що не набув достатньої популярності серед українських родин. Минулого року такий договір підписали всього 2 544 подружжя, а це трохи більше 1% від кількості укладених у 2018 році шлюбів.

Як укладати шлюбний договір?

Шлюбний договір укладається у письмовій формі в 3 примірниках і нотаріально посвідчується державним або приватним нотаріусом. Хочу зауважити, що перед оформленням документів нотаріус повинен роз’яснити сторонам їхні права і обов’язки.

При цьому, договір може бути укладено як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, і тоді він вступає в силу в день реєстрації шлюбу, так і вже одруженою парою. У такому випадку документ почне діяти з моменту нотаріального посвідчення.

Що може бути внесено у договір?

Загалом шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям та визначаються їхні майнові права й обов'язки. Дружина та чоловік мають право внести в договір будь-які умови, які не суперечать чинному законодавству, наприклад:

визначення майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі;

визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї та встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;

встановлення порядку поділу майна у разі розірвання шлюбу;

встановлення порядку користування майном та житлом;

право на утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;

інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

У договорі, як правило, не прописуються конкретні суми, а все обчислюється в процентному співвідношенні. Водночас, українським законодавством заборонено регулювання шлюбною угодою особистих відносин між подружжям, а також особистих відносин між батьками і дітьми.

Скільки діє шлюбний договір?

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії та за бажанням сторін, можуть передбачатися строки тривалості окремих прав та обов'язків. Крім того, сторони можуть зазначити чинність окремих умов договору навіть після припинення шлюбу.

Чи можна змінити умови договору?

Звісно можна, але хочу попередити, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Внести зміни до шлюбного договору можна двома шляхами:

якщо обидва з подружжя бажають змінити умови шлюбного договору, вони звертаються до нотаріуса із відповідною заявою

на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

За яких умов шлюбний договір може бути розірваний або визнаний недійсним?

Процедура така сама, як і для внесення змін до договору, тобто припинення дії шлюбного договору відбувається за таких підстав:

відмова подружжя від договору шляхом подання заяви до нотаріуса;

розірвання шлюбного договору на вимого одного з подружжя за рішенням суду.

Одностороння відмова від шлюбного договору також не допускається.

Той з подружжя, хто подав позов про розірвання шлюбного договору повинен довести суду обставини, які спонукали до прийняття такого рішення . Крім того, шлюбний договір може бути визнаним повністю або частково недійсним. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Зі свого боку додам: особисто я радив би подружнім парам і тим, хто лише планує одружитися, не нехтувати таким інструментом, як шлюбний договір. Адже яким би не було сильним кохання в день весілля, ніхто не застрахований від життєвих змін. Підписання контракту дає чітке розуміння, з чим залишиться кожен з членів подружжя після розлучення. А у багатьох випадках саме договір стає реальним механізмом зберегти власність у разі виникнення претензій, котрі стосуються боргів одного з подружжя.

Так само на випадок розлучення договір може містити умови утримання дітей, терміни і розмір виплат. А аліменти в такому випадку стягуватимуться на підставі виконавчого напису нотаріуса без необхідності довгої судової тяганини.

Мін’юст зробив усе можливе, щоб зробити одруження простим і комфортним. Однак слід пам’ятати, що шлюб - це не забавки, а серйозний крок, тож ставитися до нього треба відповідально.

 

 

13.02.2019

Інформація про харчові продукти стала доступнішою

Часто про те, що до складу харчових продуктів входять численні Е-шки та ГМО, дізнаємось тільки тоді, коли вдома під лупою уважно розглядаємо склад виробу. Гірше, якщо багато інгредієнтів навіть не зазначені на упаковці. Так було з Наталею, котра у супермаркеті купила масло, але через дрібний шрифт та погане освітлення у приміщенні не побачила, що у складі є рослинні жири.
Відтак, щоб забезпечити права споживачів і максимально зблизити українське та європейське законодавство у контексті надання споживачам інформації про продукти, у грудні 2018 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів». 4 лютого Закон підписав Президент, а вже влітку 2019 року новації набудуть чинності.
Цей Закон передбачає такі новації:
- збільшення штрафу за ненадання обов’язкової інформації про продукт;
- детальне інформування про інгредієнти та алергени;
- інформування споживачів про наявність домішок та ароматизаторів;
- зазначення на упаковці інформації про термічну обробку;
- зазначення обов’язкової інформації про використання рафінованої олії або жирів рослинного походження, зокрема,пальмової олії та ін.
Новації також забороняють використання у маркуванні інформації про продукцію, яка може ввести споживача в оману і приписує харчовим продуктам лікувальні властивості. Це стосується не тільки надписів на упаковці, але й рекламних роликів і стендів. Адже більшість громадян дізнаються про продукти саме з реклами і вірять «на слово» гарно сформульованим рекламним лозунгам.
Ухвалений Закон стосується будь-якої інформації про харчовий продукт, яка надається через інтернет або просто повідомляється споживачеві під час продажу, у тому числі в місцях громадського харчування. У разі дистанційної реалізації інформація має бути доступною до моменту придбання продукту.
Також передбачається обов'язкове зазначення інформації про наявність у харчовому продукті генетично модифікованих організмів, якщо частка ГМО в продукті перевищує 0,9% у кожному інгредієнті.
Які санкції для порушників?
Таким чином, Закон має змусити виробників вказувати вичерпний та чесний склад харчових продуктів. Для порушників передбачена адміністративна відповідальність: для юросіб – штраф у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (62 595 грн), для фізичних осіб-підприємців – у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (41 730 грн). Якщо порушення не становить загрози для життя та здоров’я громадян, штраф становитиме 3 мінімальних заробітних плати (12 519 грн).
Ненадання інформації споживачеві та введення в оману щодо речовин і харчових продуктів, які викликають алергічні реакції або непереносимість, передбачає накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб-підприємців – у розмірі 20 мінімальних заробітних плат.
Права, що гарантовані кожному споживачеві
Кожен споживач має знати, що згідно зі ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», купуючи, замовляючи або використовуючи продукцію, яку реалізують на території України, він має право на:
- захист своїх прав державою (здійснюють управління захисту прав споживачів органи Держспоживстандарту, судові органи);
- належну якість продукції та обслуговування;
- безпеку продукції;
- необхідну, доступну, достовірну та вчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
- відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої через недоліки продукції (дефект), відповідно до Закону;
- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
- об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103 та захищайте свої права разом із Мін’юстом!

 

Консультація Міністра юстиції: Як стягнути аліменти на користь дитини?

Павле Дмитровичу, роз’ясніть, будь ласка, як стягнути аліменти з колишнього чоловіка? Ми не проживаємо разом більше ріку, батько дитину майже не бачить та матеріально не підтримує. Дякую за відповідь.
Світлана Корнєєва
Що треба зробити для виплати аліментів?
Є два способи: мирним шляхом та в примусовому порядку.
Так, сторони між собою домовляються щодо розміру та періодичності сплати аліментів на дитину в добровільному порядку. Дана домовленість може бути лише усною, але для додаткових гарантій виконання домовленостей батьки дитини можуть укласти між собою нотаріально посвідчений договір про утримання дитини.
Також один із батьків може подати за місцем своєї роботи заяву про відрахування аліментів на дитину у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.
У разі відсутності домовленостей один із батьків може звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів.
В подальшому стягувач аліментів може самостійно подати заяву з виконавчим листом про відрахування аліментів за місцем виплати платникові аліментів заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу.
Чи потрібно підписувати якісь папери?
Обов’язку підписання таких паперів немає. Однак батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Як стягнути аліменти у судовому порядку?
Той з батьків, з ким мешкає дитина, має право звернутися до суду з відповідним позовом. У такому випадку аліменти на дитину присуджуються або як частка від заробітку, або у вигляді конкретно визначеної суми.
Справи розглядаються місцевими судами за місцем проживання чи реєстрації відповідача.
Також позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
У разі видачі судом виконавчого документу, стягувач може самостійно надіслати виконавчий документ за місцем роботи боржника або отримання ним інших доходів із заявою про здійснення відрахування аліментів, або направити/подати заяву разом із оригіналом виконавчого документу для примусового виконання до органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця.
Яким може бути розмір аліментів?
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.
У 2019 році прожитковий мінімум на дітей становить:
віком до 6 років:
з 1 січня– 1626 грн;
з 1 липня – 1699 грн;
з 1 грудня – 1779 грн
віком від 6 до 18 років:
з 1 січня – 2027 грн;
з 1 липня – 2118 грн;
з 1 грудня – 2218 грн
Однак є виключення. Якщо платник аліментів має нерегулярний дохід, суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, яка підлягає щорічній індексації.
Той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Коли призначається державна допомога?
Тимчасова допомога призначається у разі, якщо:
рішення суду про стягнення аліментів не виконується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення;
стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває у місцях позбавлення волі, якого визнано недієздатним, або він перебуває на строковій військовій службі;
місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.
Для призначення тимчасової допомоги одержувач подає органу соцзахисту населення за місцем проживання (перебування):
заяву;
копію свідоцтва про народження дитини;
інші документи.
Розмір тимчасової допомоги розраховується як різниця між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців.
Чи можливо стягнути аліменти за минулий час?
Так, законодавством передбачені випадки, коли аліменти можна стягнути за минулий час, але не більше ніж як за 10 років та окремі підстави, коли аліменти стягуються за весь час.
Як виконується рішення суду?
Після набрання рішення суду законної сили, стягувач подає до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю заяву та виконавчий лист. На підставі цих документів виконавець відкриває виконавче провадження.
До пред’явлення на примусове виконання виконавчий документ про стягнення аліментів може бути самостійно надісланий стягувачем за місцем роботи боржника.
Під час виконання у примусовому порядку виконавець вживає заходи примусового виконання. Якщо боржник працює або отримує пенсію державний виконавець виносить постанову, яку направляє за місцем роботи боржника або за місцем отримання пенсії для утримання аліментів.
Якщо є заборгованість виконавець робить відповідний розрахунок та зобов’язаний повідомити про нього стягувача і боржника. У разі якщо розмір заборгованості зі сплати аліментів перевищує 3 місяці:
відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників;
майно боржника арештовується виконавцем, вилучається та реалізується.
Якщо боржник ухиляється від виконання рішення та має заборгованість, виконавець застосовує до нього санкції та обмеження встановлені законом. У разі відсутності відомостей про місце перебування боржника, за поданням виконавця судом виноситься ухвала про розшук боржника.
Яка відповідальність боржника за несплату аліментів?
Завдяки дії розроблених Мін’юстом законів #ЧужихДітейНеБуває, до неплатників аліментів застосовуються ряд обмежувальних заходів.
Якщо розмір заборгованості по сплаті аліментів перевищує 4 місяці (та 3 місяці для батьків важкохворої дитини) встановлена можливість накладення обмежень на неплатників аліментів щодо:
• виїзду за межі України;
• керування транспортними засобами;
• користування зброєю;
• полювання.
Крім того, передбачені обмеження щодо перебування на державній службі. Також боржник з аліментів не може впливати на рішення про тимчасовий виїзд дитини за межі України.
Не менш дієвим є запровадження фінансових санкцій, передбачено штраф за несплату аліментів залежно від суми заборгованості:
• понад 1 рік – 20%;
• понад 2 роки – 30%;
• понад 3 роки – 50%
Також, в законах ми передбачили відповідальність для неплатників аліментів у вигляді суспільно корисних робіт, адміністративного арешту та позбавлення волі.
Від себе можу додати: пакет законів #ЧужихДітейНеБуває дійсно працює, про що свідчать результати за 2018 рік, коли боржники сплатили 4,6 млрд грн аліментів на користь 555 тис дітей та майже 50 тис документів було відкликано через відсутність претензій до боржника.
Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Футбол і Закон 

Головне територіальне управління юстиції в місті Києві та Фан-клуб «Динамо» продовжують серію правових консультацій «Футбол і закон» для футбольних уболівальників, які вирушають за кордон за футбольною командою «Динамо».

14 лютого «Динамо» зіграє матч із «Олімпіакосом» у 1/16 Ліги Європи УЄФА у м. Пірей (Греція).

Футбольний клуб

Динамо

Олімпіакос

 

Заснування

 

1927

 

1925

 

Досягнення

Найбільш титулований клуб України (15-разовий абсолютний чемпіон України),

 дворазовий чемпіон Кубку володарів  кубків УЄФА,

півфіналісти Ліги Європи УЄФА

Багатократний чемпіон Греції,

Володар Кубка Греції та 4-кратний чемпіон Суперкубку Греції

 Очільник столичної юстиції Станіслав Куценко розповів, як захистити свої права за кордоном під час подорожі до Греції.

Греція – одна з країн-членів Європейського союзу.

Столицею Греції є Афіни. Греція знаходиться в одному з Україною часовому поясі, тому вам не доведеться змінювати час.

Офіційна валюта у Греції – євро.

З 01 січня 2018 року в країні введений туристичний податок.

Ставки туристичного податку в Греції:

-  Готель 5 зірок – 4 євро/ніч.

-  Готель 4 зірки – 3 євро/ніч.

-  Готель 3 зірки – 1,5 євро/ніч.

- Готель 1 і 2 зірки – 0,5 євро/ніч.

-  4-кімнатні квартири/апартаменти – 1 євро/ніч.

-  3-кімнатні квартири/апартаменти – 0,5 євро/ніч.

-  1- і 2-кімнатні квартири/апартаменти – 0,25 євро/ніч.

Між Грецією та Україною (як із іншими країнами ЄС) для власників біометричних паспортів діє безвізовий режим (перебування на території ЄС до 90 днів протягом кожних 180 днів).

Митні правила

Без декларування дозволяється ввезення/вивезення суми до 10 тисяч євро (обов’язковому декларуванню підлягає сума від 10 тисяч євро). Норми дозволених для ввезення/вивезення алкогольних та тютюнових виробів стандартні для усіх країн Європейського союзу (200 сигарет або 50 сигар чи 250 грамів тютюну, або ці вироби в наборі загальною вагою, що не перевищує 250 грамів; 5 літрів пива, 2 літри вина, 1 літр міцних (із вмістом спирту більш як 22%) алкогольних напоїв.

На території Греції дозволяється використання посвідчення водія громадянина України міжнародного зразка. Автомобілі з українською реєстрацією можуть перебувати на території Греції до 3 місяців.

Перед виїздом обов’язково придбайте медичну страховку на період перебування за кордоном.

 Будьте уважні

Наплив нелегальних мігрантів із мусульманських та африканських країн, гостра соціально-економічна криза – основні фактори, що вплинули на різке погіршення криміногенної обстановки у великих міських центрах. Проте елементарні правила безпеки допоможуть вберегтись від курйозів: 

- зробіть ксерокопії всіх важливих документів, один екземпляр заберіть із собою, другий залиште в номері; 

- Ви повинні мати точну адресу вашого місця перебування чи помешкання. Залиште їх вашим близьким;

- Ваш паспорт повинен бути завжди з вами, ніхто не має права залишати його в себе;

- окремо збережіть контакти на екстрений випадок. 

 Корисні телефони

100 – поліція

171 – туристична поліція

166 – швидка допомога

112 – загальний номер служби екстреної допомоги в країнах ЄС.

Посольство України в Грецькій Республіці
Адреса       
вул. Стефану Дельта, 2, м. Афіни, р-н Філотеї, 152 37, Греція
Номер телефону
(+30210) 68 00 230
Номер гарячої лінії
+30 69 327 656 06
Електронна адреса
emb_gr@mfa.gov.ua
Посилання на сайт ЗДУ
http://greece.mfa.gov.ua

 

Права, про які потрібно знати кожному пенсіонерові

Права, про які потрібно знати кожному пенсіонерові

Мабуть, у молодості мало хто задумується над тим, якою буде пенсія та на які пільги можна претендувати. Проте чимало українських пенсіонерів через зубожіння чи інші фактори не можуть розраховувати на підтримку дітей та онуків і змушені жити тільки на пенсійні виплати. У такому випадку пільги стають просто рятівним кругом для виживання.

Пані Ользі 68 років. Молоді роки жінка пропрацювала в колгоспі, а 23 роки до пенсії трудилася в одному зі столичних універсамів. Загалом в неї більше 40 років трудового стажу. Зараз жінка тільки взимку повертається до столиці, а навесні, влітку та восени проводить час на дачній ділянці в Черкаській області, щоб запастися продуктами. Повертаючись до Києва, вона користується пільгами для проїзду в транспорті.

Пенсія призначається як для чоловіків, так і для жінок після досягнення 60 років (Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Зауважте, пенсію нараховують не тільки за віком.

- Пенсія у зв’язку з втратою годувальника

Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на повному його утриманні та одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

- Пенсія по інвалідності (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою; інвалідності з дитинства).

Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:

особи з інвалідністю I групи – 100 відсотків пенсії за віком;

особи з інвалідністю II групи – 90 відсотків пенсії за віком;

особи з інвалідністю III групи – 50 відсотків пенсії за віком.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (станом на 1 січня 2019 року = 1497 грн). Проте мало пенсіонерів дійсно знають усі свої права, законні пільги та преференції, тому я підібрав найбільш актуальні з них.

1. Право на субсидію

Субсидія – це адресна безготівкова допомога сім’ї, яка надається на погашення витрат з оплати житлово-комунальних послуг.

Для призначення житлової субсидії необхідно звернутися до структурних підрозділів соціального захисту населення та надіслати/подати такі документи:

- заява;

- декларація про доходи.

Також наявна функція подання документів у режимі онлайн на сайті https://subsidii.mlsp.gov.ua/.

Рішення про призначення (непризначення) субсидії приймається протягом 10 днів після подання заяви та отримання усіх необхідних відомостей на запит від інших організацій, органів влади та суб’єктів господарювання.

 2. Право на безоплатну правову допомогу

Безоплатна правова допомога – це правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

Безоплатна вторинна правова допомога – вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, і включає в себе такі види правових послуг, як захист, здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на таку допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру.

Для забезпечення оперативного реагування на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні. Також отримати правову допомогу можна, особисто звернувшись до найближчого центру з надання безоплатної правової допомоги.

3. Право безоплатного проїзду у громадському наземному транспорті

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 «Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» передбачено, що право на безоплатний проїзд для пенсіонерів за віком надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки.

Безоплатний проїзд застосовується на міський пасажирський транспорт загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.

Також розглянемо такий вид соціального статусу, як «Ветеран праці».

Згідно з Законом України «Про основи соціальної захищеності ветеранів праці та інших громадян похилого віку» (далі – Закон) ветеранами праці є:

- усі громадяни зі стажем роботи 40 років – для чоловіків і 35 років – для жінок, які вийшли на пенсію;

- громадяни, яким призначено пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок – 25 років, у чоловіків – 30 років;

- за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників із шкідливими та важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок – 30 років, у чоловіків – 35 років та інший перелік осіб, передбачений Законом.

Права та пільги ветеранам праці:

- першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з коштовного каміння);

- переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування;

- щорічне медичне обстеження і диспансеризація з залученням необхідних фахівців;

- першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

- переважне право на забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт житлових будинків і квартир, забезпечення їх паливом.

Документом, що підтверджує статус ветерана праці, є посвідчення ветерана праці. Посвідчення і нагрудний знак ветерана праці видають за місцем проживання ветерана органи праці та соціального захисту населення, а ветеранам-військовослужбовцям – органи, які здійснюють їхнє пенсійне забезпечення. У посвідченні обов'язково повинні бути особистий підпис ветерана праці, його фотографія та печатка органу, який видав посвідчення. Видають посвідчення і нагрудний знак безкоштовно.

Якщо є додаткові правові питання, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» за номером 0800 213 103 цілодобово.

    Станіслав Куценко                                                                                            Станіслав Куценко

  

 

31.01.2019

Пакет Закону “Чужих дітей не буває”

Другий пакет Законів #ЧужихДітейНеБуває набрав чинності 28.08.2018.
Його норми – низка ініціатив заради щасливого дитинства маленьких українців та розбудови інституту відповідального батьківства.
Зокрема, серед нововведень цього пакету законів:
• збільшення мінімального розміру аліментів,
• накладення додаткових штрафів на суму боргу по аліментах,
• спрощення процедури виїзду за кордон з тим із батьків, з ким проживає дитина,вдосконалення порядку побачень з дитиною того з батьків, хто з нею не проживає,
• обмеження щодо перебування боржників на державній службі,
• кримінальна відповідальність за ухилення від суспільно корисних робіт у вигляді позбавлення волі до 2 років,
• податкові пільги для сумлінних батьків, які витрачають додаткові кошти на гуртки, навчання, спортивні секції і духовний розвиток дитини тощо.
ЧужихДітейНеБуває.
Документи передбачають посилення відповідальності неплатників аліментів, збільшення мінімального рівня фінансової підтримки дітей, які проживають в неповних сім’ях, та запровадження пільг і стимулів для батьків, які сумлінно виконують свій обов’язок.
До прийняття другого пакету законів #ЧужихДітейНеБуває мінімальна сума аліментів становила близько 900 гривень. Нікому не треба пояснювати, що за ці гроші навіть прогодувати дитину неможливо, не кажучи про купівлю книжок, іграшок, одягу, оплату розвиваючих курсів чи гуртків.
Також серед новацій:
Система додаткових фінансових санкцій для неплатників у розмірі від 20% до 50% від суми боргу у разі його накопичення більше 1 року.
Система автоматизованого арешту коштів боржників.
Притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від суспільно корисних робіт.
Обов’язок засуджених працювати, щоб забезпечити сплату аліментів.
Українці, які хочуть посісти керівні посади на держслужбі, повинні будуть подати довідку про те, що вони не мають боргів перед дітьми більше 6 місяців.
Звільнення чиновників, які мають заборгованість більше 12 місяців.
Застосування обмежень першого пакету до батьків, які не платять аліменти дітям з інвалідністю або тяжко хворим дітям вже після того, коли борг перевищить суму за 3 місяці.
Правила виїзду дитини віком до 16 років за кордон без згоди другого з батьків з 29 серпня змінились відповідно до ухваленого у липні закону з пакету, розробленого Мін'юстом у межах ініціативи "Чужих дітей не буває".
Згідно з новим законом на термін більше одного місяця можна виїхати за кордон без згоди другого з батьків, якщо останній має заборгованість зі сплати аліментів, розмір якої перевищує у сумі сплати аліментів за 4 місяці та 3 місяці, якщо дитина є тяжкохворою або з інвалідністю (у цьому випадку ще потрібно мати довідку, що підтверджує хворобу чи інвалідність), та необхідно пред'явити довідку, видану органом ДВС чи приватним виконавцем, про наявність заборгованості зі сплати аліментів.
Довідку про заборгованість можна отримати, попередньо звернувшись до державної виконавчої служби Мін'юсту або до приватного виконавця.
До другого пакету законопроектів в рамках ініціативи #ЧужихДітейНеБуває входять: Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту осіб, які доглядають за хворими дітьми» (№ 8294 від 19.04.2018), Закон «Про внесення змін до статей 165 та 166 Податкового кодексу України» (№ 8295 від 19.04.2018) та Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (№ 8296 від 19.04.2018).

Начальник відділу Дніпровський районний відділ
державної виконавчої служби міста Київ
Головного територіального управління юстиції у місті Києві Попович Я.В.

 

Безоплатна правова допомога

Що таке безоплатна правова допомога та як її отримати?
Безоплатна правова допомога – правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.
Закон України «Про безоплатну правову допомогу» визначає порядок надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги.
Система надання безоплатної правової допомоги в Україні – це мережа з 551 точки доступу до правових послуг: 23 регіональних, 96 місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та 432 бюро правової допомоги у всіх регіонах України, а також Координаційний центр з надання правової допомоги.
Безоплатна первинна правова допомога, суб’єктами права на яку є усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, включає такі види правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань; складення заяв, скарг, інших документів правового характеру (крім процесуальних), а також надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Безоплатну первинну правову допомогу надають органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи приватного права, спеціалізовані установи, місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги/бюро правової допомоги усім громадянам України, які перебувають під юрисдикцією України.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб:
1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб;
2) діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту;
2-1) внутрішньо переміщені особи;
2-2) громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб;
3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання;
4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт;
особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими;
особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
7) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі;
8) особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;
9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань;
9-1) особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;
12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України;
13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.
Також право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.


ЯК ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ?
Для забезпечення оперативного реагування на повідомлення про затримання осіб, на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні.
Також отримати правову допомогу можна, особисто звернувшись до найближчого центру з надання безоплатної правової допомоги або бюро правової допомоги.
Для отримання більш вузькоспеціалізованої правової допомоги дзвінки, що надходять за безкоштовним телефонним номером 0-800-213-103 від постраждалих від домашнього насильства, перенаправляються до Третього та Четвертого київських місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. З вересня по грудень минулого року до центрів було переадресовано 147 телефонних дзвінків щодо домашнього насильства.
+380 44 364-23-93 – call-центр (багатоканальний)
пн.-чт. 09:00-18:00, пт. 09:00-16:45
callcentre@minjust.gov.ua; press@minjust.gov.ua
Начальник відділу Дніпровський районний відділ
державної виконавчої служби міста Київ
Головного територіального управління юстиції у місті Києві Попович Я.В.

 

Порядок виїзду з України малолітніх та неповнолітніх дітей. Нотаріальне оформлення заяви від батьків.

Порядок виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку, регулюється Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 25.08.2010 р. за № 724 (надалі Правила). Відповідно до цих Правил виїзд за кордон осіб, що не досягли 16-річного віку здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Для виїзду з України громадян, яким не виповнилось 16-ти років, в супроводі одного з батьків необхідна нотаріально посвідчена згода другого з батьків. Якщо виїзд за межі України буде відбуватися в супроводі сторонніх осіб – необхідна нотаріально посвідчена згода обох батьків.
Для засвідчення нотаріусом справжності підпису громадянина в заяві про згоду на виїзд дитини за межі України, необхідна особиста присутність у нотаріуса того з батьків, чий підпис буде засвідчуватись нотаріально або присутність обох батьків, якщо згоду на виїзд дитини будуть надавати обидва батьки. Кожен з батьків може оформити окрему заяву про виїзд їх дитини за кордон, у разі їх окремого проживання (тимчасового перебування).
Звертатися за засвідченням справжності підпису в заяві про згоду батьків на виїзд дитини за кордон можна до будь-якого нотаріуса, незалежно від місця реєстрації або місця проживання (місця перебування) батьків дитини. У відповідності зі ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники не мають права передавати свої права іншим особам, тобто зробити заяву на виїзд дитини можуть батьки тільки особисто, передати такі повноваження по довіреності не можливо.
Відповідно до Правил у заяві про згоду батьків на виїзд їх дитини за кордон обов’язкового зазначаються держава прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі.
У деяких випадках, чітко встановлених законодавством України, виїзд дітей за кордон може відбуватися без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, а саме:
1) якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтв