Головна  →  Адміністрація  →  Я маю право! Юстиція на кожен день

10.09.2019

Питання захисту прав і свобод національних меншин

Рада Європи та Європейський Союз приділяють значну увагу питанням захисту прав і свобод національних меншин, зокрема інтеграції в суспільне життя ромської національної меншини.

Інтеграція в українське суспільство ромської національної меншини на сьогодні є соціально значущим питанням.

Роми в Україні мають ті ж проблеми, що і представники цієї національної меншини в інших державах Європи, зокрема:

  • низький освітній рівень;
  • високий рівень безробіття;
  • незадовільний стан здоров’я;
  • відсутності у більшості ромів документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану;
  • низький рівень житлово-побутових умов;
  • наявність фактів упередженого ставлення до ромів.

З метою створення належних умов для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини, забезпечення рівних можливостей для її участі у соціально-економічному та культурному житті держави Указом Президента України від 08.04.2013 № 201/2013 було схвалено Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року .

Одним з найголовніших завдань Стратегії є отримання ромами свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а саме свідоцтв про державну реєстрацію народження дитини.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків (ч.2 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 144 Сімейного кодексу України).

Несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян (ст. 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, в такому разі орган державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб.

1. Паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;

2. Документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері батька дитини).

За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його державну реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини (п. 12 гл. 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Реєстрація народження є фундаментальним правом і передумовою реалізації багатьох інших прав у контексті захисту, національної ідентичності, доступу до освіти, соціальних послуг, послуг з охорони здоров’я та реалізації політичних прав. Крім того, слід наголосити, що реєстрація народження є ключем для визнання особи з точки зору закону, і що неправосуб’єктність негативно впливає на реалізацію ромами своїх основних прав в Україні.

 

Центральний відділ

державної реєстрації шлюбів 

Головного територіального управління юстиції у м. Києві

 

Негайне виконання судового рішення

Процесуальним законодавством визначено категорії справ, рішення в яких допускаються до негайного виконання або підлягають такому виконанню до набрання ними законної сили, тобто відразу після їх ухвалення, не очікуючи апеляційного перегляду справи.

У цивільних справах суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

7) примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;

8) встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). 

Негайно виконуються постанови суду в адміністративних справах про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

7) усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання;

8) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них;

9) повне або часткове зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо це загрожує життю та/або здоров'ю людей.

Негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження у адміністративних справах, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5, 6 частини першої статті 183Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС).

Суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в постанові звернути до негайного виконання постанову:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 256 КАС України;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) прийняту у справах, визначених статтею 1833 КАС України;

4) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України, про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця або особи без громадянства та про продовження строку такого затримання, про затримання до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (стаття 256 КАС України).

Також негайно здійснюється виконання ухвал про забезпечення позову, постановлених у прядку цивільного та адміністративного судочинства (стаття 153 ЦПК України, стаття 118 КАС України).

Необхідно знати, що для того, щоб звернути рішення суду до примусового виконання спочатку потрібно отримати виконавчий лист. Так, згідно з процесуальним законом за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, судом першої інстанції видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним (стаття 368 ЦПК України, стаття 258 КАС України).

Примусове виконання судових рішень здійснюється органами і особами, визначеними Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зокрема, органами державної виконавчої служби, які входять до системи органів примусового виконання рішень Міністерства юстиції України.

Діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом, здійснюють державні виконавці, які є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом.

 

Відділ примусового виконання рішень

Управління державної виконавчої служби

Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

 

Державна реєстрація актів цивільного стану за заявами,

поданими через центри надання адміністративних послуг

Державна реєстрація актів цивільного стану може проводитися за заявою заявника шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг.

У разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, до центру надання адміністративних послуг адміністратор такого центру вчиняє усі дії щодо роз’яснення умов та порядку проведення державної реєстрації актів цивільного стану, прийняття відповідних документів, які передбачені цими Правилами та здійснення яких покладається на працівника органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Адміністратор центру надання адміністративних послуг за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян формує та реєструє заяву, на якій заявник за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній, проставляє власний підпис.

Під час формування та реєстрації заяви адміністратор центру надання адміністративних послуг встановлює особу заявника на підставі відповідних документів.

Якщо документи, що подаються для державної реєстрації актів цивільного стану, складені іноземною мовою, до заяви обов’язково додаються переклад їх тексту українською мовою, а також копії паспортного документа іноземця, посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, засвідчені в установленому порядку.

У разі подання заяви про державну реєстрацію смерті до неї за наявності додаються паспорт громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства померлого, а також військово-облікові та пільгові документи.

У разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації шлюбу, до центру надання адміністративних послуг адміністратор такого центру з додержанням вимог, передбачених статтею 32 Сімейного кодексу України, призначає з використанням програмних засобів ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян та з урахуванням побажань наречених день та час державної реєстрації шлюбу.

Центр надання адміністративних послуг забезпечує передачу заяви та документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці на розгляд та зберігання.

Заява про державну реєстрацію народження або смерті та документи, необхідні для такої державної реєстрації, передаються до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в день звернення заявника або не пізніше наступного робочого дня у разі їх отримання поза робочим часом відділу.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану невідкладно в день отримання заяви від центру надання адміністративних послуг обліковує її у відповідному журналі прийому заяв, де здійснює відмітку про подання такої заяви через центр надання адміністративних послуг.

Перебіг строку у разі подання заяви про державну реєстрацію актів цивільного стану через центр надання адміністративних послуг починається з дня реєстрації такої заяви адміністратором відповідного центру в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Державна реєстрація актів цивільного стану, видача відповідного свідоцтва та у випадках, передбачених цими Правилами, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до законодавства.

У разі подання документів через центр надання адміністративних послуг отримання свідоцтва про народження, смерть, письмової відмови в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану, висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені здійснюється в центрі надання адміністративних послуг, через який подано відповідну заяву.

Центр надання адміністративних послуг забезпечує отримання відповідних документів не пізніше наступного робочого дня з дня державної реєстрації акту цивільного стану чи прийняття відділом державної реєстрації актів цивільного стану рішення про відмову в проведенні такої реєстрації або складання висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, відділ державної реєстрації актів цивільного стану на підставі акта приймання-передавання передає оформлене ним свідоцтво чи письмову відмову в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновок про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені уповноваженій особі центру надання адміністративних послуг для подальшого вручення заявнику. Разом із свідоцтвом про народження, смерть також передається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану у графі «Для відміток» актового запису про народження, смерть проставляє відмітку про проведення такої реєстрації без присутності заявника та отримання свідоцтва, витягу через центр надання адміністративних послуг.

У разі неотримання заявником свідоцтва, витягу чи письмової відмови в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновку про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені протягом одного місяця з дня їх надходження до центру надання адміністративних послуг вони повертаються на підставі акта приймання-передавання до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану для зберігання та подальшої видачі заявнику відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Письмову відмову в проведенні державної реєстрації акту цивільного стану або висновок про надання дозволу на зміну імені чи про відмову у зміні імені відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає заявнику не пізніше наступного робочого дня після її (його) повернення центром надання адміністративних послуг.

 

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

 

03.09.2019

Столична юстиція консультує: Чи може бути застосовано кримінальну відповідальність за заборгованість по аліментах?

Якщо боржник не бажає виплачувати кошти на утримання дитини, стягувач може звернутись до службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування із відповідною заявою про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за ознаками передбаченими статтею 164 Кримінального кодексу України, тобто за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Так, кримінальна відповідальність передбачена за злісне ухилення від сплати аліментів, а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.

Злісними неплатниками аліментів визначаються боржники, які вчиняють будь-які дії, спрямовані на невиконання рішення суду, які призвели до виникнення заборгованості із сплати аліментів сукупно за три місяці. Це, наприклад, приховування доходів, зміна місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо.

Може бути застосоване одне із таких покарань:

  • громадські роботи на строк від 80 до 120 годин;
  • арешт на строк до трьох місяців;
  • обмеження волі на строк до двох років.

В ЗМІ часто говорять про нові обмеження для неплатників аліментів, що це і коли вони застосовуються? За умови заборгованості більше 6 місяців (сукупно), закон встановлює можливість накладення нових обмежень на неплатників аліментів щодо:

  • виїзду за межі України;
  • керування транспортними засобами*;
  • користування зброєю;
  • полювання;
  • участі у прийнятті рішення про виїзд дитини за кордон.

Такі обмеження носять тимчасовий характер – до погашення боржником заборгованості в повному обсязі.

 *тимчасове обмеження у праві керувати транспортним засобом не застосовується у разі:

- якщо воно позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

- інвалідності боржника, перебування на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, або дитини з інвалідністю;

- проходження боржником військової служби у випадках, встановлених законом;

- розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

 

 

Справедлива сатисфакція за рішенням Європейського суду з прав людини

Пріоритетом для будь-якої правової держави є дотримання прав та свобод людини і громадянина. Кожна держава має забезпечувати гарантії та захищати права своїх громадян.

Столична юстиція консультує: відповідно до ст. 55 Конституції України судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судоустрою України. У випадку використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод особа може звернутися до Європейського суду з прав людини (далі – Суд). Дана можливість передбачається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), що була ратифікована Україною в 1997 році.

Відповідно до статті 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Сатисфакція – форма відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій стороні внаслідок правопорушення. Справедлива сатисфакція не завжди має грошовий характер. Часто справедливою сатисфакцією суд вважає саме встановлення факту порушення. Справедлива сатисфакція може бути присуджена щодо:

  • матеріальної шкоди, тобто дійсних збитків, безпосередньою причиною яких було порушення, про яке заявник заявляє;
  • моральної шкоди, тобто страждань та перебування у стані стресу внаслідок порушення;
  • витрат, пов’язаних зі зверненням до інстанцій національної правової системи та Суду з метою запобігання порушенню чи відновлення порушеного права.

Тобто, зважаючи на всі особливості кожної справи, Суд може вирішити, що стосовно певних скарг визнання порушення Конвенції саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією і немає потреби надавати будь-яку грошову компенсацію. Суд також може з міркувань справедливості призначити відшкодування у розмірі, меншому за фактично нанесену шкоду чи фактично понесені витрати, або не призначити відшкодування взагалі. Це стосується, наприклад, випадків, коли, в оскаржуваній ситуації, сам заявник винний у розмірі завданої шкоди чи понесених витрат. Визначаючи суми компенсації, Суд може також взяти до уваги відповідні зауваження заявника як потерпілої внаслідок порушення сторони та Договірної Сторони, що відповідає за громадський інтерес. Суд зазвичай бере до уваги місцеві економічні обставини.

Як вже зазначалося, справедлива сатисфакція може стосуватися матеріальних збитків; моральних збитків та витрат.

Якщо говорити про збитки в цілому, то необхідно встановити чіткий причинно-наслідковий зв’язок між заявленими збитками та стверджуваним порушенням. Відшкодування збитків може здійснюватися лише, якщо вони є наслідком встановленого порушення. Суд не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок подій чи ситуацій, щодо яких не було встановлено порушення Конвенції, а також за збитки, пов’язані зі скаргами, які були визнані неприйнятними на попередній стадії розгляду справи. Метою призначення Судом компенсації є відшкодування заявнику дійсних негативних наслідків порушення його прав, а не покарання Договірної Сторони, що несе відповідальність за таке порушення.

Щодо матеріальних збитків, то заявник має довести, що матеріальні збитки є наслідком порушення чи порушень, на які він скаржиться. Він повинен надати відповідні документи, які доводять не лише наявність, а й суму чи розмір збитків. Зазвичай, призначена Судом компенсація відповідає повному розрахунку збитків. Проте, якщо точно обчислити розмір дійсних збитків неможливо, Суд зробить оцінку на основі наявної в нього інформації. Компенсація за моральні збитки, яку призначає Суд, надається для відшкодування нематеріальних збитків, наприклад, за моральні та фізичні страждання. Моральні збитки характеризуються тим, що точно обчислити їх розмір неможливо. Якщо наявність такої шкоди встановлена і Суд вважає, що необхідно надати грошову компенсацію, він зробить оцінку на справедливій основі, зважаючи на стандарти, які випливають з його попередньої практики. Заявникам, які бажають отримати компенсацію за моральні збитки, пропонується вказати суму, яка, на їх думку, була б справедливою. Якщо заявники вважають себе жертвами декількох порушень, вони можуть вимагати загальну суму за всі порушення, про які вони заявляють, або окремі суми щодо кожного порушення.

Також Суд може призначити відшкодування заявнику витрат, понесених як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді. До цих витрат зазвичай відносять вартість юридичної допомоги, судові збори тощо. Суд братиме до уваги вимоги тільки щодо тих витрат, які стосуються визнаних ним порушень. Суд відхилить їх, якщо вони стосуються скарг, у яких не буде визнано порушення, або скарг, визнаних неприйнятними. В такому разі, заявникам варто вказувати зв’язок між конкретними витратами та скаргами. Витрати повинні бути дійсними та надані Суду докази таких витрат.

Якщо Суд призначає компенсацію, вона зазвичай надається у вигляді грошової суми, яку уряд Договірної Сторони повинен виплатити жертві чи жертвам встановлених порушень. У рідкісних випадках Суд може розглянути можливість надання вказівки про припинення чи усунення порушення, про яке йдеться. Будь-яка грошова компенсація, надана в рамках статті 41 Конвенції, зазвичай визначається в євро, незалежно від того, яка валюта вказана у вимогах заявника. Суд встановлює за власною ініціативою термін для проведення необхідних платежів. Цей термін зазвичай складає три місяці від дати, коли його рішення стало остаточним і обов’язковим для виконання. У разі недотримання терміну, Суд також призначає виплату пені. Якщо встановити місцеперебування стягувача – фізичної особи не вдається, а також у разі смерті стягувача чи реорганізації/ліквідації юридичної особи відшкодування перераховується на депозитний рахунок державної виконавчої служби.

 

 

Захист прав споживачів: перерахунок тарифів за тепло та гарячу воду

Якісні послуги та справедлива плата за них – важлива складова успішного суспільства із сильним середнім класом. Це те завдання, над яким Кабінет Міністрів України працює всі роки, приймаючи рішення, які покликані зробити комунальні послуги доступними для громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року № 560 «Деякі питання захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг» запроваджено державне регулювання цін/тарифів на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для населення міст обласного значення та м. Києва.

Так, на опалювальний сезон 2019/20 року установлено граничні ціни/тарифи на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для населення міст обласного значення та м. Києва.

Чому населення сплачувало за високими тарифами на опалення?

Громадяни, які мають лічильники газу, отримували платіжки із застосуванням коефіцієнту приведення до стандартних умов. Це суттєво збільшувало вартість газу та стало причиною нарахування заборгованості за попередні періоди.

Чим це викликано?

Ціни на опалення у різних областях України суттєво відрізняються через непрозорість формування тарифів. Тариф встановлюють органи місцевого самоврядування на підставі розрахунків виконавців послуг або Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Оскільки розрахунки у всіх різні - ціна теж різна.

Проаналізувавши тарифи на послуги з теплопостачання по всій Україні виявилося, що жителі Черкаської, Кіровоградської, Волинської, Рівненської областей сплачують найвищу ціну - від 1795 до 2337 грн за 1 Гкал.

Що було зроблено?

  1. У лютому 2019 року Кабінет Міністрів України ініціював звернення до НКРЕКП щодо встановлення для облгазів вимоги перерахувати рахунки на природний газ без застосування відповідних коефіцієнтів. Як результат, у квітні платіжки із застосуванням коефіцієнтів перестали надходити громадянам.
  2. Кабмін змінив формулу розрахунку ціни природного газу, чим зобов'язав «Нафтогаз» знизити ціну газу для населення.

Що маємо на сьогодні?

Зафіксовано граничну вартість тепла на рівні 1400 гривень за 1 Гкал за наявності лічильника або 35,21 грн за 1 м2 у разі відсутності лічильника. Таким чином, в середньому тариф на опалення по Україні зменшиться на 14%, а в окремих містах люди платитимуть менше на 25%.

Врегулювано ціну на гарячу воду по всій Україні та встановлено максимальний тариф для населення: 83,66 грн за 1 м3 за наявності рушникосушильників та підключення їх до систем постачання гарячої води. У разі відсутності рушникоушильників - 75,74 грн за 1 м3.

Перерахунок тарифів на послуги з постачання теплової енергії для населення до початку опалювального сезону 2019/2020 років повинен бути здійснений до 01 вересня 2019 року.

Яка роль Міністерства юстиції в цьому процесі?

Спільно з системою Безоплатної правової допомоги запущено нову ініціативу #ЧеснаПлатіжка та інформаційну кампанію «Я маю право на чесну платіжку!», яка реалізується в рамках просвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!». Розроблені чіткі покрокові алгоритми дій, які допоможуть захистити права споживачів житлово-комунальних послуг. Також працівники юстиції та БПД пояснюватимуть, як діяти в разі отримання нечесної платіжки і як домогтися перерахунку вартості опалення.

Додатково до 15 липня Міністерство юстиції оприлюднило повний перелік усіх постачальників комунальних послуг з детальним описом того, хто цими підприємствами керує, і хто є їх реальними власниками.

Ви маєте повне право бачити всіх «комунальних баронів», які роками нахабно наживаються на громадянах.

На сайті Урядового порталу та Міністерства юстиції з’явився калькулятор розрахунку #ЧесноїПлатіжки. Ви самостійно зможете вирахувати, скільки маєте сплачувати за тепло та гарячу воду.

Що потрібно зробити?

1. Перевірити на сайті органу місцевого самоврядування, який встановлює тариф на опалення, чи виконується рішення Уряду;

2. Звернутись до постачальника послуги для перерахунку ціни за опалення;

3. Якщо розрахунок не змінено – звернутись до центрів з надання безоплатної правової допомоги за юридичною консультацією та правовою допомогою.

Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

Будь ласка, телефонуйте до єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Корисні посилання:

Посилання на постанову: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/deyaki-pitannya-zahistu-prav-spozhivachiv-zhitlovo-komunalnih-poslug-i260619

Адреси центрів надання безоплатної правової допомоги тут:  https://legalaid.gov.ua/ua/local-centres

Зразки документів: https://minjust.gov.ua/news/info/zrazki-dokumentiv-schodo-pererahunku-tsini-na-opalennya

Калькулятор «Чесна платіжка»: https://minjust.gov.ua/news/info/onlayn-kalkulyator-poslug

Реєстр постачальників: https://minjust.gov.ua/news/info/reestr-teplopostachalnikiv

 

Печерський районний у місті Києві

відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Співробітники столичної юстиції підтримують флешмоб #УрокЯМП2019  та долучились до святкової лінійки у навчальних закладах

Співробітники столичної юстиції відвідали перші уроки школярів 2019-2020 навчального року у школі №201, яка знаходиться на бульварі Перова,14а.

Основне завдання юстиції – захищати права українців у різних сферах життя. Найкращий метод – це профілактика. Коли кожен школяр буде обізнаний у своїх правах із дитинства - знатиме, як їх захищати у майбутньому. Тільки тоді будемо мати успішне правове суспільство.

«У минулому навчальному році співробітники столичної юстиції провели понад тисячу правових уроків, ігор та інтерактивних заходів для школярів. Учні дізнавались про свої права у протидії булінгу, виїзду дітей за кордон на відпочинок, протидії насильству в сім’ї та щодо інших прав дітей», - розповіла координатор проекту «Я МАЮ ПРАВО!» у столиці Ірина Малаш.

Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист. В залежності від віку дитини, законодавством передбачено різний обсяг та механізми реалізації її прав. За загальним правилом згідно з зазначеним вище міжнародним та українським законодавством дитиною є особа віком до 18 років (тобто до досягнення нею повноліття). Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років (ст.6 СК України).

Співробітники Столичної юстиції також нагадали про їхні права, закріплені в Конвенції ООН про права дитини, наприклад: 
✔на освіту
✔на відпочинок
✔на повноцінне харчування 
    на медичну допомогу 
✔на любов та піклування 
✔право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності

✔право на свободу совісті та релігійних переконань

✔право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини)

Нагадаємо, що у Статті 19 у Конвенції про права дитини зазначено, що держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації. Надалі співробітники столичної юстиції сформували план зустрічей із учнями для правової освіти молоді.

Захищайте свої права разом з Мінюстом!

 

Спадщина. Відповіді від столичної юстиції 

 Що таке спадщина?

Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом. Для цього спадкоємець має подати документи, які посвідчують право власності спадкодавця на відповідне майно.

Якщо відстунє свідоцтво про спадщину, чи можна отримати майно у спадок?

Разом з тим відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Нотаріус має перевірити подані документи та взнати, чи немає заборон або арешту цього майна.

За відсутності у спадкоємця необхідних документів нотаріус відмовляє йому у вчиненні нотаріальної дії та роз'яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

До якого суду слід звернутися?

Справа щодо оформлення документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно, розглядається в порядку цивільного судочинства в районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцем розташування майна.

Скільки це коштуватиме?

За подання позову сплачується судовий збір у розмірі 1%.

При цьому, розмір оплати не може бути меншим 40% розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не може перевищувати розміру 5 прожиткових мінімумів.

Ціна позову визначається, виходячи з грошової оцінки нерухомого майна. Вартість може бути зазначена в технічному паспорті на майно, або за результатом проведеної експертної оцінки.

Які документи треба подати до суду?

До позовної заяви, оформленої відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, додаються докази, які обґрунтовують позовні вимоги, наприклад:

  • свідоцтво про смерть спадкодавця;
  • архівні довідки чи витяги з рішень сільської ради про надання земельної ділянки;
  • дозвіл на будівництво будинку;
  • довідка виконавчого комітету сільської ради депутатів трудящих;
  • записи у погосподарських книгах;
  • реєстрація місця проживання спадкодавця у будинку за паспортом;
  • технічний паспорт на будинок;
  • сплата за комунальні послуги;
  • документи з колгоспу про відведення в установленому порядку земельної ділянки під забудову тощо.

Як довго чекати на рішення?

Цивільна справа розглядається судом протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження справі.

Але на сьогоднішній день оформити право власності на житловий будинок в порядку спадкування у Вашій ситуації можливо не тільки в судовому порядку.

Ви як спадкоємець можете подати заяву та документи, необхідні для відповідної реєстрації що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно (це може бути, наприклад, виписка з погосподарської книги), витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

З заявою про реєстрацію прав власності на житловий будинок Ви можете звернутися до будь-якого реєстратора (нотаріуса) в межах області.В такому випадку право власності на житловий будинок, що належав Вашій матері, буде зареєстровано за Вашою матір’ю (померлою).Після чого, на підставі відомостей з Державного реєстру прав, нотаріус має можливість видати Вам Свідоцтво про право на спадщину.

 

«Ні» виїзду за кордон боржникам!

За 6 місяців 2019 року у Державній міграційній службі України видали понад 2 мільйони біометричних закордонних паспортів. Українці прагнуть пізнавати нові країни, відпочивати на закордонних курортах, подорожувати по історичних місцях світу. Проте не варто забувати про борги, що залишаються в Україні. Адже такого задоволення, як закордонні подорожі, можна позбутись, якщо маєте значні борги.  

Про які саме борги йдеться? Це можуть бути непогашені банківські кредитні платежі, борги по аліментах чи навіть комунальні платежі.

Пунктом 5 частиною першою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянину України може бути тимчасово обмежено у виїзді за кордон, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, – до виконання зобов’язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Механізм реалізації цього права виконавцем передбачений статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», яким закріплено право виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Як перевірити, чи заборонено Вам у виїзді за межі країни?

Державна прикордонна служба України надає таку інформацію за письмовим запитом із зазначенням таких реквізитів:

- прізвище, ім’я та по батькові;

- місце проживання (місце перебування);

- реквізити документа, що посвідчує особу, яка подає звернення (запит) (для фізичної особи-заявника), а у разі звернення представника фізичної особи – за наявності письмової згоди від особи, стосовно якої запитується інформація.

Таке звернення необхідно подавати особисто або направляти письмово на адресу головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (поштова адреса: вул. Володимирська, 26, Київ, 01601).

Що стосується аліментних зобов’язань, то розробленими Мін’юстом пакетами законів #ЧужихДітейНеБуває були введені нові санкції проти злісних боржників. Так, якщо заборгованість зі сплаті аліментів становить більше ніж 4 місяці (3 місяці для батьків важкохворої дитини), державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника в його правах щодо:

- виїзду за кордон;

- керування транспортними засобами;

- користування зброєю;

- полювання.

Також були встановлені штрафи за несплату аліментів. Так, наприклад, у випадку заборгованості понад 1 рік сплачується штраф у розмірі 20% від суми заборгованості; понад 2 роки – 30%; більше 3 років – 50% від суми боргу.

Більше того, боржник, який має заборгованість зі сплати аліментів більше чотирьох місяців (3 місяці для батьків важкохворої дитини), не може впливати на рішення про тимчасовий виїзд дитини за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей (за умови, якщо місце проживання дитини підтверджено судом або рішенням органу опіки та піклування та за наявності довідки про заборгованість зі сплати аліментів).

Але подекуди трапляються випадки, коли боржник із різних причин може не знати про свій борг,  а дізнається про це вже у пункті пропуску через державний кордон України. Тому, щоб уберегти себе від неприємних сюрпризів, раджу перевірити себе у Єдиному реєстрі боржників.

Коли можна скасувати обмеження у виїзді за кордон?

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України знімається у разі винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження або постанови про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України. Тож для цього Вам варто погасити борг у повному обсязі.

Проте, хочу зауважити, що якщо Ви вважаєте дане обмеження неправомірним, його можна оскаржити.

У разі якщо Вас було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України на підставі ухвали суду, то, відповідно до статті 441 ЦПК України, Ви можете звернутися до суду з вмотивованою заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Суд розглядає заяву у десятиденний строк із дня її надходження. Відмова суду у скасуванні тимчасового обмеження не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування такого обмеження.

Якщо Вам потрібна додаткова правова консультація чи допомога у складанні заяв, звертайтесь до адвокатів Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги 0800 213 103.

Захищайте свої права разом із Мін’юстом!

 Станіслав Куценко, очільник столичної юстиції

 

 

Насильство у сім’ї: як виявити та подолати?

Зазвичай люди, які зазнають домашнього насильства, не розуміють, що зіткнулись із ним. У суспільстві існує думка, що насильством слід вважати лише фізичні вияви агресії.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Сексуальне насильство - будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

 Психологічне насильство - словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

 Економічне насильство - умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

 Куди звертатись, якщо зазнали насильства?

 Облік і розгляд заяв та повідомлень про застосування домашнього насильства проводиться суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

- районними, районними у містах Києві і Севастополі державними адміністраціями та виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад;

- службами у справах дітей;

- загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб (центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги);

- уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України;

- судом (у випадку заяви про видачу обмежувального припису стосовно кривдника);

- цілодобовим кол-центром з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.

 Які необхідно подати документи?

Допомога постраждалим особам надається за місцем звернення.

Працівником суб'єкта, що здійснює заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі  вносяться відомості зокрема про:

особу, яка повідомила про вчинення насильства (прізвище, ім'я, по батькові; число, місяць, рік народження; місце проживання; номер контактного телефону), - за згодою;

постраждалу особу (прізвище, ім'я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) - за згодою;

кривдника (прізвище, ім'я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) та про характер відносин між кривдником і постраждалою особою;

випадок домашнього насильства, насильства за ознакою статі (дата вчинення; місце вчинення; форма домашнього насильства; вид шкоди чи страждань, завданих внаслідок насильства за ознакою статі; короткий опис);

потреби постраждалої особи.

 У заяві до суду про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) заявника та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, у разі якщо заява подається особою, яка може бути заявником, у розумінні статті 350 -2 Цивільного процесуального кодексу України, - процесуальне становище особи, яка подає заяву, із зазначенням її імені (прізвища, імені та по батькові), місця проживання чи перебування, поштового індексу, відомих номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти, а також ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) дитини або недієздатної особи, в інтересах якої подається заява, місце її проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;

3) обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Як довго розглядаються заяви?

У разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень не пізніше однієї доби повідомляється служба у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України.

У разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України кривднику виноситься терміновий заборонний припис.

Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

 

Консультація від столичної юстиції: як оформити договір оренди земельної ділянки?

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі. Договір укладається між власником землі та орендарем у письмовій формі. За бажанням однієї із сторін він може бути посвідчений нотаріально.

Що треба вказувати у договорі?

У договорі має обов’язково міститися інформація про:

  • об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування, розмір земельної ділянки);
  • строк дії договору оренди;
  • орендну плату (розмір, індексація, спосіб та умови розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду, відповідальність за несплату).

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Що робити, якщо кадастрового номера на документі немає?

Якщо у Вас державний акт на земельну ділянку без присвоєного кадастрового номеру, необхідно звернутися до спеціалізованого підприємства щодо виготовлення технічної документації із землеустрою.

Після цього треба пройти реєстрацію в регіональному підрозділі Держгеокадастру та зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Якими можуть бути строки договору оренди та вартість оренди землі?

Мінімальний строк оренди для земельних ділянок сільськогосподарського призначення становить 7 років, а максимальний – 50 років.

Розмір орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін. Проте ця сума не може бути меншою за 3% вартості земельної ділянки.

 

 

Захист прав споживачів в інтернеті - покупки через мережу

Законодавством передбачений перелік обов’язкової інформації, яка зазначається на сайті Інтернет-магазину, зокрема:

  • повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця;
  • місцезнаходження юридичної особи або місце реєстрації та місце фактичного проживання фізичної особи - підприємця;
  • адреса електронної пошти та/або адреса Інтернет-магазину;
  • ідентифікаційний код для юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків для фізичної особи - підприємця, або серія та номер паспорта для фізичної особи - підприємця, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має відмітку в паспорті;
  • якщо діяльність передбачає отримання ліцензії – необхідно зазначити відомості про таку ліцензію, зокрема серія, номер, строк дії та дата видачі;
  • порядок формування кінцевої вартості товару щодо включення (невключення) певних податків у вартість товару;
  • інформація про вартість доставки.

Зазначу, інформація про найменування, адресу, контакті дані є вкрай необхідним, щоб споживачу було повністю зрозуміло хто є контрагентом, до кого можна звернутися із вимогами.

Як укладається договір в Інтернет-магазині?

Договір, який укладено в Інтернет-магазині, вважається електронним правочином. Для укладення електронного правочину обов’язково на сайті повинні зазначатися найменування товару, а також його вартість.

 Після укладення договору в Інтернеті, покупець повинен отримати від продавця оперативне підтвердження отримання замовлення. Таким підтвердженням може розглядатися, наприклад, електронний лист із підтвердженням та зазначенням товару, що придбається, його характеристик, ціни, умов оплати та доставки, а також посилання на інші умови договору, що можуть бути розміщені на сайті Інтернет-магазину.

Крім підтвердження отримання замовлення, по факту виконання договірних зобов’язань (наприклад) продавець повинен обов’язково надати вже підтвердження вчинення правочину, якими можуть бути електронний документ, квитанція, товарний чи касовий чек, квиток, талон.

При чому, такий документ обов’язково повинен містити порядок обміну чи повернення товару,  найменування продавця адреса та контакті дані, а також гарантійні зобов’язання.

 Як можна замінити товар?

Закон України «Про захист прав споживачів»  дозволяє продавцю використовувати у договорі стандартну умову про можливість заміни товару за його відсутності іншим. Про це покупця повинні повідомити перед укладенням договору. Продавець може замінити товар тільки тоді, коли одночасно виконуються три умови:

  • інший товар відповідає меті використання замовленого;
  • має таку ж або кращу якість;
  • його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

 Як можна повернути  товар?

Договір купівлі-продажу, укладений через Інтернет, покупець може розірвати протягом 14 днів із моменту підтвердження інформації про укладення договору від продавця або з моменту одержання товару.

Якщо згадане підтвердження не відповідає наведеним вище вимогам, покупець вправі розірвати договір протягом 90 днів від дати отримання інформації. Продавець може виправитися і надіслати нове, правильне підтвердження. За таких умов покупцю дозволено відмовитися від договору протягом 14 днів з моменту одержання уточненого повідомлення.

 Якщо продавець відмовляється прийняти або обміняти товар?

У такому випадку, переконайтеся, що володієте інформацією про суб'єкта господарювання, який здійснив продаж та зверніться із заявою про порушення своїх прав до  територіальних органів Держпродспоживслужби України чи  до суду за місцем свого проживання.

Зверніть увагу, судовий збір за позовами про порушення прав споживачів не стягується!

 

 

#ВідповідальнеБатьківство: як виїхати за кордон з дитиною без згоди другого з батьків?

Видача довідок про наявність заборгованості зі сплати аліментів та виъзд дитини за кордон

 Відповідно до ч. 5 ст. 157 Сімейного кодексу України, Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі:

1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів;

2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.

У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.

 Вимогами ч. 13 ст. 71 Закону № 1404-VIII встановлено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, орган державної виконавчої служби на вимогу стягувача протягом десяти днів видає довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка є дійсною протягом одного місяця з дня її видачі.

 

28.08.2019

Консультація від столичної юстиції: Як стягуються аліменти в судовому порядку?

Аліменти в Україні можна стягнути за двома процедурами – в порядку наказного та в порядку позовного провадження.

Наказне провадження є спрощеним і передбачає прискорену процедуру видачі судового наказу у 5-денний строк без виклику учасників в судове засідання. Судовий наказ виступає виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню без видачі на нього виконавчого листа.

Щоб звернутися в порядку наказного провадження, потрібно подати заяву про видачу судового наказу, яка повинна відповідати вимогам встановленим в Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 163).

В порядку наказного провадження розглядаються такі дві вимоги про стягнення аліментів:

1) на одну дитину – 1/4, на двох дітей – 1/3, на трьох і більше дітей – 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів (ПМ*) на дитину відповідного віку на кожну дитину;

2) у твердій грошовій сумі – 50% ПМ для дитини відповідного віку.

 *ПМ- Прожитковий мінімум у 2019 році:

на дітей віком до 6 років:

• 1 січня 2019 року – 1626 грн,

• з 1 липня – 1699 грн,

• з 01 грудня – 1779 гривень;

 на дітей віком від 6 до 18 років:

• з 01 січня 2019 року – 2027 гривень,

• з 01 липня – 2118 гривні,

• з 01 грудня – 2218 гривень.

 В порядку позовного провадження аліменти стягуються якщо:

- заявляється вимога про стягнення аліментів у фіксованій сумі у більшому розмірі;

- вимога пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Із заявою, що відповідає вимогам встановленим в Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 175) потрібно звернутися до місцевого загального суду за зареєстрованим місцем проживання стягувача або платника аліментів.

Результатом є рішення суду, для виконання якого видається виконавчий лист.

У справах про стягнення аліментів судовий збір не сплачується.

 

Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії

Давайте змоделюємо ситуацію: прийшли Ви до нотаріуса вчинити певну нотаріальну дію. Нотаріус, оглянувши надані вами документи, повідомляє, що вчинити дію неможливо, оскільки до документів є зауваження, тільки після усунення яких можливо буде вчинити дану нотаріальну дію. А у Вас горять терміни, міняються плани, настрій зіпсований, знайома ситуація? Якщо ні, то потрапити в неї легко, якщо не слідкувати за документами, які отримуєш від різних установ і організацій, за правильністю тексту документа, за наявністю необхідних реквізитів тощо.

Щоб запобігти виникненню неприємної ситуації в подальшому всі документи, які Ви отримуєте, необхідно ретельно перевіряти. Якщо Ви знайшли помилку, то про це треба негайно повідомити особу, яка видала даний документ, для виправлення помилки. Виправлення помилки через певний час може бути дуже складним.

Так, підготувати документи для подачі нотаріусу можливо, знаючи вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії. Такі вимоги передбачені главою 8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст. 47 Закону України «Про нотаріат».

Нотаріуси не можуть приймати для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші не застережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.

Якщо в документах є дописки, закреслені слова чи інші виправлення, то вони повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.

Нотаріусом не приймаються порвані документи та документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не з’єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, не пронумеровані і не скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи, яка видала документ.

Всі тексти нотаріально-посвідчуваних правочинів, заяв, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і витягів з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко, дати, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, повинні бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб та їх ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - без скорочень із зазначенням їх місцезнаходження. Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, їх місце проживання та ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, крім уповноважених представників юридичних осіб, повинні бути записані повністю, а у випадках, передбачених законами, - із зазначенням дати їх народження.

Якщо Ви будете дотримуватися цих положень, то і візит до нотаріуса буде позбавлений неочікуваних моментів, які можуть суттєво вплинути на вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії.

Сьома київська державна нотаріальна контора

 

Засвідчення вірності перекладу

Порядок засвідчення вірності перекладу документа нотаріусом врегульовано статтею 79 Закону України «Про нотаріат»та главою 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій  нотаріусами України.

Засвідчити вірність перекладу документа з однієї мови на іншу може будь-який нотаріус України. Крім того, відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про нотаріат» консульські  установи України також засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. При цьому в законі не міститься вказівки на обов'язковість наявності у нотаріуса диплома, що підтверджує кваліфікацію щодо здійснення перекладу.

Для перекладу надаються оригінали документів або їх нотаріально засвідчені копії. Документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, що подаються для засвідчення вірності перекладу або засвідчення справжності підпису перекладача, повинні бути з'єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, пронумеровані і скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи (у разі наявності), яка видала документ.

Також звертаємо увагу на вимоги до документів передбачені гл. 8 розд. І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме:

–                     нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем;

–                     дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації (у разі наявності) чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.

Документи можуть надаватися як фізичними особами  (свідоцтво  про шлюб, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть, паспорт, трудова книжка тощо), так і юридичними особами (статус, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, ліцензія тощо). Документи які складені за кордоном, приймаються нотаріусом для вчинення перекладу за наявності проставлення на них апостиля або відмітки про їх легалізацію.

Згідно з п. З гл. 8 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення правочину, засвідчення вірності копії тощо) одночасно вчинюється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з текстом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався з лівого боку, а переклад - з правого. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вмішується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. Перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Засвідчення вірності перекладу нотаріусом є підтвердженням факту відповідності тексту перекладеного документа його оригінальному тексту. Якщо нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, тексти перекладів викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів як на лицьовому, так і на зворотному боці цих бланків, що передбачено пунктом 6.15 Правил ведення нотаріального діловодства. При цьому, нотаріусом застосовуються посвідчувальні написи, форми яких передбачені Правилами ведення нотаріального діловодства. Якщо необхідний посвідчувальний напис, який би відповідав вчинюваній нотаріальній дії, відсутній, нотаріус може застосовувати ту з форм, яка найбільше відповідає цій нотаріальній дії, із застосуванням окремих елементів інших посвідчувальних написів.

Якщо у Вас залишились питання, за правовою консультацією по цій темі телефонуйте до Управління з питань нотаріату столичної юстиції http://www.justicekyiv.gov.ua/notariat_kontakty_g.html

Нотаріат міста Києва працює для Вас!

 

Управління з питань нотаріату

Головного територіального

Управління юстиції у місті Києві

 

Повторна видача свідоцтва про народження 

Повторна видача свідоцтва про народження, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану (незалежно від місця державної реєстрації акту цивільного стану та місця проживання заявника) за заявою особи, щодо якої складено запис, та яка досягла 16 років, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа). Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає повторно свідоцтво після безпосередньої перевірки відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян даним паперового носія актового запису цивільного стану або на підставі підтвердження про це відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем складання актового запису цивільного стану. Підтвердження витребовується, у встановленому порядку, у день надходження заяви за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку.

Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається повторно без підтвердження у разі зберігання актового запису цивільного стану на тимчасово окупованій території України. Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, витребовують документи на підтвердження фактів реєстрації актів цивільного стану, здійснених компетентними органами іноземної держави, через Міністерство закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі, якщо народження зареєстровано за кордоном для отримання більш детальної консультації, в т.ч. можливої правової допомоги у витребуванні документа, особа може звернутися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Для отримання детальної інформації  щодо видачі свідоцтва про народження, особа, яка має право на його отримання може звернутися до будь якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Одночасно інформуємо, що з питання повторної видачі свідоцтва про народження також можна звернутися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану із використанням електронних сервісів: веб-порталу «Звернення у сфері державної реєстрації актів цивільного стану»  або Он-лайн БУДИНОК ЮСТИЦІЇ.

 

Деснянський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ РОДИЧІВ ПОМЕРЛОГО

Смерть – невід’ємна складова життя людини. Проте клопоти у похованні померлого родича та в правильному документальному оформленні все-ж-таки залишаються.

Відділ державної реєстрації смерті столичної юстиції консультує, як діяти у разі смерті члена родини.

Людина померла в лікарні:

  1. тіло померлого передається в лікарняний морг;
  2. після розтину тіла лікарем-патологоанатомом родичам або особі, яка зобов'язалася здійснити поховання видається лікарське свідоцтво про смерть та довідка про причину смерті;
  3. після чого, з лікарським свідоцтвом про смерть, людина звертається до Відділу державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві або районного відділу державної РАЦСу для реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть та витягу з Державного реєстру.

Людина померла поза межами лікарського закладу:

  1. родичі покійного чи особа, яка виявила тіло, негайно викликають бригаду швидкої (невідкладної) медичної допомоги;
  2. лікар швидкої (невідкладної) допомоги за телефоном екстреного виклику «102» повідомляє органи внутрішніх справ про кожен випадок смерті незалежно від місця її настання;
  3. в разі відсутності ознак насильницької смерті, або підозри на таку, лікар швидкої (невідкладної) допомоги констатує смерть;
  4. дільничний лікар, у якого був на обліку померлий, при відсутності підозри на насильницьку смерть видає лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті;
  5. в разі підозри на насильницьку смерть, працівник органів внутрішніх справ разом із співробітником швидкої (невідкладної) допомоги приймають рішення про направлення тіла до моргу для проведення судово-медичного розтину для остаточного з'ясування причин смерті;
  6. після розтину тіла лікарем-патологоанатомом видається лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті;
  7. після чого, з лікарським свідоцтвом про смерть, людина звертається до Відділу державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві або районного відділу державної РАЦСу для реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть та витягу з Державного реєстру для отримання допомоги на поховання;
  8. родичам померлого, виконавцю волевиявлення померлого або іншій особі, яка зобов'язалася здійснити поховання, для отримання тіла померлого з моргу необхідно мати письмовий дозвіл прокурора.

Оформлення послуг, пов'язаних з похованням, в тому числі й кремацією покійного.

Виконавець волевиявлення померлого, або родич померлого, або особа, яка зобов'язалась поховати померлого, маючи на руках документ, що засвідчує його особу, свідоцтво про смерть померлого та довідку про смерть, письмовий дозвіл прокурора для отримання тіла померлого з моргу – укладає договір-замовлення на організацію та проведення поховання, пов'язані з похованням (кремацією) померлого та закуповує всю необхідну для цього атрибутику в Дільниці комплексних ритуальних послуг Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» (вул. Бульварно-Кудрявська, 47/14, перший поверх, кімната 6,  щоденно з 8:00 до 18:00 години) або в Ритуальній службі СКП «Київський крематорій» (вул. Байкова, 16, відділ по роботі з замовниками, щоденно з 9:00 до 18:00 годин) або Ритуальна служба, яка взяла відповідальність надати ритуальні послуги.

Після здійснення поховання померлого, виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) Ритуальною службою СКП «Спецкомбінат ПКПО» або Ритуальною службою СКП «Київський крематорій» видається Свідоцтво про поховання.

Свідоцтво про поховання надає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд в межах могили (родинного місця поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснення інших дій, пов'язаних з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

Оформлення послуг, пов'язаних з підпохованням померлого до родинної могили, в межах родинного поховання.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалась поховати померлого, необхідно звернутися до адміністрації кладовища, де планується провести підпоховання, з метою визначення технічних, санітарно-епідеміологічних, а також правових можливостей щодо його здійснення.

При проведенні підпоховання до могили родича померлого, необхідно подати до адміністрації кладовища оригінал та копії свідоцтва про смерть померлого, а також посвідчення про поховання раніше померлого прямого родича (батька, матері, сина чи доньки).

Укладання договору-замовлення на підпоховання в родинну могилу (в межах родинного поховання) проводиться на підставі:

  • свідоцтва про смерть померлого;
  • згоди користувача місця поховання;
  • оригіналу документу про смерть першого поховання чи свідоцтва про поховання першого похованого.

На підставі копії свідоцтва про смерть дозвіл на підпоховання не видається.

Порядок поховань (кремацій) і підпоховань.

Оформлення поховань (кремацій) здійснюється при наявності свідоцтва про смерть.

За бажанням рідних померлого, реєстрацію факту смерті за наявності лікарського свідоцтва про смерть та паспорту померлого можна доручити агенту ритуальною служби, який упродовж 1-2 годин прибуде за вказаною адресою та згідно з діючим прейскурантом цін на ритуальні послуги, оформить повний комплекс послуг, необхідних для поховання.

Проведення поховання у традиційний спосіб здійснюється щодня, за виключенням великих державних та релігійних свят, об 11:00, 12:00, 14:00, 15:00 (та 16:00 літньої пори).

Проведення кремації – з 9:00 до 18:00, щоденно, за виключенням великих державних та релігійних свят.

Безоплатне поховання.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про поховання та похоронну справу», безоплатно для виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, здійснюється поховання:

а) з військовими почестями померлих осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною:

-          Героїв Радянського Союзу;

-          повних кавалерів ордена Слави;

-          осіб, нагороджених чотирма і більше медалями «За відвагу»;

-          Героїв Соціалістичної Праці, удостоєних цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;

б) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною:

-          Героїв Соціалістичної Праці;

-          Героїв України;

-          повних кавалерів ордена Трудової Слави;

в) учасників бойових дій; (Пункт «в» частини першої статті 14 в редакції Закону №880-VI (880-17) від 15.01.2009);

г) інвалідів війни. (Частину першу статті 14 доповнено пунктом «г» згідно із Законом №3410-IV (3410-15) від 08.02.2006)

На могилі померлої (загиблої) особи, яка має особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, безоплатно споруджується надгробок за встановленим зразком, відповідно до постанови КМУ від 17.12.2003 №1963.

Витрати на поховання померлих, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону.

Витрати на поховання осіб, зазначених у пунктах «а» і «б» частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому законом.

Витрати на поховання померлих, передбачених пунктом «в» і «г» частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Якщо тіло померлого треба перевезти для поховання за межі Києва, слід звернутися за телефонами: (044) 486-01-50, 489-06-07 – Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО»; (044) 443-87-90, 443-79-08 – КК АТП-2737.

Отримати більш детальну інформацію щодо ритуальних послуг можна на сайтах або за телефонами:

1)                Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» – (044) 486-01-50, 489-06-07.

2)                Ритуальна служба СКП «Київський крематорій» – http://www.crematorium.kiev.ua, (044) 529-34-27, 528-77-31.

 

Відділ державної реєстрації смерті

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві

 

Права споживачів: що робити, якщо придбали товар неналежної якості?

Буває, що техніка чи інший товар, який Ви придбали, вийшов з ладу, проте з моменту покупки пройшло зовсім мало часу. Чи можна плміняти товар чи повернути кошти?

Столична юстиція консультує: пам’ятайте, покупець має право вимагати пропорційного зменшення ціни або безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, або відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Товар неналежної якості може підлягати обміну протягом гарантійного строку, який зазначається в документах, котрі додаються до продукції.

У разі виявлення недоліків товару протягом встановленого гарантійного терміну з вини виробника покупець має право:

  • розірвати угоду і повернути кошти, які були витрачені на покупку,
  • замінити товар на такий самий, або аналогічний, якщо є в наявності у продавця.

Наявність недоліків або факт фальсифікації підтверджується висновком експертизи, яка повинна бути організована продавцем у 3-денний строк з дня одержання від споживача письмової згоди на цю дію.

Експертиза проводиться за рахунок продавця. Якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли внаслідок порушення споживачем встановлених правил використання, зберігання чи транспортування, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов'язаний відшкодувати продавцю витрати на проведення експертизи.

Як довго чекати на заміну товару?

  • За наявності товару – негайно;
  • У разі перевірки якості товару - 14 денний термін;
  • У разі відсутності товару – 2 місячний строк з моменту подання заяви.

Скільки може тривати усунення недоліків товару?

Недоліки товару, пред'явлені споживачем, повинні бути усунуті протягом 14 днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

Чи маю я право отримати у користування інший прилад на час ремонту?

На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації).

За кожний день затримки виконання вимоги споживача сплачується неустойка у розмірі 1 % вартості товару.

При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб і складову частину вираховуються з дня видачі споживачеві товару після ремонту.

Які документи треба мати при собі?

Розрахунковий документ з позначкою про дату продажу товару, гарантійні зобов'язання, зміст договору з виконавцем робіт (послуг), опис виявлених недоліків, висунуті вимоги (прохання) з документальним підтвердженням факту їх отримання продавцем (виконавцем), отримані заявником відповіді, висновки тощо.

Куди звертатися, якщо продавець порушує права?

Якщо ви хочете уникнути судового розгляду, то до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у відповідному регіоні. Контакти територіальних органів можна знайти за посиланням http://www.consumer.gov.ua/ContentPages/Kontakti_Terorganiv/139/

У випадку порушення продавцем прав споживача останній має право звернутися до уповноваженого органу з усним, електронним або письмовим зверненням (скаргою).

До письмового звернення (скарги) додаються наступні документи:

  1. копія звернення до суб'єкта господарювання (продавець);
  2. копія документу, який засвідчує факт придбання товару;
  3. копія технічного паспорта з позначкою про дату продажу;
  4. інші документи, які стосуються розгляду звернення.

У які строки буде розглянуто таке звернення?

У термін не більше 1 місяця від дня їх надходження.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, продавець встановлює необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється подавачу.

При цьому загальний термін вирішення питань не може перевищувати 45 днів.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Чи можу я звернутися до суду?

Споживач для захисту своїх прав має право звернутися до суду за місцем проживання, місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

До позовної заяви додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги, тобто відмову покупця обміняти товар, зокрема:

  1. копія звернення до продавця;
  2. висновок експертизи про невідповідність товару встановленим вимогам якості;
  3. копія документу, який засвідчує факт придбання товару;
  4. копія технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу;
  5. інші документи, які стосуються розгляду звернення.

Суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної  шкоди.

Скільки це коштуватиме?

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, які пов'язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Які строки розгляду питання судом?

Цивільна справа в порядку позовного провадження розглядається судом протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі.

 

Консультує столична юстиція: Як вберегтись від шахраїв під час продажу нерухомості. Продаж частки в спільній частковій власності 

Найбільша кількість афер фіксуються саме у сфері нерухомості. Відтак, потрібно бути добре обізнаними у своїх правах, щоб шахраї не зуміли захопити Ваше  майно. Особливо, якщо квартира чи інша нерухомість знаходиться у спільній власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України) (далі – Кодекс).

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за оголошеною для продажу ціною та інших рівних умовах. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови на яких він її продає (відповідно до частин першої та другої статті 362 Кодексу)

Підпунктом 5.2 пункту 5 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі – Порядок) передбачено, що доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні є або свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві має бути засвідчена нотаріально.

Надалі, якщо інші співвласники відмовилися скористатися своїм переважним правом купівлі, чи не здійснюють цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі (абзац другий частини другої статті 362 Кодексу).

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі, або його фактична відмова, якщо він протягом встановленого строку не здійснив свого права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців.

Тому, маючи намір продати свою частку, співвласник повинен письмово запропонувати купити її іншим співвласникам, і тільки після їх письмової відмови або якщо вони не скористалися своїм правом протягом зазначених вище строків, у нього з’являється право продати свою частку третім особам.

Продавець не можете продати свою частку іншим особам за ціною нижчою ніж було запропоновано співвласникам.

Посвідчення договору купівлі-продажу також можливо в тому випадку коли співвласник або співвласники нерухомого майна з’являться до нотаріуса в день оформлення договору та особисто підтвердять про їх відмову від переважної купівлі відчужуваної нерухомості.

У випадку, якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.    

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

У разі порушення права співвласників на переважну купівлю частки,       будь-який із них може звернутися за його захистом до суду з позовом про переведення на позивача прав набувача за спірним договором купівлі-продажу відчужуваної частки. При цьому власник, який пред’явив відповідний позов, повинен порушувати питання про перевід на нього прав набувача з внесенням до суду сплачених останнім грошей та інших понесених ним витрат, а також з прийняттям на себе всіх інших зобов’язань набувача а не про визнання недійсним правочину з відчуження частки сторонній особі. У випадку задоволення позову суд виносить рішення про заміну набувача позивачем з видачею йому виконавчого документа і врученням набувачеві внесених для нього грошей. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

14 київська державна нотаріальна контора

 

Столична юстиція консультує: Свідоцтво про народження у пологовому та інші моменти реєстрації дитини

Після народження дитини батьки зобов’язані не пізніше 1 місяця від дня пологів, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання одного з батьків або за місцем народження дитини.

Заявниками можуть бути як батьки дитини, так і інші особи. Присутність обох батьків є обов’язковою, якщо батьки мають різні прізвища.

Державна реєстрація проводиться з одночасним визначенням походження дитини та присвоєнням їй імені, прізвища та по батькові.

Походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

Походження дитини від батька визначається на підставі свідоцтва про шлюб, якщо на час народження дитини мати перебувала з ним у шлюбі.

Якщо батьки не перебувають у шлюбі, походження дитини від батька визначається за письмовою заявою матері та батька дитини про визнання батьківства або за рішенням суду.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків або відповідного рішення суду, запис про батька провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження (усною або письмовою) для проведення державної реєстрації народження дитини подається:

  •  паспорт заявника, якщо заявниками є не її батьки;
  •  документ, який підтверджує факт народження – медичний документ, виданий закладом охорони здоров'я;
  • паспорти батьків або одного з них;
  • документ, що підтверджує походження дитини від батька (свідоцтво про шлюб або спільна заява матері та батька дитини або заява матері) 
  • За відсутності документа закладу охорони здоров’я або медичної консультативної комісії, підставою для реєстрації народження є рішення суду про встановлення факту народження.

При державній реєстрації народження дитині присвоюється прізвище, ім’я та по батькові, які індивідуалізують особу, виділяють її з-поміж інших.

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати й батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки або судом.

Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, визначається матір’ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати або батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки або судом.

По батькові присвоюється за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне ім’я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них. На прохання батьків по-батькові може також утворюватися згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі.

Якщо батьківство дитини не визнано, по батькові визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

З метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг в усіх регіонах України надається послуга щодо прийому документів, необхідних для державної реєстрації народження, та видачі відповідного свідоцтва безпосередньо в пологових будинках. Загалом у 477 медичних установах. За 2016-2017 роки цією послугою скористалися 238 166 громадян.

Інформація про пологові будинки, в яких можна отримати свідоцтво про народження дитини розміщена на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції (https://minjust.gov.ua).

За бажанням батьків чи одного з них під час проведення державної реєстрації народження дитини можуть бути прийняті документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини.

 

Столична юстиція консультує: як домогтись виплати заборгованої заробітної плати після звільнення?

При звільненні працівника виплата всіх сум провадиться в день звільнення. Якщо працівник в цей день не працював – кошти мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

 Що робити, якщо не дійшли згоди?

Працівник може стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату:

• в позасудовому порядку;

• в судовому порядку.

 Як вирішити спір у позасудовому порядку?

Звернутися із заявою до комісії по трудових спорах (у разі її створення) без обмежень будь-яким строком.

Трудовий спір підлягає розгляду, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Комісія зобов’язана розглянути спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.

 Чи можна оскаржити рішення комісії?

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах можна оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

Чи довго чекати виконання рішення комісії?

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню у триденний строк після закінченні 10 днів, передбачених на його оскарження.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк  працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

Що необхідно знати, щоб звернутися до суду?

Для стягнення заборгованості працівник може звернутися до суду в порядку:

• наказного провадження (вимога працівника про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є безспірною);

• позовного провадження (наявний спір щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати та/або права на її отримання).

Судовий наказ може бути видано у разі якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівнику суми заробітної плати.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за місцем розташування підприємства або за місцем реєстрації позивача.

Працівник має право звернутися до суду без обмеження строку.

 

21.08.2019

4 поради, як вберегтись від рейдерства

За роки незалежності в Україні шахраї придумали чимало схем, щоб відбирати чуже майно. Рейдери переоформлювали квартири, право на землю, паї селян.

Минулого тижня після тривалого документування прокуратура Києва і СБУ провели спільну спецоперацію по затриманню злочинної групи, члени якої організували схему заволодіння нерухомим майном, що перебувало у державній, комунальній та приватній власності. Своїми діями спричилили збитки у 1,5 мільярди гривень.

У результаті спецоперації затримано 7 осіб (3 організатори та 4 виконавці), серед яких: двоє адвокатів та колишній державний посадовець. У їхніх схемах допомагали судді Донецької та Херсонської областей. Вилучені документи дозволяють в подальшому опрацювати і роль суддів в прийнятті потрібних рейдерам рішень.

Слідчі дії проводяться на території Києва, Київської області та міста Херсон із залученням близько 90 чоловік особового складу СБУ та прокуратури. Під час обшуків у фігурантів вилучено підроблені документи, штампи, печатки підприємств, грошові кошти та інші речові докази.

Яка відповідальність чекає на злочинців?

Статтею 255 Кримінального кодексу України передбачено, що створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Також відповідно до частини 4 статті 190, шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.

Проте проблему краще попередити, а ніж справлятись із її наслідками. Тож, чи є механізм захисту прав від рейдерства?

4 поради, які допомогуть вберегти підприємство від рейдерського захоплення:

1. внесення відомостей про об'єкти нерухомого майна до державного реєстру — це допоможе застрахувати майно від відкриття розділу в державному реєстрі щодо підроблених документів;

2. вчасне оформлення та внесення записів до реєстру про речові права на земельні ділянки, на яких розташовані будівлі/споруди — це надасть можливість убезпечити нерухомість від захоплення через неоформлену земельну ділянку;

3. постійне здійснення моніторингу записів щодо нерухомого майна та бізнесу в державних реєстрах (чим раніше стане відома інформація про захоплення, тим більше буде часу на кардинальні дії для забезпечення корпоративної безпеки). Зокрема, можете відслідковувати зміни статусу нерухомого об’єкту за допомогою послуги «SMS-маяк», яка доступна через «Он-лайн будинок юстиції» https://online.minjust.gov.ua/sms/

4. встановлення у статуті підприємства вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договорів відчуження корпоративних прав — цей механізм допоможе убезпечити від зміни складу учасників чи керівника через підроблені документи.

Зверніть увагу і на те, що акти прийому-передачі частки, підписи на яких засвідчуються нотаріально, шахраї систематично підробляють, оскільки така дія вчиняється без використання спеціальних бланків нотаріальних документів.

Відтепер для кращої комунікації та відкритості роботи Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, більш відома як Антирейдерська комісія, буде на сайті викладати скани висновків комісії на скарги громадян .

Які вимоги до Скарги на дії реєстратора, яка подається до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації?

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Як відбувається процедура повернення майна?

Міністерство юстиції України усуває проблеми жертв рейдерських атак завдяки існуванню Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Якщо підтверджується, що в когось дійсно забрали майно, Міністерство юстиції повертає його назад. Після того, як людина відновлює своє право, наступним етапом Міністерство юстиції готує документи та передає на правоохоронні органи – на три сторони. Реєстратора, який незаконно вніс правки в реєстрі, на ту людину, яка подала звернення на цього реєстратора, щоб передати майно новому власнику, наприклад, на нотаріуса. І на зацікавлену сторону, яка хотіла привласнити собі нерухомість чи землю. Всі ці люди можуть понести кримінальну відповідальність. Тут надія на правоохоронні органи, щоб вони провели розслідування правильно.

Пам’ятайте, що безпека Вашого підприємства чи власності напряму залежить наскільки Ви обізнані у своїх правах. Перед тим, як підписувати будь-який договір, проконсультуйтеся чи в Бюро правової допомоги, чи у державних нотаріусів, перевірте, яку насправді операцію Вам пропонують.

Захищайте свої права разом з Мін’юстом! 

Станіслав Куценко - 

юрист-експерт,

керівник ГТУЮ у місті Києві

 

Консультація «Я МАЮ ПРАВО!» від столичної юстиції: як засвідчити справжність документів?

Документи про державну реєстрацію актів цивільного стану, які складені та мають юридичну силу на території України, можуть бути використані на території іншої держави після їх відповідного засвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Найбільш поширеним способом оформлення документів для їх можливого використання за кордоном є проставлення апостилю, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Конвенція), яка була підписана в Гаазі (Королівство Нідерланди) в 1961 році.

Станом на сьогоднішній день її дія поширюється на 112 держав-учасниць.

Для України Конвенція набула чинності 22 грудня 2003 року відповідно до прийнятого 10 січня 2002 року Верховною Радою України Закону України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів”.

Конвенція застосовується у відносинах з державами - учасницями, що не висловили заперечень проти приєднання України. Свого часу заперечення висловлювали Королівство Бельгія та Федеративна Республіка Німеччина, однак відповідно у 2004 та 2010 роках вони були відкликані.

Слід зауважити, що деякі міжнародні договори України відміняють потребу будь-якого додаткового засвідчення офіційних документів, що подаються в установи держав учасниць такого Договору у зв’язку з розглядом цивільних та кримінальних справ.

Документи, які представляються на території з однієї з держав - учасниць Конвенції, звільняються від консульської легалізації як формальної процедури, що вимагала обов’язкового посвідчення документів компетентними органами України з подальшим засвідченням в консульській установі держави, на території якої документ має бути представлений.

Єдиною формальною вимогою, яка має місце при застосуванні Конвенції, є проставлення апостиля компетентним органом України для представлення на території держав-учасниць Конвенції. Апостиль засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено відповідний документ.

Проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, здійснюється згідно з Правилами проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затвердженими спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року № 237/803/151/5, та Порядком проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2015 року № 2268/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за№ 1419/27864.

Проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, проводиться за допомогою програмних засобів ведення Електронного реєстру апостилів у такому порядку:

- прийняття документів для проставлення апостиля, формування та реєстрація заяви про проставлення апостиля (територіальні органи Міністерства юстиції України);

- розгляд документів, поданих для проставлення апостиля (Міністерство юстиції України);

- проставлення апостиля, відмова у його проставленні (Міністерство юстиції України);

- видача документів за результатом розгляду заяви про проставлення апостиля (територіальні органи Міністерства юстиції України).

Проставлення апостиля здійснюється за заявою будь-якої особи, яка подає відповідний документ, шляхом її особистого звернення до територіальних органів Міністерства юстиції України

Статтею 5 Конвенції передбачено, що апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа.

Згідно з пунктом 6 Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених спільним наказом Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції від 05.12.2003 № 237/803/151/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції 12.12.2003 за № 1151/8472, для проставлення апостиля необхідно подати: оригінал документа, на якому проставляється апостиль, документ банківської установи про оплату послуг з проставлення апостиля.

У проставленні апостиля на документі відмовляється, якщо:

- документ призначається для використання в країні, яка не приєдналася до Конвенції або є учасницею Конвенції, але висловила заперечення проти приєднання України відповідно до статті 12 Конвенції;

- текст документа неможливо прочитати внаслідок пошкодження;

- документ написаний чи підписаний олівцем або отриманий через засоби факсимільного зв'язку;

- у документі є незастережені виправлення або дописки;

- до повноважень компетентного органу не входить проставлення апостиля на цьому документі;

- компетентному органу не вдалося отримати зразки відповідних підписів, відбитків печаток та/або штампів.

Оригінали офіційних документів, виданих установами колишніх союзних республік у складі СРСР, також не можуть бути прийняті на території України для проставлення апостиля. Апостиль може бути проставлено на копіях (фотокопіях) або копіях (фотокопіях) з перекладом цих документів, засвідчених у встановленому порядку на території України.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 18.12.2003 № 161/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 19.12.2003 за № 1197/8518, плата за проставлення апостиля для громадян України, іноземців та осіб без громадянства встановлена в розмірі 3 неоподатковувані мінімуми доходів громадян (51 грн.); для юридичних осіб - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.).

Плата справляється до проставлення апостиля, шляхом перерахування до загального фонду державного бюджету.

Від унесення плати звільняються інваліди 1-ї і 2-ї груп, інваліди Великої Вітчизняної війни, громадяни, які належать до першої категорії потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи, та діти-сироти у разі проставлення апостиля на документах, що стосуються безпосередньо цих громадян.

Термін розгляду документів. Проставлення апостиля, відмова в його проставленні здійснюються у строк до 2 робочих днів.

У разі необхідності отримання зразка підпису, відбитка печатки та/або штампа, а також здійснення перевірки документів про державну реєстрацію актів цивільного стану у випадках відсутності відомостей про них у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та/або виникнення сумніву щодо їх достовірності строк розгляду документів, поданих для проставлення апостиля, може бути продовжено до 20 робочих днів

 

Консультація «Я МАЮ ПРАВО!»

ДОВІРЕНОСТІ  ІЗ-ЗА КОРДОНУ

В нотаріальній практиці трапляються випадки, коли за вчиненням нотаріальної дії звертається представник за довіреністю, посвідченою за кордоном нотаріусом іншої держави, або консульськими установами України (ст. 38 Закону України «Про нотаріат»).

Стає питання, які мають бути дії нотаріуса при наданні йому для вчинення нотаріальної дії іноземної довіреності.

Відповідно до п. 7 гл. 4 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року №111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2006 р. за №1378/13252.  Враховуючи те, що Порядок регулює процедуру вчинення нотаріальних дій нотаріусів України, його положення не стосується іноземних органів та посадових осіб.

Таким чином, довіреності, посвідчені нотаріусами за кордоном, не підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей. Згідно зі статтею 100 Закону України «Про нотаріат» такі довіреності приймаються нотаріусами України за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України, без легалізації вони приймаються тоді, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Виникає питання як перевіряти дійсність іноземних довіреностей. Відповідно до абз.3 п. 4 гл. 4 розділу І Порядку дійсність довіреності перевіряється за Єдиним реєстром довіреностей,  за винятком довіреностей, які посвідчено або видано за кордоном компетентними органами іноземних держав, за умови їх легалізації уповноваженими органами.

Таким чином, перевірка дійсності довіреності здійснюється:

- лише в установленому порядку (за даними Єдиного реєстру довіреностей);

- лише у випадках, коли довіреність підлягає внесенню у Єдиний реєстр довіреностей.

Встає питання чи можливо посвідчити довіреність в порядку передоручення з іноземної довіреності. Відтак, законодавство не містить будь-яких заборон стосовно вчинення певних нотаріальних дій на підстав і довіреностей, посвідчених за кордоном. Тому передоручення є можливим з дотриманням відповідних вимог. Враховуючи, що відомостей про основну довіреність в Єдиному реєстрі не може бути, реєстрація передоручення в цьому випадку здійснюється нотаріусом як реєстрація основної довіреності із зазначенням в графі «додаткові відомості», що це передоручення.

Принципово відрізняється робота з довіреностями, посвідченими консульськими установами. Їх посвідчення відбувається за правилами, встановленими законодавством України, вони не потребують консульської легалізації чи проставлення  апостилю та викладаються українською мовою. З іншого боку відповідно до гл.2 п. 2.2 Положення про Єдиний реєстр довіреностей такі довіреності підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей за заявою довірителя. Така заява надається Реєстратору безпосередньо довірителем. У разі неможливості подання заяви на реєстрацію довіреності безпосередньо довірителем підпис довірителя на такій заяві повинен бути засвідчений підписом та печаткою особи, яка посвідчила довіреність.

Таким чином, коли за вчиненням нотаріальної дії звертається представник з довіреністю, посвідченою консульською установою України, нотаріус перевіряє дійсність такої довіреності за даними Єдиного реєстру довіреностей, якщо вона вже там зареєстрована. Якщо довіреність в Єдиний реєстр не внесена, нотаріус спочатку її реєструє на підставі відповідної заяви довірителя, справжність підпису на якій засвідчено консульською установою. Після реєстрації нотаріус формує Витяг про перевірку дійсності довіреності і вчиняє нотаріальну дію.

Враховуючи викладене, реєстрація довіреності, виданої в порядку передоручення з довіреності, посвідченої консульською установою, провадиться в Єдиному реєстрі довіреностей у звичайному порядку

Державний нотаріус                        

В.Ю.Чернієнко

 

Консультація Міністра юстиції України: обмеження у виїзді за кордон для боржників

Доброго дня! Мене цікавить питання, в яких випадках особа може бути обмежена на виїзд за кордон. Розкажіть, будь ласка, детальніше.

Мар’яна Дмитрук

Конституція України гарантує  кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім того, громадянин України ні за яких підстав не може бути  обмежений у праві на в'їзд в Україну.

 

Які  документи дають право громадянину України на   виїзд з України і в’їзд в Україну?
Крім   паспорту  громадянина України для виїзду за кордон іншими документами, що  дають право громадянину України на виїзд та в’їзд в Україну можуть бути:

  • дипломатичний паспорт України;
  • службовий паспорт України;    
  • посвідчення особи моряка;
  • посвідчення члена екіпажу;
  • посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в’їзд  в Україну).

Зауважу, що з 2015 року запроваджено оформлення та видача біометричного паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Якщо закордонний паспорт громадянина не містить безконтактного електронного носія, хвилюватись не потрібно.  Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлений та виданий до 20 грудня 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Також, майте на увазі, що паспорт для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли 16-річного віку, на 4 роки, а особам, які досягли 16-річного віку, - на 10 років.

Коли громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено?

Законодавство передбачає  випадки, коли громадянин України  тимчасово обмежений у праві залишати територію України, зокрема:

  • громадянин обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю. Громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці і який реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, але не більш як на 5 років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
  • стосовно особи застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
  • у випадку, коли громадянин засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
  • коли особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню –до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
  • особа перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
  • у разі накладення на громадянина адміністративного стягнення за умисне порушення встановленого законом обмеження щодо строку перебування дитини за межами України у разі самостійного вирішення питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України тим із батьків, з яким рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання цієї дитини. Такій особі тимчасово обмежується право на виїзд з України з дитиною строком на 1 рік з дня накладення адміністративного стягнення, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.

Нагадаю, вище згадані санкції були введені розробленими Мін’юстом законами #ЧужихДітейНеБуває. Крім заборони виїзду за кордон, до боржника, який має заборгованість зі сплати аліментів,  застосовуються ряд інших обмежувальних заходів та фінансових санкцій. Так, якщо заборгованість зі сплаті аліментів більше ніж 4 місяці (та 3 місяці для батьків важкохворої дитини) застосується тимчасове обмеження  щодо:

    • керування транспортними засобами;

    • користування зброєю;

    • полювання.

Штраф сплачується у випадку заборгованості  понад 1 рік – 20%; понад 2 роки – 30%; понад 3 роки – 50% від суми боргу.

Більше того,  боржник, який має заборгованість зі сплати аліментів,  не може впливати на рішення про тимчасовий виїзд дитини за межі України.

Але подекуди трапляються випадки, коли боржник з різних причин може не знати про свій борг,  а дізнатися вже у пункті пропуску через державний кордон України. Тому, щоб уберегти себе від неприємних сюрпризів, рекомендую перевірити себе у Єдиному реєстрі боржників: www.erb.minjust.gov.ua .

Коли припиняється тимчасове обмеження на виїзд з України?

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження або постанови про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі.

Чи можна оскаржити обмеження на виїзд за кордон?

Так, рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені.

Ухвалу суду про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можна оскаржити до апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення. Якщо ухвала суду не була вручена боржнику у день її проголошення або складення, строк оскарження складає 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Окрім того, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у 10 денний  строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця. 

За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. 

Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи надання безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах з надання безоплатної вторинної правової допомоги та бюро правової допомоги по всій країні ви можете отримати консультацію та роз’яснення з вашого правового питання.

 

НАВЧАННЯ ДЛЯ ДОРОСЛИХ: МОДНИЙ ТРЕНД ЧИ РЕЦЕПТ УСПІШНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ?

Майже п'ята частина працездатного населення України, тобто кожен шостий українець знаходиться за кордоном. Із країни назавжди виїхали мільйони наших громадян у пошуках кращої долі, більшість із яких працюють на підробітках, на кшталт збору полуниці в Польщі чи догляду за літніми людьми в Португалії. І якщо раніше ніхто не підіймав тему масового відтоку «українських мізків» за кордон, зараз кожен політик вважає за потрібне озвучити цю проблему. Але де ж рішення?

В успішних країнах світу багато уваги приділяється освіті дорослого населення впродовж усього життя (Life Long Learning), адже освіта має бути доступною для всіх поколінь. Це – запорука довголіття, оскільки людина помирає не від старості, а саме тоді, коли втрачає сенс життя, коли немає нічого, що б її цікавило.

А як зробити навчання доступним для всіх дорослих українців, а не тільки для слуг народу?

Навчання Впродовж Життя – це відповідь на виклики сучасного світу, який змінюється настільки швидко, що знання, отримані у навчальних закладах, через 5 років обезцінюються вдвічі, а через 10 років взагалі безнадійно старіють. І цей тренд тільки посилюється. Він вже отримав свою назву – інфляція знань.

Наразі в світі серед найуспішніших країн йде глобальна війна насамперед не за природні чи воєнні ресурси, а за людей, нематеріальні активи та людський капітал.

Україна, на жаль, вщерть програє цю найважливішу війну.

Безумовно, для вирішення даної проблеми потрібен цілий комплекс дій – від залучення інвестицій та створення нових робочих місць до підвищення якості життя в Україні. Але з чого почати? Який крок швидко зупинить масову міграцію та стане головним чинником можливості українцям реалізувати себе в своїй країні? 

Правильно – запровадження масового та безкоштовного Навчання Впродовж Життя для всіх українців. Українці повинні мати можливість вільно набувати навики майбутнього, яким не вчать у школах та університетах, що дозволить отримати роботу своєї мрії, відкрити власну справу та саморозвиватись в Україні на благо себе та держави!

Забезпечити освіту для молоді без хабарів. Зараз ще триває вступна кампанія, студенти змагаються у своїх знаннях та вміннях. Безсумнівно, навчання для студента – основна робота, і він має усвідомлювати, що приватні підприємці та фірми зацікавлені у кваліфікованих спеціалістах, тому їм потрібні не бали та рейтинги, а знання. Якщо студенти все усвідомлять, то це до певної міри зменшить хабарництво. Це, звичайно, ганебне явище, яке вносить великий елемент несправедливості в навчальний процес: трапляється, що студент, який постійно вчиться, має нижчі бали від того, хто їх купує через хабарі. Рецепт може полягати ще й у покаранні тих, хто бере хабар свідомо і схиляє до цього давача. Однак впіймати хабарників за руку непросто. Не слід забувати й про те, що здебільшого на викладача, який не бере хабарі, йде потужний тиск із боку всяких «прохачів».

Ще одним виходом може стати створення конкурентного простору для безкоштовного навчання людей будь-якого віку. Таким чином можна підвищити професійні знання та власний попит на українському ринку праці.

І це можливо вирішити досить швидко – протягом одного року.

Саме тому ми з командою Асоціації інноваційної та цифрової освіти запустили соціальний проект «Освітній Хаб міста Києва:територія нових можливостей для кожного» (eduhub.in.ua), місія якого – вперше в Україні реалізувати концепцію Навчання Впродовж Життя на рівні цілого міста. І вже через півроку мережа хабів зможе охопити всю країну.

З сьогоднішнього дня всі українці незалежно від віку, статі та роду діяльності, знаходячись у будь-якому місці та у будь-який час, абсолютно безкоштовно мають можливість отримати практичні навики, що потрібні кожному, які міжнародні експерти Світового економічного форуму в Давосі визнали найзатребуванішими у 2020 році: позитивні комунікації, емоційний інтелект, ефективні продажі, вміння керувати людьми та проектами тощо.

А для того щоб відпрацювати ці навики на практиці, застосовується інноваційна модель змішаного навчання (blended  earning), що поєднує онлайн-навчання та практичні тренінги зі спеціально підготовленими тренерами. І все це безкоштовно.

В Україні є можливість для саморозвитку, постійного підвищення кваліфікації та особистісного росту. Потрібно діяти, не припиняти вчитись, і вже найближчим часом побачимо, як наша країна перетворюється на потужну державу з думаючими та ерудованими людьми, а не з джерелом сировини та робочих рук.

Реалізуйте себе в Україні!

Станіслав Куценко,

очільник столичної юстиції

 

Як протидіяти поборам у навчальних закладах?

До кінця літніх канікул залишилось буквально кілька тижнів. Уже зараз батьки активно комунікують у чатах щодо різних навчальних та організаційних питань. Зокрема, і щодо відміни шкільної форми, яку скасував Президент з цього року, ремонту класів та збору коштів на нагальні потреби учнів. Зазвичай більшість батьків навіть не задумуються про те, а чи маю я це робити? Просто треба і все. Адже всі здають, а якщо я не здам, то мою дитину цькуватимуть. На жаль, навіть гучні прецеденти з булінгом дітей в Україні, чиї батьки не здали кошти у фонд класу, не особливо змінили ситуацію з внесками. Батьки все одно готові віддати останнє, аби тільки не виділятись із класу. Скільки є відкритої інформації щодо незаконності примусових поборів у школах, статей, сюжетів, але незнання закону, звичка «бути як усі», боязнь цькування, призводять до того, що батьки починають відкладати на «безкоштовне» навчання дитини ще задовго до її вступу до школи. Більше того, ще й засуджують батьків, які відмовляються брати участь в оновленні штор. Мовляв, «знали ж куди йшли» , або «це ж все заради дітей». 

Нагадую, згідно з законодавством України, ніхто не має права вимагати здавати кошти для ремонту чи інших потреб. Це може бути виключно у вигляді добровільних пожертв. Щороку піднімаю тему поборів у навчальних закладах, проте проблема не зникає. І перш за все тому, що батьки самі заохочують такий вид корупції, вважаючи, що таким чином ставлення до дитини буде кращим.

Ось, наприклад, батьки у групах у соцмережах розповідають про вимоги здавати кошти на охорону навчального закладу, на купівлю техніки для школи. Проте цього року Уряд інвестує 1 млрд грн в інтернетизацію та комп’ютеризацію українських шкіл: 700 млн грн буде спрямовано на забезпечення доступу до інтернету, а ще 300 млн грн – на закупівлю комп’ютерів. 

Так, у серпні цього року у Краматорську на хабарі затримано керівника міського управління освіти, який «наживався» на дітях. Чиновник вимагав та отримав від підрядчика, який здійснював ремонт однієї з міських шкіл, хабар у розмірі 10% від вартості робіт. Не здивуюсь, якщо саме на ремонт цієї школи батьки роками здавали кошти, тоді як державні кошти, які виділядись на це, були просто присвоєні посадовцем. Тож, батьки, задумайтесь, можливо, кошти, які вимагають на додаткові витрати, вже є в бюджеті.

Стурбовані поборами в закладах середньої освіти і в Одеській області. За даними мера міста, до нього регулярно надходять скарги про те, що батьківські комітети і далі масово збирають кошти як вступні збори в ті чи інші навчальні заклади. Попри те, що проводять багато робіт за рахунок бюджету, на місцях все одно вимагають кошти. В результаті містяни не відчувають те, що робить влада.

Як перевірити «гаманець» навчального закладу?

Щоб не платити за вже куплене, будь-якій із зацікавлених сторін можна подати запит на інформацію та дізнатися про фінансування та потреби в українських школах.

Що зазначити в заяві? На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію:

1. Загальний обсяг коштів (у грн), направлених з субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» (згідно з постановою Кабміну від 04 квітня 2018 р. № 237). 

2. В якому обсязі міський/районний бюджет дофінансовує забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» (згідно з постановою Кабміну від 04 квітня 2018 р. № 237)? 

3. Копію інформації, подання, заяви, потреби, бюджетного запиту або будь-який інший запит директора школи № ____ на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» (згідно з постановою Кабміну від 04 квітня 2018 р. № 237).

4. Обсяг державних коштів, які фактично виділені/будуть виділені з державного бюджету та бюджету міста/району в 201_ році школі №____ за програмою «Нова українська школа» загалом та окремо по кожній статті: меблі, обладнання (в тому числі мультимедійне), підручники, зошити, дидактичні матеріали. Якщо кошти досі не виділені, то коли вони будуть виділені? 

5. Визначений перелік необхідних меблів, обладнання, підручників, зошитів тощо для учнів першого класу «Нової української школи».

6. На які суми і за якими пунктами вже проведено закупівлі, в які терміни плануються подальші закупівлі? Що саме і в якому обсязі від необхідного в термін до 01 вересня 2018 року буде закуплено для першого класу, який навчатиметься за програмою «Нова українська школа» у 2018/2019 навчальному році у школі №____? Хто саме відповідає за закупівлю?

7. Чи очікується органами місцевої влади дофінансування необхідних меблів, обладнання, підручників, зошитів за рахунок батьків? Якщо так, вкажіть, на що саме, яка сума, в який спосіб (готівка, рахунок школи тощо) та терміни.

Якщо «батьківський комітет» у Вас вимагає кошти за уже придбані меблі чи профінансовані послуги, звертайтесь до адміністрації школи.

Багато хто вважає, що краще писати одразу до найвищих органів, проте це помилка. Для вивчення та з’ясування ситуації Ваша скарга повернеться спочатку до Управління освіти місцевої держадміністрації, а потім і до адміністрації навчального закладу. Тому це буде просто марна трата часу. За статистикою, до Офісу Президента щодня надходить близько 170 звернень. Зважаючи на те, що це не основна їхня робота, то ефективність можете собі уявити. Найбільше, на що Ви можете розраховувати – скаргу перешлють нижче. Врешті вона опиниться у найнижчій ланці – у тієї людини, до якої Ви і мали звернутися з самого початку. Тому краще відразу пишіть скаргу до найближчого відповідального за ситуацію – наприклад, керівника закладу та в поліцію. Якщо він не вирішив проблему, то наступна скарга вже має бути на дії керівника закладу до його начальства – управління/департаменту освіти. І так далі. 
Часто на особистому прийомі можна почути: «Ми сто разів вже скаржилися! Усно…». Та, на жаль, розмови не бувають ефективними. А до наступних скарг розмову не пришиєш, особливо, якщо внаслідок тієї «розмови» ситуація тільки погіршилася. Тому краще письмове спілкування, з вхідним номером і обов’язковою вимогою письмової відповіді у встановлений законом термін.
«Усі в цій школі злочинці!», «Вони всі закони порушили!», – на такі закиди конструктивної відповіді не буде. Опишіть докладно обставини, події, на які скаржитеся. Притягують до відповідальності конкретну людину на підставі порушення конкретних пунктів нормативних актів: посадової інструкції, контракту, законів і т. п.

Скарга – один зі способів комунікації, якщо Ваші права порушуються.

Відповідно до статті 53 Конституції України повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Окрім того, є рішення з цього приводу Конституційного суду, Закону України «Про освіту».

Платити чи не платити на «потреби» школи – це Ваша добровільна особиста справа. Якщо кошти вимагають у примусовому порядку – це вже справа Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до частини перщої статті 368 КК України, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища – карається штрафом від 17 до 25,5 тис. грн, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Моя позиція незмінна: побори у школах – незаконні. За те, щоб у школі були нормальні умови (ремонт і все обладнання), відповідає місцева влада, а не батьки і вчителі. І найгірше – ні в якому разі не варто цькувати і гнобити дитину, чиї батьки не здали 100 грн на нову ручку для дверей.

Відповідальність за неправомірну вигоду, зокрема, хабар, несуть обидві сторони: і та, що його дає, і та, що отримує. Тож своєчасне добровільне повідомлення про неправомірну вигоду звільняє від кримінальної відповідальності. Запам’ятайте! Ви маєте право на освіту без корупції!

Розміри українських поборів у «фонд класу» чи «фонд школи» шокували б європейців. У Німеччині якісь особливі «подяки» вчителям не прийняті, адже це – їхня робота. А подарунок може стати причиною скандалу і навіть звільнення.

Якщо проблема не вирішиться у мирний спосіб, звертайтесь до суду! За послугами безкоштовного адвоката від держави звертайтесь за телефоном 0800 213 103.

Захищайте свої права разом із Мін’юстом!   

 

Станіслав Куценко,

юрист-експерт,

очільник столичної юстиції

 

Стягнення аліментів: як підтвердити місцезнаходження боржника

Буває таке, що при стягненні боргів, особи ухиляються від сплати та всілякими методами намагаються обманути стягувачів.

При сплаті аліментів може виникнути сумнів, що особа жива. Тому необхідність встановлення даних фактів торкається прав та інтересів не тільки самої фізичної особи, а й осіб, з якими вона перебуває в правових відносинах. Їх встановлення тягне певні юридичні наслідки і сприяє виникненню, припиненню чи продовженню реалізації суб’єктивних прав та обов’язків громадян.

Отже, стаття 34 Закону України «Про нотаріат» серед інших нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, передбачає посвідчення факту, що фізична особа є живою, а також посвідчення факту, що фізична особа перебуває в певному місці.

Порядок вчинення цих нотаріальних дій регламентується статтями 80, 81 Закону України «Про нотаріат», главою 6 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, а також Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.

Посвідчення факту, що фізична особа є живою, провадиться як при явці фізичної особи до нотаріуса, так і поза приміщенням, що є робочим місцем нотаріуса.

Встановлення цього факту може бути викликане, наприклад, у випадках, коли існує сумнів що особа жива, при сплаті аліментів, виплаті пенсій або інших платежів з-за кордону, помилкове визнання громадянина померлим тощо. Факт, що громадянин є живим, посвідчується з метою усунення такої невизначеності.

Для порушення провадження нотаріусу достатньо усної заяви громадянина. Нотаріальна дія вчиняється за умови надання нотаріусу документу, що посвідчує особу.

На підтвердження факту, що фізична особа є живою нотаріус видає заінтересованій особі відповідне свідоцтво.

Посвідчення факту, що малолітня або недієздатна особа є живою, провадиться на прохання його законних представників (батьків, усиновлювачів, опікуна).

Щодо неповнолітньої дитини або фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, цей факт посвідчується на їх особисте прохання та за згодою на це їх законних представників (батьків, усиновлювачів, піклувальників), викладеною з дотриманням вимог законодавства щодо посвідчення правочинів за участю неповнолітніх, а також осіб, над якими встановлене піклування.

У свідоцтві, виданому на підтвердження зазначеної обставини, зазначається точна адреса і час посвідчення факту. Якщо факт посвідчувідчується в лікувальній чи іншій установі – вказується також повне найменування установи.

На прохання фізичної особи нотаріус посвідчує факт перебування її в певному місці.

Значення вчинення цієї нотаріальної дії полягає у закріпленні факту перебування особи в певний час і в певному місці для встановлення конкретних, важливих для нього обставин. На практиці найчастіше виникає необхідність засвідчити цей факт для скасування рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім.

Процесуальний порядок посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці збігається з порядком посвідчення факту, що фізична особа є живою.

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

 

Права споживачів: чи можна перевозити тварин у громадському транспорті 

Умови транспортування домашніх тварин у міському автомобільному транспорті регулюються Постановою  Кабміна України від 16.11.2011 № 1402.  

Відтак, домашніх тварин у міському автомобільному транспорті можна перевозити у салоні транспортного засобу тільки дрібних тварин і тільки у кошиках, сумках із суцільним дном, птахів у клітках, собак у намордниках за наявності повідка, за умови, що тварини не забруднюють салон та речі пасажирів і розташовуються на підлозі, а за наявності підстилки – на сидінні (в таксі).

Наприклад, додатково перевезення собак та котів в транспорті Києва регулюється Рішенням Київської міської ради від 25 жовтня 2007 року № 1079/3912, згідно якого транспортування тварин у наземному громадському транспорті дозволяється:

- при відсутності знаку заборони при вході;

- на задній площадці транспортного засобу;

- при наявності індивідуального номерного знаку і свідоцтва про реєстрацію тварини;

- для собак середніх та крупних порід на короткому повідку і у наморднику, для собак дрібних порід та котів у безпечних для тварини контейнерах, що забезпечують надійну ізоляцію;

- за умов дотримання громадського порядку та чистоти в місцях загального користування і гарантії безпеки іншим особам чи тваринам.

Під час транспортування тварини особа, яка її супроводжує, несе відповідальність за її життя та здоров'я і повинна слідкувати за додержанням належних санітарно-гігієнічних умов.

Транспортування та сплата за перевезення тварин здійснюється у відповідності з правилами транспортної організації:

- згідно Правил користування трамваєм і тролейбусом, у трамваї та тролейбусі пасажирам дозволено безкоштовно перевозити дрібних звірів і птахів у клітках, а також собак у намордниках за наявності повідків, та котів з пред’явленням відповідних документів на них; транспортування інших тварин заборонено;

- згідно Правил користування метрополітеном пасажири мають право безкоштовно перевозити в метро лише птахів і дрібних тварин у клітках. 

 

Десята київська держана нотаріальна контора.

Відповідальна - Давидова Т.М.

 

Цивільно –правова відповідальністьв Україні.     

Законодавством  України передбачена цивільно –правова відповідальність, яка полягає у відшкодуванні збитків завданих в результаті порушення цивільного права або відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок порушення прав людини.

Цивільно –правова відповідальність регулює особисті майнові і немайнові відносини. Особисті немайнові відносини характерні тим, що вони не мають безпосередній і непрямий економічний зміст. Їх об'єктом є немайнові права і інтереси: життя, здоров'я, ім'я, честь і гідність, ділова репутація, авторство на твір, свобода пересування і т.д. Майнові відносини мають матеріальне поповнення, економічний зміст. Вони відображають і опосередковують відносини рівнозначного обміну, створюють умови для такого обміну, опосередковують відшкодування шкоди.

Особа, якій завдано моральної або матеріальної шкоди відповідно до порушення цивільного права, має право на відшкодування, передбачено в ЦК України.

Захист прав здійснюється особою шляхом протидії, що не були заборонені законодавством та не суперечать загально-прийнятої моралі в суспільстві.     

Збитки складаються з реальних збитків та упущеної вигоди. Відшкодування збитків здійснюється внаслідок завданої майнової шкоди. В реальний збиток включена фактична оцінка матеріальних витрат, постраждалої особи. Упущеною вигодою є такі витрати, які понесло особа внаслідок порушення цивільного права, інтересу, тобто ті доходи, які особа, що зазнала посягання, могло б отримати в разі відсутності порушення цивільного права або протиправного посягання.     

Під збитками цивільним законодавством України мається на увазі грошовий вираз майнової шкоди, заподіяної порушенням цивільного майнового блага або процесу.     

Моральна шкода полягає в отриманні фізичного болю і душевних страждань, понесених каліцтвом, і іншими ушкодженнями здоров'я особи, а також у душевних стражданнях, які особа отримала внаслідок неправомірної поведінки щодо нього або його родичів, або  знищення чи пошкодження його власного майна. У приниженні честі або гідності особистості, ділової репутації фізичних та юридичних осіб.

Моральна шкода відшкодовується грішми, майном відповідача або іншими способами встановленими законодавством України. Розмір збитку повинен бути не більше ніж достатнім в розумному задоволенні потреб потерпілого, а не підстави для її збагачення і цей розмір по відшкодуванню моральної та матеріальної відповідальності встановлюється судом. 

 

Десята київська державна нотаріальна контора.

Відповідальна Давидова Т.М.    

 

 

Сексуальне насильство над дітьми: як покарати педофілів?

Одним із показників соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей. В суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми, зневажання їхніх інтересів, оскільки це має тяжкі соціальні наслідки.

Трагічна смерть 11-річної Дар'ї Лук'яненко стала останньою краплею в дискусії, варто чи ні вносити зміни до кримінального законодавства щодо захисту дітей від сексуального насильства. На жаль, це був не останній випадок насильства. Дар'я – не єдина жертва. Але вона стала голосом, хоч і як це не жахливо, всіх тих нещасних дітей, яких держава була не в змозі захистити. Всіх тих, кого вже не повернути, які ніколи не розкажуть світові, що з ними скоїли.

Також у Городнянському районі Чернігівської області поліцейські затримали чоловіка, який погрожував ножем 15-річній дівчинці та зґвалтував її. Зрештою дівчинці вдалося втекти від кривдника. Поліція дізналася про інцидент і провела обхід кількох сіл та допит можливих свідків. Врешті-решт правоохоронці вийшли на слід раніше судимого чоловіка. Останній нещодавно звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за вбивство. А в Запоріжжі затримали фотографа дитячих свят, який ґвалтував 2-річну дівчинку. Його зафіксувала кіберполіція, коли чоловік розповсюджував порнознімки з дитиною. Близько року тому для збагачення власної колекції дитячої порнографії, а також власного задоволення зловмисник зґвалтував на той момент 2-річну дівчинку. Помітивши, що вона не розповіла про це матері, чоловік ще декілька разів ґвалтував дитину. При цьому свої дії він знімав на фото та відеокамеру. За статистикою, щороку в Україні фіксується до 4000 фактів сексуального насильства над дітьми, за якими порушується не більше 400-500 кримінальних справ, і тільки у 40-50 випадках педофілам виносяться вироки.

11 липня 2019 року Верховна Рада підтримала законопроект №6449, який покликаний захистити наших дітей від сексуального насильства. Два роки цей законопроект лежав мертвим вантажем та чекав розгляду у Парламенті. Варто зазначити, що його було прийнято не без тиску громадськості.

Спікер Верховної Ради вже підписав проголосований закон, наразі він чекає на підпис Президента. У разі підписання Закон набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Опублікування відбувається протягом 15 днів в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур'єр»).

Що змінить новий закон проти педофілів?

- покарання у вигляді примусової хімічної кастрації;

- створення публічного реєстру осіб, які були засуджені, за зґвалтування чи сексуальне насильство відносно неповнолітніх осіб;

- встановлення пожиттєвого адміністративного нагляду за такими особами після їхнього звільнення з в’язниці;

- посилення відповідальності за статеві злочини проти дітей;

- встановлення довічного адміністративного нагляду поліції.

Який вирок передбачається для педофілів?

Згідно з законопроектом №6449, примусовій кастрації підлягатимуть особи у віці від 18 до 65 років.

Новий закон посилює кримінальну відповідальність за злочини сексуального характеру проти малолітніх і неповнолітніх:

- за зґвалтування неповнолітніх позбавлення волі на термін від 7 до 15 років (зараз передбачено до 12 років);

- за розпусні дії щодо дітей, які не досягли 16 років, каратимуть позбавленням волі до 5 років (наразі лише до 3).

Проте, зауважте, до статті 81 Кримінального кодексу України «Умовно-дострокове звільнення» додано 5 пункт, в якому йдеться про те, що особи, засуджені за вчинення особливо тяжкого злочину проти статевої свободи та недоторканості малолітньої дитини, не можуть буди звільнені достроково.

Що таке «хімічна кастрація»?

Хімічна кастрація – це уколи і таблетки, які мають певний час дії (тобто це не довічно). Згідно з законопроектом, хімічна кастрація може застосовуватися тільки до осіб, які хворі на педофілію. Факт хвороби підтверджує психіатр. Тому законопроект розділяє осіб, засуджених за статеві злочини проти дітей, на дві групи: здорові та хворі на педофілію. Здорові будуть відбувати покарання згідно з вироком. А хворі на педофілію (їх дуже мало насправді серед тих, хто ґвалтує і розбещує дітей), матимуть можливість частину терміну покарання добровільно замінити хімічною кастрацією. Хімічна кастрація вже застосовується до осіб, які вчинили статеве насильство над дітьми, в таких країнах, як США, Великобританія, Німеччина, Польща, Чехія, Південна Корея, Аргентина, Росія, Казахстан.

Як у світі борються з педофілією?

У Великій Британії, для прикладу, існує державний реєстр педофілів, до якого внесено більше 100 тисяч осіб, які пройшли хімічну кастрацію та позбавлені права вільно обирати місце проживання – їм заборонено жити поблизу дитячих установ. Навіть у сусідній Польщі хімічну кастрацію ввели у 2009 році як примусову процедуру для ґвалтівників дітей. Проте, наприклад, у Чехії ґвалтівників каструють хірургічно. Операція є добровільною, але відмова від неї перешкоджає виходу на волю. Вийти на волю, відмовившись від кастрації, злочинець може, тільки якщо психіатри засвідчать його «виправлення». Цього здатні домогтися далеко не всі.

Противники закону стверджують, що педофілія – це не вид злочину, а конкретний медичний діагноз. І ставиться він не юристами, а медиками. Хвороба ця насправді невиліковна. Такі люди не зупиняться ніколи. Їх буде тягнути до дітей постійно. Тож, на думку експертів, у психіатрів є два виходи: або навічно ізолювати, або застосовувати до них так звану хімічну кастрацію. Активісти стверджують, що 99% злочинців, які познущались над дитиною, не є педофілами у клінічному розумінні цього слова. Отож, законопроект тільки витратить гроші з бюджету на примусове лікування кривдника. Але він все одно знайде спосіб знущатись над слабшими та задовольняти свої потреби.

Проте, я переконаний, що цей закон – перший щабель у захисті дітей від сексуального насильства. Адже не реагувати на всі ті страшні події, які стаються з нашими дітьми, не можна! Залишити все, як є зараз, це означатиме, що держава беззахисна перед руками педофілів.

Насильство над дітьми – це реальна загроза для України. Адже жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, реалізовуватись у колективі та суспільстві загалом. Ми повинні бути рішучі у боротьбі з насильством над дітьми. Діти – це не власність батьків, а повноправні члени суспільства! Захист їхніх прав – справа честі кожного з нас.

Станіслав Куценко, очільник столичної юстиції

 

#ЧеснаПлатіжка: що робити у разі отримання платіжки на гарячу воду та тепло за завищеною ціною

Столична юстиція завжди стоїть на захисті порушених прав громадян. Фахівці юстиції Києва розповіли для споживачів, які отримують завищені платіжки за газ та гарячу воду, як захистити свої права.

У жовтні запрацює ініціатива Уряду, яка запроваджує граничні ціни на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води на майбутній опалювальний період. Українці зможуть зекономити від 10 до 40% в залежності від регіону.

Так, вартість тепла була зафіксована на рівні 1400 гривень за 1 Гкал (за умови наявності лічильника) або 35,21 гривні за 1 квадратний метр (у разі відсутності приладу). Гранична вартість гарячої води для жителів Сумщини в разі наявності сушарок становить 83,66 гривні за кубічний метр, при відсутності сушарок – 75,74 гривні. 

«Органи місцевого самоврядування повинні до початку опалювального сезону 2019-2020 років привести тарифи до обґрунтованого рівня. Кожен мешканець області може перевірити на офіційному вебсайті місцевого органу, який встановлює тариф на послуги теплопостачання та постачання гарячої води, чи здійснено перерахунок цих тарифів відповідно до урядової постанови», – зазначає очільник столичної юстиції Станіслав Куценко.

Він додав, якщо орган місцевого самоврядування залишив тарифи завищеними, громадянам необхідно:

1. Звернутися на Урядову «гарячу лінію» за номером 1545 або направити звернення на адресу Уряду (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2), повідомивши про бездіяльність органів місцевого самоврядування щодо перерахунку тарифів на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.

2. Звернутися до органу місцевого самоврядування з вимогою щодо виконання рішення Уряду. Зразок вимоги можна завантажити за посиланням.

Також Станіслав Куценко зауважив, що зменшення тарифів не вплине на отримання субсидій, її не доведеться знову переоформлювати.

 

12.08.2019

Весілля: З чого почати?

Перше, з чого починається організація весілля – це подача заяви та визначення дати одруження. Давайте з вами обговоримо юридичну сторону цього питання.

Хто має право вступати в шлюб?

Українське законодавство майже не ставить обмежень для тих, хто бажає поєднати своє життя у шлюбі. Фактично кожна особа, яка досягла 18 років та на момент подачі документів офіційно не є одруженою може створити сім’ю.

А у окремих випадках, якщо є відповідне рішення суду про надання права на шлюб, створити сім’ю можуть навіть шістнадцятирічні.

Хто проводить цю процедуру?

Одруження або, як правильніше казати з правової точки зору, державна реєстрація шлюбу здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС).

Яка процедура подачі документів?

Для того, щоб провести державну реєстрацію шлюбу потрібно звернутись будь-якого органу ДРАЦС.

При цьому, не має жодного значення, де зареєстровані закохані. Адже реєстрація шлюбу проводиться за принципом екстериторіальності, тобто документи можна подати до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану в будь-якому населеному пункті.

Які документи потрібні?

Заява за встановленою формою.

Якщо ви раніше не були одружені, то достатньо мати з собою лише паспорти. У разі коли один або обидва закоханих є громадянами іншої країни, то окрім рідного паспорта необхідно подати його переклад українською, засвідчений належним чином, та документи, які підтверджують легальність перебування в Україні.

Якщо заявники або один з них раніше перебували в шлюбі, необхідно також надати документи, які підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання його недійсним. Це може бути свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу чи про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб тощо.

Іноземці так само мають надати документи, які підтверджують припинення шлюбу в країні проживання або громадянства. Відповідно до діючих міжнародних норм ці документи мають бути належним чином засвідчені. Це може бути консульська легалізація або апостиль. Жодного посвідчення не вимагають документи країн, з якими Україна має міжнародну двосторонню угоду.

 

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

ЗАПОВІТ ТА ЙОГО СКАСУВАННЯ 

Заповіт у цивільному законодавстві розглядається як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 Цивільного кодексу України) (далі – ЦК України). Це односторонній правочин, який складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання  та посвідчується нотаріально. Заповіт в усній формі і заповіт складений в простій письмовій формі  не має юридичної сили.

Порядок посвідчення заповітів, їх зміна та скасування регламентується книгою VІ ЦК України, Законом України «Про нотаріат» (далі – Закон) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України віл 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок).

Особливістю заповіту, яка відрізняє його від інших правочинів є те, що він вступає в силу тільки після смерті заповідача (спадкодавця). Це і є суттєвою різницею між заповітом і договором дарування, який передбачає вступ у право власності вже після підписання договору.

Право на заповіт має будь-яка фізична особа, наділена цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка розуміє значення своїх дій і може керувати ними.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. (частина третя статті 56 Закону). Тому заповіт складається і посвідчується нотаріусом зі слів самого заповідача.

Стаття 1234 ЦК України, частина друга статті 56 Закону та підпункт 1.2 пункту 1 глави 3 Порядку встановлюють, що право на заповіт здійснюється тільки особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається.

У статті 1248 ЦК України зазначається, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 Кодексу).

Новелою цивільного законодавства в нотаріальній практиці є секретний заповіт. Це заповіт, зміст якого відомий лише заповідачу. Він подається особою, яка його склала в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті, у якому міститься секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. (підпункт 3.4 пункту 1.глави 3 Порядку).

Право на заповіт поширюється не лише на складання, а й зміну, скасування та складання нового заповіту (стаття 1254 ЦК України). До того ж, громадянин не обмежений у викладенні своєї волі лише в одному заповіті. Закон надає йому можливість складати й додаткові заповіти, в яких він може передбачити інших спадкоємців, не зазначених у попередніх заповітах. Тут мова йде про різне майно, яке заповідається в різних заповітах або, якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім заповітом розподілив його іншу частину, то такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними обидва. Тому в цьому випадку всі заповіти підлягатимуть виконанню при відкритті спадщини.

Одночасно з цим частина п’ята статті 1254 ЦК України встановлює, що заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Ці зміни можуть бути внесені шляхом складання нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В цьому випадку новий заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить.

Зміна та скасування заповіту можуть бути здійснені й іншим способом - заявою про зміну та скасування заповіту. Справжність підпису на заяві про скасування чи зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Зміна та скасування секретного заповіту здійснюються з дотримання загальних правил.

Відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569. 

Восьма київська державна

нотаріальна контора

 

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТА ФУНЦІОНУВАННЯ РЕЄСТРУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Соціологічні опитування показали що більшість українців відчувають себе незахищеними у правовому полі. Тому реформування, в тому числі роботи органів юстиції, намагається це змінити. Перетворення Міністерства юстиції на так званий великий сервісний центр, який знає потреби громадян і створює можливості їх задоволення, стало основним завданням реформування багатьох сфер нашого життя.

Після прийняття 6 вересня 2012 року Закону України «Про адміністративні послуги» по всій країні було відкрито багато «Центрів надання адміністративних послуг», де в зручних та комфортних умовах громадяни мають змогу оперативно отримувати адміністративні послуги. Запрацювало безліч єдиних реєстрів, за допомогою яких, шляхом безпосереднього доступу, можна отримати будь яку інформацію.

Завдяки роботі Реєстрів громадяни не витрачають багато часу на отримання різного роду довідок із питань нарахування субсидій, отримання матеріальної допомоги тощо. Використовуючи можливості Реєстру, структурні підрозділи КМДА онлайн отримують актуальну інформацію про реєстрацію місця проживання особи та видають витяги про зареєстрованих осіб у квартирі для надання різного роду послуг.

До формування Реєстру територіальної громади міста Києва було долучено голів ОСББ та ЖБК. Реєстр створений для спрощення процедури обміну інформацією про реєстрацію місця проживання громадян між органами влади та забезпечення потреб громади в автоматизації процесів.

Наразі до Реєстру мають доступ відділи з питань обліку житлової площі, відділи приватизації, служби у справах дітей, районні управління соціального захисту та праці та Департамент соціальної політики, а також Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ПАТ «Київенерго», ПрАТ «АК «Київводоканал» та ПАТ «Київгаз». Окрім того, до Реєстру підключено всі районні суди та нотаріуси Києва, що, насамперед, дає можливість при оформленні зміни власника житла отримати достовірну інформацію щодо реєстрації у приміщенні неповнолітніх дітей для захисту їхніх прав при оформленні угоди купівлі-продажу житла.

Київська міська рада на V сесії VIII скликання прийняла рішення від 21 вересня 2017 року N 40/3047 Про затвердження Положення про інформаційну систему "Реєстр територіальної громади міста Києва".

Положення було прийнято відповідно до законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про інформацію", "Про адміністративні послуги", "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "Про захист персональних даних", рішень Київської міської ради від 02 липня 2015 року N 654/1518 "Про затвердження Комплексної міської цільової програми "Електронна столиця" на 2015 - 2018 роки" та 03 березня 2016 року N 123/123 "Про створення Реєстру територіальної громади міста Києва", з метою визначення структури, складових та призначення інформаційної системи "Реєстр територіальної громади міста Києва.

Завданням Реєстру територіальної громади є забезпечення органів реєстрації, на які покладені функції реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб на території міста Києва, засобами автоматизації процесів формування та ведення реєстру територіальної громади міста Києва відповідно до вимог нормативно-правових актів України, актуалізації даних в Єдиному державному демографічному реєстрі, обміну відомостями між реєстрами інших територіальних громад України у частині реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичної особи у разі її вибуття з однієї адміністративно-територіальної одиниці та прибуття до іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Призначення Реєстру територіальної громади - інформаційно-довідкове та організаційно-технологічне забезпечення процесів реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичної особи, що здійснюється органами реєстрації в місті Києві.

Департамент з питань реєстрації КМДА, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Студентська, 7 (тел.: 489-87-74; 489-87-75) та відділи з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб районних в місті Києві державних адміністрацій, постійно підвищують якість обслуговування відвідувачів та працюють над відкриттям нових Центрів надання адміністративних послуг для більшої доступності та зручності розташування для громадян, що потребують таких послуг.

Одинадцята київська державна

нотаріальна контора

 

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію

актів цивільного стану

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон) та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 №52/5 (далі – Правила) актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Державній реєстрації відповідно до Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, та повторна видача свідоцтва у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами України на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану здійснюється за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається представникам зазначених установ за довіреністю установи та при пред'явленні документів, що посвідчують їх особу.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа).

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, у разі документального підтвердження його повноважень.

На свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану, що повторно видаються, робиться відмітка «Повторно».

У заяві щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові та адреса заявника; прізвище, власне ім'я, по батькові особи, щодо якої запитується свідоцтво; яке необхідне свідоцтво; коли і яким органом державної реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис цивільного стану; мета запиту цього свідоцтва та проставляється особистий підпис заявника. 

Подільський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя шляхом звернення до суду з позовом 

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий.

При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу, п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка є регламентуючим документом для судів України визначено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності.

Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України (далі – СК) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК). По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК).

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них. Законодавство передбачає певні способи поділу майна подружжя. По-перше, відповідно до ст. 71 СК суд може винести рішення щодо поділу майна в натурі. Такий спосіб застосовується щодо подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК). По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини 2, 4, 5 ст. 71 СК).

Верховний Суд України в пункті 25 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11роз’яснив, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо неподільна річ (наприклад, житловий будинок) не може бути реально поділений між подружжям, що, як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та, відповідно, попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів майна застосувати поділ у натурі, щодо інших — передачу одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. Важливо зазначити, що вартість речей, які підлягають поділу, визначається на момент розгляду спору судом.

До розірвання шлюбу кожен із подружжя може вимагати поділу спільного майна у будь-який час. Позовна давність до таких вимог не застосовується (ч. 1 ст. 72 СК). Це правило підвищує можливості судового захисту майнових прав та інтересів подружжя. До вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК).

Куди звернутись

З позовом такого роду необхідно звертатись в суд за місцем розташування самого майна, або його основної частини. Якщо необхідно поділити, наприклад, три квартири, дві з яких знаходяться у м. Києві, а одна в Запоріжжі, то позов подавати треба саме до Київського суду. Якщо наприклад є три квартири у трьох різних містах, то позов подаємо за місцем знаходження найбільш цінного майна. Аналогічно потрібно діяти коли нерухоме майно знаходиться у різних районах одного міста. Якщо не дотримуватись цих правил, суд поверне заяву. Але це не перешкоджає повторному зверненню.

Вартість

Разом з позовом про розподіл майна треба подати підтвердження оплати судового збору. Розмір судового збору становить 1% від ціни позову, тобто від вартості майна на яке претендує один з подружжя, але не менше 0,4 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640 грн.) та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (4800 грн.). Своєчасна оплата судового збору вкрай важлива для початку судове справи, і його несплата має важливі процесуальні наслідки.

Перелік та зразки необхідних документів

Позовна заява подається в письмовій формі.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.

До позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити, крім зазначеного у частині другій цієї статті, відомості про забезпечення доказів або позову.

Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Строки розгляду позовної заяви

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Порядок оскарження рішення суду першої інстанції

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

Поділ майна осіб, які офіційно шлюб не реєстрували

Якщо особи не перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі та в будь-якому іншому шлюбі, але проживають одною сім’єю майно, яке вони набули під час спільного проживання також є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу на рівні частини (ст. 74 СК). Але в даному випадку є певна специфіка. Суд повинен встановити факт спільного проживання, ведення спільного господарства і наявність взаємних прав і обов’язків у таких осіб, а головне потрібно встановити час початку такого проживання, щоб визначити, яке майно було придбано до нього, а яке після, що буває надзвичайно важко, якщо сторони не можуть нічим підтвердити свою позицію. Основним доказом у цьому випадку можуть бути показання свідків. Утім, останні не завжди можуть чітко вказати саме на факт проживання однією сім’єю або спільного проживання. В такому випадку, перш ніж звернутися до суду, особа повинна чітко розуміти, чи достатньо буде лише показань свідків та чи зможуть вони підтвердити факт спільного проживання. Для доказування можна також подавати до суду фотографії, що вказують на спільне проживання (на підтвердження, приміром, спільного відпочинку, ведення побуту тощо).

Нормативна база:

Закон України «Про судовий збір»

Сімейний кодекс України;

Цивільний кодекс України;

Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11. 

Шевченківський районний відділ

державної виконавчої служби м. Київ

 

РЕЄСТРАЦІЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ І ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Порядок державної реєстрації народження дитини врегульованим розділом 3 Сімейного кодексу України, статтею 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 02.12.2010 року та Главою 1 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000  року № 52/5 (у редакції наказу Мін’юсту від 24.12.2010 р. №3307/5).

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання обов'язку зареєструвати народження дитини є підставою для покладення на батьків адміністративної відповідальності. Зокрема, за ч. 2 ст. 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за заявою батьків, чи одного з них, за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини державна реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Державна реєстрація народження дитини проводиться в день звернення заявника.

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо батьки дитини є іноземцями, до органу державної реєстрації актів цивільного стану подаються нотаріально посвідчені переклади їх паспортів на українську мову та документи, які засвідчують легальність перебування на території України.

б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;

в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини).

Підставами для державної реєстрації народження є:       

а) медичне свідоцтво про народження форми № 103/о,  що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), та висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я;

б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше;

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у протязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/0;

д) рішення суду, постановлене відповідно до статті 317 Цивільного процесуального кодексу України, про встановлення факту народження, що відбулося на тимчасово окупованій території України;

є) документи, необхідні для визначення походження дитини від батьків, передбачені статтями 121, 125, 135 Сімейного кодексу України.

Варто зауважити, що за відсутності вищезазначених підстав для державної реєстрації народження, державна реєстрація народження провадиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.

Державна реєстрація народження дитини здійснюється з одночасним визначенням її походження та присвоєння прізвища, імені та по батькові.

Так, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. 

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком. 

Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства.

Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім'я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Якщо батьки дитини мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, про що робиться відповідний запис у графі "Для відміток" актового запису про народження, який засвідчується підписами обох батьків.

У разі якщо мати чи батько дитини не може особисто з'явитись до органу державної реєстрації актів цивільного стану, то її (його) заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, може бути подана через представника. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.

При державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

У разі відсутності при державній реєстрації народження згоди батьків щодо присвоєння прізвища або власного імені спір вирішується органами опіки й піклування або судом.

По батькові дитині присвоюється за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне власне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на вибір батьків.

По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за власним іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Якщо при державній реєстрації народження дитини відомості про батька внесені за заявою матері, то разом із свідоцтвом про народження дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першою статті 135 Сімейного кодексу України.

Державна реєстрація народження дитини, яка досягла одного року і більше, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини за заявою батьків або інших заінтересованих осіб за наявності документів про народження і перебування дитини під наглядом закладу охорони здоров'я та довідки з місця проживання дитини.

У разі досягнення дитиною шістнадцяти років державна реєстрація її народження може проводитися за її особистою заявою з пред'явленням паспорта.

Звертаємо увагу, що у зв’язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях або у районі проведення операції Об’єднаних сил, державна реєстрація актів цивільного стану громадян здійснюється відділами  за межами цієї території за місцем звернення заявника.

Підставами для відмови у державній реєстрації народження можуть бути:

-  державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;

-   державна реєстрація повинна проводитись в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;

-  з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень.

З метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг щодо державної реєстрації народження дитини в 2015 році Міністерством юстиції України запроваджено пілотний проект з прийому заяв на державну реєстрацію народження та вручення свідоцтв безпосередньо в пологових будинках. При цьому, компетенція пологових будинків не розширилася, а саме в їх приміщенні відтепер знаходиться співробітник відділу ДРАЦС, який приймає необхідні документи та видає свідоцтво про народження.

Перелік документів для реєстрації народження у пологовому будинку не відрізняється від того, що необхідний для реєстрації безпосередньо в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

В результаті цієї новації батьки новонароджених забезпечені повним пакетом послуг, які дозволяють виконати всі юридичні формальності, пов’язані з народженням дитини, не виходячи з медичної установи.

Печерський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Різниця між усиновленням та встановленням батьківства

В повсякденному житті батьки часто плутають ці поняття, що іноді призводить до непорозумінь при виборі шляху визначення способу запису чоловіка батьком дитини (в суді чи у відділі державної реєстрації актів цивільного стану), тому спробуємо зрозуміти різницю.

Статтею 125 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс)  передбачено, що якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою походження дитини від батька визначається за заявою батька та матері дитини або за рішенням суду. Частиною першою статті 130 Кодексу передбачена можливість встановлення факту батьківства в судовому порядку, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини.

Таким чином, визнання батьківства – це юридичний факт, що підтверджує кровне походження дитини від батьків.

Стаття 207 Кодексу визначає, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. 

Усиновлювачами, згідно зі статтею 211 Кодексу може бути подружжя. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з яким її батько не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

Статтями 229, 231, 233 Кодексу визначено, що особа яка подала заяву про усиновлення може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини. Якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, то вони записуються батьками дитини, одночасно змінюються прізвище та по батькові дитини. На підставі рішення суду в актовий запис про народження дитини державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни та видає нове свідоцтво про народження з урахуванням таких змін.

Питання про запис усиновлювачів батьками дитини в інтересах збереження таємниці усиновлення в актовому записі про народження знаходиться виключно в компетенції суду.

Таким чином, основна різниця між цими на перший погляд, схожими поняттями існує величезна відмінність, яка полягає саме у кровній спорідненості дитини з батьком. Тому, якщо чоловік є біологічним батьком дитини, статус матері в документах про народження визначено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу (так звана «одинока мама») – потрібно звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану. А  у разі, якщо чоловік немає біологічного зв’язку з дитиною, або навіть має, але з певних причин, в документах про народження дитини зазначено іншого батьком (наприклад, законного чоловіка матері) - необхідно звертатись до суду.

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Розірвання шлюбу в судовому порядку

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим або внаслідок його розірвання. Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання, що передбачено статтею 104 Сімейного кодексу України.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

- за спільною заявою подружжя, яке не має дітей  або одного з них , якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним;

-  за спільною заявою подружжя яке має дітей на підставі рішення суду;

-  за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Статтею 110 Сімейного кодексу України врегульовано, право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

 У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в  Україні, затвердженими наказом  Міністерства юстиції України 18.10.2000  № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), встановлено порядок виконання рішення суду про розірвання шлюбу, постановленого судом після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (після 27.07.2010 року).

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день його надходження зробити відмітку про розірвання шлюбу на лицьовому боці актового запису про шлюб, зазначивши дату і номер рішення суду, повне найменування суду, яким ухвалено рішення, а також внести відповідні відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Якщо актовий запис про шлюб зберігається в іншому відділі державної реєстрації актів цивільного стану України, відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день надходження рішення надіслати його до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням актового запису про шлюб для проставлення відповідної відмітки в день його надходження, та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, крім випадку зберігання цього запису на тимчасово окупованій території України.

У разі зберігання актового запису про шлюб на тимчасово окупованих територіях Донецької або Луганської областей рішення суду про розірвання шлюбу надсилається до відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції у Донецькій та Луганській областях, а у разі зберігання такого актового запису на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим - до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану направляє рішення суду про розірвання шлюбу до компетентного органу іноземної держави за місцезнаходженням актового запису про шлюб, якщо між Україною і цією державою укладено договір про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах.

Якщо особи, шлюб між якими розірвано, заявляють про відсутність в актовому записі про шлюб відмітки про розірвання шлюбу, здійснене в судовому порядку, та пред’являють відповідне рішення суду, відділ державної реєстрації актів цивільного стану перевіряє у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявність в актовому записі про шлюб відомостей про розірвання шлюбу.

У разі відсутності відмітки про розірвання шлюбу за рішенням суду в актовому записі про шлюб або актового запису про шлюб у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян особам роз’яснюється, що відмітку про розірвання шлюбу буде проставлено після одержання відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб. Зазначена перевірка не здійснюється у випадку зберігання запису на тимчасово окупованій території України.

Для одержання відповіді про наявність або відсутність відмітки про розірвання шлюбу за рішенням суду в актовому записі про шлюб відділ державної реєстрації актів цивільного стану в день звернення заявника направляє за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку відповідний запит до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем зберігання актового запису про шлюб.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який одержав запит, не пізніше наступного дня повідомляє про наявність відмітки про розірвання шлюбу із зазначенням дати і номера рішення суду, повного найменування суду, яким ухвалено рішення, або про її відсутність.

Якщо актовий запис про шлюб, в якому відсутня відмітка про розірвання шлюбу, зберігається у відділі державної реєстрації  актів цивільного стану за місцем звернення заявника, відділ проставляє її з дотриманням абзацу другого цього пункту із залишенням ксерокопії рішення суду або з дотриманням абзаців третього, четвертого цього пункту направляє рішення суду про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб.

Про проставлену відмітку відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб у той самий день інформує відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.

На прохання заявника для підтвердження наявності відмітки про розірвання шлюбу в актовому записі про шлюб може бути видано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

 

Солом’янський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

 

Стягнення виконавчого збору 

Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.

За виконавчим документом про стягнення аліментів у разі, якщо розмір заборгованості боржника перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, державний виконавець зобов’язаний нарахувати виконавчий збір із суми заборгованості зі сплати аліментів.

Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

Виконавчий збір нараховується із суми заборгованості, визначеної у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Надалі у разі прострочення боржником щомісячного  аліментного платежу нарахування виконавчого збору здійснюється державним виконавцем щомісяця.

Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 14 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 127914 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Виконання постанови про стягнення виконавчого збору здійснюється за рахунок стягнутих з боржника коштів за умови відсутності заборгованості зі сплати аліментів.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1346 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 124679 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 Закону), 11,14 і 15  частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

У випадку, передбаченому абзацом третім пункту 13 розділу ІХ цієї Інструкції, приватний виконавець не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа виносить постанову про передачу виконавчого документа відповідному органу державної виконавчої служби із врахуванням вимог статті 24 Закону. 

Дарницький районний відділ

державної виконавчої служби

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Юридична природа джерел конституційного права 

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність. Існують формальні ознаки визначення нормативності, головними з яких є неперсоніфікованість (безособовість, тобто невизначене коло осіб) і багаторазова дія актів (незалежно від того, були вони застосовані до конкретних життєвих ситуацій чи ні). Цим нормативні акти відрізняються від актів застосування права, які стосуються конкретно вказаних фізичних чи юридичних осіб.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила - це міра (ступінь) обов'язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'язковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх "рангу", однаково обов'язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов'язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це - зіставлювальна, релятивна властивість актів. Юридична сила джерел конституційного права тісно пов'язана з проблемою законності і правопорядку, забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності на шляху поступу до правової держави.

Характеристика джерел конституційного права не може бути достатньою без вказівок на їх дію в часі, просторі і за колом осіб. Акти конституційного права діють в певних, встановлених законодавством межах. Ці межі окреслені в часі, просторі і за колом осіб, що має неабияке теоретичне і практичне значення. Тут важливими є такі питання, як надання актам юридичної сили, визначення кола суб'єктів, на які поширюються їх дії, встановлення територіально-часових меж їх впливу, надання зворотньої сили, призупинення, скасування, обгрунтованість і законність. До речі, останні питання вирішені законодавцем не досить чітко й повно, хоч про це йдеться і в Конституції, і в інших документах. Основне правило щодо законності таке: органи держави, її посадові особи приймають акти в межах своїх повноважень. Вихід за ці повноваження є порушенням закону, що призводить до необхідності скасувати чи призупинити дефектний акт. Прийняті Верховною Радою України акти офіційно оприлюднюються, можуть бути також опубліковані в друкованих засобах масової інформації Верховної Ради, в інших органах преси, оприлюднені по телебаченню, радіо, передані по телеграфу, розіслані відповідним державним та громадським організаціям. Закони України вступають у силу на всій території України через десять днів після їх офіційного оприлюднення. Вказані строки вступу актів у силу не застосовуються в тих випадках, коли Верховна Рада при прийнятті акту встановлює інший строк введення його в дію. Принципове значення має дія актів конституційного права у просторі. Просторова сфера дії державних органів - це територія, на яку поширюється повноваження тих чи інших державних органів та посадових осіб. Більшість актів центральних органів влади поширюється на всю територію. Однак деякі з них - лише на певну частину території і стосуються лише певної категорії, визначеного кола осіб.

Важливе значення має тлумачення джерел конституційного права, без якого вони інколи не можуть повноцінно втілюватися у життя. Це важлива прерогатива суб'єктів конституційного права. Недаремно можливість робити тлумачення передбачена в Конституції України - ст. 147 визначає, що офіційне тлумачення Конституції України і законів України дає Конституційний Суд України. Форма й структура джерел конституційного права має принципове значення.

Вже зазначалось, що для суб'єктів конституційного права характерні особливі засоби вираження і закріплення державної волі. Під формою актів конституційного права звичайно розуміють встановлення законом найменувань актів і способів вираження (втілення) "ззовні" волі нормативно-правових принципів держави. Є різниця у формі актів різних державних органів і у формі актів одного й того самого органу. Вибір форми правових актів визначається низкою факторів, головними з яких є спеціальна значущість акта, його юридичні властивості та особливості процедури розробки й прийняття. Законодавець часом чітко окреслює перелік питань, які можуть бути вирішені лише певним органом державної влади. Звідси - вибір відповідної форми актів. Є тісний зв'язок між компетенцією органу державної влади і формою його правових актів. Однак форма залежить не тільки від важливості, спеціальної значущості вирішуваних питань, а й від юридичних властивостей актів - нормативності, юридичної сили тощо. Як правило, соціально важливий акт є нормативним, що безпосередньо впливає на вибір відповідної форми. Про це інколи законодавець прямо вказує в Конституції та інших нормативних актах. Вибір форми правових актів залежить також від процедури підготовки й прийняття актів. Законодавець, як правило, обумовлює, які акти приймаються колегіально, а які - одноособово. Інколи це випливає із змісту статей закону.

Під структурою джерел конституційного права розуміють їх внутрішню організацію, яка будується відповідно до певних правил. Її специфіка визначається складовими частинами актів, а також зв'язками між ними і зовнішньою формою правового акта. Є чимало актів, правовий зміст яких може бути вкрай ослабленим. Такі акти, як відомо, не містять правових приписів, а їхня структура істотно відрізняється від "звичайних" правових актів. Прикладами таких актів є, зокрема, заяви, звернення та декларації Верховної Ради України. Однак провідну роль відіграють правові акти, за допомогою яких реалізуються державно-владні повноваження суб'єктів конституційно-правових відносин. Функціональне призначення структури правового акта полягає в тому, що вона організовує його зміст за певною системою, впорядковує його відповідно до певних правил. У найбільш узагальненому вигляді схему елементного складу правових актів можна уявити як взаємопов'язану єдність таких його частин, як назва органу, який прийняв акт; назва акта; дата прийняття; описова і резолютивна частини; підписи відповідних посадових осіб; додатки до правових актів. Деякі правові акти мають статті, параграфи, пункти, абзаци, примітки, глави, які, в свою чергу, складаються з дрібніших частин - нормативних чи індивідуальних приписів, що об'єднуються у вигляді статей правових актів. Дотримання правил оформлення актів конституційного права є неодмінною умовою їх законності.

Сектордокументування та контролю

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

07.08.2019

Консультація Міністра юстиції України Павла Петренка: виправлення неповнолітніх правопорушників

Доброго дня, пан Павло! Мій неповнолітній племінник, вчинив крадіжку, він жалкує про скоєне, але злочин є злочин і кримінальна справа вже відкрита. Підкажіть, будь ласка, яка кримінальна відповідальність передбачена длянеповнолітніх? 

Людмила Бевз

З якого віку особи підлягають кримінальній відповідальності? 
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Однак, за вчинення окремих видів злочинів до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від 14 до 16 років. 
Які види покарань застосовуються до неповнолітньої особи?
До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань як штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт або позбавлення волі. Крім того, до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
У чому полягають особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх?
Для неповнолітніх передбачені особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання, порівняно з дорослими злочинцями, а саме:
за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру;
скорочено види покарань та обмежено строки встановлених покарань; 
передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;
зменшено строки після спливу яких до неповнолітнього можливе застосування умовно-дострокового звільнення, а також строки погашення і зняття судимості.
Які особливості при призначенні покарання?
Суд, окрім того, що враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, також враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Також неповнолітній вік особи, сам по собі, є обставиною, що пом’якшує покарання. Вона обов’язково має враховуватись при призначенні покарання незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття.
Чи може бути неповнолітній звільнений від відбування кримінального покарання?
Так, українське законодавство передбачає таку можливість, але за певних умов. По-перше, неповнолітня особа може бути звільнена від покарання з випробуванням. Проте, таке звільнення є можливим якщо особу засудили до арешту чи позбавлення волі. Іспитовий строк встановлюється тривалістю від 1 до 2 років. По-друге, неповнолітнього може бути звільнено від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Якщо неповнолітній вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, його може бути звільнено. Проте, має бути визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він, на момент постановлення вироку, не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує примусові заходи виховного характеру:
застереження;
обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
покладення на неповнолітнього, який досяг 15-ти річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки;
направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3 років. 
Але варто пам’ятати, у разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
У яких випадках неповнолітню особу можуть засудити до позбавлення волі?
Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням і може застосовуватися за: 
вчинений повторно злочин невеликої тяжкості ? на строк не більше 1 року 6 місяців; 
злочин середньої тяжкості ? на строк не більше 4 років; 
тяжкий злочин ? на строк не більше 7 років; 
особливо тяжкий злочин ? на строк не більше 10 років; 
особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, на строк до 15 років.
За яких умов неповнолітні можуть звільнятися від кримінальної відповідальності?
До неповнолітнього можуть бути застосовані загальні види звільнення від кримінальної відповідальності: 
у зв’язку з дійовим каяттям;
у зв’язку примирення винного з потерпілим;
у зв’язку з передачею винного на поруки;
у зв’язку із зміною обстановки.
Також до неповнолітнього може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Проте, останній вид застосовується тільки до тих, кого було засуджено до позбавлення волі.
Окремо зазначу: Міністерство юстиції є координатором усіх напрямів роботи, пов’язаної з реформуванням сфери правосуддя для дітей в Україні. Так, в Україні впроваджена Національна стратегія реформування правосуддя для дітей на період до 2023 року в межах якої нами розроблено законопроект «Про правосуддя, дружнє до дитини» та стартував проект «Від мрії до дії», мета якого - профілактика правопорушень серед неповнолітніх. 
Додатково Мін’юст спільно з Генпрокуратурою запустили пілотний проект «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину» на базі системи надання БПД у Донецькій, Одеській, Львівській, Луганській, Миколаївській та Харківській областях.
Ключові умови застосування Програми - додаткові заходи, які допоможуть неповнолітньому будувати соціальні зв’язки, знайти нове захоплення та змінити свою поведінку. Для цього залучаються спеціалізовані установи та психологи, які мають досвід ресоціалізації дітей. 
Далі, за результатами Програми відновлення, якщо неповнолітній відшкодує шкоду і примириться з потерпілим, кримінальне провадження закривається. При цьому неповнолітній пройде програми ресоціалізації. 
І, насамкінець додам, за статистикою Генпрокуратури, у 70% випадках неповнолітній правопорушник, який потрапив за грати на строк більше одного року, потрапляє у в’язницю повторно. Тож, відновне правосуддя дає шанс повернутися до нормального життя. 
Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

06.08.2019

АДАПТАЦІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ТА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ

Нашим життям керують емоції та почуття, але лише факти об’єктивно дають оцінку як життю, так і економічному становищу нашої країни. До 2014 року слово «біженці» в багатьох українців могло асоціюватися: з розбомбленими сирійськими містами; жінками в чадрах і з дітьми, які граються серед наметів десь у пісках Близького Сходу; з шукачами кращого життя з міст, де панує убогість та злидні; або з людьми, які через свої політичні погляди стали «біженцями». Щодо поняття «вимушений переселень», то взагалі було складно зрозуміти що це чи хто це. Про ці всі факти ми, не замислюючись, спостерігали з випусків новин, спеціальних телепрограм або просто зі шпальт газет, мимохіть, коли заголовки потрапляли до нашої уваги. Та все змінилось у той момент, коли українці відчули гостроту цієї проблеми у власному житті. Когось вона торкнулась прямо, а когось опосередковано, однак стала однією з головних у нашому сьогоденні. Російська агресія в Криму, а згодом події на Донбасі зробили її для нас значно ближчою і зрозумілішою.

Ось чому глобальна проблема біженців і осіб, переміщених всередині країни – це одне з найскладніших питань, яке стоїть сьогодні перед світовим співтовариством. Воно є предметом активного обговорення в Організації Об’єднаних Націй, яка продовжує пошук більш ефективних засобів захисту цих досить вразливих груп населення та надання їм допомоги. Внутрішньо переміщені особи та біженці, з одного боку, – це життєво необхідний і неминучий для нормальної життєдіяльності процес, пов'язаний з перерозподілом трудових ресурсів, їхнім навчанням, відпочинком. З іншого боку, внутрішньо переміщені особи та біженці породжують ряд проблем, починають загострюватися протиріччя між різними соціальними групами з приводу майнових, національних, релігійних та інших відносин.

Вирішувати ці проблеми досить складно навіть для заможних західноєвропейських чи північноамериканських країн, а для України тим паче, адже це вимагає значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Значну частину роботи щодо допомоги біженцям взяли на себе волонтери і громадські організації, частково підтримані міжнародними партнерами. На національному рівні – на сайтах Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України та інших – активно поширюється інформація, куди переселенці та біженці можуть звернутися з тих чи інших питань (відновлення документів, оформлення грошової допомоги, переоформлення пенсії тощо).

Аналіз програм, які застосовувалися у роботі з вимушено переміщеними особами та біженцями, впроваджувався недержавними організаціями різних країн світу, тому дає підстави виокремити з-поміж них загальні та специфічні.

До загальних програм належать ті, що стосуються: 1) наявних умов (представництво інтересів, аутріч-робота, гуманітарна допомога, охорона здоров’я, покращення наявних умов життя); 2) попереднього досвіду людей (консультування при травмі, реабілітація, підтримка, соціальні та рекреаційні програми); 3) ситуації в групі (самодопомога, розвиток громад, побудова стосунків у громаді); 4) майбутніх потреб (освіта, розвиток навичок та розбудова громад, формування наступних поколінь у таборах). До специфічних програм можна віднести ті, що стосуються: 1) сім’ї та окремих її членів (навчальні та психосоціальні програми для дітей, послуги для жінок, послуги для сімей, програми возз’єднання сімей, специфічні програми окремих країн); 2) специфічних потреб (репатріація та реінтеграція, інтеграція, права людини, орієнтація в нормативному полі).

Одним із ефективних інструментів подолання проблем внутрішньо переміщених осіб та біженців є спільна оцінка. Це один із інструментів, який Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) використовує для отримання інформації про проблеми, пов’язані з правовим захистом, що виникають у осіб під опікою УВКБ ООН. Насамперед він створюється для правового захисту з залученням громадян, а також  створення рекомендацій для подолання проблем. Суть спільної оцінки полягає в тому, що даний інструмент охоплює різні вікові групи, чоловіків, жінок та дітей, тобто всі фактори потреб різних категорій населення.

Пріоритетними у політиці щодо внутрішньо переміщених осіб та біженців мають стати адаптація та соціально-економічна інтеграція. Більшість заходів, що вживались до цього часу, були в основному нагального реагування. Тепер потрібно шукати довгострокові рішення, спрямовані на забезпечення житлом, працевлаштування, соціальну інтеграцію, реалізацію позитивного потенціалу вимушеної внутрішньої міграції населення з урахуванням особливостей окремих регіонів та уроків міжнародного досвіду.

 

Управління персоналу Головного

територіального управління юстиції

у місті Києві

 

АНУЛЮВАННЯ АКТОВИХ ЗАПИСІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Заява про анулювання актового запису цивільного стану за встановленою формою подається заінтересованою особою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання або за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню при пред'явленні паспорта або паспортного документа.

Разом із заявою про анулювання актового запису цивільного стану подаються:

- свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, яке підлягає анулюванню;

-інші документи.

У разі анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану заявник додає письмове пояснення стосовно проведення подвійної державної реєстрації актового запису цивільного стану.

Анулювання поновлених або повторно складених актових записів цивільного стану проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану в разі виявлення первинного актового запису і за відсутності спору між заінтересованими особами.

При виявленні повторно складеного актового запису цивільного стану анулюванню підлягає актовий запис, який складений пізніше.

За наявності спору між заінтересованими особами питання про анулювання поновлених або повторно складених актових записів вирішується у судовому порядку.

Актовий запис цивільного стану може бути анульований на підставі:

- рішення суду;

- висновку районного, районного у містах, міського (міст обласного значення), міськрайонного, міжрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції, складеного у випадках, передбачених статтею 39 Сімейного кодексу України, за заявою заінтересованої особи;

- висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану;

- висновку дипломатичного представництва або консульської установи України про анулювання первинного актового запису цивільного стану.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України анулює первинні актові записи цивільного стану на підставі рішення суду про:

- анулювання актового запису цивільного стану;

- визнання шлюбу недійсним;

- визнання шлюбу неукладеним;

- визнання розірвання шлюбу фіктивним;

- скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою у випадках, передбачених статтею 118 Сімейного кодексу України. Актовий запис про розірвання шлюбу анулюється на підставі рішення суду про скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою у разі поновлення шлюбу за спільною заявою подружжя.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України розглядає заяву заінтересованої особи про визнання шлюбу недійсним та складає висновок про анулювання актового запису про шлюб, якщо шлюб зареєстрований:

- з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

- між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

- з особою, яка визнана недієздатною.

У зазначених випадках актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб.

Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває в іншому шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу зазначений повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Про це робиться відповідна відмітка в першому та другому примірниках актового запису про шлюб.

Наявність одночасного перебування в іншому зареєстрованому шлюбі має бути підтверджена витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян або копіями відповідних актових записів про шлюб. Родинні стосунки також мають бути підтверджені документально.

У цих випадках складається висновок про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним відповідно до статті 39 Сімейного кодексу України, що разом із зібраними документами надсилається для виконання до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису, який підлягає анулюванню

За відсутності документів, які підтверджують зазначений факт, складається висновок про відмову.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем подання заяви про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану збирає та надсилає для остаточного розгляду всі зібрані матеріали до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню, для складання висновку про його анулювання або про відмову в цьому. Висновок про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану або відмову складається у двох примірниках.

Другий примірник висновку про анулювання актового запису або про відмову в цьому видається заявнику.

Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України, на підставі висновку яких проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення відповідного свідоцтва відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню.

 

Дарницький районний

у місті Києві відділ

державної реєстрації

актів цивільного стану

 

Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування

Сучасний етап у розвитку етичної поведінки пов’язаний з питаннями, від характеру вирішення яких багато в чому залежить становище людини у світі.

Етика – наука про мораль. Дане твердження – одне з небагатьох, щодо якого збігаються теорія і практика, історичний досвід морального розвитку в цілому і його конкретні періоди. Предметом етики є мораль. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості.

Професійна етика – сформована система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності.

Професійна етика державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування – сукупність моральних правил поведінки, за допомогою яких можна оцінити їх діяльність з точки зору таких цінностей, як справедливість, доброчесність, сумлінність, гідність, лояльність, чуйність, толерантність, відповідальність, професіоналізм тощо.

Загальні правила є узагальненням стандартів етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, якими вони зобов'язані керуватися під час виконання своїх посадових обов'язків.

Основною метою діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування є служіння народу України та територіальній громаді, охорона та сприяння реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

Поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування має забезпечувати довіру суспільства до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Державні службовці повинні сумлінно, компетентно, результативно і відповідально виконувати свої посадові обов'язки, проявляти ініціативу, а також не допускати ухилення від прийняття рішень та відповідальності за свої дії та рішення. А також, повинні неухильно дотримуватись загальновизнаних етичних норм поведінки, бути доброзичливими та ввічливими, дотримуватись високої культури спілкування (не допускати використання нецензурної лексики, підвищеної інтонації), з повагою ставитись до прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, об'єднань громадян, інших юридичних осіб, не проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, запобігати виникненню конфліктів у стосунках з громадянами, керівниками, колегами та підлеглими, виконувати свої посадові обов'язки чесно і неупереджено, незважаючи на особисті ідеологічні, релігійні або інші погляди, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних чи юридичних осіб, громадських і релігійних організацій.

Етична поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування ґрунтується на принципах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, визначених Законами України «Про державну службу» і «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також в загальних вимогах до поведінки цих осіб, визначених Законом України «Про запобігання корупції».

Новий час – нові цілі, але без сумніву можна стверджувати, що завжди найвищими цінностями були, є і будуть  - добро, совість, справедливість та честь!

 

Центральний відділ державної

реєстрації шлюбів Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

 

ЗНАЧЕННЯ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУДЛЯ СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Досить поширеними в нотаріальній практиці є посвідчення правочинів у сфері спадкових правовідносин. Особливе значення для виникнення права на спадщину у спадкоємців відіграє свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених статтями 1270, 1276 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), - не раніше зазначених у цих статтях строків. При цьому видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Водночас свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів, перелік та вимоги до яких встановлюються вищезазначеним Порядком.

Важливого значення для нотаріальної та судової практики відіграє правова природа свідоцтва про право на спадщину, від якої залежать норми, які можуть бути застосовані для визнання такого свідоцтва чинним чи нечинним (недійсним).

Враховуючи особливості суб’єктного складу осіб, що мають право отримати свідоцтво про право на спадщину, та відсутність такої ознаки правочину як наявність вільного волевиявлення на його вчинення, вбачається очевидний висновок про те, що свідоцтво про право на спадщину не є правочином.

Водночас в цивільному законодавстві та судовій практиці передбачається можливість визнання в судовому порядку недійсним свідоцтва про право на спадщину (стаття 1301 ЦК України).

Відтак виникає питання про можливість застосування норм ЦК України про недійсність правочинів до визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Так, у постанові Верховного Суду України (далі – ВСУ) від 14 травня 2014 року «Про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними» зазначається, що всупереч вимогам статей 548, 549 ЦК УРСР суд пов’язав збереження або втрату набутого спадкоємцями права власності на спадкове майно з фактом отримання чи неотримання ним свідоцтва про право на спадщину, у той час як свідоцтво є лише документальним підтвердженням цього права (стаття 560 ЦК УРСР). Хоча зазначена постанова і базується на нормах ЦК УРСР, який втратив чинність, водночас норми чинного ЦК України в більшій частині є аналогічними нормам ЦК УРСР.

Підтримуючи загалом правову позицію ВСУ в наведеній Постанові, водночас слід відзначити, що таке свідоцтво є не звичайним документальним підтвердженням права власності, а має вважатися документом, який посвідчує право, що закріплює презумпцію правомірності набуття його володільцем права власності. До таких документів належать також свідоцтво про право власності, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, державний акт про право власності на земельну ділянку тощо.

Важливо також відзначити, що визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними здійснюється не за правилами, встановленими для правочинів, а за правилами, встановленими спеціальними нормами, зокрема, статтею 1301 ЦК України. Проте, некоректно сформульована назва вищенаведеної Постанови може дати привід вважати, що можливе визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними за однаковими правилами, що насправді не так.

Поширеними в судовій практиці є спори у сфері спадкових правовідносин, предметом розгляду яких є не лише визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, але й наслідки не отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємцем.

Так, у постанові Верховного суду України від 28 лютого 2018 року у справі № 441/1647/15-ц зазначається, що за змістом статей 1218, 1219 ЦК України зобов'язання боржника за кредитним договором не є таким, що нерозривно пов'язано з його особою. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. В Законі України «Про іпотеку» відсутні такі підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором, враховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину не видавалось, суд не врахував, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною. Відтак, ВСУ дійшов правильного висновку про значення свідоцтва про право на спадщину, яке є документом, що підтверджує право власності спадкоємця на спадкове майно.

На підставі викладеного, слід відзначити наступні ознаки свідоцтва про право на спадщину: 1) воно є документом, який посвідчує право власності спадкоємця; 2) не отримання свідоцтва про право на спадщину не означає не виникнення права власності на спадкове майно у спадкоємця, а лише обмежує такого спадкоємця у здійсненні права власності; 3) свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним виключно на підставі статті 1301 ЦК України); 4) у свідоцтво про право на спадщину може бути внесено зміни на підставах та в порядку, передбачених нотаріальним законодавством, або за рішенням суду.

 

Друга київська державна

нотаріальна контора

 

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи місцезнаходження/місце проживання яких є територія Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також населених пунктів в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, порядок зберігання реєстраційних справ

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 25.11.2016 року №3359/5, було скасовану дію наказу МЮУ від 05.11. 2014 року №1849/5 «Про проведення реєстраційних дій щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є окупована територія та територія проведення антитерористичної операції».

Зокрема новим наказом МЮУ було визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців місцезнаходження/місце проживання яких є територія Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також населені пункти в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, здійснюється незалежно від місцезнаходження/місця проживання в межах України.

Ведення реєстраційних справ у паперовій формі щодо юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, місцезнаходженням/місцем проживання яких є Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, забезпечує Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області.

Ведення реєстраційних справ у паперовій формі щодо юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, місцезнаходженням/місцем проживання яких є населені пункти, в яких орган державної влади тимчасово не здійснює свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, забезпечують відповідно до компетенції Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області та Головне територіальне управління юстиції у Луганській області.

Варто зазначити, що реєстраційні дії щодо реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або виділу юридичних осіб, місцезнаходженням яких є адміністративно-територіальні одиниці різних областей, здійснюється державним реєстратором, який приймає документи, а саме:

- для державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття або поділу, - уразі злиття або поділу;

- для державної реєстрації юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи-правонаступника у разі виділу;

- для державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються – уразі приєднання;

- для державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державної реєстрації новоутвореної юридичної особи – у разі перетворення.

Наказом Міністерства юстиції України від 07.09.2015 №1656/3 «Про забезпечення зберігання документів, вивезених з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції» був встановлений порядок архівного зберігання документів, вивезених з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції юридичними особами, що припиняють свою діяльність. Зокрема було встановлено, що документи, які підлягають архівному зберіганню, вивезені з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції юридичними особами, що припиняють свою діяльність, передаються до архівних установ за місцем припинення цих юридичних осіб, якщо вони не мають правонаступників або органів вищого рівня на території інших регіонів України.

Передавання документів на архівне зберігання здійснюється в порядку, встановленому Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 №1000/5, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 №736/27181.

Архівна установа (державна архівна установа, архівний відділ міської ради, архівна установа, створена для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб, що не належать до Національного архівного фонду, архівна установа, заснована особою та/або юридичною особою приватного права, яка відповідно до законодавства може здійснювати зберігання документів, що не належать державі та територіальним громадам), орган вищого рівня, які прийняли на зберігання архівні документи від юридичної особи, що припиняє свою діяльність, повинні надіслати повідомлення Державній архівній службі України про приймання на зберігання архівних документів, у якому повинні бути зазначені наступні відомості:

-найменування юридичної особи, що припиняє свою діяльність;

-ідентифікаційний код юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

-місцезнаходження юридичної особи (старе) (індекс, область, місто (селище або село), вулиця, будинок);

-місце припинення юридичної особи (індекс, область, місто (селище або село));

-кількість справ за описом справ постійного зберігання, крайні дати;

-кількість справ за описом з кадрових питань (особового складу), крайні дати.

Юридичні особи, які змінили місцезнаходження, повинні стати на облік в державній архівній установі (архівному відділі міської ради) за місцем реєстрації юридичної особи та забезпечити зберігання документів, вивезених з тимчасово окупованої території та території проведення антитерористичної операції, а також документів, що створюються у процесі їх діяльності.

В сою чергу Державна архівна служба України зобов’язана  вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення належного зберігання та обліку документів, які підлягають архівному зберіганню, вивезених з тимчасово окупованої території та території Автономної Республіки Крим.

 

Відділ взаємодії з суб’єктами державної

реєстрації та підвищення кваліфікації

державних реєстраторів Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

 

Робота відділів державної реєстрації актів цивільного стану

Реєстрація народження людини, вибір імені, одруження, розлучення, а також реєстрування факту смерті до початку ХХ століття були прерогативою церкви. Відтоді й донині в нашій країні за всі значущі в житті людини події відповідають відділи державної реєстрації актів цивільного стану – РАЦСи, що функціонують відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

На сучасному етапі реєстрація актів цивільного стану проводиться в електронному та паперовому вигляді. Реєструють акти цивільного стану спеціалісти, що мають вищу юридичну освіту. На підтвердження державної реєстрації актів цивільного стану громадянам видаються свідоцтва встановленого зразка та/або витяги з державного реєстру актів цивільного стану. На сьогоднішній день є 5 видів державної реєстрації : про народження, про смерть, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну імені ( з 1949 року).

Найважливішими нормативно-правовими актами, якими керуються відділи при державній реєстрації актів цивільного стану сьогодні, є Сімейний кодекс України та Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Велика робота проводиться у відділах ДРАЦС для підтримання у належному стані приміщень, де проводяться урочисті реєстрації шлюбів, удосконалюються обрядові послуги. Відділи проводять правороз’яснювальну роботу, виступаючи в засобах масової інформації, в установах, організаціях, оприлюднюючи інформацію на веб - сайтах.

Оскільки послуги, що надаються у відділах РАЦС є надзвичайно важливими для громадян, часто проводяться у найважливіші хвилини життя людей, багато зусиль йде на удосконалення організації прийому.

Робота  РАЦСу як основного органу, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, постійно вдосконалюється. Починаючи з 2015 року, згідно із наказом Міністерства юстиції України №1187/5 «Про запровадження пілотного проекту щодо подання заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану через мережу Інтернет» в електронному режимі можливо:

- заповнити заяву, передбачену Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, Інструкцією з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян;

- надіслати до відділів державної реєстрації актів цивільного стану сканкопії документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, у форматі, придатному для роздрукування або зчитування цих документів в електронному вигляді;

- здійснити попередній запис на відвідування відділу державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням зручних дати і часу;

- оплатити з використанням платіжних систем послуги відділів державної реєстрації актів цивільного стану;

- отримати консультації працівників відділу державної реєстрації актів цивільного стану щодо надісланих через Веб-портал заяв або звернень.

 

Управління державної реєстрації

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві

 

Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки

Останнім часом люди все частіше обирають дачні і садові будинки як місце постійного проживання. З метою легалізації садових будинків і дач як місць постійного проживання, Кабінет Міністрів України постановою від 29 квітня 2015 № 321 визначив порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки (далі – Порядок).

Відмінність дачного (садового) будинку від жилого полягає в його цільовому використанні. Жилий будинок використовується впродовж усього року, як постійне місце проживання, дача – впродовж короткого сезону. В будинку мають бути необхідні для життя комунікації (світло, вода, газ, каналізація, опалення), також важливими є його планування та наявність фундаменту, для дачі їх наявність не є обов’язковою.

Відповідно до Порядку, для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, – сільському голові заяву, до якої додаються:

- копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку;

- письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;

- звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам.

Варто зазначити, що 14 червня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 420 про зміну додатку 2 до Порядку, яким затверджено нову форму звіту.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні.

Місцева рада у триденний строк з дня прийняття рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки видає або надсилає власникові рекомендованим листом з описом вкладення рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок із зазначенням його адреси (рішення про відмову в переведенні разом з поданими документами).

Рішення про переведення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

У разі відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок власник має право повторно подати документи, після усунення причин, що стали підставою для прийняття такого рішення.

Аналіз нормативних актів, які регулюють питання переведення будинків в житлові, приводить до таких висновків:

1) місцева рада не може вимагати від заявника документи, які не передбачені Порядком;

2) якщо при переведенні будинку необхідна додаткова інформація, місцева рада, враховуючи передані їй повноваження по веденню держаних реєстрів речових прав на нерухоме майно та здійсненню архітектурно-будівельного контролю, має можливість самостійно отримати необхідні дані;

3) місцева рада не вправі змінити встановлений Кабінетом Міністрів України порядок переведення дачних (садових) будинків в житлові, в тому числі шляхом обтяження громадян збором та подачею документів, не передбачених Порядком, таким чином Порядок не уповноважує органи місцевого самоврядування розробляти власні (регіональні) правила зміни статусу дачних (садових) будинків.

Зміна цільового призначення земельної ділянки під дачним (садовим) будинком – це ще одна проблема, яку потрібно буде вирішувати людям в процесі переведення або після, оскільки земля виділялася для садівництва або дачного будівництва.

Яким чином має змінюватися цільове призначення земельної ділянки Кабінетом Міністрів України не передбачено, але в даному випадку це питання є вторинним, і на стадії переведення дачного будинку в житловий, не повинне підніматися. Однак після переведення будинку, необхідно звертатися з відповідною заявою про зміну цільового призначення землі до місцевої ради.

 

Відділ розгляду звернень та

забезпечення діяльності комісії

з питань розгляду скарг у сфері

державної реєстрації Управління

державної реєстрації Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

 

Про державну реєстрацію створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи

При підготовці документів для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи слід керуватися в першу чергу, Законом України «Про політичні партії в Україні», Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та Законом України «Про громадські об'єднання».

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи визначений в статті 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Згідно вищезазначеної норми закону для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, ви маєте підготувати наступний пакет документів:

- заяву форма  № 18 затверджена Наказом Міністерства юстиції України 18 листопада 2016 року № 3268/5 про державну реєстрацію структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи ;

-  копія статуту політичної партії;

- примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) протоколу установчих зборів (конференції) про утворення структурного утворення політичної партії, невід’ємною частиною якого є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (конференції);

- документ, що підтверджує створення структурного утворення політичної партії, відповідно до статуту політичної партії, на підставі якого воно діє.

Звертаємо увагу, що відповідно до статті 10 Закону України «Про політичні партії в Україні», обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, утворюються в порядку, визначеному статутом партії.

Також, рішення про утворення обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії та іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, приймається на установчих зборах (конференції) обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар.

Протокол установчих зборів (конференції) про утворення обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, має містити такі відомості, а саме:

- дата та місце проведення установчих зборів, конференції;

- рішення про обрання головуючого та секретаря;

- рішення про утворення обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії;

- рішення про визначення найменування обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії;

- рішення про обрання керівника, визначення кількісного та персонального складу керівних та контрольно-ревізійних органів обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії;

- рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти обласну, міську, районну організацію, первинний осередок політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії, для здійснення реєстраційних дій.

Невід’ємною частиною протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (конференції) обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії.

У реєстрі зазначаються дані щодо учасників установчих зборів (конференції) обласної, міської, районної організації, первинного осередку політичної партії або іншого структурного утворення, передбаченого статутом партії: прізвище, ім’я та по батькові особи, дані її паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта). Дані про особу засвідчуються її особистим підписом.

Хочу наголосити, що реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, а також легалізація первинних осередків політичної партії здійснюються лише після реєстрації політичної партії.

Адміністративний збір за державну реєстрацію створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи  не сплачується.

Потрібно не забувати про строки подачі документів для державної реєстрації створення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи. Відповідно до статті 11 Закону України «Про політичні партії в України», суб’єкт державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань повідомляється у 10-денний строк з дня їх утворення.

З цим пакетом документів необхідно звернутись до відповідних Головних територіальних управлінь юстиції, за місцезнаходженням структурного утворення політичної партії.

 

Відділ державної реєстрації

друкованих засобів масової

інформації та громадських формувань

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ КОРУПЦІЇ

Корупція веде до деградації державності, знищує довіру до влади. Розуміння політичної корупції є необхідним для повного збагнення сутності корупції та ефективній протидії їй. Особи, які причетні до державної політики в різних її сферах, є суб’єктами політичної корупції. На державному рівні – це, насамперед, глава держави, керівники центральних органів виконавчої влади, народні депутати України, державні службовці.

Особливим видом зловживання владою є неправомірне використання політичних владних повноважень, під час чого відбувається обмін ресурсів – державних на матеріальні блага, особисті та політичні вигоди. Не завжди політична корупція має чітко виражене матеріальне втілення. Винагорода використовується не тільки в особистих цілях певної посадової особи, а й у владно-політичних цілях (наприклад підтримка керівництва під час політичних криз або на виборах).

Основними цілями політичної корупції є отримання влади та її збільшення, переважно у процесі формування органів державної влади. Серед інших цілей виокремлюють призначення на посади, незалежно від ділових якостей кандидата, а переважно з особистих міркувань, застосування підкупу під час добору кандидатів на посади суддів, порушення фундаментальних принципів організації і проведення виборів підкупом виборців, кандидатів, членів виборчих комісій та ін.

З точки зору соціально-політичного явища, політична корупція є посадовим зловживанням політичних і державних діячів спрямована на утримання влади та/або з метою збагачення. Так, у державі існує демократична Конституція, яка закріплює ключові принципи демократичного ладу і надає громадянам основні політичні права й громадянські свободи. Втім, в українському суспільстві, протягом останніх двадцяти років залишаються панівними елементи радянської політичної культури.

Як і в багатьох пострадянських країнах, українська бюрократія запозичила всі негативні риси бюрократії радянської, яка базувалася на східній моделі управління державою, яка була заснована на патріархальності суспільних відносин, сімейності державного устрою, сакральності влади. Крім того, необхідно відзначити суттєву соціальну відчуженість бюрократії від суспільства, перетворення чиновників на певну касту, пов'язану корпоративною етикою, а також низьке почуття відповідальності за виконану роботу і, як наслідок, її надзвичайно низьку ефективність, що було характерно, передусім, для бюрократії радянської доби.

В Україні лобіювання державними службовцями корпоративних та партійних інтересів відбувалося у найбільш одіозній формі - формі корупції. Це стало однією з головних причин формування в країні відповідних фінансово-політичних кланів, які фактично перетворили державний апарат на свою адміністративну надбудову.

Дослідження щодо політичної корупції єдині в наступному: її практично неможливо повністю викорінити як явище, однак можливим є зменшення її обсягів, впливу на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві. Сучасними засобами протидії політичній корупції є чесні вибори, відокремлення політики від бізнесу, формування незалежного суду, реорганізація системи контролю політичних суб’єктів, зміну світогляду громадян до корупції.

Обсяги корупції залежать від характеру законів, що приймаються: чим більше державні структури наділені значними повноваженнями, розподільчими та дозвільними функціями, тим більше можливостей для зловживання з боку влади.

З вищевикладеного можна виділити такі проти-корупційні заходи: підвищення професійних якостей посадовців, розмежування функцій, уточнення сфери компетенції і зменшення сфери особистісного, суб’єктивного чинника; посилення внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю; підвищення ролі громадського контролю за діяльністю державних та політичних діячів тощо.

Отже, сутність політичної корупції полягає в одержанні неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, наділеній державно-владними повноваженнями в сфері формування державної політики, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей. Такий підхід дозволить індивідуалізувати питання відповідальності за корупційні діяння та підвищити ефективність запобігання проявам політичної корупції серед державних політичних діячів.

 

Відділ з питань запобігання

та протидії корупції Головного

територіального управління

юстиції у місті Києві

 

Як виселити особу з помешкання

Підстави і порядок виселення особи з житлового приміщення.

Факт реєстрації проживання, або «прописка» не дають права власності на житло. Зняття з реєстрації особи або «виписка» – не означає, що вона втратила право користуватися житлом, припинення сімейних відносин з власником житлового приміщення не позбавляє права користування займаним приміщенням, а процес виселення не найлегший в правовому сенсі. Так, зняти з реєстрації особу неможливо без визнання її такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.

Але все-ж виселення можливе, тому пропонуємо дану консультацію про порядок визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, зняття її з реєстрації та виселення.

Зняття з реєстрації у відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі:

  • заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;
  • судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
  • свідоцтва про смерть;
  • паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;
  • інших документів, які свідчать про припинення:
  • підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;
  • підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;
  • підстав на право користування житловим приміщенням.

Нагадаємо, відповідно до статті 43 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про її місцезнаходження. Пам’ятайте, що визнання особою безвісно відсутньою можливе лише в судовому порядку.

У свою чергу, відповідно до статті 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, – протягом шести місяців, а по можливості вважати фізичну особу загиблою від нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – протягом одного місяця після завершення роботи спеціальних комісій. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи, суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше як через шість місяців. Тобто зняття з реєстрації можливе в добровільному або примусовому порядку. Примусовий, у свою чергу, можливий лише через суд, на наступних підставах:

Відсутність права на проживання в приміщенні

За згодою власника будинку (квартири), член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди не потрібно. Тобто, якщо власник не давав дозвіл на вселення інших членів сім’ї, наприклад, зятя, у такої особи немає права на проживання.

Іноді з житлового приміщення не бажають виселятися колишні власники або члени сім’ї колишнього власника. Але втрата права власності має на увазі втрату права проживання. Таким чином, у випадку відсутності права на проживання, якщо вселення відбулося незаконно або з порушенням встановленого порядку вселення членів сім’ї, це є підставою для виселення.

Втрата права користування житловим приміщенням

Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Примусове виселення

Відповідно до статті 156 Житлового кодексу Української РСР, члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Але якщо родичі власника житла, незважаючи на його наполягання, не бажають виселятися, варто пам’ятати, що їх примусове виселення також можливе.

Виселення громадян без надання іншого житлового приміщення можливе тільки на підставі статті 116 Житлового кодексу Української РСР, а саме: якщо член сім’ї систематично руйнує чи псує житлове приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил спільного проживання робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися марними, його можна виселити без надання іншого приміщення для проживання.

Пам’ятайте, що перераховані факти потрібно підтвердити суду доказами.

Як бачимо, виселити родича не так вже просто, як мінімум, тому, що своє не бажання йому слід пояснити конкретними фактами. Тому часто люди вдаються до схеми формального продажу квартири своїй довіреній особі і наступного виселення через суд небажаних мешканців. Після фізичного видворення з квартири цих осіб, третя особа повертає квартиру власнику на підставі договору дарування або іншого цивільно-правого договору.
«Виписати» людини можна добровільно або примусово. Якщо примусово, то тільки через суд шляхом подачі відповідної позовної заяви. У позовній заяві варто просити визнати особу такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

До позову необхідно додати, як мінімум, документи, що посвідчують право власності на житлове приміщення, а також документи, що підтверджують наявність підстав для визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

 

Управління державної виконавчої служби

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

30.07.2019

«Випадки, коли згода подружжя на відчуження майна не потрібна»

Угода про відчуження або заставу майна, яка потребує обов'язкової нотаріальної форми, може бути посвідчена без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, здійснено поділ майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору (угоди), що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

При посвідченні договору про відчуження або заставу майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена чи неодружений, в шлюбі не перебуває, вдова, вдівець), в державну нотаріальну контору чи приватному нотаріусу відчужувачем подається письмова заява про це. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а у разі вчинення угоди через представника - від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні угоди подавати від його імені відповідні заяви. 

Договір про відчуження або заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім.

 

Друга київська

Державна нотаріальна контора

 

«Обмеження боржника у праві користування зброєю» 

Встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. 

Відповідно до п. 3 ч. 9 ст. 71 Закону № 1404-VIII, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить мотивовану постанову, якою встановлює тимчасове обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії, про що виносить відповідну постанову.

Вказана постанова готується державним виконавцем на бланку відповідного органу ДВС та має містити відповідні реквізити, встановлені п. 7 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень та направляється сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня винесення, а також направляється до виконання на адресу відділу дозвільної системи Головного управління Національної поліції після закінчення строку для її оскарження.

Наявність у боржника дозволу на користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії державний виконавець з'ясовує шляхом направлення запиту до відділу дозвільної системи Головного управління Національної поліції.

У випадку виконання боржником своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості по аліментам обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії знімається відповідною постановою державного виконавця, яка направляється до відділу дозвільної системи Головного управління Національної поліції.

 

Головний спеціаліст

Деснянського районного відділу

державної виконавчої служби м. Києва

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Шило Марія Василівна 

 

Вимоги до документів, що надаються нотаріусу

Тема сьогоднішньої статті присвячена вимогам до різних видів документів, які можуть вагомо вплинути на реалізацію ваших прав в випадку виникнення необхідності реєстрації права власності на майно, оформленні спадкових прав, пенсії, тощо. Іноді, одна невірна буква в імені, по-батькові, призводить до тривалих перегонів по інстанціям, нервуванням, а то і до відмови в отриманні документів.

Можна наводити безліч прикладів, коли нотаріальні контори відмовляють у видачі свідоцтва про право на спадщину, тому що громадянин Нестиренко Валерій не може доказати родинний зв’язок з померлим батьком Нестеренко Павлом і звертається до суду про вставлення факту родинного зв’язку між батьком та сином, або в свідоцтві про народження вказано Наталья, а в усіх інших – Наталія, або в правовстановлюючому документі громадянин сам виправив номер будинку з 13 на 11.

Хочу зауважити, що виправляти помилки, навіть якщо вони граматичні, в документах самовільно не можна. Що ж робити в цьому випадку?

По-перше, треба визначити, в яких саме документах допущена помилка. Документи можна розділити на два типи: особисті документи та правовстановлюючі документи.

До особистих документів можна віднести: свідоцтво про народження та інші документи, що видають органи РАЦС, паспорт, військові документи, тощо. Особисті документи, в яких внесені виправлення, не приймаються усіма інстанціями. Цю категорію документів виправляють ті органи, які видали документ. Наприклад, заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, для підтвердження факту родинних стосунків, розглядаються відповідними органами РАЦС, вирішити проблему з виправленнями в паспорті або з паспортом, що «розмалювала» дитина можна тільки шляхом заміни паспорта.

Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.

Усі дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.

Таким чином, недоліки в правовстановлюючих документах, які через помилки або перекручення імені, по-батькові чи прізвища громадянина не відповідають даним, що вказані в паспорті, свідоцтві про народження, тощо –виправляє орган, що видав документ. У випадках, коли виправити помилку таким чином неможливо (внаслідок ліквідації компанії, не збереження архівних матеріалів та інше) заявник має право звернутися до суду. Суди компетентні встановлювати факт належності правовстановлюючих документів заявникові.

Не приймаються також порвані документи та документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не з’єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, не пронумеровані і не скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи, яка видала документ.

Уважливість – єдине, чим ви можете захистити себе та своїх дітей від цієї неприємної проблеми. Порада тут тільки одна – уважно вивчайте документи, особливу увагу звертайте на написання прізвищ, імен, по-батькові, перевіряйте дату та місце народження, уточнюйте прописку. Потративши десять хвилин на звірку документів, ви звільните себе від болісних місяців паперової тяганини та витрати «зайвих» коштів.

 

Державний нотаріус

Сьомої  київської

державної нотаріальної контори                                                     В.Ю. Гасс

 

«Заповідальний відказ та покладання на спадкоємця інших обов’язків»

Відповідно до статті 1233 Цивільного Кодексу України, заповіт — цеособисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Головне в будь-якому заповіті - призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, а може призначити й кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно. Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, названої в заповіті. Покладення таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або легатом.

Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати у власність певну річ чи певну грошову суму третій особі (відказоодержувачу).

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Особливим видом заповідального відказу є покладення на спадкоємця, до якого переходять житловий будинок, квартира або інша будівля, обов'язку надати іншій особі право користуватися ними. Це право користування зберігає чинність і у разі наступної зміни їх власників. Право користування є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого відповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього з відрахуванням частки боргів спадкодавця, що на нього припадають. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

В певних випадках без використання заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає передати відказоодержувачу майно в тимчасове користування, а за заповітом це неможливо, оскільки спадкоємці отримують майно у власність.

За своїм характером заповідальний відказ є одностороннім фідуціарним (довірчим) правочином. Його довірчий характер підкреслює та обставина, що за змістом відказ може бути невизначеним і цілком залежати від добросовісності спадкоємця.

 

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву покладення.

Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форм здійснення ритуалу поховання. Відповідно до покладання заповідач, не обтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.

Наприклад, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (картин чи книг) або може зазначити порядок використання залишених ним рукописів чи листування. Він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації безкоштовних виставок.

Отже, відмінність заповідального відказу від покладення полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної особи, тобто при заповідальному відказі завжди вимагається наявність трьох суб'єктів-заповідача, обтяженого відказом спадкоємця і відказоодержувача, а при покладенні конкретна особа, яка має право вимагати, відсутня. 

Дані питання регулюються ст.ст. 1237-1240 Цивільного Кодексу України.

 

Консультант Третьої київської

державної нотаріальної контори

Оніщенко Ю.О.

 

Компетенція державних нотаріальних контор 

Компетенція нотаріальних органів - це сукупність встановлених законом прав і обов'язків (повноважень) нотаріальних органів та посадових осіб по здійсненню покладених на них Законом задач. Наприклад, до компетенції нотаріальних органів входить посвідчення угод, а також входять всі дії, які повинен здійснити нотаріус для посвідчення цих угод:

- витребування документів;

- перевірка законності угоди;

- перевірка дієздатності осіб та їх дійсного волевиявлення;

- вчинення самої нотаріальної дії, але тільки після того, як всі підготовчі дії виконані.

Таким чином, в поняття компетенція нотаріального органу входить вся сукупність повноважень нотаріуса. А в науці управління, а також в адміністративному, державному праві та інших галузях права повноваження розглядаються як складова частина компетенції та статусу органу, посадової особи, особи, що виконує управлінські функції в організації, а також деяких інших осіб, які реалізують функції передбачені для них законодавством.

У зв'язку з цим повноваження є правом та одночасно обов'язком відповідного суб'єкту діяти в певній ситуації таким чином, як передбачено законом чи іншим правовим актом. Повноваження передбачає його належне виконання згідно із принципом законності.

Тому для визначення компетенції конкретного нотаріального органу ще недостатньо знати коло питань, які віднесені до повноважень нотаріальних органів взагалі. В зв'язку з цим ми можемо поділити компетенцію на два види: предметну та територіальну.

Предметна компетенція - це розмежування нотаріальних дій між різними нотаріальними органами з урахуванням виду і роду цих дій. Наприклад, свідоцтво про право на спадщину видає тільки державний нотаріус.

З поняттям територіальної компетенції пов'язано розмежування кола дій між нотаріальними конторами з урахуванням території її діяльності.

За загальним правилом ст. 41 Закону - нотаріальні дії вчиняються будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, в    приміщенні    державної нотаріальної  контори,  в   державному   нотаріальному    архіві, приміщенні,  яке  є  робочим  місцем  приватного  нотаріуса,    чи приміщенні  органів  місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли  громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли  того  вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії  можуть  бути  вчинені  поза вказаними приміщеннями.

Крім територіальних обмежень, правовий статус нотаріуса та посадової особи виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не дозволяє вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом» або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її-) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними (ст. 9 Закону).

Але в разі необхідності вчинити нотаріальну дію відносно себе особі, яка займає посаду нотаріуса у невеликому містечку, де немає інших державних нотаріальних контор або приватних нотаріусів, що ускладнює його правове положення, то в цьому випадку нотаріальне провадження має вчиняти уповноважена на вчинення нотаріальних дій посадова особа виконавчого комітету.

Відповідно до ст. 34 Закону у державних нотаріальних конторах та поза вказаними приміщеннями вчиняються такі нотаріальні дії:

1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та інші);

2) засвідчується вірність копій документів та виписок з них;

3) засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

4) засвідчується справжність підпису на документах;

5) посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;

6) посвідчується факт, що громадянин є живим;

7) посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

8) посвідчується час пред'явлення документа;

9) передаються заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам та видаються свідоцтва про передачу такої заяви;

10) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

11) приймаються в депозит грошові суми та цінні папери;

12) вчиняються морські протести; *

13) видаються свідоцтва про право на спадщину;

14) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

15) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

16) вчиняються виконавчі написи (на документах, що встановлюють заборгованість);

17) вчиняються протести векселів;

18) пред'являються чеки до платежу і посвідчуються несплати чеків;

19) вживаються заходи до охорони спадкового майна;

20) накладаються заборони відчуження нерухомого майна;

21) приймаються документи на зберігання.

В державних нотаріальних архівах видаються дублікати і засвідчується вірність копій і виписок з документів, які зберігаються в справах цих архівів (ст. 35 Закону). 

Державний нотаріальний архів

 

Консультація Міністра юстиції України:  Як ми відтепер будемо платити за тепло та гарячу воду 

Доброго дня, пане Міністре! Звертаюся до вас із проханням пояснити, як сплачувати за опалення та гарячу воду. Я – пенсіонер, і ті платіжки, які надходили до мене зимою, є не підйомні. Наскільки мені відомо, нещодавно Уряд зменшив тарифи на тепло. Як ми відтепер будемо платити?

Валентин Соколов

Перш за все зауважу, якісні послуги та справедлива плата за них – важлива складова успішного суспільства із сильним середнім класом. Це те завдання, над яким команда Володимира Гройсмана працює всі роки на державній службі, приймаючи рішення, які покликані зробити комунальні послуги доступними для громадян.

Чому населення сплачувало за високими тарифами на опалення?

Громадяни, які мають лічильники газу, отримували платіжки із застосуванням коефіцієнту приведення до стандартних умов. Це суттєво збільшувало вартість газу та стало причиною нарахування заборгованості за попередні періоди.

Чим це викликано?

Ціни на опалення у різних областях України суттєво відрізняються через непрозорість формування тарифів. Тариф встановлюють органи місцевого самоврядування на підставі розрахунків виконавців послуг або Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Оскільки розрахунки у всіх різні - ціна теж різна.

Ми проаналізували тарифи на послуги з теплопостачання по всій Україні і виявилося, що жителі Черкаської, Кіровоградської, Волинської, Рівненської областей сплачують найвищу ціну - від 1795 до 2337 грн за 1 Гкал.

Що було зроблено?

У лютому 2019 року Уряд Гройсмана ініціював звернення до НКРЕКП щодо встановлення для облгазів вимоги перерахувати рахунки на природний газ без застосування відповідних коефіцієнтів. Як результат, у квітні платіжки із застосуванням коефіцієнтів перестали надходити громадянам.

Кабмін змінив формулу розрахунку ціни природного газу, чим зобов'язав «Нафтогаз» знизити ціну газу для населення.

Що маємо на сьогодні?

 Зафіксовано граничну вартість тепла на рівні 1400 гривень за 1 Гкал за наявності лічильника або 35,21 грн за 1 м2 у разі відсутності лічильника. Таким чином, за нашими розрахунками в середньому тариф на опалення по Україні зменшиться на 14%, а в окремих містах люди платитимуть менше на 25%.

Врегулювано ціну на гарячу воду по всій Україні та встановлено максимальний тариф для населення: 83,66 грн за 1 м3 за наявності рушникосушильників та підключення їх до систем постачання гарячої води. У разі відсутності рушникоушильників - 75,74 грн за 1 м3.

Перерахунок тарифів на послуги з постачання теплової енергії для населення до початку опалювального сезону 2019/2020 років повинен бути здійснений до 01 вересня 2019 року.

Яка роль Міністерства юстиції в цьому процесі?

Спільно з системою Безоплатної правової допомоги ми запускаємо нову ініціативу #ЧеснаПлатіжка та інформаційну кампанію «Я маю право на чесну платіжку», яка реалізується в рамках просвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!».

Нами розроблені чіткі покрокові алгоритми дій, які допоможуть захистити права споживачів житлово-комунальних послуг. Також ми пояснюватимемо, як діяти в разі отримання нечесної платіжки і як домогтися перерахунку вартості опалення.

Додатково за дорученням Глави Уряду до 15 липня Міністерство юстиції оприлюднить повний перелік усіх постачальників комунальних послуг з детальним описом того, хто цими підприємствами керує, і хто є їх реальними власниками. Ви маєте повне право бачити всіх «комунальних баронів», які роками нахабно наживаються на громадянах.

На сайті Урядового порталу та Міністерства юстиції з’явиться калькулятор розрахунку чесної платіжки. Ви самостійно зможете вирахувати, скільки маєте сплачувати за тепло та гарячу воду.

Що потрібно зробити?

1. Перевірити на сайті органу місцевого самоврядування, який встановлює тариф на опалення, чи виконується рішення Уряду;

2. Звернутись до постачальника послуги для перерахунку ціни за опалення;

3. Якщо розрахунок не змінено – звернутись до центрів з надання безоплатної правової допомоги за юридичною консультацією та правовою допомогою.

І насамкінець додам: прийняте Урядом рішення з’явилося не вчора. Це частина планомірної роботи, яка проводиться Урядом Володимира Гройсмана з року в рік. Ми мали серйозні баталії з монополістами – постачальниками послуг. Ми примусили їх знизити ціну на газ. 

Спільними із вами зусиллями ми допоможемо кожному українцю отримати чесну і справедливу платіжку за опалення. Адже наше завдання є дуже простим – з наступного опалювального сезону українці не мають «платити за повітря». 

Куди звертатися за більш детальними консультаціями та роз’ясненнями?

Будь ласка, телефонуйте до єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

 

Оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні

Для запобігання порушенню законності та охорони прав громадян і юридичних осіб важливе значення мають урегульовані законодавством підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій (ст. 49 Закону України «Про нотаріат»).

Стаття 49 Закону регулює загальні підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, що їх можна виділити у дві групи. Перша група - це підстави, які взагалі не дають можливості вчинити нотаріальні дії. До другої групи відносять підстави, які не дають можливості вчинити нотаріальну дію в якийсь момент, але після усунення їх вчинення нотаріальної дії стає можливим.

Таким чином, до першої групи підстав відмови належать:

1) вчинення дії, що суперечить закону;

2) подання документів для вчинення нотаріальної дії, які суперечать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;

3) суперечність цілям, указаним у статуті чи положенні угоди, що укладається від імені юридичної особи;

4) якщо вчинення дії взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів.

До другої групи підстав відмови відносять:

1) звернення за вчиненням нотаріальної дії не до того нотаріуса чи посадової особи, які мають право вчинити цю нотаріальну дію;

2) звернення за вчиненням нотаріальної дії недієздатної особи;

3) звернення за вчиненням нотаріальної дії представника, який не має необхідних повноважень;

4) звернення за вчиненням нотаріальної дії особи, яка знаходиться в стані афекту, алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Відповідно до закону відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне її вчинення можуть оскаржуватися в суді (ст. 50 Закону України "Про нотаріат"). Такі справи розглядаються судом у порядку окремого провадження. Внаслідок розгляду і вирішення цих справ суд може визнати незаконними вчинені конкретні нотаріальні дії та скасувати їх або зобов'язати нотаріуса чи посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, вчинити ті чи ті нотаріальні дії, якщо в цьому було неправомірно відмовлено.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» та ст. 285 ЦПК України заінтересована особа має право подати скаргу до районного (міського) суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконкому місцевої ради чи робочого місця приватного нотаріуса.

Скарги на дії консульських службових осіб і працівників консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України), а не в судовому порядку. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України.

Законом визначено й підсудність справ по скаргах на дії посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (ст. 40 Закону України «Про нотаріат»). Такі скарги подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в цьому посвідчені капітаном морського судна чи судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна.

Заінтересованими особами, які мають право подати скаргу на нотаріальні дії чи на відмову в учиненні їх, є особи, відносно яких мала бути вчинена нотаріальна дія, або громадяни чи організації, що брали безпосередню участь у вчиненні нотаріальної дії, що оскаржується. Право на порушення цієї категорії справ має і прокурор, який подає в цьому випадку не скаргу, а заяву на захист прав та інтересів інших осіб (ст. 285 ЦПК).

Для принесення скарги на дії нотаріуса чи посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, законодавством передбачено десятиденний строк. Цей строк обчислюється з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним, якщо до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органові, що виконує нотаріальні дії, чи безпосередньо до суду. Пропущений заінтересованою особою строк для принесення скарги може бути поновлений судом за наявності поважних причин пропуску строку.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження. У разі, коли у вчиненні дії відмовляє нотаріус, він не пізніше як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

Особливістю цієї категорії справ є те, що скарга чи заява подаються до суду через нотаріуса або посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії. Нотаріус чи посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, повинні передати скаргу, заяву зі своїми поясненнями щодо сутності скарги, заяви разом з оригіналами або копіями необхідних документів до суду протягом трьох днів з дня одержання скарги чи заяви (ст. 287 ЦПК України).

Суттєвою обставиною розгляду цих справ є правильне визначення кола заінтересованих осіб. Крім скаржника, у справі беруть участь нотаріуси та інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, як заінтересовані особи. Вони мають усі права, передбачені ст. 99 ЦПК України, і несуть передбачені законом обов'язки. Якщо справа порушується за заявою прокурора, суд притягує до участі у справі осіб, відносно яких вчинялася нотаріальна дія чи було відмовлено в її вчиненні. Крім того, заінтересованими особами можуть бути родичі скаржника, його подружжя, органи державного управління, інші спадкоємці.

Якщо вчинення нотаріальної дії зачіпає права і обов'язки особи, яка безпосередньо приймала участь у здійсненні нотаріальної дії, то вона може подати скаргу на дії нотаріуса, яка буде розглядатися в порядку окремого провадження.

Таким чином, у порядку позовного провадження розглядаються заяви інших осіб, котрі оспорюють права та обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальної дії. 

Шоста київська державна

нотаріальна контора

 

Поділ майна після розлучення подружжя

Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тож, у випадку розлучення, майно може бути поділеним у судовому порядку.

Згідно статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Слід розуміти, що майно подружжя може бути двох видів:

  • загальне, яке було нажито спільно в період шлюбу (підлягає поділу). Рухоме і нерухоме майно, грошові заощадження, цінне обладнання діляться між подружжям у рівних частках;
  • приватне, придбане до шлюбу або отримане в період спільного проживання у спадок, договором дарування тощо. Воно не підлягає розділу. До приватної власності також відносять: речі особистого користування, коштовності, страхові виплати, премії, нагороди. Якщо подружжя перебувають у шлюбі, але проживає окремо, до приватної власності може бути віднесено все майно, придбане в цей період.                                                   

Поділ спільного майна подружжя, як правило, проводиться в зв'язку з розірванням шлюбу. Але пунктом 1 статті 69 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Практика свідчить про те, що подружжя піднімають питання про поділ спільного сумісного майна тоді, коли шлюбні відносини між ними припинені і зареєстрований шлюб залишився всього лише формою, позбавленою змісту.

При цьому, якщо фактично подружжя не проживає разом довгий час, позов про поділ майна може мати практичне значення тільки відносно майна, набутого ними раніше в шлюбі. Слід все ж таки підкреслити, що поділ майна без розірвання шлюбу припиняє спільну власність лише відносно набутого в минулому майна, але не виключає спільність майна, яке набуте буде в подальшому, оскільки шлюб зберігається.

Поділ майна подружжя, може бути проведений в добровільному порядку (шляхом укладання нотаріально посвідченого угоди), а також примусово (шляхом звернення до суду з позовом).

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя у добровільному порядку.

Добровільний поділ майна подружжя – передбачає досягнення відповідної угоди між подружжям. Волевиявлення подружжя про поділ спільного майна має бути засвідчено нотаріусом.

Добровільний порядок поділу майна подружжя застосовується, якщо подружжя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Сімейне законодавство встановлює спеціальну форму лише для договору про поділ нерухомого майна подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 69 СК договір про поділ жилого будинку, квартири, іншого нерухомого майна має бути нотаріально посвідчений. Цивільний кодекс України передбачає також державну реєстрацію прав на нерухомість та правочинів із нерухомістю (ст. 182 ЦК), які поширюються також на правочини за участю подружжя.

Стосовно форми договору про поділ майна подружжя, об'єктом якого є рухомі речі, в сімейному законодавстві немає спеціальних вимог. Це означає, що при з’ясуванні форми цього договору (усна, проста письмова) необхідно керуватися загальними правилами щодо форми правочину, які передбачені Цивільним кодексом України (статті 205—208 ЦК).

Умови поділу майна подружжя можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, у той час, як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає у майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору.

Перелік необхідних документів для нотаріального посвідчення договору про поділ майна подружжя:

  • паспорти та податкові номери Сторін;

свідоцтво про реєстрацію шлюбу;

  • якщо особи розлучені – свідоцтво про реєстрацію розірвання шлюбу/рішення суду про розірвання шлюбу, якщо шлюб було розірвано після 27 липня 2010 року;
  • шлюбний договір (за наявності);
  • правовстановлюючі документи на кожний об’єкт нерухомого (рухомого) майна;
  • довідка про зареєстрованих у житловому будинку/квартирі осіб (для перевірки відсутності прав третіх осіб на предмет договору (зокрема, права зареєстрованих осіб на проживання і користування об’єктом), а також для перевірки відсутності (наявності) зареєстрованих неповнолітніх/малолітніх осіб у даному об’єкті);

Для осіб, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, для укладення договору про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, необхідно надати докази того, що майно набуто під час проживання однією сім’єю (договір про спільне проживання та ведення спільного господарства, рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю), якщо вони разом з іншими документами підтверджують цей факт.

Печерський районний відділ

державної виконавчої служби м. Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Права учасників бойових дій:

вони захищають нас, а хто захистить їх?

Вони щодня захищають наш спокій, а держава має захистити їхнє мирне життя. Адже ветерани бойових дій – це не абстрактні особистості, про яких ми чуємо по телевізору, це ті люди, котрі щодня їздять із нами в транспорті, скуповуються в магазині, водять дітей до садочка чи школи, прогулюються в парку… Вони такі ж звичайні люди, як і ми. Проте все ж таки відрізняються тим, що ціною власного життя та здоров’я безстрашно йшли на ризик заради того, щоб в усіх нас було майбутнє.

Тож давайте розглянемо, якими правами вони можуть користуватись.

Учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, ветерани війни та прирівняні до них особи мають право на безкоштовний проїзд:

- усіма видами міського пасажирського транспорту;

- автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості;

- автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрішньорайонних, внутрішньо- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Учасники бойових дій додатково мають право на безкоштовний проїзд міжміським залізничним, водним, повітряним або автомобільним транспортом туди і назад 1 раз на 2 роки або туди і назад 1 раз/рік із 50%-ю знижкою.

Особи з інвалідністю внаслідок війни додатково мають право на безкоштовний проїзд міжміським залізничним, водним, повітряним або автомобільним транспортом:

- І і ІІ групи  – туди і назад 1 раз/рік;

- ІІІ групи – туди і назад 1 раз/2роки або туди і назад 1 раз/ рік із 50%-ю знижкою.

Підстави для отримання права на безкоштовний проїзд:

- посвідчення учасника бойових дій, інваліда війни;

- талони на проїзд (видаються разом із посвідченням).

- паперові, електронні квитки (для проїзду міжміським та приміським транспортом). Для отримання квитка на пільгових умовах пред’явіть у касі посвідчення учасника бойових дій, інваліда війни.

Згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування в деяких містах безкоштовний проїзд може надаватися на підставі довідки про участь в АТО. Інформацію можна отримати в місцевих адміністраціях.

Якщо Вам відмовляють у пільговому проїзді:

1. Уточніть назву та контактні дані перевізника, ПІБ водія. Запишіть номер транспортного засобу, дату, час та маршрут, на якому була отримана відмова. Інформація про перевізника, як правило, розміщена біля водія.

2. Якщо бажаєте продовжити проїзд – оплатіть його вартість.

3. Зателефонуйте перевізнику і поясніть ситуацію, яка виникла з водієм.

Якщо в телефонному порядку ситуація не вирішилась, напишіть заяву у трьох примірниках:

- перевізнику;

- органам Державної служби безпеки на транспорті;

- органу місцевого самоврядування, де здійснюється маршрут.

До заяви обов'язково додайте копію посвідчення УБД і копію проїзного квитка, якщо довелось його купити.

 

На які пільги претендують учасники бойових дій?

Ветерани ООС, які хочуть отримати державні пільги, повинні звернутися до Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації за місцем прописки (в паспорті). Крім того, з собою потрібно мати наступний пакет документів:

• заяву, в якій вказано бажання отримати пільги;

• паспорт громадянина України та його копію;

• посвідчення учасника бойових дій та його копію;

• документ із паспортного столу, в якому зазначено кількість членів сім'ї;

• ІПН та його копію;

• документ з інформацією про житлові умови, а також платіжні документи з сумами виплат за комунальні послуги.

 

Пільги на навчання:

Професійне зростання та особистісний ріст задля повернення у соціальне життя – це пріоритет державної політики у сфері соціального захисту учасників бойових дій.

Тому держава надає учасникам бойових дій та їхнім дітям державну підтримку для отримання професійно-технічної та вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. У тому числі підтримка надається дітям військовослужбовців, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Така підтримка може надаватися у формі:

• безкоштовного забезпечення підручниками, доступом в інтернет, до систем баз даних у навчальних закладах, проживання в гуртожитках;

• виплати соціальної стипендії;

• повної або часткової оплати навчання за рахунок бюджетних коштів чи шляхом надання пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти та ін.

Право на першочергове зарахування дітей в дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади встановлено для дітей військовослужбовців у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

 

Чи мають право учасники бойових дій на отримання земельної ділянки?

Виділення земельних ділянок учасникам бойових дій здійснюється на підставі статті 118 Земельного кодексу України.

Відтак, залежно від цільового призначення учасник бойових дій може безкоштовно отримати земельну ділянку з земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

- для ведення особистого селянського господарства – не більше 2 га;

- для ведення садівництва – не більше 0,12 га;

- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, в селищах – не більше 0,15 га, в містах – не більше 0,1 га;

- для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,1 га.

У сфері ЖКГ:

• 50% знижки на квартплату в межах норм: 21 кв. м загальної площі житла на кожного, хто постійно в ньому проживає, і плюс 10,5 кв. м на сім’ю;

• 50% знижки на оплату за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та ін.) та скрапленим балонним газом для побутових потреб;

• 50% знижки вартості палива, в тому числі рідкого в межах норм, встановлених для продажу населенню – для осіб, які не мають центрального опалення;

• позачерговий безоплатний капітальний і першочерговий поточний ремонт житла;

• першочергове обслуговування підприємствами побуту, громадського харчування, ЖКГ, міжміського транспорту та ін.

Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!» 0800 213 103, і Ви отримаєте не тільки правову консультацію, але й безкоштовного адвоката від держави.

Станіслав Куценко,

очільник столичної юстиції

 

За прогули – без роботи? 

Буває, що робочий день уже давно розпочався, а працівника немає на підприємстві. При цьому він завчасно не відпросився і не попередив про свою відсутність, проте при виході на роботу зміг надати ґрунтовні пояснення, чому його не було на робочому місці. Та бувають і такі працівники, які не пояснюють причин своєї відсутності, вигадуючи якісь історії, наприклад, довелось друга на вокзалі зустрічати чи сусідам допомагати…

Так і було в одній з логістичних компаній Києва, коли водій мав за графіком виїхати на доставку товару, проте не з’явився на робочому місці, на дзвінки не відповідав, а лише надвечір прибув на роботуі розповів про поломкуавтомобіля. Якщо ці причини не були поважними, відсутність працівника на роботі розглядається як порушення трудової дисципліни та кваліфікується як прогул без поважних причин.

Які причини прогулу можна вважати поважними?

Зважаючи на судову практику, яка існує в Україні, поважними причинами відсутності на роботі можна вважати: 

- недопущення роботодавцем працівника до роботи, якщо для цього відсутні достатні підстави;

- невихід працівника на роботу, переведення на яку було здійснено з порушенням трудового законодавства;

- наявність медичних документів, що підтверджують неможливість виконання працівником своїх обов’язків;

- виклик до органів, явка до яких є обов’язковою (наприклад, прокуратура, суд, військовий комісаріат);

- наявність працівника на території підприємства, хоча й не на робочому місці;

- відмова від роботи, не передбаченої трудовим договором, або у зв’язку зі станом здоров’я чи небезпечністю такої роботи для життя працівника;

- незаконна відмова роботодавця в наданні працівнику належних йому пільг (наприклад, на додатковий час для відпочинку тощо).

Якщо зазначених причин не було, у більшості випадків до таких працівників застосовують дисциплінарне стягнення, тобто звільнення з роботи. Відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України роботодавець може розірвати трудовий договір (як укладений на невизначений строк, так і строковий до закінчення його чинності) з працівником у разі його прогулу без поважних причин. Звільнити працівника можуть і за відсутність на робочому місці більше 3-х годин.

Проте майте на увазі, коли працівника немає на роботі, роботодавець не може його звільнити. Це може трапитись за його присутності, коли будуть з'ясовані обставини. 

Процедура звільнення за прогул має враховувати не лише загальні правила і порядок звільнення працівників, але й строки застосування, правила та порядок накладання, оголошення дисциплінарних стягнень (ст. 147, 148, 149 КЗпП), а саме:

  • звільнити працівника за прогул має право тільки орган (посадова особа), якому надано право приймати цього працівника на роботу;
  • звільнити працівника за прогул можна лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу;
  • звільнити працівника за прогул можна безпосередньо після здійснення прогулу, але:

1)   не пізніше місяця після виявлення цього прогулу;

2)   не пізніше шести місяців з дати здійснення прогулу;

3)  не пізніше одного місяця з дня отримання згоди профспілкового органу на звільнення.

Що повинен зробити роботодавець?

Відсутність працівника має бути зафіксована при веденні щоденного, щозмінного обліку використання робочого часу. Більш того, роботодавець має вжити заходів для з’ясування причин відсутності працівника на роботі. Безпосередній керівник відсутнього працівника повинен зателефонувати йому за номерами телефонів, що зазначені в його особовій картці, написати доповідну записку на ім’я керівника підприємства з викладенням усіх обставин. У свою чергу керівник приймає рішення про подальше розслідування обставин, визначає його виконавців, які складають акт про відсутність працівника на роботі. У разі якщо працівник не з’являється на роботі декілька днів поспіль, необхідно відвідати його вдома, зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Результат відвідування чи відмова працівника від надання пояснень оформлюється актом відповідно.

Усі документи щодо прогулу працівником роботи надаються на розгляд до органу, який відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю України має право накладати дисциплінарні стягнення, а саме – колегіальному органу або посадовій особі, якій надано право приймати рішення щодо прийняття працівника на роботу.

Відповідно до статті 43 КЗпП розірвання трудового договору за пунктом 4 статті 40 КЗпП має відбуватися лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника первинної профспілкової організації, членом якої є працівник). Для її отримання роботодавець має подати на ім’я голови виборного профспілкового органу обґрунтоване подання про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган профспілкової організації в свою чергу протягом 15 днів розглядає подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця розглядається у присутності працівника. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою згодою. Якщо працівник або його представник не з’являється на засідання, розгляд подання відкладається до наступного засідання в межах строку, визначеного частиною 2 статті 43 КЗпП. У разі повторної неявки працівника (його представника) на засідання без поважних причин подання може бути розглянуто за його відсутності.

Рішення роботодавця про звільнення має бути оформлене у вигляді наказу про накладання дисциплінарного стягнення, проект якого готується працівниками кадрових служб на підставі:

- рішення роботодавця;

- документів, що підтверджують факт відсутності працівника на роботі;

- пояснювальної записки працівника, який вчинив порушення трудової дисципліни;

- протоколу засідання виборного профспілкового органу або письмового рішення профспілкового представника.

У табелі обліку використання робочого часу працівника, якого звільняють, слід відмітити відповідною позначкою всі дні прогулів без поважних причин та дні фактичної роботи по день звільнення включно. На підставі табеля, а також копій наказів про звільнення бухгалтерія підприємства нараховує працівнику належну йому заробітну плату, а також компенсацію за невикористану відпустку, а фахівець відділу кадрів вносить до трудової книжки працівника запис про звільнення.

Отже, фактично, працівника не можна звільнити за прогул у період його відсутності без з’ясування всіх обставин і причин.

Зауважу, що на обліку в центрах зайнятості країни перебуває понад 340 тисяч українців. Кожне робоче місце на вагу золота, тому варто відповідально ставитись до своєї роботи, адже через халатність та байдужість можете постраждати не тільки Ви, але й інші люди.

Станіслав Куценко,

очільник столичної юстиції

 

23.07.2019

«База персональних даних»

Основний закон України – Конституція України, у статті 32 проголошене право людини на невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З метою конкретизації права людини, гарантованого статтею 32 Конституції України, та визначення механізмів його реалізації 1 червня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про захист персональних даних» (далі – Закон), який набрав чинності з 1 січня 2011 року. Предметом правового регулювання Закону є правовідносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки.

 Поняття «персональних даних» наводиться у ст. 2 Закону, відповідно до якого персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Але законодавством України не встановлено чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, задля можливості застосування положень Закону до різноманітних ситуацій, в тому числі при обробці персональних даних в інформаційних (автоматизованих) базах та картотеках персональних даних.

В юридичній спільноті виникають дискусії щодо застосування (не застосування) зазначеного Закону в нотаріаті.

Нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

До обов’язків нотаріуса, закріплених у частині 1 статті 5 Закону України «Про нотаріат» належить здійснення професійних обов'язків відповідно до цього Закону, принесеної присяги і дотриманням правил професійної етики.

Крім того частиною 3 статті 5 Закону України «Про нотаріат» передбачено зберігати в таємниці відомості,
одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій.

Вичерпний перелік щодо суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними, встановлений у статті 4 Закону:

- суб’єкт персональних даних (фізична особа, персональні дані якої оброблюються);

- володілець та розпорядник бази персональних даних (володільцем чи розпорядником бази персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи — підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону);

- третя особа (будь-яка інша особа, якій володілець або розпорядник бази персональних даних здійснює передачу цих даних);

- уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних;

- інші державні органи та органи місцевого самоврядування, які здійснюють захист персональних даних.

Таким чином, нотаріус не є володільцем або розпорядником бази персональних даних. Нотаріус взагалі не є суб’єктом відносин, пов’язаних із обробкою персональних даних.

Відповідно до статті 2 Закону база персональних даних — іменована сукупність упорядкованих персональних даних велектронній формі та/або у формі картотек персональних даних. Тобто база персональних даних — це не просто безсистемний набір персональної інформації, це певне її угрупування. Закон закріпив дві форми існування бази персональних даних: 1) електронна і 2) картотеки. Такий підхід закріплений у всіх нормативно-правових актах, що стосуються персональних даних.У пункті 27 Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 24.10.1995 р. «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» зазначено, що ця Директива охоплює тільки картотеки даних, а не неструктуровані справи, та вміст картотеки даних повинен бути структурований відповідно до визначених критеріїв щодо фізичних осіб, що забезпечувало б легкий доступ до персональних даних. Пункт 7 постанови КМУ від 25.05.2011 р. № 616 «Про затвердження Положення про державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення» встановлює перелік відомостей, які повинна містити заява про реєстрацію бази персональних даних. Серед цих відомостей є інформація про найменування і місцезнаходження бази персональних даних, а саме: - адреса фактичного розміщення - для бази даних у формі картотек; - фактичні адреси зберігання носіїв інформації - для бази даних в електронній формі. Законодавство не містить поняття терміну «картотека»,тож цей термін вживається в загальноприйнятому значенні - це систематизована та згрупована певним чином інформація, як правило, у вигляді карток малого формату, де кожна складова є інформаційною одиницею, відомостями про який-небудь об’єкт. У цьому випадку йдеться про персональні дані, отже, картотека персональних даних - це систематизовані та згруповані персональні дані.

«База персональних даних» визначена абзацом другим статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», відповідно до якого база персональних даних – іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних.

Документи нотаріального діловодства та архів нотаріуса, визначені у статті  14 Закону України
«Про нотаріат» не є базою персональних даних.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про нотаріат» архів та документи нотаріального діловодства нотаріуса є власністю держави і відповідно в цьому випадку виключно держава є володільцем та розпорядником архіву.

Весь архів нотаріуса цілком у жодному разі не є базою персональних даних, а картотеки персональних даних, як уже було зазначено, в складі архіву немає. Отже, нотаріусу немає чого реєструвати в Держаному реєстрі баз персональних даних.

Обробка персональних даних - це будь-яка дія або сукупність дій, здійснених повністю або частково в інформаційній (автоматизованій) системі та/або в картотеках персональних даних, які пов’язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про фізичну особу (стаття 2 Закону). Тобто обробка персональних даних може мати місце лише в рамках бази персональних даних. А враховуючи те, що архів нотаріуса не є базою персональних даних, нотаріус не здійснює обробку таких даних.

Норми Закону, які не можуть бути виконані у сфері нотаріату: серед прав суб’єкта персональних даних, встановлених пунктом 3 частини 2 статті 8 Закону, закріплено право на доступ до своїх персональних даних, що містяться у відповідній базі персональних даних. Також статтею 16 Закону встановлено право третіх осіб робити запит про надання персональних даних володільцю бази. Проте жодна фізична особа не може мати доступу до архіву нотаріуса;  неприйнятною є вимога, встановлена частиною 2 статті 12 Закону, згідно з якою суб’єкт персональних даних повинен бути повідомлений в письмовій формі про включення своїх даних у базу протягом 10 днів з дня включення; не може застосовуватись до архіву нотаріуса і порядок доступу до персональних даних (стаття 16 Закону), за яким доступ до персональних даних третіх осіб можливий лише за наявності згоди суб’єкта персональних даних. Адже Міністерство юстиції України та управління юстиції здійснюють перевірки діяльності нотаріусів, в ході яких нотаріус зобов’язаний надати всі документи нотаріального діловодства (архіву); не може бути застосована до нотаріусів стаття 19 Закону, що стосується плати за доступ до персональних даних.

ч. 4. ст. 24 Закону України «Про захист персональних даних» фізичні особи - підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.

Так, під час здійснення своєї професійної діяльності на нотаріусів законодавством не покладено обов’язок ведення баз персональних даних клієнтів. Але, якщо нотаріуси формують справи на своїх клієнтів, які вони постійно оновлюють та підтримують в актуальному стані, такі справи є базою персональних даних та підлягають державній реєстрації.

Нотаріуси можуть обробляти персональні дані своїх працівників, клієнтів у базах персональних даних, однак, документи нотаріального діловодства та архів нотаріуса, визначені у статті 14 Закону України «Про нотаріат» не є базою персональних даних у сенсі Закону України «Про захист персональних даних» та не підлягають державній реєстрації.

П’ятнадцята київська державна нотаріальна контора

 

Весілля: З чого почати?

Перше, з чого починається організація весілля – це подача заяви та визначення дати одруження. Давайте з вами обговоримо юридичну сторону цього питання.

Хто має право вступати в шлюб?

Українське законодавство майже не ставить обмежень для тих, хто бажає поєднати своє життя у шлюбі. Фактично кожна особа, яка досягла 18 років та на момент подачі документів офіційно не є одруженою може створити сім’ю.

А у окремих випадках, якщо є відповідне рішення суду про надання права на шлюб, створити сім’ю можуть навіть шістнадцятирічні.

Хто проводить цю процедуру?

Одруження або, як правильніше казати з правової точки зору, державна реєстрація шлюбу здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС).

Яка процедура подачі документів?

Для того, щоб провести державну реєстрацію шлюбу потрібно звернутись будь-якого органу ДРАЦС.

При цьому, не має жодного значення, де зареєстровані закохані. Адже реєстрація шлюбу проводиться за принципом екстериторіальності, тобто документи можна подати до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану в будь-якому населеному пункті.

Які документи потрібні?

Заява за встановленою формою.

Якщо ви раніше не були одружені, то достатньо мати з собою лише паспорти. У разі коли один або обидва закоханих є громадянами іншої країни, то окрім рідного паспорта необхідно подати його переклад українською, засвідчений належним чином, та документи, які підтверджують легальність перебування в Україні.

Якщо заявники або один з них раніше перебували в шлюбі, необхідно також надати документи, які підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання його недійсним. Це може бути свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу чи про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб тощо.

Іноземці так само мають надати документи, які підтверджують припинення шлюбу в країні проживання або громадянства. Відповідно до діючих міжнародних норм ці документи мають бути належним чином засвідчені. Це може бути консульська легалізація або апостиль. Жодного посвідчення не вимагають документи країн, з якими Україна має міжнародну двосторонню угоду.

Святошинський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів цивільного стану

Упорядник: Оксана Алексієнко

 

 

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів таких прав. 

Держателем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Міністерство юстиції України.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною.

Процедуру функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), його невід’ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про суб’єктів та об’єкти таких прав визначає Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Порядок). 

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено перелік документів на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об’єкти незавершеного будівництва:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об’єкта нерухомого майна релігійній організації; 

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. 

Також вказаним законом встановлено чіткий перелік підстав за якими може бути відмовлено у державні реєстрації прав та їх обтяжень. Ці підстави зазначені у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: 

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Отже, для того що уникнути відмову у проведенні реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, необхідно чітко дотримуватися положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Завідувач Двадцять першої київської

державної нотаріальної контори                                                        Л.С. Зубченко

 

ЗАПОВІТ ТА ЙОГО СКАСУВАННЯ

Заповіт у цивільному законодавстві розглядається як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 Цивільного кодексу України). Це односторонній правочин, який складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання  та посвідчується нотаріально. Заповіт в усній формі і заповіт складений в простій письмовій формі  не має юридичної сили. Порядок посвідчення заповітів, їх зміна та скасування регламентується книгою VІ Цивільного кодексу України, Законом України “Про нотаріат” та “Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”. Особливістю заповіту, яка відрізняє його від інших правочинів є те, що він вступає в силу тільки після смерті заповідача (спадкодавця). Це і є суттєвою різницею між заповітом і договором дарування, який передбачає вступ у право власності вже після підписання договору. Право на заповіт має будь-яка фізична особа наділена цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка розуміє значення своїх дій і може керувати ними. При  посвідченні  заповіту  від  заповідача  не   вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. (ч. 3 ст. 56 Закону). Тому заповіт складається і посвідчується нотаріусом зі слів самого заповідача. Ст. 1234 ЦК, ч. 2 ст. 56 Закону та підпунктом 1.2 пункту 1 глави 3 Порядку встановлюють, що право на заповіт здійснюється тільки особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається. У ст. 1248 ЦКУ зазначається, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач  через  фізичні  вади  не  може  сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).Новелою цивільного законодавства в нотаріальній практиці є секретний заповіт. Це заповіт, зміст якого відомий лише заповідачу. Він подається особою, яка його склала в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті, у якому міститься секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. (підпункт 3.4 пункту 1.глави 3 Порядку).                                                                  Право на заповіт поширюється не лише на складання, а й зміну, скасування та складання нового заповіту (ст.1254 ЦКУ). До того ж, громадянин не обмежений у викладенні своєї волі  лише в одному заповіті. Закон надає йому можливість складати й додаткові заповіти, в яких він може передбачити інших спадкоємців, не зазначених у попередніх заповітах. Тут мова йде про різне майно, яке заповідається в різних заповітах або, якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім заповітом розподілив його іншу частину, то такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними обидва. Тому в цьому випадку всі заповіти підлягатимуть виконанню при відкритті спадщини. Одночасно з цим ч.5 ст. 1254 ЦКУ встановлює, що заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Ці зміни можуть бути внесені шляхом складання нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В цьому випадку новий заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить.  Зміна та скасування заповіту може бути здійснене і іншим способом - заявою про зміну та скасування заповіту. Справжність   підпису   на  заяві  про  скасування  чи  зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена. (ч. 2 ст. 57 Закону, підпункт 7.4. , пункту 7 глави 3 Порядку. Зміна та скасування секретного заповіту здійснюються з дотримання загальних правил. Відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569.

Консультант Восьмої

київської державної нотаріальної контори                         О.І. Бабакова

 

 

Організація роботи державних нотаріальних контор

Сьогодні основу нотаріальної діяльності в Україні становлять державні нотаріальні контори.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор затверджуються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах установленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати (ст. 17 Закону України «Про нотаріат»).

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями. На чолі державної нотаріальної контори стоїть завідуючий. Наказом начальника управління юстиції Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 1993 р. було внесено зміни до штатного розкладу державних нотаріальних контор. У кожній нотаріальній конторі м. Києва посаду одного нотаріуса було перейменовано на посаду заступника завідуючого нотаріальної контори, крім першої, де залишаються дві штатні посади заступників завідуючого.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, і як така відповідає за завдану заінтересованим особам шкоду, спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, який відповідає перед нотаріальною конторою в порядку регресу (ст. 17 Закону «Про нотаріат»).

Відповідно до наказу Президента України від 23 серпня 1998 р. «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку. Крім того, за цим наказом державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій.

Державні нотаріальні контори утримуються коштом державного бюджету. Державний нотаріус має печатку з зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

Друга київська

державна нотаріальна контора

 

Порядок оскарження

податкової вимоги 

Відповідно до абзацу першого п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з вимогами п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПКУ платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Пунктом 56.1 ст. 56 ПКУ встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПКУ або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПКУ).

Згідно з абзацом першим п. 56.3 ст. 56 ПКУ скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби – з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог п. 44.6 ст. 44 ПКУ) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Коли останній день строків, зазначених у ст. 56 ПКУ, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (п. 56.13 ст. 56 ПКУ).

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п. 56.5 ст. 56 ПКУ).

Статтею 19 прим. 1 ПКУ визначено перелік функцій контролюючих органів. Функцію здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівнів.

Тобто для оскарження податкових вимог, направлених органами ДФС, діє однорівнева система адміністративного оскарження.

Таким чином, при прийнятті платником податків рішення про оскарження податкової вимоги платник податків має право звернутися до ДФС із скаргою про перегляд цього рішення протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником такої вимоги.

Рішення ДФС, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 ПКУ).

Порядок судового провадження щодо оскарження рішень контролюючого органу регулюється положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, Скарга, подана із дотриманням строків, визначених п. 56.3 ПКУ, зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні – рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження (п. 56.15 ПКУ). Тобто, протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків.

Платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення протягом 1095 днів.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Вик. Манасерян А.А.

Тел.. 095-825-25-18

 

Посвідчення доручень

Доручення - це письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. У правовій літературі той, хто видає доручення, є довірителем (особа, яку представляють у подальшому, вчиняючи від її імені певні дії), а той, на чиє ім'я видається доручення, є повіреною особою (представником). Як довірителем, так і повіреною особою може бути як фізична особа, так і юридична.

Усі доручення можна поділити на такі види:

 доручення, які можуть існувати в простій письмовій формі; 

 доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених;

 доручення, які потребують обов'язкової нотаріальної форми.

У простій письмовій формі можуть існувати доручення на отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних із трудовими відносинами, на одержання винагород авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової та посилкової. Ці доручення можуть бути посвідчені організацією, в якій довіритель навчається чи працює, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Це положення регулюється ст. 65 Цивільного кодексу України (далі ЦК). Згадані доручення не потребують якогось установленого посвідчувального напису. Відповідна посадова особа підприємств, установ чи організацій встановлює особу громадянина, який звернувся до них за посвідченням доручення, і вчиняє в довільній формі напис на документі про те, що вона доручення посвідчує.

До доручень, оформлених у простій письмовій формі, відносяться доручення, видані юридичними особами з прикладанням печатки цієї юридичної особи. Для доручень, що видаються державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями, ст. 66 ЦК передбачає наявність певних реквізитів і передбачених підписів посадових осіб.

До нотаріально посвідчених доручень прирівнюються:

 довіреності військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших віиськово-лікувальних закладів;

 довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, - також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

 довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Доручення посвідчується посадовою особою в одному примірнику. Воно вручається особі, яка його видала або на її прохання, та її рахунок відсилається за вказаною нею адресою особі, на чиє ім'я видано таке доручення.

Після підписання доручення особою, яка його видає, посадова особа повинна його посвідчити. Посвідчення доручення провадиться проставлянням посвідчувального напису на дорученні. Форми посвідчувальних написів, що вчиняються посадовими особами на дорученнях, наведено в додатках вказаного Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених. Вони містять усю інформацію щодо дій посадової особи під час посвідчення доручення:

 ким посвідчено доручення, тобто прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка посвідчує доручення; 

 ким підписано доручення;

 якщо доручення підписується не особисто довірителем, то зазначаються причини підписання іншою особою з посиланням на те, що таке підписання відбулося на прохання довірителя та в присутності цієї посадової особи;

 встановлення особи довірителя та, у необхідних випадках, особи громадянина, який підписався за іншого;

 перевірка дієздатності особи.

Дублікати таких доручень не видаються, ніякої спеціальної реєстрації у вихідних документах чи інших книгах вони не проходять.

Чинне законодавство містить перелік доручень, для яких установлено обов'язкову нотаріальну форму.

Чинне законодавство містить певні вимоги до посвідчуваного в нотаріальному порядку доручення. Так, зокрема, у тексті доручення повинні бути зазначені:

 місце його складання (підписання);

 дата його складання (підписання);

 прізвища, імена та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють;

 у необхідних випадках - посада як представника, так і особи, яку представляють.

Нотаріус, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язаний установити особу громадянина, який звернувся до нього з проханням учинити цю нотаріальну дію, перевірити його дієздатність, установити правоздатність юридичної особи, особу представника і перевірити його повноваження.

Після бесіди з громадянином, який звертається за посвідченням доручення, нотаріус складає проект такого доручення.

Змістом доручення є чіткий виклад тих дій, виконання яких довіритель покладає на свою повірену особу, повноважень, надаваних повіреній особі, та прав, що їх вона має для виконання цих повноважень.

За обсягом повноважень посвідчувані доручення можна поділити на такі види:

 для вчинення однієї дії (разове);

 для вчинення тих самих дій протягом певного строку;

 для вчинення різноманітних дій упродовж певного строку.

Під час посвідчення доручення на ведення справ у суді нотаріус роз'яснює, що уповноважена особа зможе вчиняти дії, перелічені у ст. 115 Цивільного процесуального кодексу, лише тоді, коли вони будуть спеціально обумовлені в цьому дорученні.

Доручення може бути складене від імені як однієї особи, так і кількох осіб в одному документі, причому видане на ім'я як однієї особи, так і кількох осіб.

Стаття 62 ЦК містить положення про те, що не допускається укладення через представника угоди, яка за характером може бути укладена лише особисто. 

Фізична особа, яка виступає повіреною особою, може бути зазначена як посадова особа певної юридичної особи. Коли доручення видається на ім'я адвокатів, то зазначаються їхній статус і членство в адвокатському об'єднанні, якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання. Водночас на момент посвідчення доручення нотаріус не вимагає надання доказів зняття повіреною особою певної посади, вказуючи всі необхідні відомості зі слів довірителя.

Строк дії доручення визначається довірителем і зазначається у тексті документа, але не може перевищувати строків, визначених чинним законодавством України.

Нотаріус, посвідчуючи доручення, повинен роз'яснити особі, яка звернулася до нього, що доручення в Україні не може видаватися на термін дії понад три роки. Якщо в самому тексті доручення строк не вказано, то розглядати це доручення слід як таке, що діє протягом року від дня видачі. Строк дії доручення починає відраховуватися від моменту його посвідчення чи оформлення. Підтвердженням цієї позиції є і той факт, що відповідно до п. 89 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України доручення, в якому не визначено дати його посвідчення, недійсне, оскільки незрозуміле, з якої саме дати необхідно відраховувати строк дії доручення. Причому в самому тексті доручення строк його дії зазначається словами. Положення про те, що строк дії доручення - один рік, дійсне тільки для тих випадків, коли строк дії в дорученні взагалі не зазначено, але це не означає, що в тексті доручення не може бути зазначено прописом, що термін дії доручення - один рік.

Якщо оформляється доручення, призначене для дії за кордоном, і в тесті цього доручення немає вказівок про строк його дії, то воно зберігає силу до його скасування особою, яка видала це доручення. 

Складене і виготовлене доручення подається на підпис особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Підписуються всі примірники доручення - як той, що зберігається у нотаріуса, так і той, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після цього нотаріус його посвідчує. Посвідчення доручення полягає у вчиненні на всіх примірниках посвідчувального напису за зазначеною формою, підписання цього напису нотаріусом і проставлянням печатки. Посвідчене доручення реєструється нотаріусом у реєстрі нотаріальних дій, йому присвоюється порядковий номер як учинення цим нотаріусом нотаріальної дії; номер зазначається у тексті посвідчувального напису. Про отримання примірника доручення довіритель проставляє свій підпис у реєстрі вчинених нотаріусом нотаріальних дій.

П’ята київська

державна нотаріальна контора

 

Посвідчення неоплати чеків

 

Порядок вчинення цієї нотаріальної дії регулюється ст. 93 Закону України «Про нотаріат» і п. 180 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

На сьогоднішній день в Україні форма розрахунків чеками не заборонена. Нормативними актами Національного банку України передбачено різні форми для здійснення безготівкових розрахунків як між суб'єктами господарювання, так і між фізичними особами.

Серед них урегульованим є й порядок розрахунків чеками. Правова підстава для цього - Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 02.08.1996 р. Вона застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Чекодавцем може виступати юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержателем виступає підприємство, яке є отримувачем коштів, а банком-емітентом виступає банк, що видає розрахунковий чек підприємству або фізичній особі.

Чеки можуть виготовлятися як окремі документи або як чекові книжки. Як окремі бланки виготовляються розрахункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення разових операцій.

Інструкцією встановлено, що строк дії розрахункового чека, що видається для разового розрахунку фізичній особі, становить три місяці.

Чек містить такі реквізити:

 назву «розрахунковий чек»;

 назву (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (дані чекодавця), та номер його рахунку;

 назву банку-емітента і його номер МФО;

 ідентифікаційні коди чекодавця і чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій, України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери в разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

 назву чекодержателя;

 доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

 призначення платежу;

 число, місяць і рік складання чека (місяць слід писати літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній видачі), місце складання чека;

 підписи чекодавця й відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається не дійсним.

Чеки заповнюються кульковою ручкою або чорнилом від руки чи з використанням технічних засобів. Проставляння замість підпису факсиміле не допускається.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банку чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується). Якщо закінчення строку для пред'явлення припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний за неробочим робочий день.

Але використання чеків у загальному обсязі розрахунків складає незначний відсоток. У діяльності органів нотаріату вчинення нотаріальних дій щодо пред'явлення чеків до платежу та посвідчення несплати чеків практично не зустрічається.

Нотаріус, починаючи провадження з цієї нотаріальної дії, має впевнитися, що представлений йому документ є чеком. Для цього він повинен перевірити наявність усіх визначених раніше реквізитів на наданому йому документі. Відсутність у документі будь-якого з зазначених реквізитів позбавляє документ сили чека.

Вчинення цієї нотаріальної дії має своє чітко встановлене місце вчинення: за місцезнаходженням платника. Платниками виступають тільки кредитні установи.

Строки прийняття чеків до платежу теж регулюються чинним законодавством. Нотаріус приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, разові чеки після трьох місяців, а іноземні чеки - після закінчення шести місяців від дня видачі чека, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Нотаріус того ж дня пред'являє чек банку до оплати. У разі несплати чека нотаріус посвідчує несплату чека написом на чеку за встановленою формою, наведеною в додатку 60 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах.

Про вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус робить позначку в реєстрі нотаріальних дій.

Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцеві про несплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі несплати чека вчиняє виконавчий напис. Такий напис вчиняється лише за умови наявності на чеку напису про те, що чек було пред'явлено до оплати з зазначенням дня пред'явлення та не було оплачено. Вчинення виконавчого напису в такому випадку провадиться за загальними правилами вчинення виконавчих написів.

 

Перша київська

державна нотаріальна контора

 

Система органів примусового виконання рішень.

Правовий статус працівників органів державної виконавчої служби. 

У відповідності до статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (надалі – Закон), систему органів примусового виконання рішень становлять:

Міністерство юстиції України;

органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.                               

Міністерство юстиції України – центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.                  

Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики.     

 Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, поставлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб) виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень встановлених вищевказаним законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїх діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Особам які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права до вимог закону.  Державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність, а у разі вчинення під час виконання службових обов’язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, кримінальну чи адміністративну відповідальність в порядку встановленому законом.

Важливою ознакою у визначення ролі державного виконавця у виконавчому провадженні є наявність владних повноважень. Здійснюючи характеристику правового статусу державного виконавця, потрібно звернути увагу на організаційно – правовий аспект влади. У цьому розумінні її визначають як спосіб нав’язувати свою волю іншим суб’єктам і скеровувати її поведінку і дії у напрямі, який визначений відповідно до правових норм.                                                                                                                

Основними обов’язками державних службовців, відповідно до Закону України «Про державну службу», є: додержання конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції, недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків; своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформація про громадян, що стала їм відомою під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі. Також державний службовець не має права виконувати іншої роботи, яка йому перешкоджає якісно здійснювати свої повноваження. При виконанні своїх посадових обов’язків він зобов’язаний дотримуватися принципу неупередженості і не має право виявляти прихильність до окремих громадян чи юридичних осіб.                                                       

Одночасно державний виконавець перебуває під захистом закону. Держава гарантує захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство, інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов’язків, тягнуть за собою як адміністративну, так і у випадках і порядку, передбачених законом, – кримінальну відповідальність. Державні виконавці, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються житлом у першочерговому. Кабінет Міністрів України встановлює порядок та умови страхування державних виконавців. Фінансування і матеріальне забезпечення діяльності державних виконавців здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Штатна чисельність, порядок та норми їх матеріального забезпечення і діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства юстиції України.

Міністерства юстиції України затверджує зразок єдиного посвідчення, які видаються державним виконавцям.                                                            

Державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є: незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до вимог чинного законодавства.                                                                                                

Законом забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.                                                          

Опір державному виконавцю чи приватному виконавцю, заподіяння тілесних ушкоджень, насильство або погроза застосування насильства стосовно них, їхніх близьких родичів, а також умисне знищення чи пошкодження їхнього майна у зв’язку з примусовим виконанням рішень державним виконавцем чи приватним виконавцем тягнуть за собою відповідальність, установлену законом. Така сама відповідальність настає у разі вчинення цих правопорушень стосовно особи після її звільнення з посади державного виконавця чи припинення діяльності приватного виконавця та стосовно їхніх близьких родичів у зв’язку з примусовим виконанням нею рішень у минулому.                                                      

Забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів виконавчого провадження, крім випадків, передбачених законом. Зазначена заборона не поширюється на випадки проведення перевірок органів державної виконавчої служби та діяльності приватних виконавців, а також проведення перевірок законності виконавчого провадження в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.   Працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов’язки, передбачені законом України «Про виконавче провадження».                

Виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії для цього повинен: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:                    

проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;                                         

за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника – фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.

Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв’язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника – юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;    накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв’язку з виконавчим провадженням; використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз’яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, – із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;  звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника – фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника – фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з’явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна – суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; застосовувати під час примусового виконання рішень фото і кінозйомку, відеозапис; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників – юридичних осіб або боржників – фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи чи керівника боржника – юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб’єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.                                    

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.                           

Отже, підсумовуючи викладене вище, слід зауважити, що державний виконавець є посадовою особою, яка наділена державно – владними повноваженнями і правомочна представляти інтереси держави у сфері виконавчого провадження.      

 

Голосіївський РВДВС м. Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

 

Страхова застава приватного нотаріуса

Одним із основних моментів, що відрізняє діяльність приватного нотаріуса від діяльності державного, є його особиста відповідальність за заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у повному розмірі. Оскільки приватний нотаріус самостійно відповідає за заподіяну ним шкоду, йому необхідно мати для цього певні кошти, аби відшкодувати клієнтові у грошовому вигляді нанесені збитки.

Щоб наявність цієї суми не залежала від конкретних доходів чи витрат приватного нотаріуса у певний проміжок часу, передбачається існування такої грошової суми (своєрідного фонду), яка має цільовий напрямок для її використання, або ж можливість отримання такої суми від інших органів, зокрема від страхової організації.

Страхування нотаріуса на випадок заподіяння шкоди клієнтові може провадитись у двох формах, а саме:

 приватний нотаріус може укласти з органом страхування договір службового страхування;

 приватний нотаріус може внести на спеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу. Нотаріус має право вибрати з цих двох форм одну, яка є для нього найбільш прийнятною. Своє право вибору він повинен реалізувати протягом трьох місяців від дня отримання реєстраційного посвідчення. Такий строк встановлено приватному нотаріусу ч. 4 ст. 24 Закону України "Про нотаріат", щоб розпочати нотаріальну діяльність; у цей же строквін повинен вжити заходів для того, щоб створити для клієнтів можливість якнайшвидшого забезпечення покриття заподіяної шкоди.

Якщо приватний нотаріус не уклав договору службового страхування чи не вніс страхову заставу для забезпечення покриття шкоди, його приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управлінням юстиції.

Страхова сума чи застава має чітко визначений розмір - 100-кратний розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 р." від 25 грудня 1998 р. за № 366-ХІУ мінімальну заробітну плату встановлено в розмірі 74 гривні. Отже, розмір страхової суми чи застави - щонайменше 7400 гривень. Визначаючи розмір страхової суми або застави, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, не плутаючи її з розміром неоподатковуваного доходу громадян.

Страхова сума - це сума, на яку приватний нотаріус укладає угоду зі страховою організацією і яка, в разі настання страхового випадку, має бути сплачена клієнтові.

Страхова застава - сума грошей, що міститься на спеціальному рахунку в банківській установі та може бути використана лише для погашення збитків, завданих особі приватним нотаріусом унаслідок незаконних дій або недбалості.

Законодавством установлено строк - один рік - на поповнення внесеної у банківську установу страхової застави в разі її витрачання.

Поповнюватися ця страхова застава повинна до початкового розміру. Якщо приватний нотаріус протягом одного року з дня витрачання не поповнить страхову заставу до початкового розміру, його приватна нотаріальна діяльність припиняється за рішенням управління юстиції, яке анулює реєстраційне посвідчення.

Розмір заподіяної приватним нотаріусом шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Якщо приватний нотаріус погоджується з тим, що його дії заподіяли шкоду особі, яка звертається за її покриттям, то за взаємною згодою вони визначають розмір цієї шкоди.

Якщо приватний нотаріус не погоджується з тим, що його дії були незаконними чи недбалими, то особа, яка бажає відшкодувати завдані їй збитки, має звертатися до суду.

Розмір заподіяної шкоди може бути меншим чи більшим, ніж розмір страхової суми чи застави. Якщо розмір суми, яка підлягає виплаті заінтересованій особі, менший від розміру страхової суми чи застави, то для її погашення використовуються ці суми.

Якщо ж розмір суми, що підлягає сплаті, перевищує розмір страхової суми чи застави, суд повинен вирішити, в який спосіб провадитиметься покриття заподіяної шкоди.

Слід, однак, зауважити, що наявність у приватного нотаріуса страхової суми чи застави не змушує його обов'язково використовувати їх для погашення збитків, за умови, що він повністю погоджується з доказами іншої сторони.

Якщо приватний нотаріус справді вважає, що його дії аподіяли матеріальної або моральної шкоди клієнту, і якщо сторони досягли згоди щодо розміру заподіяної шкоди, то певні суми можуть бути виплачені особі без використання страхової суми чи застави з доходу приватного нотаріуса.

Про проведену виплату суми, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін і яка поменшує завдані збитки, може бути складений відповідний документ (наприклад, акт), за підписом приватного нотаріуса та особи, якій було заподіяно шкоду.

Цей документ може підтверджувати:

  • факт наявності підстав для матеріальної відповідальності приватного нотаріуса;
  • досягнення згоди між нотаріусом та особою, якій заподіяно шкоду, щодо встановлення розміру заподіяної шкоди;
  • факт сплати приватним нотаріусом і отримання особою певної грошової суми для погашення завданих збитків.

У цьому документі повинен міститись опис випадку, коли нотаріус допустив недбалість чи вчинив незаконні дії, прізвища, імена та по батькові, адреси заінтересованих осіб і приватного нотаріуса, округ його діяльності, докази сторін щодо завданої шкоди, розмір суми, яка підлягає сплаті за досягнутою згодою особі, підписи про сплату і отримання коштів тощо.

 

Шоста київська

державна нотаріальна контора

 

17.07.2019

Анулювання актових записів цивільного стану

Заява про анулювання актового запису цивільного стану за встановленою формою подається заінтересованою особою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання або за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню при пред'явленні паспорта або паспортного документа

Разом із заявою про анулювання актового запису цивільного стану подаються:

-       свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, яке підлягає анулюванню;

-       інші документи.

У разі анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану заявник додає письмове пояснення стосовно проведення подвійної державної реєстрації актового запису цивільного стану.

Анулювання поновлених або повторно складених актових записів цивільного стану проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану в разі виявлення первинного актового запису і за відсутності спору між заінтересованими особами.

При виявленні повторно складеного актового запису цивільного стану анулюванню підлягає актовий запис, який складений пізніше.

За наявності спору між заінтересованими особами питання про анулювання поновлених або повторно складених актових записів вирішується у судовому порядку.

Актовий запис цивільного стану може бути анульований на підставі:

-      рішення суду;

-      висновку районного, районного у містах, міського (міст обласного значення), міськрайонного, міжрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції, складеного у випадках, передбачених статтею 39 Сімейного кодексу України, за заявою заінтересованої особи;

-  висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану;

-    висновку дипломатичного представництва або консульської установи України про анулювання первинного актового запису цивільного стану.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України анулює первинні актові записи цивільного стану на підставі рішення суду про:

анулювання актового запису цивільного стану;

визнання шлюбу недійсним;

визнання шлюбу неукладеним;

визнання розірвання шлюбу фіктивним;

скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою у випадках, передбачених статтею 118 Сімейного кодексу України. Актовий запис про розірвання шлюбу анулюється на підставі рішення суду про скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою у разі поновлення шлюбу за спільною заявою подружжя.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України розглядає заяву заінтересованої особи про визнання шлюбу недійсним та складає висновок про анулювання актового запису про шлюб, якщо шлюб зареєстрований:

-     з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

-     між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

-     з особою, яка визнана недієздатною.

У зазначених випадках актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб.

Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває в іншому шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу зазначений повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Про це робиться відповідна відмітка в першому та другому примірниках актового запису про шлюб.

Наявність одночасного перебування в іншому зареєстрованому шлюбі має бути підтверджена витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян або копіями відповідних актових записів про шлюб. Родинні стосунки також мають бути підтверджені документально.

У цих випадках складається висновок про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним відповідно до статті 39 Сімейного кодексу України, що разом із зібраними документами надсилається для виконання до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису, який підлягає анулюванню

За відсутності документів, які підтверджують зазначений факт, складається висновок про відмову.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем подання заяви про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану збирає та надсилає для остаточного розгляду всі зібрані матеріали до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню, для складання висновку про його анулювання або про відмову в цьому. Висновок про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану або відмову складається у двох примірниках.

Другий примірник висновку про анулювання актового запису або про відмову в цьому видається заявнику.

Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України, на підставі висновку яких проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення відповідного свідоцтва відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню.

  

Начальник Дарницького районного

у місті Києві відділу державної реєстрації

актів цивільного стану Головного

територіального управління

юстиції  у місті Києві                                                              Юлія Костюченко

 

Визнання особи безвісно відсутньою

Метою визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою є усунення невизначеності у цивільних та інших правовідносинах за участю цієї особи у випадках її тривалої відсутності у місті постійного проживання та відсутності відомостей про місце її перебування.

Безвісна відсутність – це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, якщо не вдалося встановити місце її знаходження (перебування).

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, до яких включаються:

- відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання. При цьому слід мати на увазі, що у фізичної особи може бути декілька місць проживання, тому відповідні дані повинні перевірятись  за всіма відомими місцями проживання цієї особи;

- відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості. Встановлення цих обставин відбувається шляхом надіслання запитів до житлово-експлуатаційних організацій, органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування за останнім місцем проживання відсутнього, викликом свідків;

- сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року;

- наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути заявниками по даній справі. Разом з тим вважається, що ними можуть бути діти, один з подружжя, батьки, будь-які члени сім’ї, кредитори або інші зацікавлені особи. Не виключається і те, що заявниками можуть бути і зацікавлені юридичні особи.

Правова зацікавленість визнання особи безвісно відсутньою може полягати у необхідності надання утримання за рахунок майна відсутньої особи, виконання її зобов’язань, припинення зобов’язань з участю відсутньої особи.

В багатьох випадках заявники обґрунтовують судове визнання особи безвісно відсутньою необхідністю припинення сплати житлово-комунальних послуг за дану особу, розірвання шлюбу, виїздом дитини безвісно відсутнього за кордон тощо.

Справа про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядається судом в порядку окремого провадження за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої невідоме, або за місцем знаходження її майна – місце розгляду справи обирає заявник.

У разі визнання доводів заявника обґрунтованими суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. На такий випадок чинне законодавство передбачає встановлення опіки над його майном.

Опіка над майном фізичної особи може встановлюватись нотаріусом у двох випадках:

- якщо особа оголошена безвісно відсутньою за рішенням суду;

- якщо місце перебування особи невідоме, до ухвалення рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, зниклої безвісти.

 

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

 

УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ, ПЕНСІЮ, СТИПЕНДІЮ ТА ІНШІ ДОХОДИ БОРЖНИКА З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДІВ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ

Одним із способів примусового виконання рішень майнового характеру є звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок та умови якого визначені Розділом 9 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, зокрема статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

У разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме.

Статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено розмір  можливих відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника.

Так, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:

- у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, у зв’язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків;

- за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім’ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Окремий порядок визначено для стягнення аліментів. В статті 71  Закону України «Про виконавче провадження»  зазначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз’яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини.

Окремо Законом визначено умовизвернення стягнення на допомогу з державного соціального страхування та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства.

Так, на допомогу з державного соціального страхування, що виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, допомогу по безробіттю та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, призначену відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", стягнення може бути звернено виключно за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

Увага, не може бути звернено стягненняна такі виплати:

1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівнику витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;

3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;

4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

5) допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;

6) одноразову допомогу у зв’язку з народженням дитини;

7) допомогу при усиновленні дитини;

8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;

9) допомогу на дітей одиноким матерям;

10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;

11) допомогу на лікування;

12) допомогу на поховання;

13) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;

14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

2. Стягнення не здійснюється також із сум:

1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом;

4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

5) грошової допомоги, пов’язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.

 

Святошинський районний відділ

державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Повторна видача свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон) та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 №52/5 (далі – Правила) актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Державній реєстрації відповідно до Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, та повторна видача свідоцтва у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами України на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану здійснюється за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану видається представникам зазначених установ за довіреністю установи та при пред'явленні документів, що посвідчують їх особу.

Особам, яким виповнилося 16 років, свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану може повторно видаватися за наявності паспорта (паспортного документа).

Свідоцтва про народження дітей повторно видаються їх батькам і усиновителям незалежно від віку дитини.

Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись представнику особи, яка має право на повторне отримання свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану, у разі документального підтвердження його повноважень.

 На свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану, що повторно видаються, робиться відмітка «Повторно».

У заяві щодо повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові та адреса заявника; прізвище, власне ім'я, по батькові особи, щодо якої запитується свідоцтво; яке необхідне свідоцтво; коли і яким органом державної реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис цивільного стану; мета запиту цього свідоцтва та проставляється особистий підпис заявника.

 

Начальник Подільського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації
актів цивільного стану Головного

територіального управління юстиції у місті Києві                                 Наталія МАКАРЕНКО

 

ПОСВІДЧЕННЯ ЧАСУ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДОКУМЕНТА

Право кожного громадянина України на одержання професійної правничої допомоги закріплено в статті 59 Конституції України. Серед правозахисних органів України нотаріат займає гідне місце – забезпечує реалізацію цього конституційного права громадян. Нотаріус посвідчує лише безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може переконатися безпосередньо або на підставі відповідних документів.

Україна належить до країн континентальної правової системи, що зумовлює схожість компетенції українського нотаріату з латинським. Основним законодавчим актом, який регулює діяльність нотаріату в державі, є Закон України « Про нотаріат».

У Законі міститься й перелік нотаріальних дій, які виконують нотаріуси. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами мають однакову юридичну силу.

Одним із завдань нотаріату в Україні є посвідчення фактів, що мають юридичне значення з метою надання їм юридичної вірогідності. Посвідчення окремих фактів, одним з яких є факт посвідчення часу пред’явлення документа, що передбачені статтею 34 Закону України «Про нотаріат», є юридичними діями. Посвідчення таких фактів відбувається за усним зверненням особи і не потребує від них письмової заяви з проханням посвідчити той чи інший факт. Нотаріальні дії щодо посвідчення фактів вчиняються нотаріусом незалежно від місцезнаходження а також місця проживання особи, яка звернулась за вчиненням такої нотаріальної дії.

Громадянам необхідно знати, що посадові особи місцевих рад, на яких покладено функції вчинення окремих нотаріальних дій, не мають права вчиняти дії щодо посвідчення фактів, про які йдеться.

Нотаріус посвідчує час пред’явлення йому особою документа згідно статті 83 Закону України «Про нотаріат». На підтвердження цієї обставини нотаріус робить посвідчувальний напис на документі із зазначенням особи, яка його пред’явила.

Посвідчення факту часу пред’явлення документа виникає з метою забезпечення пріоритету винаходу, раціоналізаторської пропозиції чи якоїсь іншої авторської праці з метою забезпечення себе від присвоєння авторства іншими особами, або з метою мати додатковий доказ авторства винаходу.

Для посвідчення цього факту автори можуть подавати описи винаходу або раціоналізаторської пропозиції іноді разом з кресленнями, схемами та ескізами, автореферати, тези та інше.  

На практиці необхідність у вчиненні вказаної нотаріальної дії настає у разі ліквідації установи або організації, у відрядження до якої особа прибула. Не маючи можливості зробити відповідну відмітку на відрядному посвідченні стосовно факту і часу прибуття особи, громадянин може звернутись до нотаріуса, який посвідчить час пред’явлення відрядного посвідчення.

Перед вчиненням цієї нотаріальної дії нотаріус встановлює особу громадянина, який подав документ, і на підтвердження часу пред’явлення документу проставляє посвідчувальний напис безпосередньо на документі із зазначенням особи, яка подала документ. Використання спеціальних бланків нотаріальних документів для вчинення цієї нотаріальної дії законодавством України не передбачено.

Громадянин подає документ у двох примірниках, на яких нотаріус проставляє посвідчувальний напис. Один примірник видається заявнику, а другий залишається в справах нотаріуса. В разі подання одного примірника, нотаріус виготовляє його копію, яка залишається у нотаріуса. Якщо документ викладено на двох чи більше аркушах, нотаріус після проставлення посвідчувального напису прошиває його та скріплює печаткою із зазначенням кількості аркушів документу. Коли ж подано декілька документів, посвідчувальний напис вчинюється на кожному документі окремо і кожний з них фіксується в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за своїм реєстровим номером.

 

Державний нотаріус 

Дванадцятої київської

державної нотаріальної контори

Т.В.Матвієнко

 

Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування

Сучасний етап у розвитку етичної поведінки пов’язаний з питаннями, від характеру вирішення яких багато в чому залежить становище людини у світі.

Етика – наука про мораль.  Дане твердження – одне з небагатьох, щодо

якого збігаються теорія і практика, історичний досвід морального розвитку в

цілому і його конкретні періоди.

Предметом етики є мораль. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості.

Професійна етика – сформована система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності.

Професійна етика державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування – сукупність моральних правил поведінки, за допомогою яких можна оцінити їх діяльність з точки зору таких цінностей, як справедливість, доброчесність, сумлінність, гідність, лояльність, чуйність, толерантність, відповідальність, професіоналізм тощо.

Загальні правила є узагальненням стандартів етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, якими вони зобов'язані керуватися під час виконання своїх посадових обов'язків.

Основною метою діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування є служіння народу України та територіальній громаді, охорона та сприяння реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

Поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування має забезпечувати довіру суспільства до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Державні службовці повинні сумлінно, компетентно, результативно і відповідально виконувати свої посадові обов'язки, проявляти ініціативу, а також не допускати ухилення від прийняття рішень та відповідальності за свої дії та рішення. А також, повинні неухильно дотримуватись загальновизнаних етичних норм поведінки, бути доброзичливими та ввічливими, дотримуватись високої культури спілкування (не допускати використання нецензурної лексики, підвищеної інтонації), з повагою ставитись до прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, об'єднань громадян, інших юридичних осіб, не проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, запобігати виникненню конфліктів у стосунках з громадянами, керівниками, колегами та підлеглими, виконувати свої посадові обов'язки чесно і неупереджено, незважаючи на особисті ідеологічні, релігійні або інші погляди, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних чи юридичних осіб, громадських і релігійних організацій.

Етична поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування ґрунтується на принципах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, визначених Законами України "Про державну службу" і "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також загальних вимогах до поведінки цих осіб, визначених Законом України "Про запобігання корупції".

Новий час – нові цілі, але без сумніву можна стверджувати, що завжди

найвищими цінностями були, є і будуть добро, совість, справедливість та честь.

                         

Начальник Центрального відділу

державної реєстрації шлюбів

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Чеснокова Валентина Валеріївна

 

РЕЄСТРАЦІЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ І ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Порядок державної реєстрації народження дитини врегульованим розділом 3 Сімейного кодексу України, статтею 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 02.12.2010 року та Главою 1 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000  року № 52/5 (у редакції наказу Мін’юсту від 24.12.2010 р. №3307/5).

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання обов'язку зареєструвати народження дитини є підставою для покладення на батьків адміністративної відповідальності. Зокрема, за ч. 2 ст. 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за заявою батьків, чи одного з них, за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини державна реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Державна реєстрація народження дитини проводиться в день звернення заявника.

Одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подаються:

а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо батьки дитини є іноземцями, до органу державної реєстрації актів цивільного стану подаються нотаріально посвідчені переклади їх паспортів на ураїнську мову та документи, які засвідчують легальність перебування на території України.

б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;

в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини).

Підставами для державної реєстрації народження є:       

а) медичне свідоцтво про народження форми № 103/о,  що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), та висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я;

б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше;

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/0;

д) рішення суду, постановлене відповідно до статті 317 Цивільного процесуального кодексу України, про встановлення факту народження, що відбулося на тимчасово окупованій території України;

є) документи, необхідні для визначення походження дитини від батьків, передбачені статтями 121, 125, 135 Сімейного кодексу України.

Варто зауважити, що за відсутності вищезазначених підстав для державної реєстрації народження, державна реєстрація народження провадиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.

Державна реєстрація народження дитини здійснюється з одночасним визначенням її походження та присвоєння прізвища, імені та по батькові.

Так, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. 

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком. 

Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства.

Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім'я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Якщо батьки дитини мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, про що робиться відповідний запис у графі "Для відміток" актового запису про народження, який засвідчується підписами обох батьків.

У разі якщо мати чи батько дитини не може особисто з'явитись до органу державної реєстрації актів цивільного стану, то її (його) заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, може бути подана через представника. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.

При державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

У разі відсутності при державній реєстрації народження згоди батьків щодо присвоєння прізвища або власного імені спір вирішується органами опіки й піклування або судом.

По батькові дитині присвоюється за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне власне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на вибір батьків.

По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за власним іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Якщо при державній реєстрації народження дитини відомості про батька внесені за заявою матері, то разом із свідоцтвом про народження дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першою статті 135 Сімейного кодексу України.

Державна реєстрація народження дитини, яка досягла одного року і більше, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини за заявою батьків або інших заінтересованих осіб за наявності документів про народження і перебування дитини під наглядом закладу охорони здоров'я та довідки з місця проживання дитини.

У разі досягнення дитиною шістнадцяти років державна реєстрація її народження може проводитися за її особистою заявою з пред'явленням паспорта.

Звертаємо увагу, що у зв’язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях або у районі проведення операції Об’єднаних сил, державна реєстрація актів цивільного стану громадян здійснюється відділами  за межами цієї території за місцем звернення заявника.

Підставами для відмови у державній реєстрації народження можуть бути:

-         державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;

-         державна реєстрація повинна проводитись в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;

-         з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень.

З метою створення сприятливих умов, спрямованих на спрощення доступу громадян до адміністративних послуг щодо державної реєстрації народження дитини в 2015 році Міністерством юстиції України запроваджено пілотний проект з прийому заяв на державну реєстрацію народження та вручення свідоцтв безпосередньо в пологових будинках. При цьому, компетенція пологових будинків не розширилася, а саме в їх приміщенні відтепер знаходиться співробітник відділу ДРАЦС, який приймає необхідні документи та видає свідоцтво про народження.

Перелік документів для реєстрації народження у пологовому будинку не відрізняється від того, що необхідний для реєстрації безпосередньо в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

В результаті цієї новації батьки новонароджених забезпечені повним пакетом послуг, які дозволяють виконати всі юридичні формальності, пов’язані з народженням дитини, не виходячи з медичної установи.

 

Головний спеціаліст Печерського районного

у місті Києві відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

Ганна ШКОЛЬНА

 

Робота відділів державної реєстрації актів цивільного стану.

Реєстрація народження людини, вибір імені, одруження, розлучення, а також реєстрування факту смерті до початку ХХ століття були прерогативою церкви. Відтоді й донині в нашій країні за всі значущі в житті людини події відповідають відділи державної реєстрації актів цивільного стану – РАЦСи, що функціонують відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

На сучасному етапі реєстрація актів цивільного стану проводиться в електронному та паперовому вигляді. Реєструють акти цивільного стану спеціалісти, що мають вищу юридичну освіту. На підтвердження державної реєстрації актів цивільного стану громадянам видаються свідоцтва встановленого зразка та/або витяги з державного реєстру актів цивільного стану. На сьогоднішній день є 5 видів державної реєстрації : про народження, про смерть, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну імені ( з 1949 року).

Найважливішими нормативно-правовими актами, якими керуються відділи при державній реєстрації актів цивільного стану сьогодні, є Сімейний кодекс України та Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Велика робота проводиться у відділах ДРАЦС для підтримання у належному стані приміщень, де проводяться урочисті реєстрації шлюбів, удосконалюються обрядові послуги. Відділи проводять правороз’яснювальну роботу, виступаючи в засобах масової інформації, в установах, організаціях, оприлюднюючи інформацію на веб - сайтах.

Оскільки послуги, що надаються у відділах РАЦС є надзвичайно важливими для громадян, часто проводяться у найважливіші хвилини життя людей, багато зусиль йде на удосконалення організації прийому.

Робота  РАЦСу як основного органу, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, постійно вдосконалюється. Починаючи з 2015 року, згідно із наказом Міністерства юстиції України №1187/5 «Про запровадження пілотного проекту щодо подання заяв у сфері державної реєстрації актів цивільного стану через мережу Інтернет» в електронному режимі можливо:

- заповнити заяву, передбачену Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, Інструкцією з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян;

-  надіслати до відділів державної реєстрації актів цивільного стану скан-копії документів, необхідних для державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, у форматі, придатному для роздрукування або зчитування цих документів в електронному вигляді;

- здійснити попередній запис на відвідування відділу державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням зручних дати і часу;

- оплатити з використанням платіжних систем послуги відділів державної реєстрації актів цивільного стану;

- отримати консультації працівників відділу державної реєстрації актів цивільного стану щодо надісланих через Веб-портал заяв або звернень.

 

Голосіївський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Розірвання шлюбу в судовому порядку

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим або внаслідок його розірвання. Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання, що передбачено статтею 104 Сімейного кодексу України.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

-   за спільною заявою подружжя, яке не має дітей  або одного з них , якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним;

-    за спільною заявою подружжя яке має дітей на підставі рішення суду;

-    за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Статтею 110 Сімейного кодексу України врегульовано, право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

 У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в  Україні, затвердженими наказом  Міністерства юстиції України 18.10.2000  № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), встановлено порядок виконання рішення суду про розірвання шлюбу, постановленого судом після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (після 27.07.2010 року).

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день його надходження зробити відмітку про розірвання шлюбу на лицьовому боці актового запису про шлюб, зазначивши дату і номер рішення суду, повне найменування суду, яким ухвалено рішення, а також внести відповідні відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Якщо актовий запис про шлюб зберігається в іншому відділі державної реєстрації актів цивільного стану України, відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день надходження рішення надіслати його до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням актового запису про шлюб для проставлення відповідної відмітки в день його надходження, та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, крім випадку зберігання цього запису на тимчасово окупованій території України.

У разі зберігання актового запису про шлюб на тимчасово окупованих територіях Донецької або Луганської областей рішення суду про розірвання шлюбу надсилається до відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції у Донецькій та Луганській областях, а у разі зберігання такого актового запису на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим - до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану направляє рішення суду про розірвання шлюбу до компетентного органу іноземної держави за місцезнаходженням актового запису про шлюб, якщо між Україною і цією державою укладено договір про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах.

Якщо особи, шлюб між якими розірвано, заявляють про відсутність в актовому записі про шлюб відмітки про розірвання шлюбу, здійснене в судовому порядку, та пред’являють відповідне рішення суду, відділ державної реєстрації актів цивільного стану перевіряє у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявність в актовому записі про шлюб відомостей про розірвання шлюбу.

У разі відсутності відмітки про розірвання шлюбу за рішенням суду в актовому записі про шлюб або актового запису про шлюб у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян особам роз’яснюється, що відмітку про розірвання шлюбу буде проставлено після одержання відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб. Зазначена перевірка не здійснюється у випадку зберігання запису на тимчасово окупованій території України.

Для одержання відповіді про наявність або відсутність відмітки про розірвання шлюбу за рішенням суду в актовому записі про шлюб відділ державної реєстрації актів цивільного стану в день звернення заявника направляє за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку відповідний запит до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем зберігання актового запису про шлюб.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який одержав запит, не пізніше наступного дня повідомляє про наявність відмітки про розірвання шлюбу із зазначенням дати і номера рішення суду, повного найменування суду, яким ухвалено рішення, або про її відсутність.

Якщо актовий запис про шлюб, в якому відсутня відмітка про розірвання шлюбу, зберігається у відділі державної реєстрації  актів цивільного стану за місцем звернення заявника, відділ проставляє її з дотриманням абзацу другого цього пункту із залишенням ксерокопії рішення суду або з дотриманням абзаців третього, четвертого цього пункту направляє рішення суду про розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб.

Про проставлену відмітку відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про шлюб у той самий день інформує відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.          

На прохання заявника для підтвердження наявності відмітки про розірвання шлюбу в актовому записі про шлюб може бути видано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

 

Автор статті – Кудря Наталія Віталіївна,

заступник начальника Солом’янського районного у

місті Києві відділу державної реєстрації актів

цивільного стану Головного територіального

управління юстиції у місті Києві

 

Різниця між усиновленням та встановленням батьківства

В повсякденному житті батьки часто плутають ці поняття, що іноді призводить до непорозумінь при виборі шляху визначення способу запису чоловіка батьком дитини (в суді чи у відділі державної реєстрації актів цивільного стану), тому спробуємо зрозуміти різницю.

Статтею 125 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс)  передбачено, що якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою походження дитини від батька визначається за заявою батька та матері дитини або за рішенням суду. Частиною першою статті 130 Кодексу передбачена можливість встановлення факту батьківства в судовому порядку, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини.

Таким чином, визнання батьківства – це юридичний факт, що підтверджує кровне походження дитини від батьків.

Стаття 207 Кодексу визначає, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. 

Усиновлювачами, згідно зі статтею 211 Кодексу може бути подружжя. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з яким її батько не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

Статтями 229, 231, 233 Кодексу визначено, що особа яка подала заяву про усиновлення може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини. Якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, то вони записуються батьками дитини, одночасно змінюються прізвище та по батькові дитини. На підставі рішення суду в актовий запис про народження дитини державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни та видає нове свідоцтво про народження з урахуванням таких змін.

Питання про запис усиновлювачів батьками дитини в інтересах збереження таємниці усиновлення в актовому записі про народження знаходиться виключно в компетенції суду.

Таким чином, основна різниця між цими на перший погляд, схожими поняттями існує величезна відмінність, яка полягає саме у кровній спорідненості дитини з батьком. Тому, якщо чоловік є біологічним батьком дитини, статус матері в документах про народження визначено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу (так звана «одинока мама») – потрібно звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану. А  у разі, якщо чоловік немає біологічного зв’язку з дитиною, або навіть має, але з певних причин, в документах про народження дитини зазначено іншого батьком (наприклад, законного чоловіка матері) - необхідно звертатись до суду.

 

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві - заступник начальника

Упорядник, Богдана Братішко

 

 

15.07.2019

«Адміністративна послуга з видачі документів, що містяться в реєстраційній справі»

На підставі п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію), реєстраційна справа - сукупність документів у паперовій та/або електронній формі, що подавалися для проведення реєстраційних дій, при цьому ведення реєстраційної справи відноситься до повноважень державного реєстратора.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі (далі – ЄДР), є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата (ч. 1 ст. 11 Закону про реєстрацію).

Що стосується громадських формувань, вище зазначені дані надаються у вигляді основних відомостей, шляхом їх пошуку за найменуванням та видом громадського формування, перегляду, копіювання та роздрукування (якщо йде мова про громадське формування без статусу юридичної особи); за результатом надання адміністративних послуг, шляхом пошуку за кодом доступу, перегляду, копіювання та роздрукування; оприлюднення публічної інформації з ЄДР у формі відкритих даних відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»; виписок у паперовій формі для проставлення апостилю та в електронній формі, тощо. Виписки та документи в паперовій формі, що містяться в реєстраційній справі, надаються протягом 24 годин після надходження запиту, крім вихідних та святкових днів.

Порядок надання відомостей з ЄДР, перелік додаткових відомостей, до яких надається безоплатний доступ через портал електронних сервісів, форма та зміст виписки, витягу визначаються Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру (ч. 6 ст. 11 Закону про реєстрацію). 

Посилаючись на норми Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань (далі – Порядок), документи, що містяться в реєстраційній справі, у паперовій формі надаються за запитом про надання документів, що містяться в реєстраційній справі відповідної юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної, фізичної особи - підприємця, заявника, шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, утвореного при суб’єкті державної реєстрації, що відповідно до Закону про реєстрацію уповноважений зберігати реєстраційні справи у паперовій формі (абз. 1 п. 1 розділу 3 Порядку).

Натомість, якщо державна реєстрація проводиться Міністерством юстиції України та його територіальними органами, документи, що містяться в реєстраційній справі у паперовій формі, надаються за запитом заявника шляхом звернення до Міністерства юстиції України або його територіальних органів, що відповідно до закону уповноважені зберігати реєстраційні справи у паперовій формі (абз. 2 п. 1 розділу 3 Порядку).

В свою чергу, державний реєстратор (уповноважена особа) формує та роздруковує запит, на якому заявник проставляє власний підпис за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ньому, при цьому встановлюється посвідчення такої особи (заявника) за відповідним документом. Обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру.

Разом із запитом заявник подає документ, що підтверджує внесення плати за надання документа в паперовій формі, що міститься у реєстраційній справі. Плата справляється за кожен отриманий документ (п. 5 розділу 3 Порядку). У запиті щодо надання документів, що містяться в реєстраційній справі, зазначаються критерії пошуку, передбачені п. 7 розділу ІІ цього Порядку. Кількість документів, щодо яких подається запит, не обмежується.

За результатом розгляду запиту щодо надання документів, що містяться в реєстраційній справі, державний реєстратор виготовляє копії таких документів для надання їх заявнику.

У разі якщо документи, що містяться в реєстраційній справі, містять відомості про реєстраційні номери облікових карток платників податків та/або паспортні дані фізичних осіб, що відповідно до вимог законодавства не можуть бути надані заявнику, державний реєстратор забезпечує виготовлення копій відповідних документів без відображення відомостей про реєстраційні номери облікових карток платників податків та/або паспортних даних фізичних осіб. Про отримання копій документів, що містяться в реєстраційній справі, заявник робить відмітку на відповідному запиті з проставлянням власного підпису та дати отримання.

Запит та документ, поданий разом з ним, зберігається у суб’єкта державної реєстрації, центрі надання адміністративних послуг відповідно до законодавства протягом трьох років. Встановлений зразок запиту міститься у вище згаданому Порядку (додаток № 3).

За надання відомостей з ЄДР справляється плата в такому розмірі: 1) 0,05 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - за надання виписки для проставлення апостилю та витягу в паперовій формі; 2) 0,07 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - за надання документа в паперовій формі, що міститься в реєстраційній справі; 3) 75 відсотків плати, встановленої цією частиною за надання відповідного документа в паперовій формі - за надання витягу в електронній формі та документа в електронній формі, що міститься в реєстраційній справі (ч. 4 ст. 36 Закону про реєстрацію).         

Адміністративний збір та плата за надання відомостей з ЄДР справляються у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для проведення реєстраційної дії або запит про надання відомостей з ЄДР, та округлюються до найближчих 10 гривень (ч. 5 ст. 36 Закону про реєстрацію).

  Головний спеціаліст відділу державної

реєстрації друкованих засобів масової

інформації та громадських формувань

Управління державної реєстрації Головного

територіального управління  юстиції

у місті Києві - державний реєстратор                                       Ю. М. Василенко

 

 

Різниця між усиновленням та встановленням батьківства

В повсякденному житті батьки часто плутають ці поняття, що іноді призводить до непорозумінь при виборі шляху визначення способу запису чоловіка батьком дитини (в суді чи у відділі державної реєстрації актів цивільного стану), тому спробуємо зрозуміти різницю.

Статтею 125 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс)  передбачено, що якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою походження дитини від батька визначається за заявою батька та матері дитини або за рішенням суду. Частиною першою статті 130 Кодексу передбачена можливість встановлення факту батьківства в судовому порядку, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини.

Таким чином, визнання батьківства – це юридичний факт, що підтверджує кровне походження дитини від батьків.

Стаття 207 Кодексу визначає, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. 

Усиновлювачами, згідно зі статтею 211 Кодексу може бути подружжя. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з яким її батько не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

Статтями 229, 231, 233 Кодексу визначено, що особа яка подала заяву про усиновлення може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини. Якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, то вони записуються батьками дитини, одночасно змінюються прізвище та по батькові дитини. На підставі рішення суду в актовий запис про народження дитини державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни та видає нове свідоцтво про народження з урахуванням таких змін.

Питання про запис усиновлювачів батьками дитини в інтересах збереження таємниці усиновлення в актовому записі про народження знаходиться виключно в компетенції суду.

Таким чином, основна різниця між цими на перший погляд, схожими поняттями існує величезна відмінність, яка полягає саме у кровній спорідненості дитини з батьком. Тому, якщо чоловік є біологічним батьком дитини, статус матері в документах про народження визначено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу (так звана «одинока мама») – потрібно звернутись до відділу державної реєстрації актів цивільного стану. А  у разі, якщо чоловік немає біологічного зв’язку з дитиною, або навіть має, але з певних причин, в документах про народження дитини зазначено іншого батьком (наприклад, законного чоловіка матері) - необхідно звертатись до суду.

 

Відділ державної реєстрації

актів цивільного стану

Управління державної реєстрації

Головного територіального

управління юстиції у місті Києві - заступник начальника

Упорядник, Богдана Братішко

 

BPEГУЛЮВАННЯ CIМЕЙНOГO СПOРУ БЕЗ СУДOВИХ ПРOЦЕДУР-CІМЕЙНА MEДIAЦIЯ

Маєте бажання  розірвати шлюб, розділити майно, укласти шлюбний договір, встановити графік побачень з дитиною після розірвання шлюбу, вирішити спадкові спори, встановити роздільне проживання подружжя ,опіку над дітьми, вирішити питання аліментів та утримання дітей дешевше, швидше, конфіденційно? Якщо відповідь позитивна, то Вам потрібен медіатор. Дивне незрозуміле слово, щось нове, чи не так?

Як відомо, медіація – це ефективний альтернативний спосіб врегулювання спору за допомогою посередника, який не є представником органу державної влади, не виконує функцій судді та не приймає остаточного рішення.

Спектр застосування медіації у міжнародній практиці є настільки широким, що може включати навіть врегулювання конфліктів, що виникли в результаті вчинення незначних кримінальних правопорушень, наприклад, дрібних крадіжок, завдання шкоди майну, тощо.

Світова практика йде тим шляхом, що застосування медіації є більш результативним, ніж звернення до суду. Суд вважається крайньою інстанцією, до якої звертаються учасники конфлікту, якщо для його вирішення медіація була безсила.

В Україні ж, на жаль, медіація не має такого значного поширення в силу відсутності правового регулювання інституту медіації, а також необізнаності і, як наслідок, недовіри пересічних громадян.

Для цілковитого розуміння процесу медіації необхідно ознайомитись з трьома китами, які тримають всесвіт медіації.

І. Нейтральність. Перевагою медіації є те, що посередник – медіатор, є нейтральною особою і абсолютно незалежно та об’єктивно допомагає учасникам медіації знайти вихід із ситуації. Зазвичай, медіатор не знайомий попередньо з учасниками процесу і гарантує свою неупередженість. У зв’язку з цим, юристи не можуть виступати медіаторами у спорах, учасником яких є їх клієнти. В такому випадку принцип незалежності буде порушено. Проте, вони не позбавлені можливості бути медіатором у інших спорах.

Ефективний медіатор допоможе зрозуміти підстави конфлікту та визнати його сильні та слабкі сторони для сторін так, що наприкінці процедури медіації обидві сторони будуть задоволені результатом. Ефективний посередник також допоможе сторонам усвідомити ризики та витрати на вирішення спору у судовому порядку, який у будь-якому разі не задовольнить очікування однієї із сторін.

Вказані умови медіації сприяють високому рівню довіри до медіатора. Це дозволяє сторонам розкритися та в повній мірі визначитись у своїй позиції як при спільному спілкуванні (присутність медіатора та усіх сторін), так і при індивідуальному спілкуванні з медіатором (так званий «caucus»). При цьому фундаментальною та найголовнішою умовою медіації є принцип: «Все, що було сказано під час медіації, залишається виключно між учасниками медіації». За аналогією, і все, що сказано під час індивідуальної розмови, залишається між медіатором і стороною.

Таким чином, весь процес медіації побудований на тому, що він є суворо конфіденційним, а один з його учасників – медіатор, є абсолютно нейтральним, не схиляється та не підтримує позицію жодної зі сторін, на відміну від суду, який є незалежним, але приймаючи рішення, автоматично приймає позицію однієї сторони в силу суті судового процесу.

ІІ. Самостійність. Учасники конфлікту самостійно визначають такі аспекти як:

- необхідність участі у процесі медіації для вирішення того чи іншого спору або звернення до суду:

- обрання особи-медіатора. У країнах, що давно практикують медіацію, створено перелік/реєстр медіаторів, в тому числі, з урахуванням їх спеціалізації (наприклад, медіатори-психологи, медіатори-юристи, медіатори, що практикують вирішення сімейних спорів, тощо). Як наслідок, учасники медіації можуть самостійно обрати посередника, орієнтуючись на суть конфлікту:

- визначення місця, часу та тривалості медіації, умов її проведення (наприклад, медіація може проводитись виключно у формі індивідуального спілкування медіатора з кожною стороною або навпаки, взагалі без використання caucus). Щодо умов проведення медіації варто зазначити, що медіація не передбачає того, що сторони апелюватимуть один до одного нормами права або доказами. Це виключно спілкування між сторонами, під час якого вони висловлять своє невдоволення, сподівання, розчарування, інтереси, потреби, тощо, та спільно знаходять рішення окресленої проблеми. Якщо сторони починають доводити свою правоту через норми чи положення закону, професійний медіатор завжди нагадує сторонам, що це можна використати в суді, але не під час медіації.

Найголовнішим проявом самостійності є те, що сторони власноруч вирішують конфлікт та знаходять рішення, яке є прийнятним для усіх. Така обставина є поєднанням ознак самостійності та результативності.

ІІІ. Результативність. Ознака результативності є одночасно і ключовою перевагою процесу медіації.

Результативність, в першу чергу, стосується тривалості медіації. У більшості випадків, вирішення конфлікту через медіацію відбувається в одну зустріч. Звичайно, не є виключенням коли для вирішення спору необхідно більше часу. Але сукупна тривалість медіації, у порівнянні з судовим процесом, є в рази меншою.

Тобто медіація створює умови швидкого вирішення спору, при цьому жодна зі сторін не є такою, що програла. І це ще одна складова результативності.

Медіація покликана задовольнити інтереси всіх учасників та знайти підходяще рішення, при якому не буде переможців та переможених. Це дозволяє учасникам медіації зберегти відносини на майбутнє, а не поринути у конфлікт ще глибше. Досить часто після процедури медіації учасники продовжують співпрацю та спілкування. Особливо важливим це є для сімейних спорів.

Варто наголосити, що при пошуку рішення медіатор лише спрямовує учасників у вірному напрямку, а не пропонує чи приймає рішення за них. Тобто він є певним куратором або провідником, який за допомогою спеціальних навичок (про які більш детально розповімо далі) скеровує сторін до генерації правильного спільного рішення. Невід’ємною складовою такого процесу є креативність та кмітливість як медіатора, якому необхідно проаналізувати конфлікт та застосувати вірні техніки, так і учасників процесу, які самостійно знаходять вихід із ситуації.

Головним завданням медіатора є використання всіх інструментів та технік для того, щоб переконатись, що учасники медіації почули один одного. Це пов’язано з тим, що між учасниками конфлікту завжди існує нерозуміння та неприйнятність позиції іншої сторони. Але нейтральний посередник – медіатор, може допомогти налагодити взаємозв’язок та встановити першопричини виникнення конфлікту і чому кожна зі сторін вважає свою позицію і своє рішення правильним. Це не зобов’язує та не гарантує того, що сторони домовляться один з одним, але допомагає зрозуміти, чому вони не погоджуються один з одним.

Результатом вирішення спору шляхом медіації зазвичай є нова домовленість сторін, яка є обов’язковою до виконання ними.

Якщо, все ж, сторони не змогли домовитися мирним шляхом, вони завжди зможуть звернутися до суду.

 

Дніпровський районний у місті Києві

відділ державної реєстрації актів цивільного стану

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Начальник відділу    Оксана ВОРОТНІКОВА

 

Заборона вчинення реєстраційних дій

Достатньо новим в нашому законодавстві є таке правове явище, як заборона вчинення реєстраційних дій.

Стаття 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) передбачає заборону вчинення реєстраційних дій на підставі рішення суду, або на підставі заяви власника об’єкта нерухомого майна.

Заборона вчинення реєстраційних дій як на підставі рішення суду, так і на підставі заяви власника реєструється державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Як наслідок зупиняється та забороняється проведення будь-яких реєстраційних дій (реєстрація прав, обтяжень, змін тощо) до моменту закінчення дії заборони.

Таке правове явище є одним з найбільш ефективних засобів забезпечення позову (у випадку, якщо підставою для заборони є судове рішення). Крім того, заборона вчинення реєстраційних дій сприяє захисту прав власника об’єктів нерухомого майна від рейдерських захоплень.

В той же час така заборона може бути перешкодою у правомірному набутті права власності на нерухоме майно. Прикладом може слугувати набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

В статті 37 Закону України «Про іпотеку» законодавець, на випадок невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання, надає іпотекодержателю право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно, зокрема, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Так, за наявності усіх необхідних документів та дотриманні визначених законом процедурних умов, іпотекодержатель вправі зареєструвати на своє ім’я право власності на предмет іпотеки, але не має змоги зробити це через наявності в Реєстрі відомостей щодо заборони вчинення реєстраційних дій.

І це не єдина обставина, яка призводить до порушення права іпотекодержателя.

Так, абзацом 2 частини третьої статті 25 Закону визначено, що рішення про відновлення реєстраційних дій приймається державним реєстратором, якщо власником, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує десяти робочих днів, не подано рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

При цьому законодавством не обмежено кількість таких заяв щодо одного об’єкта нерухомості, отже іпотекодавець, який порушив порядок виконання основного зобов’язання, може перешкоджати іпотекодержателю у набутті права власності на предмет іпотеки, подаючи державному реєстратору відповідну заяву через кожні 10 робочих днів.

Для збереження рівноваги прав учасників цивільних правовідносин законодавцю доцільно обмежити кількість заяв щодо заборони вчинення реєстраційних дій по одному об’єкту права власності.

 

Державний нотаріус

Дев’ятої київської державної

нотаріальної контори                                                                     

 

Захист цивільних прав нотаріусом

Статтею 18 Цивільного кодексу України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відомо, що нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.

Для стягнення грошових сум або витребування від божника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Порядок учинення такої нотаріальної дії регламентується Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012
№ 296/5.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі – Перелік документів).

Законодавець установив ряд вимог, за яких нотаріус має право вчинити цю нотаріальну дію:

- безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткових доказів у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів;

- щоб з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинений виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Вчинення виконавчого напису щодо майна, переданого в іпотеку в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору, має свої особливості, а саме, здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. При цьому повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв’язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Законодавством України можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнення на окремі види майна. Так, відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як на 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.). крім випадків, коли звернення стягнення здійснюється по частках.

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

 

 

Головний спеціаліст

Управління з питань нотаріату

Н.В. Гурська

 

Кодекс України з процедур банкрутства – крок для поліпшення

бізнес-клімату в Україні

В наш час про банкрутство українських суб’єктів господарської діяльності (юридичних осіб) доводиться говорити не тільки теоретично. Дане явище все частіше зустрічається на практиці, у зв’язку з кризовим станом економіки держави. На якій би стадії розвитку не перебувала юридична особа, завжди можуть виникнути підстави чи причини, які будуть слугувати банкрутству. Інколи відбувається і таке, що новостворене підприємство зазнає банкрутства з причини невірно розрахованої стратегії її власників, або помилок у роботі керівництва, невірних бухгалтерських розрахунках чи некомпетентних юристах. І навіть коли, ніби то, у юридичної особи справи ідуть більш ніж дуже добре, банкрутство може появитися в наслідок несвоєчасних розрахунків зі своїми кредиторами.

В Україні 21 квітня 2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який запроваджує процедуру банкурства фізичних осіб, однак введення його в дію відбудеться через півроку, 21 жовтня.

Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Кодекс структурно побудований із чотирьох книг. Перша - регулює загальні положення і терміни, друга - регулює діяльність арбітражних керуючих, третя - регулює питання банкрутства юридичних осіб і четверта - фізосіб.

Метою документа є підвищення ефективності процедур банкрутства, рівня захищеності прав кредиторів, вдосконалення процедури продажу майна боржника на аукціоні, підвищення рівня виконання контрактів і судових рішень, врегулювання відносин з відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися у важкій фінансовій ситуації і потребують допомоги з боку держави.

Найбільш значущою зміною є можливість визнавати банкрутами фізичних осіб. Донедавна в українському законодавстві була передбачена процедура банкрутства лише для юридичної особи чи юридичної особи-підприємця. Досі процедури банкрутства фізичної особи, що не є підприємцем, в Україні не існувало.

Відзначимо, що справи про банкрутство фізосіб будуть розглядати господарські суди за місцем проживання фізичної особи, що дасть можливість забезпечити зручний для громадян та професійний розгляд такої специфічної категорії справ.

Провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи може бути відкрито лише за заявою боржника.

З метою відновлення платоспроможності боржника розробляється план реструктуризації боргів боржника. План реструктуризації боргів боржника затверджується господарським судом лише після повного погашення боргів боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, якщо така заборгованість існує. У разі, якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боржника або прийнято рішення про перехід до процедури погашення вимог боржника, господарський суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника.

Кого з фізичних осіб можуть визнати банкрутом?

Кожного, хто відповідає умовам цієї процедури.

По-перше, ініціювати у суді порушення справи про банкрутство фізичної особи може лише сам боржник. Якщо позичальник не хоче, щоб ця процедура до нього застосовувалася, кредитор цього зробити не зможе.

По-друге, відкрити провадження про неплатоспроможність можна лише за низки умов:

1) розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше тридцяти мінімальних розмірів заробітної плати;

2) боржник припинив погашати кредити чи здійснювати інші планові платежі у розмірі більше як п’ятдесят відсотків місячних платежів по кожному з кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;

3) винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;

4) існують інші обставини, які підтверджують про те, що у найближчий час боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).

До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Процедура передбачає, що протягом п'яти років після банкрутства таким фізичним особам заборонено повторно ініціювати банкрутство, крім випадку, якщо боржник погасив усі борги в повному обсязі у порядку, передбаченому Кодексом.

Також особа-банкрут зобов’язана перед укладенням кредитних договорів, позики, поруки чи застави письмово повідомляти про факт своєї неплатоспроможності інші сторони таких угод. Банкрут також не може вважатися з бездоганною діловою репутацією протягом трьох років після визнання його банкрутом.

За умовами Кодексу будуть піддаватись сумніву угоди, які укладались боржником до ініціювання справи про банкрутство. Тобто, якщо незадовго до процедури банкрутства майно відчужувалось або переписувалось на близьких людей, такий боржник не зможе скористатись цією процедурою.

Так само, якщо боржник просить визнати себе неплатоспроможним, але в цей час у його родичів і близьких значаться великі статки, то процедура банкрутства до такої людини також застосовуватись не буде.

Відповідальність стосовно заборгованості фізичної особи не покладається на близьких родичів позичальника.

Керувати вирішенням фінансових проблем боржника буде арбітражний керуючий. Арбітражний керуючий отримає право доступу до інформації про боржника, його майно, доходи і кошти, у тому числі — до конфіденційної інформації, яка міститься в державних базах даних і реєстрах.

Його завдання — скласти план реструктуризації кредиту і, якщо компромісу з банком не досягнуто, — продати майно позичальника, щоб розплатитися за зобов'язаннями.

Таким чином, вирішення боргового питання можна врегулювати через реструктуризацію боргів та реалізацію майна боржника.

Реструктуризація передбачає використання розстрочки, прощення боргів, зміни строків виплати платежів та інших інструментів, щоб вивести боржника з кризової ситуації.

Такий спосіб має обмеження: не можуть бути реструктуровані кредити, отримані на відпочинок, розваги, придбання предметів розкоші, або борги, що з'явилися через участь в азартних іграх та парі.

Також неможливо реструктурувати борги, які стосуються аліментів. Кодекс регулює тільки ті борги, які виникають з договірних правовідносин.

Усі вимоги кредитора, які виникли щодо кредиту у валюті, конвертуються в гривню за курсом НБУ на момент відкриття справи про неплатоспроможність.

Процедура погашення боргів передбачає продаж майна боржника. Вона використовується тоді, коли неможливо погасити борги інакшим способом.

На продаж може бути виставлене будь-яке майно, крім єдиного житла боржника (квартира до 60 кв м або будинок до 120 кв. м), коштів на пенсійних рахунках та у фондах соцстрахування.

Кодексом передбачено розв’язання тимчасових проблем громадян, що полягає в забезпеченні надання допомоги чесним боржникам шляхом передусім реструктуризації боргів.

Новий механізм дозволяє боржнику потрапити під захист суду, який допомагає йому вирішити питання заборгованості і повернутися до звичного життя. Після відновлення платоспроможності боржника виграє не лиш він, але і держава загалом.

Звільняючись від боргів, громадянин повертається до активної легальної праці, продовжує бути платником податків та зберігає трудовий потенціал.

 

Статтю підготував:

головний спеціаліст відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Доценко Г. П.

 

 

Мобінг

 

Проблема мобінгу наразі постає досить гостро. Їй присвячуються розвідки, статті та диспути. Ми також вирішили не залишати цю тему поза увагою.

Мо́бінг (від англ. mob – юрба) – систематичне цькування, психологічний терор, форма психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення. Цей термін виник на початку 1980-х років завдяки психологу і медику, доктору Ханцу Лейману, який провів дослідження цього явища на робочих місцях у Швеції.

Існують такі різновиди мобінгу. Вертикальний мобінг – колектив іде війною проти керівника, або ж начальник цькує працівника, який йому не подобається (босинг – від англ. boss). Горизонтальний передбачає цькування колективом одного з працівників. Ще розрізняють булінг (термін, який трапляється переважно у Британії): найчастіше цим словом позначають цькування «один на один». Існує ще й змішаний мобінг, коли цькують і по вертикалі, і по горизонталі.

Образливі слова, ігнорування, непристойні жарти та коментарі, надмірна прискіпливість, бойкоти, небажання давати інформацію, цькування перед усім колективом, доноси, плітки – це «легкі» прояви мобінгу. Відомі випадки, коли співробітники свідомо пошкоджували майно своєї жертви, викидали її документи, ховали речі, псували техніку, видаляли потрібні файли, фізично переслідували в робочий та позаробочий час (у тому числі по телефону), сексуально переслідували.

Жертвою мобінгу може стати будь-яка людина. Нерідко ними стають молоді фахівці, які щойно прийшли на роботу в новий колектив. Також жертвою мобінгу можуть стати і працівники передпенсійного віку.

Це ганебне явище – мобінг – трапляється не тільки у приватних структурах, але і в державному секторі. Виявлено, що чим більший стаж державної служби, тим більший ризик застосування мобінгу з боку безпосереднього керівника, що найчастіше проявляється як надмірне завантаження роботою у порівнянні з іншими працівниками та/або доручення завдань, які не відповідають рівню компетенції. Також керівник частіше застосовує мобінг до жінок, ніж до чоловіків.

Як не допустити мобінгу в колективі? Потрібно постійно піклуватися про формування здорової культури спілкування. Потрібно встановити колективні правила і норми, які б поважали індивідуальність кожної людини, її гідність та унікальність та, натомість, засуджували плітки, інтриги і доноси. Працівники повинні мати можливість відкрито і щиро обговорювати свої симпатії та претензії, і тоді мобінг буде виключений. Уникнути мобінгу допоможе також і налагоджений зворотний зв'язок між керівником і підлеглим. Якщо керівник не байдужий до того, що відбувається в організації, завжди готовий вислухати працівників – імовірність мобінгу знижується. Адже колективне психологічне цькування – не рядова подія, а ганебне явище, яке прямо вказує на те, що керівництво не справляється зі своїми обов’язками.  Прозорість у професійних стосунках – це ключ до проблеми мобінгу.

Як не стати жертвою мобінгу? Найперше, що хотілося б порадити кожному, це турбуватися про себе. Будьте ввічливими та доброзичливими, обережно поводьтеся з критичними висловлюваннями, не принижуйте інших, не зважайте на чутки та плітки. По-друге, робіть свою роботу відповідально, старанно та якісно, але без перегинів – ночувати на робочому місці не варто. Якщо ви відчуваєте, що можете стати жертвою мобінгу – терміново готуйтеся до відступу. Шукайте іншу роботу, не тримайтеся за колектив, який вас не поважає та зацьковує, не сприймайте звільнення як катастрофу. У нормі людина має бути завжди готова залишити конкретне місце роботи, коли йдеться про приниження її гідності. Найкраще концентруватися на позитиві та плюсах.

Бажаємо всім колегам не звертати увагу на просторікування і пам'ятати про те, що ми сильні особистості і найкращі фахівці.

 

Управління персоналу

Головного територіального управління

юстиції у місті Києві

 

 

Про мобінг ми чуємо дедалі частіше. Таке враження, що йдеться про епідемію нової соціальної хвороби. Судячи з численних закордонних публікацій, саме це підступне явище провокує звільнення з роботи, судові процеси, неврози, суїциди і матеріальні втрати, обчислювані в мільярдах. На робочому місці від нього потерпають чоловіки і жінки, досвідчені професіонали і молоді працівники. Мобінг процвітає як у державних установах, так і в приватних фірмах. Цьому явищу присвячують статті, книги та сайти. Для більш успішної боротьби з ним засновують громадські організації, відкривають гарячі телефонні лінії і вносять зміни в законодавство. На ньому наживаються журналісти, психологи і юристи...

 

Однак це все там, у них, стало публічним, у нас же залишається на рівні особистих драм і не набуває широкого розголосу, хоча передумов для такого явища, особливо в державних установах, хоч греблю гати. Часта зміна політичних команд, звільнення чужих, працевлаштування своїх і, як результат, системне пристосовництво в колективах, нашіптування і підсиджування — все це стало невід’ємною і порочною рисою молодої української демократії, до того ж ще не готової говорити про це явище вголос. У кожному разі, варто розібратися, що це: реальна серйозна небезпека для кожної працюючої людини чи чергова «розкручена» тема; нове модне слівце чи явище, яке існує давно?

 

Термін «мобінг» виник на початку 80-х із легкої руки психолога і вченого-медика, доктора Ханца Леймана, який провів дослідження цього явища на робочих місцях у Швеції. Мобінг — це колективний психологічний терор стосовно когось із працівників із боку його колег, підлеглих або начальства, що проводиться з метою примусити його/її піти з місця роботи. А простіше кажучи — це коли в колективі хтось когось намагається вижити. Таке явище існувало завжди. Палітра для опису всіх «принад», із якими можна зіштовхнутися за місцем роботи, яскрава й різноманітна: цькування, чвари, склоки, підсиджування, плітки, підкилимові ігри, дрібні пакості й великі підлості, стукацтво, інтриги, хамство, самодурство… А можна сказати ще й так: емоційне насильство, сексуальні домагання, психологічний садизм, інстинкт натовпу… Або й так: комплекс жертви, невміння вибудовувати міжособистісні стосунки, неефективне керування…

 

Мобінг, босинг, булінг…

Мобінг — загальний термін, який описує кілька варіантів психологічного цькування на робочому місці. Розрізняють вертикальний мобінг — коли колектив іде війною проти начальника або ж шеф виживає неугодного йому працівника (босинг — від англійського boss). Горизонтальний передбачає цькування колективом одного з працівників. Саме цей вид мобінгу найбільшою мірою відображає зміст самого терміна, що походить від англійського mob — натовп. А ще є булінг (термін, який трапляється переважно у Британії): найчастіше цим словом позначають цькування «сам на сам». Прибіч­ники цього терміна вважають, що в будь-якому колективному цькуванні все одно є призвідця й натхненник процесу. Задля справедливості слід ще згадати сендвіч-мобінг — одночасне цькування і по вертикалі, і по горизонталі.

 

Для кращого розуміння природи цього явища слід також враховувати, що мобінг може бути свідомий (навмисний) і несвідомий (стихійний). Свідомий — це цілеспрямовані дії, котрі мають конкретну, чітко сформульовану мету: створити людині такі умови, аби вона звільнилася із займаної посади. У такому випадку найчастіше йдеться про корисливі мотиви — обійняти чиюсь посаду, провести на неї когось зі «своїх», вислужитися перед начальством. Несвідомий — це коли людина не усвідомлює, що займається цькуванням. Просто хтось із колег викликає у неї постійне роздратування, що накопичується і вже просто проривається назовні.

 

Мобінг може бути латентний і відкритий, індивідуальний і груповий. А ще хронічний, або самовідроджуваний — коли, виживши одного колегу і трохи понудьгувавши, «колективчик» береться за нову жертву. Так само може поводитися «серійний булер-кілер» (який найчастіше трапляється серед керівників відділів), який «мочить» жертву за жертвою. Нерідко трапляються булери-вампіри. Їх цікавить переважно процес — попити крівці, а зовсім не результат у вигляді звільнення колеги чи підлеглого.

 

Основні прояви

Практиковані способи виживання людини з роботи дуже різні: відмова в допомозі та спілкуванні; ігнорування прохань; негласний бойкот; припинення ділових контактів; провокування стресових ситуацій; різного роду приниження. Ті, хто займається мобінгом, регулярно ставлять під сумнів професійну компетентність колеги; ігнорують його успіхи; за його досягнення хвалять інших; сприяють, аби працівник був навантажений особисто йому неприємними обов’язками тощо. Не менш дієвими є й усілякого роду дрібні капості: переплутати папери; видалити потрібні файли; зіпсувати техніку; «заморити» улюблені квіточки; розпустити плітки, що ганьблять людину; не покликати до телефону; не передати важливу інформацію; зробити об’єктом глузувань або двозначних жартів.

 

Можливі наслідки

У жодному разі не можна недооцінювати можливого негативного впливу мобінгу на здоров’я, психіку і навіть долю людини, котра йому піддається. Цькування на роботі може призвести до виникнення відчуття соціальної неповноцінності; захворювань на нервовому грунті; проблем зі сном; нервових зривів; депресивних станів; інфарктів і навіть самогубства. Жахливе відчуття «всі проти мене» руйнує психіку людини, фатально впливає на її самооцінку. Працівник починає сумніватися в собі, своїй компетентності і здатності ладити з іншими людьми. Найпарадоксальніше, що людина, котру піддають систематичному цькуванню, інколи затято не хоче йти з роботи. Боротьба заради боротьби призводить до зсувів у психіці: прагнення «перемогти» глобалізується і перетворюється на супермету. Місце роботи бачиться як особливо цінне і ледь не єдино можливе. В людини виникає ілюзія, що вона більше ніколи не зможе знайти собі «місце під сонцем».

 

У жертви мобінгу може розвинутися підозріливість на межі параної, коли рядові і навіть рутинні негаразди та збої в робочому процесі починають здаватися підступами ворогів, а в невинному зауваженні вчуваються іронія, сарказм і прихована критика. Засмиканість, напруженість, завищена готовність захищатися, яка переходить іноді в агресію, — й ось від людини реально відвертаються навіть ті, хто й не думав брати участі в цькуванні. Виснаження нервової системи неминуче позначається на якості роботи. Таким чином, на момент звільнення ні в кого не виникає сумніву в правомірності такого фіналу. Тривалий час по тому людина все ще може перебувати у стані посттравматичного стресу. А набута невпевненість у собі згодом може серйозно нашкодити на новому робочому місці і вплинути на подальшу долю.

 

У цій тривалій психологічній війні не буває переможців: жертва знесилена й нерідко хвора; страждають її рідні та близькі... Тих, хто «виграв», можна тільки пожаліти, як кожного, хто став на шлях морального розкладу... А організація, в якій таке сталося, зазнає значних матеріальних і моральних втрат: збитки через зниження продуктивності праці; підірвана репутація; звільнення (іноді трохи відстрочене) добрих професіоналів, які не хочуть, з одного боку, брати участі в таких іграх, з іншого — ставати наступною жертвою.

 

До речі, привертання загальної уваги до тих негативних процесів, із якими можна зіштовхнутися на роботі, — це великий крок уперед на шляху гуманізації суспільства, захисту прав людини і загального поліпшення якості життя. Адже коли про якесь негативне явище багато говорять, його легше виявляти, вивчати й виробляти методи боротьби з ним. Водночас широкомасштабне обговорення будь-якої проблеми супроводжується дуже небезпечним «побічним ефектом»: галас сприяє своєрідній популяризації соціального зла під рубрикою «А тепер, дітки, повторимо ще раз слова, яких ніколи не можна вимовляти». Та все ж сподіватимемося, що плюсів у тому, що явище отримало назву і привертає загальну увагу, більше, ніж мінусів.

 

Поради тим, хто не хоче стати жертвою мобінгу

Загальновідомо, що профілактика захворювання — це значно краще, ніж тривале й далеко не завжди успішне лікування. Одна­ковою мірою це стосується і соціальних «хвороб», однією з яких є мобінг. Значно простіше постаратися не потрапляти в таке становище, ніж потім шукати з нього вихід.

 

Практика свідчить, що дуже часто все починається з моменту приходу людини на роботу. Дуже наївно було б сподіватися, що вас неодмінно приймуть із розпростертими обіймами і поспішать попередити, об які підводні рифи ви можете спіткнутися. Навпаки, новачка може очікувати щось на кшталт дідівщини. У кращому разі, старожили не без задоволення спостерігатимуть за вашими першими незграбними кроками. Тому з перших днів слід якомога більше дізнатися про робочий розпорядок, корпоративні традиції, неписані правила й закони. Багато їх неминуче здаватимуться зайвими, безглуздими й дуже обтяжливими. Прий­майте їх як даність, не кваптеся виступати з критикою, відмовлятися дотримуватися якихось із них чи взагалі зопалу пропонувати купу нововведень. Почекайте, поки станете «своїм» (чекати можна досить довго); вивчіть стиль керівництва і навіть особистісні риси шефа; заручіться підтримкою однодумців; із головою зануртеся у професійну специфіку; постарайтеся зрозуміти логіку організації праці та відпочинку, — а тільки потім спливайте з «революційними» пропозиціями. Понад 90 відсотків того, проти чого хотілося протестувати спочатку, згодом видасться єдино можливим і найбільш доцільним. Ще з дечим боротися буде безглуздо, а з чимось — можна буде змиритися. Таким чином, ви проявите ініціативу не під гаслом «усе не так», а конкретну й відразу ж пропонуючи раціональніше вирішення проблеми.

 

Водночас необхідно уважно придивитися до своїх нових колег. Може з’ясуватися, що далеко не всі вони бездоганні з погляду ділових рис, моралі і приємності в спілкуванні. Проте до вашого приходу колектив уже склався й усі якось притерлися і притерпілися одне до одного. Тому якщо ви потрапите в атмосферу навіть відносної терпимості, то вважайте, що вам добряче пощастило, — адже й ви не бездоганні. У жодному разі не ставте зайвих запитань, ухиляйтеся від критики товаришів по службі та обговорення їхніх якостей з іншими колегами, адже нова людина мимоволі може стати каталізатором конфліктів та взаємного незадоволення. І тоді ваші колеги, трохи поконфліктувавши між собою, згадають, що чвари почалися з вашою появою, й дружно об’єднаються проти вас у єдиному мобінговому пориві.

 

А ось якщо вам не пощастить і в новому колективі ви відразу потрапите на «поле бойових дій», не кваптеся долучатися до якогось із протиборчих угруповань. Залишаючись «позафракційним», можна знайти друзів і союзників серед нейтрально налаштованих колег і не нажити при цьому ворогів.

 

Зрозуміло, що мобінгу піддають не лише новачків. Вважається, що об’єктом нападок може стати будь-яка людина, котра хоч якимось чином відрізняється від більшості: розумніша/дурніша; багатша/бідніша; вродливіша/потворніша; провінційна/міська; іншої національності; «не тієї» статі; приїжджа; недбайливий працівник/високий професіонал; підвищений/знижений по службі, та й узагалі волею випадку кожна працююча людина. І щоб знати, де соломки підстелити, розглянемо, з яких причин можна піддатися психологічній атаці.

 

Вас не люблять «за діло»

Замисліться, чим саме ви можете дратувати своїх колег. Згадайте, чим бували незадоволені ваші рідні, однокурсники, друзі, колишні колеги... Практика свідчить, що люди значно нетерпиміше ставляться до дрібних поганих звичок, ніж до значних вад. Паління, надмірна пристрасть до кави, схильність постійно щось жувати, неакуратність, неввічливість, необов’яз­ковість, балакучість, критиканство, постійне скиглення, підлещування перед начальством — це те, що найчастіше дратує оточення. Усе, звісно, може бути значно серйозніше, коли йдеться не так про погані манери, як про негідну поведінку, негарні вчинки й негативні душевні риси. Але якщо ви готові задуматися над тим, за що вас не люблять і не поважають оточуючі, все ще можна виправити.

 

У кожному разі, не перевантажуйте собою оточення. Вмійте слухати, не поспішайте відразу висловлювати свою думку.

 

Вижити з корисливою метою

Було б занадто просто, якби мобінгу піддавалися лише недбайливі працівники і нехлюї, обтяжені поганими звичками. Добрий професіонал — перший у черзі не тільки на підвищення, а й на підси­джування.

 

Якщо ви припускаєте таємну інтригу з метою посісти ваше місце чи не допустити просування кар’єрною драбиною, зважте свої сили. Якщо маєте вдосталь «куражу» на непросту боротьбу, ризикніть. Якщо ж знаєте за собою набір таких рис, як тривожність, помисливість, схильність не довіряти власним силам і невміння гідно програвати, — терміново «втікайте», перш ніж складне психологічне протистояння підірве вашу психіку і здоров’я. Наявність нездорової конкуренції в колективі цілком і повністю лежить у сфері відповідальності керівництва.

 

За те, чого не можна змінити, або «просто так»

Тобто коли оточення реагує на такі ваші особливості, над якими ви не владні, — ви чоловік або жінка, людина «не тієї» раси, національності чи орієнтації; приїжджий тощо. Однак практика свідчить, що люди з такими характеристиками в аналогічних обставинах цілком по-різному адаптуються в соціумі: одні стають предметом глузувань і переслідувань, а інші не відчувають особливих складнощів. Усе залежить від того, чи вважає індивідуум свою особливість фатальною і ключовою в житті або долі.

 

Більшість проблем криються в нашій свідомості. Закомплексована людина — легка здобич у соціальних джунглях, поранена трепетна лань, яка приваблює хижаків запахом крові. Саме такі особи ризикують стати жертвою мобера-«вампіра». Щоб вистояти, слід спробувати позбутися своїх комплексів. Якщо вам удасться навчитися ігнорувати причіпки, глузування та дрібні капості, від вас неминуче від­чепляться, аби зайнятися пошуком нової жертви. Не виключено, що при­чини вашого цькування дурні, безглузді й несправедливі. Зануртеся з головою в роботу, станьте патріотом фірми, професіоналом високого класу і цінною кадровою одиницею — у вас з’явиться шанс, що вас цінуватимуть «попри все».

 

Якщо ситуація зайшла занадто далеко

Якщо ви відчули, що можете стати не просто об’єктом, а саме жертвою мобінгу, терміново готуйтеся до відступу. Шукайте запасний аеродром — іншу роботу, тимчасові підробітки, що завгодно. Внутрішньо прощайтеся зі своєю роботою, плануйте життя без неї. Неодноразово (!) доводилося спостерігати: щойно людина заспокоювалася і переставала боятися звільнення, все саме собою налагоджувалося.

 

Інколи буває корисно знайти ініціатора вашого цькування і спробувати перевести робочий конфлікт у площину людських стосунків, відверто поговоривши з ним (нею) або навіть попросивши допомоги. Незле б з’ясувати — хтось один каламутить проти вас воду, чи діє ціла «група товаришів». Натомість спробуйте заручитися підтримкою тих, хто вам симпатизує. Проте це слід робити лише в тому разі, якщо ви твердо впевнені, що вам не доведеться «виправдовуватися».

 

Багато що, як завжди, залежить від загального настрою. Якщо людина, відчувши психологічний дискомфорт, просто звільнилася, — можна вважати інцидент вичерпаним: неприємно, але можна пережити. Складніше, коли звільнення сприймається як життєва катастрофа. Справжньою жертвою мобінгу ризикує стати той, хто вирішив «перемогти», «довести», за будь-яку ціну втриматися на роботі. У процесі такої боротьби робота перетворюється для людини на надцінність, втративши яку, вона ніби втрачає сенс життя.

 

Людина може відчувати хворобливу залежність від конкретного місця роботи з різних причин: низька самооцінка і страх залишитися безробітною; котяча схильність звикати до місця і страх змін; страх фінансових утрат; убогий духовний світ і світогляд; причини інтимного характеру (приміром, закоханість в одного з колег) і багато іншого. У нормі людина має бути завжди готова залишити конкретне місце роботи, коли йдеться про уражену гідність, не кажучи вже про примітивне виживання.

 

Багато що залежить від уміння раціонально планувати своє життя. Небезпечно, скажімо, «класти всі яйця в один кошик» і будувати своє майбутнє з розрахунку, що конкретна робота буде вічною. Інакше втрата її може обернутися особистим фіаско і крахом для всієї сім’ї.

 

Мобінг — ганьба для фірми

Колективний психологічний терор — не рядова подія, а огидне явище, наявність якого свідчить про те, що керівництво не впорюється зі своїми обов’язками.

 

Хто сказав, що ми повинні однаково добре ставитися до всіх без винятку товаришів по службі і моментально починати любити кожно­го новачка, який з’явився в колективі? Хто може примусити нас сим­патизувати колезі, котрий регулярно зриває графік здачі робіт, підводить весь колектив, неохайний, безвідповідальний, скиглій, прилипала і дрібний інтриган? Цілком нормально, якщо прихід нової людини супроводжується періодом притирання, під час якого до неї придивляються і випробовують у різних ситуаціях. У нормальному здоровому колективі і притирання, і навіть можливе відторгнення відбуваються самі собою, у процесі, як низка дрібних робочих конфліктів. Зовсім інакше це проходить у колективі, де спостерігаються не зовсім здорові процеси. У такому випадку мобінг є основним способом кар’єрного росту, можливістю вислужитися перед начальством; єдиною умовою утриматися на робочому місці чи навіть колективною «розвагою». І тоді всі запитання — до керівництва.

 

Шефа — у відставку

Здавалося б, керівник, який себе шанує, повинен щосили протистояти мобінгу. На жаль, нерідко саме шеф і Ко стають винуватцями різного роду негативних процесів у колективі. Проблема може полягати в особистісних рисах і сумнівних моральних підвалинах управлінців.

 

Доводиться спостерігати, як на догоду своїм амбіціям іноді жертвують не лише цінними робітниками, а й інтересами фірми. Гра з підлеглими, як із пішаками, — одна із найдавніших, найбільш аморальних і, на жаль, найбільш захопливих. Панувати, вносити розбрат, наближати до себе то одних, то інших, зіштовхувати інтереси, провокувати нездорову конкуренцію — цим можуть грішити і керівні працівники середньої ланки: заступники, менеджери з персоналу, керівники відділів. Але основна відповідальність все одно лежить на главі фірми, який не має морального права не помічати того, що коїться в його господарстві. Причина може бути в хибному розумінні конкуренції як боротьби без правил і основного стимулу до роботи. Керівництво при цьому гласно або негласно заохочує суперництво, заплющуючи очі або навіть провокуючи співробітників на нечесні форми боротьби за виживання чи вищу посаду. Інколи тривале цькування жертви оформлюється як «показове побиття» — щоб інші боялися. Такий стиль керівництва найзгубнішим чином позначається на робочій атмосфері.

 

Втім, зовсім не обов’язково бути лиходієм із мильної опери, щоб отруїти життя своїм підлеглим. Шеф може бути просто закомплексованою, невпевненою в собі людиною, котра звикла самостверджуватися за рахунок інших.

 

Абсолютно фатальне процвітання у фірмі родинних або інтимних зв’язків. «Зайвим» при цьому ризикує стати навіть професіонал високого класу, на якому тримається вся робота.

 

Проте дурнів і невмійків значно більше, ніж відвертих негідників. Тому нерідко причиною мобінгу буває примітивна некомпетентність керівництва, власне, в управлінській сфері, зокрема не налагоджений механізм комунікації «вище керівництво « рядовий співробітник»; відсутність відпрацьованого механізму вирішення конфліктів; невміння підібрати достойних керівників середньої ланки. На деяких моментах зупинимося докладніше.

 

Організація праці

Конфлікти неминучі, коли немає чітких посадових інструкцій, не визначено зон відповідальності; обов’язки спеціалістів в одних випадках дублюються, а в інших — узагалі ні на кого формально не покладені (виконує їх або найбільш свідомий, або найбільш безвідмовний). У такому разі у співробітників дедалі частіше виникає найдеструктивніше запитання: «Чому я?» (більше працюю; менше одержую; виконую найпротивнішу роботу; частіше/рідше їжджу у відрядження…) Одні перевантажені й вічно незадоволені, а іншим вистачає часу на плітки й інтриги. «Недозавантажені» працівники одночасно є і каталізаторами мобінгу, і його потенційними жертвами, бо «громадська думка» розцінює їх як ледарів та нахлібників.

 

Стратегічне планування

Багатьох проблем пощастило б уникнути, стратегічно грамотно плануючи діяльність організації. Вкрай важливо відпрацювати механізми донесення цілей і завдань фірми до кожного з працівників, а також передбачити можливість співробітників безпосередньо вносити у верхи свої міркування й пропозиції щодо вдосконалення роботи підприємства (незалежно від його масштабів) і підвищення доходів. Майбутнє фірми абсолютно безперспективне, якщо співробітники працюють не на її процвітання і «світле майбутнє», а тільки для заробітку й виживання на своїй посаді. Розвиток неможливий, якщо ініціатива припиняється або гаситься «дорогою» до вищого керівництва. Перспектива особистісного зростання має сприй­матися кожним працівником як нерозривна складова загального розвитку. Слід більше уваги приділяти розвиткові персоналу всередині компанії, щоб не доводилося замінювати його на спеціалістів зі сторони. Тому не слід скупитися на навчання, переучування і підвищення кваліфікації персоналу.

 

Нудно, сумно…

Однак ніщо не допоможе, коли в установі поселився безрадісний рутинний стиль роботи. Відсутність корпоративних традицій, свят, хвилин гумору і розрядки, а також днів загального відпочинку на природі може призвести до того, що персонал почне шукати розвагу у чварах одне проти одного. Хочеться підкреслити, що йдеться не про формальні вечірки, які часто бувають ще однією зобов’язалівкою, а про справжні свята, в яких є місце неформальному спілкуванню в невимушеній обстановці. Такі форми відпочинку слугують корисним струсом, дають заряд позитивної енергії, сприяють поліпшенню мікроклімату в колективі і підвищенню продуктивності праці.

 

Ми згадали лише найпоширеніші управлінські помилки, які сприяють процвітанню мобінгу та інших деструктивних процесів. Якщо колектив «хворий», завжди йдеться про комплекс причин, і для початку потрібен системний аналіз сформованої ситуації, можливо із залученням незалежних експертів.

 

Інколи навіть невеличка кадрова перестановка, незначне коригування обов’язків, розведення конфліктуючих сторін по різних кімнатах або напрямах роботи стимулює колектив до нових трудових звершень. Так чи інакше, підвищити загальний імунітет цілком можливо, якщо основним принципом керівництва стане турбота про співробітників, їхній комфорт (у тому числі психологічний) і добробут.

 

 

Психотерор на робочому місці: як не допустити мобінгу

Автор : Зімовін Олексій, практикуючий психолог (e-mail: a.zimovin@id.factor.ua)

Колектив або його частина ополчилися проти співробітника… Грублять, ображають, підставляють, загалом, намагаються вижити з робочого місця. Хороший керівник не може пройти повз це… Як налагодити відносини в колективі, щоб звести імовірність виникнення подібної ситуації до мінімуму? Як самому не стати жертвою такої поведінки? Давайте поговоримо про це.

ЩО ТАКЕ МОБІНГ

 

Мобінг — досить примітивна форма поведінки. Поширений у підліткових колективах або жорстко структурованих групах: армія, в’язниця тощо. Але зустрічається цей феномен і в організаціях, навіть у тих, де, на перший погляд, установлені найприємніші відносини між співробітниками.

 

Слово «мобінг» утворене від англійського дієслова «to mob» — грубити, нападати зграєю, цькувати.

 

Коли ми говоримо про примітивність мобінгу, то маємо на увазі ще й таке — на цю форму поведінки здатні не тільки люди, а й тварини. Точніше буде сказати, що ця форма поведінки дісталася нам від тварин. З метою захисту своєї території вони виконують колективні дії, спрямовані проти ворога. Так, мавпи ховаються на деревах від лева, кричать, скачуть і кидають у нього все, що трапиться під руку. Але одразу ж впадає в вічі важлива відмінність — тварини майже завжди виступають проти представника іншого виду, люди — проти свого.

 

Людське суспільство просякнуте духом змагання, конкуренції. Тут боротьба йде всередині одного виду, просто приналежність до нього перестає відігравати для нас таку важливу роль. Для людини набагато важливіше, до якої соціальної групи вона належить: «своїх» або «чужих». Поведінка «своїх» приймається як належне і оберігається, поведінка «чужих» викликає агресію. А найцікавіше, що часто межу можна провести довільно, за будь-якою ознакою: національності, віросповідання, кольору шкіри чи волосся, звичок, рис характеру, навіть статі. Отже, мобінг лежить в основі агресії одних народів до інших, одних соціальних класів до інших, загалом однієї соціальної групи до іншої.

 

Але далі не зупинятимемося на цих загальних питаннях. Що ж таке мобінг у робочому колективі, в організації?

 

Мобінг — психологічний терор, який здійснює колектив або його частина по відношенню до когось із співробітників.

Образливі слова, ігнорування, випади та кепкування, небажання ділитися інформацією, доноси — усе це ще «квіткові» прояви мобінгу. Відомі випадки, коли співробітники цілеспрямовано ховали документи від своєї жертви, викидали її речі, наприклад, чашку, ламали комп’ютер тощо.

 

ЧОМУ СЛУЖИТЬ МОБІНГ

 

У здорової людини прямо в цьому місці може вирватися обурене зітхання, а разом з ним слово: «Навіщо»?.. Мобінг служить дуже простій меті, адже і форма поведінки не складна, — «стрибнути вище», тобто бути краще тероризованого працівника. І тоді треба або зупинити його професійне зростання, ослабити його можливості щось зробити в цьому колективі, не дозволити йому ніяк впливати на дії організації. Або, і це досить частий підсумок мобінгу, взагалі вижити співробітника з організації, тобто добитися того, щоб його звільнили або він звільнився сам.

 

Ось так. Люди жорстокі.

 

ЖЕРТВА МОБІНГУ

 

Хто може стати жертвою мобінгу? У принципі, будь-яка людина. Важливо тільки, щоб вона чимось відрізнялася від інших. А як ви розумієте, родзинку можна знайти в кожному. І звинуватити жертву в надмірній кексовості!

 

Жертва мобінгу — член колективу, який виділяється серед усіх інших.

Нерідко жертвами стають молоді фахівці або фахівці, які щойно прийшли, адже вони явно відрізняються від навчених досвідом тітоньок і вносять до їх усталеного розпорядку життя щось нове. Чудово підходить під жертву мобінгу і жінка передпенсійного віку.

 

Автору довелося консультувати головного бухгалтера, жінку, яка скаржилася на свою співробітницю. Остання реалізовувала мобінг щодо попереднього керівника, будучи її заступником, а зараз намагається робити це і стосовно клієнтки, яка звернулася. Що сказати… Попередній головний бухгалтер — жінка передпенсійного віку. Дівчина, яка прагнула потрапити в це крісло, постійно виставляла свою начальницю нічого не розуміючою старою, писала анонімки, робила вигляд, що тут працює тільки вона, підбурювала інших підлеглих ігнорувати розпорядження керівника тощо. Урешті-решт, головний бухгалтер пішов на пенсію. Але керівники вищого рівня розуміли, з ким мають справу, і поставили головним бухгалтером не скандалістку-терористку, а жінку, яка і виявилася клієнткою автора. Адже дівиця, яка мітить на посаду головного бухгалтера, не заспокоїлася і тепер організовує цькування на клієнтку. Вона робить усе можливе, щоб їй працювалося некомфортно, створює постійний стрес, вимотує нерви… Адже навички в неї вже вироблені, і ще які…

 

Ми описали випадок, коли під дією психотерору опиняється керівник, але нерідко він сам виступає ініціатором мобінгу. Коли співробітника тиранить і третирує керівник або колектив робить це з його подачі, то така форма мобінгу називається боссінг.

 

Отже, ви бачите, під дією психологічного терору може виявитися будь-хто, навіть керівник. Головне — перейти (насправді чи тільки в його уяві) доріжку ініціатору мобінгу. Такою людиною найчастіше виступає неформальний лідер групи, людина, яка має в ній авторитет і вплив. Звісно, поява конкурентів для нього зовсім не бажана, а будь-які структурні зміни групи або її правил — небезпечні. Саме тому жертвами мобінгу нерідко стають найбільш ініціативні та компетентні співробітники. Адже якщо він виділяється, то з боку «підліткової», «мобінгової» логіки виглядає як вискочка.

 

Ви, напевно, уже помічаєте, що мобінг, такий корисний для мавп, у робочому колективі веде не тільки до того, що жертва видихається, а іноді й доходить до нервового зриву — це тільки морально-психологічний бік, але — і до зниження продуктивності, якості праці. Не тільки тому, що колектив втрачає мотивацію, а й оскільки підвищується текучка кадрів.

 

Як же не допустити мобінгу в колективі? Читайте далі.

 

ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ КЕРІВНИК ДЛЯ КОЛЕКТИВУ…

 

… щоб урятувати його від мобінгу. Повинні ми закінчити фразу. Дійсно тут від керівника залежить дуже багато.

 

Перше, про що варто піклуватися постійно, — це формування здорової організаційної культури та підтримка здорового клімату спілкування. Важливо встановити групові правила і норми, цінності, які б поважали індивідуальність та унікальність іншої людини, її компетентність та працелюбність.

 

У колективі, в якому співробітники можуть відкрито і щиро обговорювати взаємні симпатії та претензії, мобінг виключений.

Важливим правилом у колективі має стати обговорення конфліктів і претензій працівників один до одного у відкриту. Іноді керівник або інший співробітник може виступати посередником у цьому. Адже якщо конфлікт не обговорюється, то «війна» стає прихованою, партизанською, а тут уже всі засоби хороші. Помітили, що хтось плете інтриги проти когось? Викликайте спочатку одного і розпитуйте про мотиви такої поведінки, а потім запросіть і другого. Нехай обговорять те, що накопичилося.

 

Правила та норми колективу повинні засуджувати плітки, інтриги і доноси на роботі. Ефективний керівник присікає щонайменшу спробу одного співробітника «настукати» на іншого. При цьому, звичайно, важливо оберігати цінність справедливості. Навіть якщо до вас дійсно дійшла якась інформація, то необхідно прийняти її до відома не як керівництво до дії, а як привід для довірчої розмови з тим, кого стосуються ці відомості.

 

Виключити мобінг дозволяє і налагоджений зворотний зв’язок між підлеглими і керівником. Якщо останній відкритий до діалогу, готовий вислухати співробітників, цікавиться тим, що відбувається в організації, то імовірність мобінгу знижується.

 

Наступний момент. Важливо стежити за тим, щоб завдання, повноваження та обов’язки були чітко розподілені між співробітниками. У зонах перетину і накладення повноважень криється не тільки причина конфлікту, а й причина мобінгу. Кожен повинен чітко уявляти, за що відповідає саме він. Зрозуміло, що добитися абсолютного відособлення одного співробітника від іншого неможливо. Але якщо ви помітили неприязнь між працівниками, ризик виникнення мобінгу, то ці двоє точно мають бути розведені по двох різних кутках відділу не тільки у фізичному сенсі, а й у функціональному. Їх завдання повинні вирішуватися окремо одне від одного. Так щоб у «терориста» не було ніякої можливості давити на жертву.

 

Керівнику варто побоюватися зближуватися з кимось з підлеглих більше, ніж з іншими. Адже це порушує усю комунікативну систему і породжує відчуття несправедливості. Щоб не допустити цього, рекомендується уникати також наявності сімейних або інтимних зв’язків між керівником і підлеглими.

 

Співробітникам має бути чітко зрозуміло, за якими критеріями людина отримує надбавку чи премію, як визначають, хто піде на підвищення тощо. Так ми переведемо професійне змагання в конструктивну площину. Чим прозоріша і зрозуміліша не тільки система управління, а й система заохочень і покарань, тим стійкіший колектив і тим сильніше він захищений від імовірності мобінгу.

 

Прозорість у професійних відносинах — ключ до проблеми мобінгу.

І наприкінці метод екстреного реагування. Як бути, якщо треба не займатися профілактикою мобінгу, а вже вирішувати ситуацію, що виникла та загострюється? Ви бачите жертву. Її важко не помітити. Працівник зривається, страждає, захворює, бере додаткові відпустки, замикається, ні з ким не спілкується, іде на лікарняні тощо. Колектив або його частина ополчилися проти нього. Зустрічають презирством, не спілкуються, ігнорують, не запрошують на корпоративні заходи, у його присутності замовкають тощо. Як бути? Адже не звільниш цілу групу людей, тим більше увесь колектив, догана тут теж не допоможе. А чи можемо ми допустити звільнення цінного, хоч і зацькованого співробітника? Йому, можливо, так і буде краще, ось тільки нам ні. Що ж робити?

 

Найголовніше — шукайте організатора цькування, він обов’язково проявиться. Якщо його неможливо визначити за спостереженнями, поспілкуйтеся з кимось із співробітників, які беруть участь у мобінгу. Він обов’язково розповість у результаті, з чого все почалося, вкаже на того Івана Івановича чи ту Ганну Петрівну, якій перейшла дорогу в той момент ще майбутня, а зараз вже дійсна жертва.

 

Коли призвідник знайдений, то далі загалом усе зрозуміло. Його треба переконати припинити цькування. Згадайте методи переконання, які ми обговорювали на сторінках цього видання. Якщо одних ваших слів йому недостатньо, то можна і пригрозити звільненням. У будь-якому випадку ви повинні розуміти, що хоча призвідник швидше за все неформальний лідер, тобто користується впливом у колективі, він шкодить роботі усієї організації, а отже, і вашій результативності як керівника. Тому основна стратегія, звичайно, — домовитися, але якщо не вийде, то доведеться позбавлятися джерела мобінгу.

 

ЯК САМОМУ УНИКНУТИ МОБІНГУ

 

Ми поговорили про те, що може зробити керівник, щоб урятувати колектив від мобінгу. На те у керівника є свої важелі впливу. А як же самому співробітнику потурбуватися про себе? Що треба робити, щоб не стати жертвою мобінгу?

 

Перший принцип — ввічливість і доброзичливість. Людина, яка відкрита до спілкування, цікавиться оточуючими, поводиться з ними відповідно до певних групових правил, викликає симпатію, а отже, проти неї мобінг просто не може бути спрямований. Навіть якщо призвідник постарається збити коаліцію проти такого працівника, то в нього нічого не вийде. І навпаки — коли співробітник скритний, суворий, не ввічливий, напружений і дратівливий, то він, сам того не бажаючи, переходить дорогу занадто великій кількості співробітників. І тоді у відповідь на слова призвідника кожен подумає: «Ах, це він зараз про ту змію говорить. Звичайно, ми їй влаштуємо». Тож пам’ятайте…

 

Коли подобаєшся оточенню — тебе не тероризують.

Це не означає, звичайно, що треба сподобатися всім. Такий варіант навряд чи можливий у реальному житті… Але і влаштовувати героїчну битву одного проти всіх теж не варто!

 

І будьте обережні з критичними висловлюваннями. Ви можете бути дуже мудрим і досвідченим співробітником, але це не означає, що варто підноситися за рахунок інших. У спілкуванні з колегами, обговорюючи ті чи інші їх дії, краще підкреслюйте позитивні моменти, хваліть, робіть компліменти. І навіть якщо вам доведеться сказати щось неприємне, підсолоджуйте гірку пігулку: «Я впевнений у вас як у професіоналі, і мені приємно з вами спілкуватися, але я повинен зауважити такі моменти у вашому звіті».

 

Уникайте можливості принизити іншу людину. До цього варто бути особливо уважним. Вам може здатися, що коли в